п.
Про те, що чума блукала і під виглядом чорної кур-
ки, учні дізнаються, прослухавши легенду «Чума в Тро-
янівці». В ній стверджується, що на чиєму подвір'ї чор-
на курка погребеться, там завтра усі слабі лежать
будуть, тобто ще більше захворіють. Дізнавшись про
причини поширення хвороби, селяни переловили вночі
всіх курей і потопили в броді далеко від села. Тоді хво-
роба пройшла, люди перестали вмирати, а місце, де був
брід, назвали Курячим 2.
19!
Інший учень розповість легенду «Болячка», в якій
оповідається про те, як люди, щоб не хворіти, покинули
село і пішли жити в ліс. Але один господар на імення
Юра повернувся через тиждень додому, щоб напекти
хліба, і тут йому довелось врятувати ловчого пса, на
якого напали сільські пси. Господар нагодував його і
перев'язав рани. З того часу люди перестали хворіти і
повернулись до рідних домівок, адже ловчий пес уже
не поширював цих хвороб 3.
Ознайомивши таким чином учнів з легендами, під-
водимо їх до висновку, що й у фольклорі певною мірою
підтверджується правильність наукових тверджень про
причини виникнення інфекційних захворювань. В дано-
му випадку ними стали хворі тварини, які передавали
здоровим живим організмам, як людям, так і тваринам,
ці хвороби, спустошуючи цілі людські поселення.
Під час вивчення систематики покритонасінних
(квіткових) рослин також використовуємо український
фольклор. Спочатку на основі будови квітки й плоду
з'ясовуєм характерні ознаки рослин відповідної родини,
а потім називаємо рослини. Наприклад, до родини бо-
бових учні відносять горох, квасолю, сою, буркун, ко-
нюшину і т. д., тобто як культурні, так і дикорослі рос-
лини місцевої флори. Потім запитуємо учнів чи знають
вони, що означає горох у фольклорі. Дати відповідь на
це запитання семикласники затруднюються. Та коли
називаємо прислів'я «Сльози котяться, як горох», вони
говорятн, що назва ця пов'язана з нещастям, бідою.
Щоб переконатися, що це дійсно так, запитуємо хлоп-
ців, чи посівають вони на Новий рік горохом. Учні від-
повідають, що ніколи не домішують горох до хлібних
зерен і аж тепер з'ясовуємо, чому. Почуте на уроці до-
повнюємо легендою про горох. «Як Господь вигнав Ада-
ма з раю,— розповідає вчитель,— то він мусив узятися
за роботу: обробляти землю, щоб прокормити себе з
€вою. Трудно було Адаму звикати до тяжкої праці. І
от, як він перший раз взявся обробляти землю і перший
раз ходив за плугом, то дуже плакав. І де падали на
землю його сльози, там виріс горох»4.
У цій легенді правдиво відображена округла форма
насінини, що відповідає формі сліз, а також показано
значимість фізичної праці в одержанні високих урожаїв
культурних рослин.
Доречне використання фольклору і до теми «Папо-
ротеподібні рослини». На початку вивчення нового
192
матеріалу з'ясовуємо, що папороть розмножується спо-
рами, а не насінням. «Чи має ця рослина квітку?» —
звертаємося до класу. Учні відповідають, що у неї квіт-
ки не буває, тобто папороть не належить до квіткових
(покритонасінних). А як розповідають про цю рослину
лісу народні повір'я?
Учень: за народними повір'ями, папороть цвіте ли-
ше одну мить у ніч на Івана Купала, а тому зірвати цю
квітку не зовсім легко. До того ж її завжди охороня-
ють від людей чорти. Той, хто хоче дістати квітку, по-
винен перемогти самого чорта, бо цей чорт десь після
дев'ятої години вечора стріляє в людину, кидає в неї
каміння, наїжджає на неї і т. п. Сміливець не повинен
боятися і озиратися. А папороть опівночі начебто за-
цвітає. Взявши квітку, її зберігають під шкірою долоні
і, носячи її при собі, можна знати про все на свті. Цю
квітку начебто знайшов один чоловік, а коли він повер-
нувся із лісу у панське село, то вийшли два лакеї і по-
тягнули його до пана. Пан допитувався, де він був і
різками хотів бити цього господського чоловіка. Тоді
він признався панові — і цвіту в нього не стало, бо ж
то не пан був, а ідоли знаходились коло нього і цвіт
одібрали 5.
На основі легенди робимо висновок, що папороть
все ж таки не цвіте, бо в неї «одібрано» цвіт. Повір'я
про цвітіння папороті, пояснює з цього приводу
М. Дмитренко, пов'язане з Сонцем як символом та дже-
релом життя природи й людини. А чому ж саме на Іва-
на Купала? Та тому, що на це свято природа досягає
найбільшого розквіту, а цей час також вважався най-
сприятливішим для збирання цілющої рослинності6.
