— От бачите, мораль застерігала від нечесних, злих
вчинків, від скупості, ненависті, підлості — за все злий
знайде розплату після смерті. Про це розповідається і
в казках, і в повір'ях, і в літературі, зокрема в «Енеїді»
І. Котляревського.
—• А як людина уявляла саму смерть? Адже, не
вміючи пояснити, древні одухотворювали не лише при-
роду, а й інші явища: долю, злидні, хвороби і саму
смерть. Це була своєрідна міфічна істота в українському
фольклорі, особливо в казках, та й досі в уявленні на-
роду вона незмінна. Що це за істота?
— Смерть уявлялася сухою бабою, старою, страш-
ною, зубастою, в білій одежі, яка йде з косою і тою ко-
сою косить усіх людей.
— А може, хтось із вас розкаже якусь легенду чи
казку про смерть?
Дівчина і смерть
Одна дівчина ходила просити па весілля. І от зустрічає вона
по дорозі Смерть. Дівчина спочатку злякалась, а потім і її запро-
сила на весілля. А Смерть і каже:
— Завтра в себе на весіллі ти помреш, як тільки сядеш за
стіл. Але ти можеш і не вмерти. Є у вашому селі баба, якій 95
років, їй судилося прожити ще 5 років. Піди й попроси її, якщо
вона погодиться вмерти за тебе, то ти ще проживеш 5 років.
166
Пішла дівчина до тої баби, а баба не погодилася...
— Прожила я 95 років, то й проживу ще 5, коли судилося.
Скільки не живи, а все жити хочеться!
На другий день та молода тільки сіла на весіллі за стіл,—
так зразу й померла.
— Людина, яка гідно жила, намагається гідно зуст-
ріти смерть і з честю піти «на той світ». В похоронному
обряді, як ні в якому іншому, збереглися давні тради-
ції. Нині люди заздалегідь готуються до смерті. Нама-
гаються помиритися з усіма, з ким сварилися,— це на-
зивається «попрощатись», висповідати всі «гріхи», щоб
жодної плями нечесності, нещирості не лишилось на її
совісті. Люди хочуть іти «на той світ» чистими.
А ще заздалегідь готують собі на смерть одяг. Який
це одяг, які з ним пов'язані повір'я у вашому селі?
— У нас на смерть убирають за старою традицією.
Вишивають нову сорочку, і, в основному, чорним кольо-
ром, таку, щоб на ній не було багато квіток. Шиють
нову спідницю, фартух, корсетку. Все це ніколи не одя-
гають. І чоловікові теж усе нове готують. Крім одягу,
готують рушники, хустки, свічки для людей.
— Отже, не тільки душа людини повинна була очис-
титися від життєвого бруду, навіть одяг має сприяти
цьому очищенню.
А тепер погляньмо на світогляд наших предків. Зі
смертю в свідомості людини було пов'язано багато міс-
тичного. Наприклад, різні повір'я та прикмети, навіть
сни, що пророкують смерть. Все це деякою мірою збе-
реглося до наших днів, люди ще пам'ятають давні по-
вір'я. А що збереглося в нашому селі? Які прикмети
віщують смерть?
— Коли пташка в хату залетить, то буде мрець.
— Коли курка співає.
— Якщо собака виє і мордою до землі припадає, то
хтось помре.
— Сова кричить: «Поховав! Поховав!» — і при цьому
висить головою вниз, то мрець буде.
— Кінчик носа свербить — мерця чує.
— Якщо сниться, що побудував нову хату, то комусь
«побудують» домовину.
Багато^містичного в свідомості людини було пов'я-
зано з моментом смерті і з самим померлим. Адже мо-
мент смерті — це межа двох вимірів, двох світів. Сам
померлий іще не належав потойбічному світу. Обряд у
давнину мав відправити його в той світ, але він вже не
167
належав і світу живих, тому природно, що мертвий ви-
кликав страх у живих. За переконаннями древніх, він
мав шкідливий вплив на природу, на людей. Тому існу-
вав ряд заборон та магічних дій, які мали знешкодити
вплив мертвого на живий світ.
— Які це магічні дії? Що робили в момент смерті,
що заборонялося робити? Чого не можна було робити,
коли в селі був покійник?
— У момент смерті запалювали свічку та лампадку,
закривали дзеркала, які є в хаті. Не можна було силь-
но кричати й плакати. І ще розв'язували всі вузли в
хаті, щоб і в душі мертвого вузли розв'язалися.
— Коли є покійник у селі, не можна було нічого
сіяти, садити, торкатися насіння, саджанців, квашених
овочів, солити огірки чи капусту на зиму, бо посіяне
замре в землі, а засолене погниє. Не можна було підси-
пати квочку, гуску або торкатися яєць, бо позамирають
курчата.
— Все це — відгомін тих давніх вірувань про шкід-
ливий вплив померлих на навколишню природу. Коли
помирає людина, один із перших обрядів, як і при на-
родженні,— омивання. Хто це робить і як?
— Збираються старші жінки, сусідки чи родичі, і
миють, а потім вбирають померлого у традиційний
смертний одяг. Після того кладуть на лаві ногами до
дверей, а тоді починається похорон.
Крім древнього обряду омивання, що символізує очи-
щення, є ще один цікавий елемент. Коли людина по-
мерла, всю одежу, в якій вона була, постіль, а іноді і
взагалі всі її речі спалюють. Чому? Очевидно, це залиш-
ки якогось давнього обряду?
— У стародавніх слов'ян відбувався обряд спалення
померлого. Його клали у велику лодію (човен). Він був
такий великий, що туди вміщувався не лише небіжчик,
а й все необхідне для потойбічного життя майно. Крім
того, тут же приносилися жертви богам — убивали дріб-
них тварин, птахів, кидали різну їжу. Іноді з князем
бажала вмерти його вірна дружина або дівчина, її теж
убивали. Потім розпалювали велике вогнище, на якому
все це спалювали, а на тому місці насипали великий
курган.
Отже, ці дії мають основу в глибокій давнині, в
язичницькому світогляді наших предків. І тому не див-
но, що співають на похоронах, і ті пісні надзвичайно
зворушливі, сердечні. Ось приклади таких пісень:
168

Ой Боже, ой Боже, з високого неба,
Почуй ти молитву мою!
Прийми мою душу до самого раю,
А тіло о сирую землю!
Насипте на мені високу могилу,
Нехай вона травою заросте!
Посадіть на мені червону калину,
Вона навесні зацвіте!
І будуть до неї пташки прилітати,
Будуть щєбетаїи мені.
А я не почую, бо буду лежати
В могилі сирої землі.
Моя домовина — хатонька темненька,
А в неї віконця нема.
Я буду лежати, буду спочивати.
Як в полі билинка одна.
(Зап. в с. Гнідині Бориспільського р-ну Київської обл.).
Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в порозі,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Зачиняйте двері,
Не пускайте її!
Ой матінко, матінко наша.
Що стоїть в хаті,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Дайте хліба й солі.
Виряджайте її!
Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в головах,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Засвітіть свічку,
Дайте в руки мені!
(Зап. в с. Плішивець Гадяцького р-ну Полтавської обл.).
— Скільки днів триває похорон, хто і коли прихо-
дить на нього?
— Залежно від того, коли людина померла, похорон
може тривати 2—3 дні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57