«Дай, Боже, в час добрий,
в доброму здоров'ї пожать та й на той рік дождать!».
Тут, як і в щедрівках, людина зверталася до сонця,
якому поклонялися як творцеві врожаю. Зажинав ниву
хтось легкий на руку, і традиційно на покуті ставили
перший сніп. Ось обряд із першими колосками на Во-
лині (с. Губча Старокостянтинівського р-ну Хмельниць-
кої обл.).
Зажинаючи ниву, мати збирала першу жменю колос-
ся. Брала туди жито, пшеницю, овес — що було на ниві.
Робила квітку, перев'язувала її червоною стрічкою і ста-
вила на покуті. Ця квітка у нас називалася «коляда» і
мала стояти аж до Різдва. А потім зерно вминали і сія-
ли з новим посівом. Це означало невмирущість, непе-
рервність ^киття у природі.
Праця під час жнив супроводжувалася піснями. В
тих піснях прославляли ниву, величали господарів та
женчиків, у яких серпики золотії, зверталися до сонця,
жалували на тяжку працю:
143
Ой літає соколонько по полю
Та збирає челядоньку додому.
— Іди, іди, челядонько, додому.
Вигуляла все літечко по полю.
Вигуляла все літечко ще й жнива,
Заболіла головонька ще й спина.
А яких жнивних пісень співали в нашому селі? Да-
вайте їх заспіваємо. (Співають кілька пісень). Наприк-
лад, отаку:
Що сонечко на горі,
Нас кусають комарі.
Кусають ще й п'ють,
Робить не дають...
Жнива проводились толокою, по закінченні господа-
рі частували людей. У Гнідині, коли йшли додому, спі-
вали:
Закотилось сонечко
За зелений гай,
Ми поїдем вечеряти
У багатий край.
У багатому краї
Вареники на столі.
Вареники в маслі,
Горілочка в пляшці.
Варенички поїмо,
Горілочку поп'ємо,
Помолимось Богу
4 Да й підем додому.
Прославляли господаря і господиню. На Житомир^
щині, наприклад, співали:
А наша хазяєчка, як зоря.
Зарізала на вечерю гороб'я,
Та й забула хазяїна спитати,
Кому того горобейка віддати.
— Віддай, віддай, хазяєчко, кому хоч,
Тільки мені голівоньки не мороч!
А коли закінчували жати, то відбувався обряд —
обжинки. Сюди входили різні магічні дії: завивання
«бороди», плетення вінка, орання ниви тощо.
Учні. Брали парне число колосків (20—ЗО), зала-
мували на схід сонця, зерно висипали в розпушену зем-
лю. Саму «бороду» перев'язували червоною стрічкою,
прикрашали квітами. Між колоссям ставили воду і
клали хліб, приказуючи: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і
вода!».
144
— Качалися по ниві навколо «бороди», випрошуючи
назад свою силу:
Нивко, нивко,
Віддай мені силку!
Я на тобі робила,
Всю силку лишила!
— Символічно орали, громадили, пололи, водили
хороводи і співали навколо «бороди».
Учитель. «Борода» звалася Спасова, або Власо-
ва. В стародавніх слов'ян був Велес — бог худоби і по-
кровитель хлібороба, йому й завивали «бороду», щоб
мали де сховатися польові духи. Йому й клали жерт-
ву — хліб з водою. А пісні та інші магічні дії мали
вплинути на майбутній урожай.
З останніх колосків жита сплітали вінок — символ
сонця — й одягали його на голову найкращій жінці,
її називали княгинею. Вона несла вінок на голові до
села і вручала господареві. З цим вінком або з останнім
снопом пов'язували віру в неперервність життя природи.
Він мав магічну силу, його обожнювали, як сонце, і
співали про нього, як про живу істоту:
Котився снопочок по полю,
Просився в женчиків додому:
— Занесіте мене в стодолу,
Бо вже ж бо я в чистім полі набувся
А буйного вітроньку начувся,
А дрібного дощику намокся,
А ясного сонечка напікся.
Так співали, коли в'язали снопи. А як уже несли, то
співали веселих, у яких прославляли господаря, женчи-
ків, вінок.
Котився вінок з лану
До господаря в браму.
Господар молоденький,
Під ним кінь вороненький,
По подвір'ячку грає,
Женчиків виглядає.
Співали пісню «Ой куриться доріженька, куриться»,
а ще: *
Ой обжинки, господарю, обжинки,
Позабирали колосочки із нивки.
Ой весело, господарю, весело,
Що ми тобі віночка несемо.
— Уроки з народознавства
145
А ще буде, господарю, веселіш,
Коли буде цей віночок на голові,
Коли буде коровай на столі.
Заходили женці на подвір'я, їх урочисто зустрічали
господарі. Княгиня одягала на голову господареві зо-
лотий вінок, а він мав його викупити. Після того гос-
подарі частували й обдаровували женців. Всі співали,
раділи. І ми закінчимо урок піснею «Зеленеє жито, зе-
лене», яка стала символом гостинності нашого народу.