Вивчаючи розові, зупиняємось на калині як симво-
лові дорослості дівчини і жіночої краси. З великим за-
хопленням про цю рослину писав Т. Шевченко:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Широко використовують калину у весільних обря-
дах, калиною прикрашають хату, подвір'я, використо-
вують її в народній медицині. Часто в народній поезії
калина символізує кров, красу, молодість. Легенди,
повір'я оповідають про неї, як про живу істоту, якій
сповідують свою душу, особливо дівчата.
13 — Уроки з народознавства
193
Неабиякий інтерес в учнів викликає й легенда про
походження калини. Перед тим, як ознайомити учнів
з її змістом, підкреслюємо героїчне начало, яке визна-
чає цей зміст, ставимо завдання пояснити за фольклор-
ною традицією природу плодів калини. «Розповіда-
ють,— говорить народна легенда,— що колись напали
на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопи-
ли бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом
розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі
яскраві намистинки, з яких через деякий час і повирос-
тали калинові кущі»7. Обговорюючи легенду, учні за-
уважать, що плоди калини справді нагадують намисто,
що історичну дійсність, а саме боротьбу українського
народу з різного роду завойовниками, фольклорна уява
найтіснішим чином пов'язала з калиною, як уособлен-
ням трагічної і разом з тим героїчної долі нашого на-
роду, тому-то в образі калини й синтезуються народно-
поетичні уявлення про красу і трагізм, тому-то вона ста-
ла одним із символів України, а в одній з пісень січо-
вих стрільців співають:
Гей, у лузі червона калина,
Гей, гей, похилилася;
Чогось наша славна Україна,
Гей, гей, засмутилася.
А ми ж тую червону калину,
Гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну,
Гей, гей, та розвеселимо!
Використання фольклору, як бачимо, дає учителеві
можливість зробити урок цікавішим, доступнішим, ак-
тивізує навчальний процес, виховує спостережливість та
дбайливе ставлення до природи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Див:. Легенди та перекази,—К., 1985.—С. 149—150.
2. Давидюк В. Українська міфологічна легенда.— Львів, 1992—»
С. 172.
3. Див.: Легенди та перекази.—К., 1985,—С. 150—151.
4. Там же,—С. 70.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
Про те, що чума блукала і під виглядом чорної кур-
ки, учні дізнаються, прослухавши легенду «Чума в Тро-
янівці». В ній стверджується, що на чиєму подвір'ї чор-
на курка погребеться, там завтра усі слабі лежать
будуть, тобто ще більше захворіють. Дізнавшись про
причини поширення хвороби, селяни переловили вночі
всіх курей і потопили в броді далеко від села. Тоді хво-
роба пройшла, люди перестали вмирати, а місце, де був
брід, назвали Курячим 2.
19!
Інший учень розповість легенду «Болячка», в якій
оповідається про те, як люди, щоб не хворіти, покинули
село і пішли жити в ліс. Але один господар на імення
Юра повернувся через тиждень додому, щоб напекти
хліба, і тут йому довелось врятувати ловчого пса, на
якого напали сільські пси. Господар нагодував його і
перев'язав рани. З того часу люди перестали хворіти і
повернулись до рідних домівок, адже ловчий пес уже
не поширював цих хвороб 3.
Ознайомивши таким чином учнів з легендами, під-
водимо їх до висновку, що й у фольклорі певною мірою
підтверджується правильність наукових тверджень про
причини виникнення інфекційних захворювань. В дано-
му випадку ними стали хворі тварини, які передавали
здоровим живим організмам, як людям, так і тваринам,
ці хвороби, спустошуючи цілі людські поселення.
Під час вивчення систематики покритонасінних
(квіткових) рослин також використовуємо український
фольклор. Спочатку на основі будови квітки й плоду
з'ясовуєм характерні ознаки рослин відповідної родини,
а потім називаємо рослини. Наприклад, до родини бо-
бових учні відносять горох, квасолю, сою, буркун, ко-
нюшину і т. д., тобто як культурні, так і дикорослі рос-
лини місцевої флори. Потім запитуємо учнів чи знають
вони, що означає горох у фольклорі. Дати відповідь на
це запитання семикласники затруднюються. Та коли
називаємо прислів'я «Сльози котяться, як горох», вони
говорятн, що назва ця пов'язана з нещастям, бідою.
