Дівкам по віночку —
у танок хо~и:и!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.— .V» 5).
Дівчатка водять танок по травці-муравці і співають:
— Травко-муравко,
чом ти чорна, не зелена?
Чи тя коні притоптали?
Чи тя гуси вискубали/
122
І
— Мене коні не топтали,
ані гуси не скубали.
А по мені дівчаточка
виводили ягілочки.
Червоними чобітками,
золотими підковами!
(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.—№ 5).
Настав травень. Пора сіяти просо, гречку, маївку,
мак, горох, огірочки, інші культури, які люблять теплу,
пухку землю. А, посіявши, заклинали майбутній уро-
жай. Як заклинали? Хто розкаже? Які магічні дії ви
знаєте?
— Стародавні слов'яни заклинали врожай так. Ста-
вали в коло, співали, примовляли і проказували все, як
має бути в природі. Наприклад, гра «Мак». Показува-
ли, як його сіють, як він сходить, росте, цвіте, до-
стигає.
Люди вірили в те, що все це відбудеться насправді,
вірили в силу чарівного слова. Відтворімо ж цю давню
українську гру, щоб гарно вродив мак.
Діти стають у коло, одна дівчинка посередині пока-
зує, приспівуючи:
— Чижику, чижику,
Пташечко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
Як у полі сіють мак?
— Отак, отак, так у полі
Сіють мак! (2 р.)
— Чижику, чижику,
Пташгчко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
Як у полі росте мак?
— Отак, отак у полі росте мак! (2 р.)
— Чижику, чижику,
Пташечко маленька!
Скажи нам, скажи нам,
як у полі цвіте мак?
— Отак, отак, так у полі цвіте мак!
і т. д. (2 р.)
— А я знаю ще іншу заклинальну гру. Це— «Гру-
шечка». Вона дуже подібна до «Маку» й дуже проста.
Давайте зараз спробуємо її вивчити.
Стають у коло, всередині — «грушечка», спікають і
все показують:
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку посаджу, посаджу.
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку піділлю, піділлю,
123
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка вже росте, вже росте,
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка зацвіла, зацвіла.
Ой вийду я за ворітечка,
Моя грушка паліє, паліє.
Ой вийду я за ворітечка,
Свою грушку потрясу, потрясу.
(Зап. Л. І. Я щен ко).
А тепер знову запитання до всіх. Чому всі ці ігри
відбувалися у колі? І не лише ці, а й інші дитячі ігри —
все колом? Що означає те коло?
— Коло — це сонце.
— Правильно, коло зображало весняне сонце. До
сонця зверталися і давні українці, бо від нього залежав
урожай.
А ще українські дівчата завивали огірочки. Це теж
хоровод.
Ой питається мати дочки,
Чи садила огірочки?
Най ся в'ють, най ся в'ють!
Ой садила, поливала,
Бо ся гості сподівала.
Най ся в'ють, най ся в'ють!
Ой вийтеся, огірочки,
У зелені куп'яночки.
Най ся в'ють, най ся в'ють!
Ой приходьте, парубочки,
4 Вибирати огірочки.
То ж ся в'ють, то ж ся в'ють!
Огірочки зелененькі,
Завивайтеся, завивайтеся!
А ви, хлопці молоденькі,
Женихайтеся, женихайтеся!
А котрі жовтятки,
так то наші парубки!
Після таких чарівних ігор та хороводів хлібороби
уже, певно, сподівалися на гарний урожай. Збереглася
в нашому селі ще одна давньоукраїнська гра «Просо».
Я хочу, щоб ви зараз її виконали. А я розповім про
неї.
— А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід Ладо, сіяли, сіяли.
— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід Ладо, витопчем, витопчем.
— Оп чим же вам витоптать, витоптать,
Ой е)'.-} Ладо, витоптать, витоптать?
— А хи коней пустимо, пустимо,
Ой дід Ладо, пустимо, пустимо,
124
— А ми коні викупим, викупим,
Ой дід Ладо, викупим, викупим.
— Ой чим же вам викупить, викупить,
Ой дід Ладо, викупить, викупить?