Домашнє завдання: записати від батьків,
старожилів зажнивні, жнивні, обжинкові пісні, описати
звичаї хлібної пори.
Л. В. ІВАННІКОВА.
СОНЦЕСЯЙНА
КАЛИТА
Сценарій українських вечорниць
Народознавство як навчальний предмет у загально-
освітніх школах розраховано, як правило, на учнів кла-
сів початкових, 5—8-х. Лише в небагатьох закладах
традиційну народну культуру українців вивчають у
старших класах. Для того, щоб ліквідувати прогалину
у знаннях старшокласників, ми здійснюємо ряд ефектив-
них заходів, що вимагають великої попередньої підготов-
ки,— збір матеріалів, розучування пісень, дійств, скла-
дання сценарію, проведення фольклорного свята.
Пропонуємо розробку фольклорного свята «Сонце-
сяйна Калита», яку можна творчо використати в нав-
чальних закладах різного типу. В основу розробки по-
кладено матеріал Вадима Мицика,
Місце проведення: світлиця, велика кімната.
^1 н т е р' є р сільської хати: у центрі — стіл, застеле-
ний вишитою скатертиною, на ньому хліб-сіль, на сті-
ні — портрети батьків у рушниках, справа — піч, кочер-
га і рогачі, поруч — мисник із посудом, ліворуч — ліжко
146
з вишитими подушками, біля столу лава, на долівці
домоткана доріжка.
Учасники: господиня (викладач української мо-
ви та літератури, народознавства), господар (викла-
дач), вартовий — пан Калитинський, пан Коцюбинсь-
кий (кожний, хто хоче кусати Калиту), дівчата, хлопці,
перехожий, писар із сажею.
X ід с в я т а
Вступне слово.
— Народні свята й обряди — система споконвічного
життя українців із художніми образами, ритуальними
піснями, добірним словом, музикою, танцями... В обря-
довості сконденсовано художній досвід народу, постійно
сущу творчу силу духу, світогляд, що становить його
національне обличчя, мистецьку самобутність.
Свята на пошану Сонця — найосновніші в традицій-
ній культурі. Невгасиме світило було в житті хлібороба
надзвичайно важливим життєдайним джерелом. Воно
сприяло врожаю «жита, пшениці і всякої пашниці», виз-
начало і пору року, і працю, і ритм буття.
З давніх-давен український народ складав прекрасні
світославні пісні на кожну пору сонячного сяяння: Ко-
ляди, Великодня, Купайла, Калити. Свята ці — не прос-
то вшанування, а опоетизоване втілення в духовну сут-
ність знань предків про світ та його явища.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
в доброму здоров'ї пожать та й на той рік дождать!».
Тут, як і в щедрівках, людина зверталася до сонця,
якому поклонялися як творцеві врожаю. Зажинав ниву
хтось легкий на руку, і традиційно на покуті ставили
перший сніп. Ось обряд із першими колосками на Во-
лині (с. Губча Старокостянтинівського р-ну Хмельниць-
кої обл.).
Зажинаючи ниву, мати збирала першу жменю колос-
ся. Брала туди жито, пшеницю, овес — що було на ниві.
Робила квітку, перев'язувала її червоною стрічкою і ста-
вила на покуті. Ця квітка у нас називалася «коляда» і
мала стояти аж до Різдва. А потім зерно вминали і сія-
ли з новим посівом. Це означало невмирущість, непе-
рервність ^киття у природі.
Праця під час жнив супроводжувалася піснями. В
тих піснях прославляли ниву, величали господарів та
женчиків, у яких серпики золотії, зверталися до сонця,
жалували на тяжку працю:
143
Ой літає соколонько по полю
Та збирає челядоньку додому.
— Іди, іди, челядонько, додому.
Вигуляла все літечко по полю.
Вигуляла все літечко ще й жнива,
Заболіла головонька ще й спина.
А яких жнивних пісень співали в нашому селі? Да-
вайте їх заспіваємо. (Співають кілька пісень). Наприк-
лад, отаку:
Що сонечко на горі,
Нас кусають комарі.
Кусають ще й п'ють,
Робить не дають...
Жнива проводились толокою, по закінченні господа-
рі частували людей. У Гнідині, коли йшли додому, спі-
вали:
Закотилось сонечко
За зелений гай,
Ми поїдем вечеряти
У багатий край.
У багатому краї
Вареники на столі.
Вареники в маслі,
Горілочка в пляшці.
Варенички поїмо,
Горілочку поп'ємо,
Помолимось Богу
4 Да й підем додому.
Прославляли господаря і господиню. На Житомир^
щині, наприклад, співали:
А наша хазяєчка, як зоря.
Зарізала на вечерю гороб'я,
Та й забула хазяїна спитати,
Кому того горобейка віддати.
— Віддай, віддай, хазяєчко, кому хоч,
Тільки мені голівоньки не мороч!
А коли закінчували жати, то відбувався обряд —
обжинки. Сюди входили різні магічні дії: завивання
«бороди», плетення вінка, орання ниви тощо.