Щоб переконатися, що це дійсно так, запитуємо хлоп-
ців, чи посівають вони на Новий рік горохом. Учні від-
повідають, що ніколи не домішують горох до хлібних
зерен і аж тепер з'ясовуємо, чому. Почуте на уроці до-
повнюємо легендою про горох. «Як Господь вигнав Ада-
ма з раю,— розповідає вчитель,— то він мусив узятися
за роботу: обробляти землю, щоб прокормити себе з
€вою. Трудно було Адаму звикати до тяжкої праці. І
от, як він перший раз взявся обробляти землю і перший
раз ходив за плугом, то дуже плакав. І де падали на
землю його сльози, там виріс горох»4.
У цій легенді правдиво відображена округла форма
насінини, що відповідає формі сліз, а також показано
значимість фізичної праці в одержанні високих урожаїв
культурних рослин.
Доречне використання фольклору і до теми «Папо-
ротеподібні рослини». На початку вивчення нового
192
матеріалу з'ясовуємо, що папороть розмножується спо-
рами, а не насінням. «Чи має ця рослина квітку?» —
звертаємося до класу. Учні відповідають, що у неї квіт-
ки не буває, тобто папороть не належить до квіткових
(покритонасінних). А як розповідають про цю рослину
лісу народні повір'я?
Учень: за народними повір'ями, папороть цвіте ли-
ше одну мить у ніч на Івана Купала, а тому зірвати цю
квітку не зовсім легко. До того ж її завжди охороня-
ють від людей чорти. Той, хто хоче дістати квітку, по-
винен перемогти самого чорта, бо цей чорт десь після
дев'ятої години вечора стріляє в людину, кидає в неї
каміння, наїжджає на неї і т. п. Сміливець не повинен
боятися і озиратися. А папороть опівночі начебто за-
цвітає. Взявши квітку, її зберігають під шкірою долоні
і, носячи її при собі, можна знати про все на свті. Цю
квітку начебто знайшов один чоловік, а коли він повер-
нувся із лісу у панське село, то вийшли два лакеї і по-
тягнули його до пана. Пан допитувався, де він був і
різками хотів бити цього господського чоловіка. Тоді
він признався панові — і цвіту в нього не стало, бо ж
то не пан був, а ідоли знаходились коло нього і цвіт
одібрали 5.
На основі легенди робимо висновок, що папороть
все ж таки не цвіте, бо в неї «одібрано» цвіт. Повір'я
про цвітіння папороті, пояснює з цього приводу
М. Дмитренко, пов'язане з Сонцем як символом та дже-
релом життя природи й людини. А чому ж саме на Іва-
на Купала? Та тому, що на це свято природа досягає
найбільшого розквіту, а цей час також вважався най-
сприятливішим для збирання цілющої рослинності6.
Вивчаючи розові, зупиняємось на калині як симво-
лові дорослості дівчини і жіночої краси. З великим за-
хопленням про цю рослину писав Т. Шевченко:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Широко використовують калину у весільних обря-
дах, калиною прикрашають хату, подвір'я, використо-
вують її в народній медицині. Часто в народній поезії
калина символізує кров, красу, молодість. Легенди,
повір'я оповідають про неї, як про живу істоту, якій
сповідують свою душу, особливо дівчата.
13 — Уроки з народознавства
193
Неабиякий інтерес в учнів викликає й легенда про
походження калини. Перед тим, як ознайомити учнів
з її змістом, підкреслюємо героїчне начало, яке визна-
чає цей зміст, ставимо завдання пояснити за фольклор-
ною традицією природу плодів калини. «Розповіда-
ють,— говорить народна легенда,— що колись напали
на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопи-
ли бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом
розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі
яскраві намистинки, з яких через деякий час і повирос-
тали калинові кущі»7. Обговорюючи легенду, учні за-
уважать, що плоди калини справді нагадують намисто,
що історичну дійсність, а саме боротьбу українського
народу з різного роду завойовниками, фольклорна уява
найтіснішим чином пов'язала з калиною, як уособлен-
ням трагічної і разом з тим героїчної долі нашого на-
роду, тому-то в образі калини й синтезуються народно-
поетичні уявлення про красу і трагізм, тому-то вона ста-
ла одним із символів України, а в одній з пісень січо-
вих стрільців співають:
Гей, у лузі червона калина,
Гей, гей, похилилася;
Чогось наша славна Україна,
Гей, гей, засмутилася.
А ми ж тую червону калину,
Гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну,
Гей, гей, та розвеселимо!
Використання фольклору, як бачимо, дає учителеві
можливість зробити урок цікавішим, доступнішим, ак-
тивізує навчальний процес, виховує спостережливість та
дбайливе ставлення до природи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Див:. Легенди та перекази,—К., 1985.—С. 149—150.
2. Давидюк В. Українська міфологічна легенда.— Львів, 1992—»
С. 172.
3. Див.: Легенди та перекази.—К., 1985,—С. 150—151.
4. Там же,—С. 70.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57