— А ми дамо сто рубл:в, сто рублів
Ой дід Ладо, сто рублів, сто рублів.
— Ми сто рублів не візьмем, не візьмем,
Ой дід Ладо, не візьмем, не візьмем,
— А ми дамо дівчину, дівчину.
— Ми дівчину приймемо, приймемо.
Ой дід Ладо, приймемо, приймемо.
(Зап. в с. Губча Старокостянтинівського р-ну Хмельниць-
кої обл.).
А тепер задумаймось. Чому в кінці гри забирають
дівчину? Що це означало? Що це була за гра?.. Навес-
ні, коли посівна завершувалася, хороводи та ігри мо-
лоді продовжувалися. Але все це набирало зовсім ін-
шого змісту. Тоді уже кожна дівчина вибирала собі
милого, а кожен хлопець — милу. Тобто, молоді шукали
собі пари, все це відбувалося на лузі, біля річки. Бу-
вало, що родичі або дівчата не хотіли віддавати паруб-
кові дівчину. Тоді доводилось її відвойовувати, давати
викуп — ось як у нашій грі «Просо».
Може, найдавнішою піснею, яка дійшла до нас, є
«Подоляночка». «Біжи до Дунаю, бери дівку скраю»,—
закликає пісня. Це те, що лишилося з давнього моло-
діжного обряду.
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона сіла, тут вона впала,
До землі припала,
Сім літ не вмивалась, бо води не мала.
Ой устань, устань, подоляночко,
Ой устань, устань, молодесенька,
Вмий своє личко, личко біленьке,
Біжи до Дунаю, бери молоденьку,
Бери ту, що скраю!
Ця гра, як і «Просо», поширена по всій Україні.
А на Тернопільщині є гра «Мила», дуже подібна до
«Проса». Хлопці стають проти дівчат і ведеться діалог.
Хлопець викликає силу, обіцяє викуп, а дівчата не да-
ють (показую фрагмент гри):
— А я хліба напечу, напечу,
С%ою милу викличу, викличу!
— А ми хліба роз'їмо, роз'їмо,
Твою милу не дамо, не дамо,
— А я пива наточу, наточу,
Свою милу викличу, викличу.
— А ми пиво вип'ємо, вип'ємо,
125
Твою милу не дамо, не дамо.
— А я перстень покочу, покочу,
Свою милу викличу, викличу.
А ми перстень на палець, на палець,
Твою милу у танець, у танець.
— А я перстень із пальця, із пальця,
Свою милу Із танця, із танця.
Хороводи, ігри, забави («Жучок», «Кладочка»,
«Зайчик») продовжувалися на лузі, у селі, на вигоні,
коло села. А весна уже переходила в літо, природа бу-
яла, цвіла. Як писала Леся Українка, «Зелений шум,
веселая луна». Настала пора заплітати зеленого шума
(це образ розквітлої природи, вітру). Давайте ж і ми
заплетемо, щоб швидше прийшло до нас літо!
Діти водять хоровод.
Ой нумо, нумо в зеленого шума,
Шума заплетемо, гуляти підемо.
Ой шум ходить, по воЗі бродить,
А шумиха рибу ловить.
Що зловили, те п-сопили,
Дочці шуби не купили.
Ой жди, доню, до суботи,
Буде шуба ще й чоботи.
Субота минає, а шуби немає,
А шумиха із шумом гуляє!
(Зап. в с. Гнідин Бориспільського р ну Київської обл).
От і зустріли ми весну за давнім українським звича-
єм, відтворили пісні, магічні танці та ігри, яким, може,
більше тисячі років.
А тепер давайте перенесемося в сучасність, у наше
село. Що збереглося на сьогоднішній день від тих дав-
ніх обрядів? Як зустрічали весну в Гнідині? Хто роз-
каже?
Один учень: — У нас перед тим, як розпочати гу-
ляння на вулиці, дівчата збиралися гуртом і йшли па
луг. Там, де мали бути їхні ігри й табави, дівчата за-
копували горщик з кашею і співали:
На нашу, хлопці, на нашу,
Несіте пшона на кашу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57