Підприємець ризикує своїм часом,
працею, діловою репутацією, вкладеними коштами. Навіть
за стійкої номенклатури виробів підприємця може спіткати
невдача, оскільки попит на дані товари може зменшитись
або зявляться спритніші конкуренти.
Функції підприємця важливі та необхідні і є підставою
для виділення підприємницької діяльності у самостійний
фактор виробництва.
Малюнок 35
121
Один із принципів функціонування ринкової економіки
полягає у тому, що кожний фактор виробництва дістає
свою винагороду. Про це йшлося в темі 7 попереднього
розділу. Розглянемо докладніше, яку винагороду одержує
підприємець.
Підприємницький доход. Виконуючи надзвичайно
складні функції, підприємець діє під впливом достатніх
стимулів, вагомих мотивів. Найістотнішим стимулом є під-
приємницький доход. Але перш ніж його одержати, під-
приємець повинен зробити певні витрати.
До витрат підприємця належать елементи факторів ви-
робництва, використані в даному виробництві, а саме:
витрати на оплату живої праці (заробітна плата пра-
цівникам фірми);
витрати на придбання будівель та обладнання (такі
витрати в економіці називаються інвестиціями);
витрати на оплату природних ресурсів (землі, води,
корисних копалин), що використовуються у виробництві
як сировина, матеріали, паливо.
Витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні
витрати протягом певного часу не залежать від обсягів
виробництва. Це, наприклад, витрати на оплату примі-
щень чи засобів звязку, на придбання верстатів. Змінні
витрати зростають разом із зростанням обсягів вироб-
ництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату
працівників.
Фірма повинна господарювати таким чином, щоб за-
гальні витрати були меншими, ніж доход від реалізації
продукту її діяльності. Тільки в цьому випадку фірма
матиме прибуток.
Припустимо, що постійні витрати дорівнюють 100 тис.
грошових одиниць. Це - незмінна величина для будь-
якого обсягу виробництва. Змінні витрати становлять 10
грошових одиниць на кожну одиницю товару. Отже, на
виготовлення 5 000 одиниць товару загальні витрати ста-
новитимуть:
100000 + (10 х 5000) Ї 150000 грошових одиниць.
На виготовлення 20 000 одиниць товару загальні витрати
становитимуть:
100000 + (10 х 20000) =300000 грошових одиниць.
Тепер оцінимо доход від продажу продукції за умови,
шо ціна одиниці товару дорівнює 100 грошових одиниць.
Тоді за 5000 одиниць товару ми одержимо:
122
5000 х 100 - 500 000 грошових одиниць.
Грошова виручка, яку одержує підприємець за свій
товар, називається виручкою фірми від реалізації.
Зрозуміло, що підприємця цікавить не сама виручка, а та
її частина, що залишається після відшкодування витрат на
виробництво. З виручки від реалізації він відраховує витрати
яа виробництво і одержує валовий прибуток. Якщо реалізу-
ється 5 тис. виробів, то валовий прибуток становитиме:
500 000 - 150 000 - 350 000 грошових одиниць.
Отже, валовий прибуток - це різниця між виручкою
від реалізації продукції та витратами на її виробництво.
Але й валовий прибуток не надходить безпосередньо у
власність підприємця. З нього треба заплатити податки.
Якщо, наприклад, підприємству встановлено 30-процент-
ний податок на прибуток, то це в нашому випадку ста-
новитиме:
350 000 х 0,3 = 105 000 грошових одиниць.
Після сплати податку в підприємця залишиться чистий
прибуток, який становитиме:
350 000 - 105 000 = 245 000 грошових одиниць.
Отже, чистий прибуток - це різниця між валовим
прибутком і сумою податкових платежів. Чистий прибуток
є головною частиною підприємницького доходу. Його одер-
жання свідчить про ефективність роботи підприємства. Для
одержання економічного прибутку з виручки підприємця
вираховуються не лише явні, а й приховані витрати. Ста-
тистика підприємства оперує лише поняттям чистого при-
бутку.
Незалежно від фінансових результатів діяльності, під-
приємець одержує ще й нормальний прибуток. Це ви-
нагорода підприємця за його працю. Він не береться з
прибутку фірми, а входить у її витрати. Не одержуючи
нормального прибутку, підприємець не став би займатися
даною справою. Нормальний прибуток - обовязкова,
невідємна частина підприємницького доходу. Чистого
прибутку може й не бути, або він може мати відємне
значення (коли витрати більші від доходу). Чистий при-
буток залежить від здатності підприємця до інновацій
та ризику.