Учні. Брали парне число колосків (20—ЗО), зала-
мували на схід сонця, зерно висипали в розпушену зем-
лю. Саму «бороду» перев'язували червоною стрічкою,
прикрашали квітами. Між колоссям ставили воду і
клали хліб, приказуючи: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і
вода!».
144
— Качалися по ниві навколо «бороди», випрошуючи
назад свою силу:
Нивко, нивко,
Віддай мені силку!
Я на тобі робила,
Всю силку лишила!
— Символічно орали, громадили, пололи, водили
хороводи і співали навколо «бороди».
Учитель. «Борода» звалася Спасова, або Власо-
ва. В стародавніх слов'ян був Велес — бог худоби і по-
кровитель хлібороба, йому й завивали «бороду», щоб
мали де сховатися польові духи. Йому й клали жерт-
ву — хліб з водою. А пісні та інші магічні дії мали
вплинути на майбутній урожай.
З останніх колосків жита сплітали вінок — символ
сонця — й одягали його на голову найкращій жінці,
її називали княгинею. Вона несла вінок на голові до
села і вручала господареві. З цим вінком або з останнім
снопом пов'язували віру в неперервність життя природи.
Він мав магічну силу, його обожнювали, як сонце, і
співали про нього, як про живу істоту:
Котився снопочок по полю,
Просився в женчиків додому:
— Занесіте мене в стодолу,
Бо вже ж бо я в чистім полі набувся
А буйного вітроньку начувся,
А дрібного дощику намокся,
А ясного сонечка напікся.
Так співали, коли в'язали снопи. А як уже несли, то
співали веселих, у яких прославляли господаря, женчи-
ків, вінок.
Котився вінок з лану
До господаря в браму.
Господар молоденький,
Під ним кінь вороненький,
По подвір'ячку грає,
Женчиків виглядає.
Співали пісню «Ой куриться доріженька, куриться»,
а ще: *
Ой обжинки, господарю, обжинки,
Позабирали колосочки із нивки.
Ой весело, господарю, весело,
Що ми тобі віночка несемо.
— Уроки з народознавства
145
А ще буде, господарю, веселіш,
Коли буде цей віночок на голові,
Коли буде коровай на столі.
Заходили женці на подвір'я, їх урочисто зустрічали
господарі. Княгиня одягала на голову господареві зо-
лотий вінок, а він мав його викупити. Після того гос-
подарі частували й обдаровували женців. Всі співали,
раділи. І ми закінчимо урок піснею «Зеленеє жито, зе-
лене», яка стала символом гостинності нашого народу.
Домашнє завдання: записати від батьків,
старожилів зажнивні, жнивні, обжинкові пісні, описати
звичаї хлібної пори.
Л. В. ІВАННІКОВА.
СОНЦЕСЯЙНА
КАЛИТА
Сценарій українських вечорниць
Народознавство як навчальний предмет у загально-
освітніх школах розраховано, як правило, на учнів кла-
сів початкових, 5—8-х. Лише в небагатьох закладах
традиційну народну культуру українців вивчають у
старших класах. Для того, щоб ліквідувати прогалину
у знаннях старшокласників, ми здійснюємо ряд ефектив-
них заходів, що вимагають великої попередньої підготов-
ки,— збір матеріалів, розучування пісень, дійств, скла-
дання сценарію, проведення фольклорного свята.
Пропонуємо розробку фольклорного свята «Сонце-
сяйна Калита», яку можна творчо використати в нав-
чальних закладах різного типу. В основу розробки по-
кладено матеріал Вадима Мицика,
Місце проведення: світлиця, велика кімната.
^1 н т е р' є р сільської хати: у центрі — стіл, застеле-
ний вишитою скатертиною, на ньому хліб-сіль, на сті-
ні — портрети батьків у рушниках, справа — піч, кочер-
га і рогачі, поруч — мисник із посудом, ліворуч — ліжко
146
з вишитими подушками, біля столу лава, на долівці
домоткана доріжка.
Учасники: господиня (викладач української мо-
ви та літератури, народознавства), господар (викла-
дач), вартовий — пан Калитинський, пан Коцюбинсь-
кий (кожний, хто хоче кусати Калиту), дівчата, хлопці,
перехожий, писар із сажею.
X ід с в я т а
Вступне слово.
— Народні свята й обряди — система споконвічного
життя українців із художніми образами, ритуальними
піснями, добірним словом, музикою, танцями... В обря-
довості сконденсовано художній досвід народу, постійно
сущу творчу силу духу, світогляд, що становить його
національне обличчя, мистецьку самобутність.
Свята на пошану Сонця — найосновніші в традицій-
ній культурі. Невгасиме світило було в житті хлібороба
надзвичайно важливим життєдайним джерелом. Воно
сприяло врожаю «жита, пшениці і всякої пашниці», виз-
начало і пору року, і працю, і ритм буття.
З давніх-давен український народ складав прекрасні
світославні пісні на кожну пору сонячного сяяння: Ко-
ляди, Великодня, Купайла, Калити. Свята ці — не прос-
то вшанування, а опоетизоване втілення в духовну сут-
ність знань предків про світ та його явища.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57