Започатко-
вано свята сонячного циклу ще в надрах трипільської
культури прадавніми хліборобами. У своєму довговіко-
вому побутуванні їм довелося багато пережити. Привне-
сена християнська ідеологія почала називати їх погансь-
кими. На народні свята були накладені церковні: Ко-
ляда стала Різдвом Христовим, Великдень — Паскою,
Купайло — Іваном Купалом, Калита — днем Андрія
Первозванного.
Після більшовицької революції 1917 року народні
свята й обряди в Україні зазнали гонінь, спрощувалися,
втрачали масовість, поетичну наснагу, забувалися пісні,
ритуали. І тому маємо відродити багатющу скарбницю
народу, щвб не втратити зв'язку поколінь, передати на-
щадкам ті духовні надбання, які дійшли до нас із сивоГ
давнини.
Калита втілює згасання сонячної сили й тепла в
кінці осені. За старим стилем це свято припадало на
10*
14Т
ЗО листопада. Зі зміною літочислення воно перейшло на
13 грудня.
— Ой Калита, Калита, із чого ж ти вилита?
— Ой я з жита сповита, ой я сонцем налита
Для красного цвіту по білому світу.
Саме в день Калити відбувалися великі вечорниці —
одне з найулюбленіших свят молоді. Дівчата брали з
собою роботу — пряли, дерли пір'я, вишивали. На ве-
чорницях завжди було весело — можна погомоніти, по-
чути новини, страшні та смішні бувальщини і казки,
поспівати, загадати загадки, а на Андрія ще й поворо-
жити.
Господиня походжає по хаті, поправляє скатер-
ку на столі, виглядає у вікно.
Чути пісню «Ой у лузі калина стояла», з якою дів-
чата заходять до світлиці, вітаються з господинею.
— Добрий вечір, пані Калитинська!
— Доброго вечора, любі гості! Прошу заходити до
господи!
— Як здоров'ячко?
— Дякую, добре. А де це ви забарилися?
— Чекали на Галю. Вона довго косу заплітала.
— А чого ж так розчервонілися?
— Холодно ж на вулиці. Вітер дме колючий.
— А у вашій світлиці так тепло, затишно.
— Погріємося трохи.
— Сідайте, будьте ласкаві, в нашій хаті на лаві.
(Дівчата сідають, дістають рукоділля, починають
вишивати, співати «Ой у полі дві тополі». Тим часом
господиня готує борошно, щоб місити Калиту).
Випікання Калити
Господиня:
— Дівчата, підійдіть до мене, я розкажу вам, як
випікати Калиту,— цю найвеличнішу ознаку нашого
свята. Кожна повинна взяти участь у готуванні Калити,
скільки б багато вас тут не було. Робиться Калита із
прісного тіста, солодкого, з медом, у вигляді тонкого
коржа. «Рік стоншився»,— кажуть люди. Місити тісто
треба по черзі, починаючи від найстаршої дівки і кін-
чаючи дівчинкою.
(Дівчата місять тісто разом з господинею).
— Давайте до борошна яєць, меду, маку, аби наша
Калита була смачна. Ви, дівчатка, розкачуйте тісто, а
ви ліпіть узори — колоски-промінчики, зубчики. У нас
148
багато людей на святі, то й більше зубців треба на Ка-
литі, щоб було що кусати. Ми зробимо Калиту ще й до
столу, прикрасимо її калиною, щоб сяяла на столі весь
вечір.
По-особливому складають і дрова у печі: навхрест.
Сьогодні треба, щоб ломачка на ломачці тільки так ле-
жала — це символ Сонця і Вогню. Розпалювання
дров — то важлива ритуальна дія, адже вогонь випікає
Калиту. Тому, розводячи його, приказуйте: «Гори, во-
гонь, ясно, спечи нам Калиту красну! Щоб ми її кусали
і горя не знали!». (Дівчата повторюють ці чарівні
слова).