Отже, підприємницький доход складається з нормаль-
ного і чистого прибутків.
123
Iснує й інша структура підприємницького доходу. Вона
також складається з двох частин: а) підприємницького дохо-
ду, шо капіталізується, тобто перетворюється в нові фактори
виробництва; б) підприємницького доходу, що надходить в
особисте користування підприємця. Перша частина перева-
жає, адже головною метою підприємця є не тимчасова виго-
да, а збільшення свого багатства внаслідок безперервного
розвитку виробництва. У країнах Заходу держава стимулює
процес капіталізації доходу. Частина прибутку, що поверта-
ється у виробництво, оподатковується менше, ніж та, що йде
на задоволення особистих потреб підприємця.
Кожний підприємець прагне до одержання підприєм-
ницького доходу. Він залежить від внутрішніх і зовнішніх
факторів. Розглянемо найважливіші з них за допомогою
схеми (див. мал. 36).
Внутрішні фактори - ціна, за якою реалізується про-
дукція, та витрати на її виробництво. Фірма має зменшу-
вати витрати з розрахунку на одиницю продукції. Змен-
шення витрат досягається через ефективне використання
всіх факторів виробництва, а саме: зростання продуктив-
ності праці, ефективне використання матеріальних ресурсів
і коштів, розумний ризик і всебічне знання риту.
Фкгорв збільшенії> оипрвеиввюкого юхоху
Зроспши
приуіпвиості
праці
Попит в< томр.
що внробпяеіься
Ефотвне
мкосспвях
Ковтктура
мпсріальнвх
рввжу
ресурсі>
Забезпеченії>
Налагоххеаісі>
ввсохої
>хжиі
каліталовиит
пртверм>
Успіх
Розмір
піхпряпвпшькпг
поишв
дшльяості
іпрвбутку
Віпчеаяя
Вештав
бшкітеьхого
рИШЕУ
происята
Малюнок 36
124
Зовнішні фактори збільшення прибутку, а отже, і під-
приємницького доходу такі: попит на продукцію спожива-
чів, лояльна податкова політика держави, дотримання угод
між партнерами, вигідні умови кредитування банками.
Слід зауважити: що прибуток (доход) фірми може бути й
відємною величиною, наприклад, коли грошова виручка,
одержана фірмою від продажу товару, не перевищує загаль-
них витрат на його виробництво.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
працею, діловою репутацією, вкладеними коштами. Навіть
за стійкої номенклатури виробів підприємця може спіткати
невдача, оскільки попит на дані товари може зменшитись
або зявляться спритніші конкуренти.
Функції підприємця важливі та необхідні і є підставою
для виділення підприємницької діяльності у самостійний
фактор виробництва.
Малюнок 35
121
Один із принципів функціонування ринкової економіки
полягає у тому, що кожний фактор виробництва дістає
свою винагороду. Про це йшлося в темі 7 попереднього
розділу. Розглянемо докладніше, яку винагороду одержує
підприємець.
Підприємницький доход. Виконуючи надзвичайно
складні функції, підприємець діє під впливом достатніх
стимулів, вагомих мотивів. Найістотнішим стимулом є під-
приємницький доход. Але перш ніж його одержати, під-
приємець повинен зробити певні витрати.
До витрат підприємця належать елементи факторів ви-
робництва, використані в даному виробництві, а саме:
витрати на оплату живої праці (заробітна плата пра-
цівникам фірми);
витрати на придбання будівель та обладнання (такі
витрати в економіці називаються інвестиціями);
витрати на оплату природних ресурсів (землі, води,
корисних копалин), що використовуються у виробництві
як сировина, матеріали, паливо.
Витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні
витрати протягом певного часу не залежать від обсягів
виробництва. Це, наприклад, витрати на оплату примі-
щень чи засобів звязку, на придбання верстатів. Змінні
витрати зростають разом із зростанням обсягів вироб-
ництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату
працівників.
Фірма повинна господарювати таким чином, щоб за-
гальні витрати були меншими, ніж доход від реалізації
продукту її діяльності. Тільки в цьому випадку фірма
матиме прибуток.
Припустимо, що постійні витрати дорівнюють 100 тис.
грошових одиниць. Це - незмінна величина для будь-
якого обсягу виробництва. Змінні витрати становлять 10
грошових одиниць на кожну одиницю товару. Отже, на
виготовлення 5 000 одиниць товару загальні витрати ста-
новитимуть:
100000 + (10 х 5000) Ї 150000 грошових одиниць.
На виготовлення 20 000 одиниць товару загальні витрати
становитимуть:
100000 + (10 х 20000) =300000 грошових одиниць.
