А якщо задуматися: чи справді в цьому ідеал і межа
наших можливостей? А чи не можна зробити цю красу
часткою нашого побуту? Адже її створили не поети, не
композитори і не режисери, а сам народ, і на сцену во-
на перейшла з життя.
То ж чи обов'язково малювати на сцені декорації з
річкою та вербами, лаштувати хитромудрі «вогнища» з
червоної матерії, лампочок та вентиляторів? А може,
простіше було б вийти гуртом на берег річки чи ставка
і влаштувати не імітацію свята, а справжнє живе свято
з живими вінками, квітами, справжньою водою, вогни-
щем, піснями та хороводами?
Ясна річ, до свята слід підготуватися, вивчити за-
здалегідь якусь частку з тих пісенних надбань, що їх
створив народ. У простому двоголосному викладі ку-
пальські пісні й хороводи можна розучити будь-яким
пересічним хором, головне, що тут потрібно,— це заці-
кавленість і творча ініціатива самих учасників.
Саме так зробили учасники самодіяльності с. Де-
леньків Тальнівського району на Черкащині: від стар-
ших людей вони перейняли цілу низку купальських
пісень, вивчили їх і влаштували справжнє свято на лоні
природи, почавши його поетичною купальською піснею
«Ой вийди, вийди, молодице».
Прикладом дбайливого ставлення до кращих народ-
них звичаїв і вмілого поєднання їх із сучасністю може
Ш
бути село Велика Рача Радомишльського району на
Житомирщині. Головним організатором і «душею»
фольклорних свят у цьому селі є вчителька Євгенія
Федорівна Іовенко. Вже понад 20 років тут щороку
влаштовується свято Купала.
Починається воно біля клубу — довкола заквітчано-
го деревця дівчата водять купальські танки. А в цей час
на конях із заквітчаними гривами хлопці їздять по селу
і запрошують усіх на свято. Далі воно переноситься на
стадіон. По дорозі біля хат учасників свята зустрічають
старші жінки традиційними купальськими піснями. На
стадіоні запалюють вогнище, влаштовують спортивні
ігри та забави. А завершується свято увечері на ставку:
молодь плаває на човнах, співає різних пісень, дівчата
пускають вінки на воду... Старші ж люди також свят-
кують, зібравшись групами по кутках села на подвір'ях.
З 1984 р., після багаторічної перерви, свято Купала
поновилося і в Києві, одночасно в кількох парках.
Влаштовують його по-різному: і у вигляді театралізова-
них вистав, і у вигляді масових гулянь на народнопі-
сенній основі, за участю всіх присутніх, як це має місце
в Гідропарку.
...Зібравшись на березі річки, дівчата плетуть вінки.
А з ними й старі жінки також — для своїх дітей та ону-
ків. Ніби сама собою з уст зринає задумлива мелодія
«Заплету віночок, заплету шовковий». Поступово коло
співаків зростає, з різних районів міста на свято при-
бувають нові учасники — усі в народному одязі, з квіта-
ми, з вінками. Поступово збирається великий хор, який
має підготовлений до свята репертуар.
Пісні на диво 'оригінальні — їх не сплутаєш ні з
якими іншими, як і саме свято. Особливо вирізняється
серед них «Купала на Йвана», вона сприймається як
музична емблема всього свята. Та поряд із піснями в
4-голосній обробці, колектив має у своєму репертуарі і
прості пісні та хороводи, призначені для масового
вжитку. До них приєднуються всі охочі і на основі та-
ких пісень утворюється могутній імпровізований хор.
Але це не прийшло відразу само собою — протягом кіль-
кох років колектив поступово збагачував свій реперту-
ар, розвивав підупалі традиції масового побутового спі-
ву, виховуючи водночас свого активного слухача.
...З'являються музики, починаються масові танці,
ігри, хороводи. Тут і традиційна «Маринонька» з вінка-
ми довкола заквітчаного деревця, і жартівливі пісні-
141
пересмішки хлопців та дівчат, і масовий «Кривий та-
нець». Усе це не потребує якоїсь особливої майстерності
і не розраховано на публіку, а, насамперед, задовольняє
власні естетичні запити самих учасників свята. Доступ-
ність масових пісень і розваг спонукає усіх до вільного
творчого самовияву.
Надворі вже стемніло. Палає купальське вогнище.
Хлопці й дівчата перестрибують через вогонь, а інші
знову пішли в танок — у довгих білих сорочках, босі,
підперезані вербовими галузками, на головах вінки і в
руках також вінки із запаленими свічками.-І деревце
світиться привітними вогнями, ваблячи зір. Ніхто не
розходиться, незважаючи на пізній час: усі чекають,
коли по воді пускатимуть вінки із запаленими свічками,
бо це справді дивовижно гарне видовище, особливо ж,
коли воно озвучується такими піснями: «Ой плив віно-
чок тихо за водою, серденько дівоче забрав із собою».
А вогники все мерехтять на воді, немовби переносячи
нас у казковий дивний світ. «Ой на Купала, на Йва-
ва» — відлунює десь удалині...
І хай ніхто вже не вірить у старі прикмети й забо-
бони, проте поезія народного свята хвилює нас і тепер,
нагадуючи часом про далеке миле дитинство. А для то-
го, щоб цю поезію відчути, зовсім не обов'язково готу-
вати громіздкі сценарії з численними персонажами,
включаючи фонограми з галасливими гучномовцями,
влаштовувати тріскучі фейєрверки та салюти, як поде-
куди практикується. І не варто кричати на цілий світ
про пускання вінків, бо ж це справа інтимна, яка не
потребує гучного афішування. Тим-то не слід зосере-
джувати в одному місці багато колективів і учасників —
хай вони співають у різних місцях, так буде краще і
для них і для слухачів.
Коротко кажучи, головна увага має бути спрямована
не на сервіс, який убиває творчу ініціативу, а на масо-
ве мистецьке самообслуговування. За своєю суттю свято
Купала — це свято єднання з чистою незайманою при- •
родою. Воно має глибоке коріння в народному побуті
і міцну естетичну основу. У тісному зв'язку з народними
традиціями — запорука його життєвості і нев'янучої
краси.
Л. І. ЯЩЕНК.О.
142
ЗАЖИНКИ, ЖНИВА,
ОБЖИНКИ
Мета: Розкрити суть і красу жниварського поетич-
ного циклу, хліборобських обрядів на Україні.
Обладнання: вінок із колосся, рушники, печиво,
коровай, сніп пшениці, ілюстрації, народний розпис.
Хід уроку.
(Звучить пісня «Ой обжинки, господарю»).
Учитель. Жнивний цикл та обжинкові обряди —
це поезія хліборобської праці. Вона завершує кален-
дарну обрядовість. Суть обряду обжинків — це закли-
нання врожаю на наступний рік. У житті врожаю, як і
в житті всієї природи і самої людини, були два найвід-
повідальніші моменти: початок, коли засівали весною
ниву (обряд щедрування), і кінець — обжинки.
Чисто одягнені, причепурені господарі всією сім'єю
виходили в «легкий день» зажинати ниву. Господар брав
у поле хліб, ставав на схід сонця, шанобливо скидав
капелюха і благословлявся:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57