— О, піч вже вогнем надихалася і напалилася, пора
й Калиту саджати. Галю, ану окропи перед Калитою
дорогу! (Дівчина бере кропильце і, побризкуючи водою,
приказує: «Водице-студенице, окропи Калиті дорогу до
печі від порогу, а від печі до стелі, щоб ми були гарні
та веселі!»).
Господиня саджає Калиту в піч.
— Дівчата, а тепер помийте руки. (Дівчата викону-
ють це). Господиня вмиває кожну дівчину та примоа-
ляє: «Аби ви були красні-прекрасні, як наша Калита!
Щоб вона так славно спеклася, як ви потрудилися».
Тут же в печі вариться і пшоняна каша як обов'язковий
атрибут свята. До неї додають ще й маку до смаку.
— Поки Калита печеться, ідіть, дівчата, на двір сія-
ти конопляне сім'я. Це символізує шлях до створення
сім'ї.
Всі виходять із світлиці, тричі проказуючи слова:
«Сонце до заходу, а коноплі до сходу», починають сія-
ти, приказуючи:
Калитою радію,
Конопельки я сію,
Підтичкою волочу.
Бо заміж хочу.
Дай, поле, знати,
З ким життя мати.
Перехожий, побачивши цю сівбу, каже:
— Дійчата, позичте борони!
— Борона у вівсі!
— Повиходьте заміж усі!
Інший перехожий іде назустріч, дівчата звертаються
до нього:
149
— Дядьку, де ключі? -'~~
— У вівсі, щоб посивіли всі! (Дівчата жартома на-
кидаються на чоловіка з кулаками. Він відповідає):
— Ні, ні, дівчата, у пшениці, щоб усі ви були моло-
диці!
— Дякуємо!
Тим часом Калита уже спеклася. Господиня велично
виймає її з печі.
— Подивіться, яка наша Калита кругла, запашна,
проміннями, квітами-оздобами помережана, красою і
теплом засяяла на всю світлицю, оселю звеселила!
(Калиту передають з рук в руки аж на причільне
вікно, те, що до сходу сонця):
— Денне сонце лягло на спочинок, І тепер Калита
сяятиме і в оселі, і в душах!
— Господинонько наша, чи готова каша?
— Готова, дівчата. Усе готове. Як бачите, і Калита
спеклася, і каша зварилася. Буде чим Калиту зустрі-
чати.
(Знадвору чути пісню «Ой коню мій, коню», яку спі-
вають хлопці, наближаючись до хати). Заходять:
— Пу-гу, дівчата, пустіть до хати, бо з дороги збив-
ся!
— Це свої! Заходьте.
— Добрий вечір всім у хаті!
— Доброго здоров'я!
— Боже помагай!
— Спасибі! Дякуємо!
— З Калитою будьте здорові!
— З Калитою золотою, з пресвітлим празником!
— Спасибі, будьте й ви здорові!
Господар:
— Коли усі зібралися, то підносьмо Калиту.
(Дівчата несуть Калиту на стрічці поперед себе, три-
чі промовляють): «Сонце заходить, а Калита сходить».
Назустріч виходить господиня з горням каші на ви-
шитім рушнику:
— Калита наша, оце тобі каша, а нам дай краси й.
сили, щоб ми в світі славно жили.
Усі: — Оце так Калита! Славна та красна, на весь
світ прекрасна!
Хлопці прив'язують Калиту до сволока на червоній
стрічці, підвішують високо, щоб парубок міг дістати Ка-
литу зубами тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того,
150
один кінець стрічки довший і спущений донизу так, щоб
можна було за нього смикнути — тоді Калита стрибне
вгору.
Кусання Калити
Хлопці порядкують коло печі: добули сажу, розвели
її в горнятку, зробили квачика. Вибирають пана Кали-
тинського — веселого, жартівливого парубка, щоб був
душею вечора.
Господар виносить від печі вогняні речі: рогачі
і коцюбу, обережно ставить їх навхрест так, щоб коцю-
ба була зверху, говорить:
— Коцюбу, рогачі, а також пікну лопату взагалі ні-
коли не кидають, а тільки ставлять.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57