Тепер оцінимо доход від продажу продукції за умови,
шо ціна одиниці товару дорівнює 100 грошових одиниць.
Тоді за 5000 одиниць товару ми одержимо:
122
5000 х 100 - 500 000 грошових одиниць.
Грошова виручка, яку одержує підприємець за свій
товар, називається виручкою фірми від реалізації.
Зрозуміло, що підприємця цікавить не сама виручка, а та
її частина, що залишається після відшкодування витрат на
виробництво. З виручки від реалізації він відраховує витрати
яа виробництво і одержує валовий прибуток. Якщо реалізу-
ється 5 тис. виробів, то валовий прибуток становитиме:
500 000 - 150 000 - 350 000 грошових одиниць.
Отже, валовий прибуток - це різниця між виручкою
від реалізації продукції та витратами на її виробництво.
Але й валовий прибуток не надходить безпосередньо у
власність підприємця. З нього треба заплатити податки.
Якщо, наприклад, підприємству встановлено 30-процент-
ний податок на прибуток, то це в нашому випадку ста-
новитиме:
350 000 х 0,3 = 105 000 грошових одиниць.
Після сплати податку в підприємця залишиться чистий
прибуток, який становитиме:
350 000 - 105 000 = 245 000 грошових одиниць.
Отже, чистий прибуток - це різниця між валовим
прибутком і сумою податкових платежів. Чистий прибуток
є головною частиною підприємницького доходу. Його одер-
жання свідчить про ефективність роботи підприємства. Для
одержання економічного прибутку з виручки підприємця
вираховуються не лише явні, а й приховані витрати. Ста-
тистика підприємства оперує лише поняттям чистого при-
бутку.
Незалежно від фінансових результатів діяльності, під-
приємець одержує ще й нормальний прибуток. Це ви-
нагорода підприємця за його працю. Він не береться з
прибутку фірми, а входить у її витрати. Не одержуючи
нормального прибутку, підприємець не став би займатися
даною справою. Нормальний прибуток - обовязкова,
невідємна частина підприємницького доходу. Чистого
прибутку може й не бути, або він може мати відємне
значення (коли витрати більші від доходу). Чистий при-
буток залежить від здатності підприємця до інновацій
та ризику.
Отже, підприємницький доход складається з нормаль-
ного і чистого прибутків.
123
Iснує й інша структура підприємницького доходу. Вона
також складається з двох частин: а) підприємницького дохо-
ду, шо капіталізується, тобто перетворюється в нові фактори
виробництва; б) підприємницького доходу, що надходить в
особисте користування підприємця. Перша частина перева-
жає, адже головною метою підприємця є не тимчасова виго-
да, а збільшення свого багатства внаслідок безперервного
розвитку виробництва. У країнах Заходу держава стимулює
процес капіталізації доходу. Частина прибутку, що поверта-
ється у виробництво, оподатковується менше, ніж та, що йде
на задоволення особистих потреб підприємця.
Кожний підприємець прагне до одержання підприєм-
ницького доходу. Він залежить від внутрішніх і зовнішніх
факторів. Розглянемо найважливіші з них за допомогою
схеми (див. мал. 36).
Внутрішні фактори - ціна, за якою реалізується про-
дукція, та витрати на її виробництво. Фірма має зменшу-
вати витрати з розрахунку на одиницю продукції. Змен-
шення витрат досягається через ефективне використання
всіх факторів виробництва, а саме: зростання продуктив-
ності праці, ефективне використання матеріальних ресурсів
і коштів, розумний ризик і всебічне знання риту.
Фкгорв збільшенії> оипрвеиввюкого юхоху
Зроспши
приуіпвиості
праці
Попит в< томр.
що внробпяеіься
Ефотвне
мкосспвях
Ковтктура
мпсріальнвх
рввжу
ресурсі>
Забезпеченії>
Налагоххеаісі>
ввсохої
>хжиі
каліталовиит
пртверм>
Успіх
Розмір
піхпряпвпшькпг
поишв
дшльяості
іпрвбутку
Віпчеаяя
Вештав
бшкітеьхого
рИШЕУ
происята
Малюнок 36
124
Зовнішні фактори збільшення прибутку, а отже, і під-
приємницького доходу такі: попит на продукцію спожива-
чів, лояльна податкова політика держави, дотримання угод
між партнерами, вигідні умови кредитування банками.
Слід зауважити: що прибуток (доход) фірми може бути й
відємною величиною, наприклад, коли грошова виручка,
одержана фірмою від продажу товару, не перевищує загаль-
них витрат на його виробництво.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67