Великобританія, а згодом й інші великі держави Європи
і Північної Америки перетворились у всесвітні індустріальні
центри, що орієнтують свою продукцію не тільки на на-
ціональні, а й на міжнародні економічні потреби. Виго-
товлена ними продукція споживалась у всіх частинах світу.
Водночас посилилась орієнтація на переробку привізної
сировини, заміетА традиційних місцевих виробництв почали
формуватися нові галузі промисловості.
Під впливом науково-технічної революції прямий звя-
зок спеціалізації з наявністю природних ресурсів втрача-
ється. Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в
науково-технічному прогресі. Відбувається подальший роз-
виток міжнародного поділу праці - перехід від міжгалу-
зевої спеціалізації до внутрішньогалузевої. Важливим
субєктом цього процесу стали транснаціональні корпорацій
На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація по-
діляється на такі види: предметну, типорозмірну, поде-
тальну, технологічну і наукеву.
Предметна спеціалізація - це випуск окремих
видів продукції певної галузі в тій чи іншій країні. На-
приклад, Японія і Республіка Корея спеціалізуються на
виробництві побутової електроніки.
Тилорозмірна спеціалізація - це створення ви-
робів певного типу і розміру. США, наприклад, спеціалі-
зуються на випуску потужних гусеничних тракторів, Ні-
меччина - колісних тракторів малої потужності.
Подетальна спеціалізація -це випуск не готової
продукції, а її частин - вузлів, комплектуючих деталей,
двигунів тощо, в основному для автомобілебудування, авіа-
ційної промисловості, виробництва електрообладнання.
Технологічна спеціалізація полягає в розміщенні
на території якої-небудь країни ланок виробництва певного
товару. Вона здійснюється за певними видами виробництва
(литтям, штампуванням, складанням). Наприклад, значна
частина операцій з виготовлення телевізоре та іншої елек-
тронної апаратури виконується на заводах, розміщених у
країнах Південно-Східної Ази.
Наукова спеціалізація забезпечує окремій країні
можливість зосередитися на певних видах наукової діяль-
ності, обєднуючи фірми різних країн для наукових дос-
ліджень, оскільки сучасні наукові пошуки вимагають кон-
центрації значних матеріальних, фінансових, трудових
ресурсів. Реалізується наукова спеціалізація через міжна-
родну торгівлю патентами і ліцензіями.
189
На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвива-
ються тісні звязки між підприємствами різних країн, що ко-
оперуються для виготовлення продукції. Про зростаючий ди-
намізм цих процесів свідчать такі дані: частка вузлів, частин
і компонентів у загальному обсязі імпорту машин та устатку-
вання в США зросла з 16,6 % У 1970 р. до 37,4 % у 1984 р., в
Японії - відповідно з 25 % до 53,7 %, у Нідерландах - з
29 % до 52,3 %. У Швеції - з ЗО % до 53,7 %.
На сучасному етапі значно посилилися тенденції до
поглиблення міжнародного поділу праці. По-перше, це по-
вязано з потребою міжнародного обміну науково-техніч-
ною інформацією, без якої неможливо підтримувати су-
часний рівень виробництва. По-друге, через високу вартість
науково-технічних досліджень ефективним може бути лише
масовий випуск нової продукції. Це заздалегідь орієнтує
виробництво на світовий ринок. По-третє, випуск продукції
в окремій країні не в змозі забезпечити відповідність су-
часним вимогам і технічному рівню за всією номенклату-
рою виробів. Отже, існує обєктивна основа для міжна-
родного поділу праці.
Постсоціалістичні країни ще недостатньо беруть участь
у міжнародному поділі праці. Якщо в розвинутих країнах
обсяг експорту в 1990 р. становив 17,8 % до ВНП, то у
колишніх соціалістичних країнах - лише 6,3 %. З одного
боку, це пояснюється їх відокремленням від світової еко-
номічної системи, з другого - відносно невисоким рівнем
техніки і технології виробництва, а отже, невисокою кон-
курентоспроможністю продукції. Тому сьогодні перед усіма
постсоціалістичними країнами стоїть завдання пошуку
власного місця в світовому поділі праці, підвищення рівня
конкурентоспроможності товарів і послуг.
Міжнародний поділ праці надає державам певних пе-
реваг. Завдяки участі в ньому країна може підвищити
ефективність своєї національної економіки. Це обумовлено
такими можливостями міжнародного поділу праці:
1. Країна обирає таку спеціалізацію економіки, яка дає
їй змогу якнайраціональніше використовувати свої ресурси,
а отже, збільшувати загальний обсяг виробництва.
2. Країна зосереджується на створенні товарів і послуг,
виробництво яких їй обходиться дешевше, і відмовляється
від виробництва продукції, яку дешевше виробляти в інших
країнах.
3. Участь у міжнародному поділі праці країни стимулює
розвиток науки і техніки, впровадження нових технологій,
підвищення якості продукції.
190
Першою в історії формою економічних відносин між
країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозви-
нутішою формою міжнародного поділу праці. Чому країни
торгують одна з одною? Iснування міжнародної торгівлі є
настільки звичайним явищем, що мало хто замислюється
над тим, чому виник і розвивається світовий ринок. Свого
часу це питання цікавило багатьох дослідників.
Адам Сміт, класик економічної науки, застосував для
зясування причин розвитку світового ринку поняття ви-
трат виробництва різних товарів. Якщо порівняти, на-
приклад, витрати виробництва вівса і виноградного вина
у Шотландії і у Португалії, то зрозуміло, що через від-
мінності в кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії,
а виноград - у Португалії. Якщо ці країни відповідно
спеціалізуватимуться й обмінюватимуться результатами
своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.
Давід Рікардо, великий англійський економіст, обгрун-
тував, чому є вигідним міжнародний обмін навіть тими
товарами, виробництво яких не залежить від природних
умов. Рікардо винайшов принцип порівняльних переваг.
Цей принцип полягає в тому, що в рамках міжнародного
поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше
виробляти й експортувати ті товари, при виготовленні яких
продуктивність праці на її підприємствах найвища
Iнакше кажучи, за рахунок спеціалізації країни вигра-
ють на виробах, які вони створюють з найбільшою від-
носною ефективністю й обмінюють на товари, ефективність
виробництва яких більша в іншій країні. Наприклад, Японія
має велику кількість кваліфікованих працівників, тому
вона здатна ефективно виробляти (з незначними витрата-
ми) товари, для виготовлення яких необхідна кваліфікована
праця, і спеціалізується на виготовленні трудомісткої про-
дукції:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
і Північної Америки перетворились у всесвітні індустріальні
центри, що орієнтують свою продукцію не тільки на на-
ціональні, а й на міжнародні економічні потреби. Виго-
товлена ними продукція споживалась у всіх частинах світу.
Водночас посилилась орієнтація на переробку привізної
сировини, заміетА традиційних місцевих виробництв почали
формуватися нові галузі промисловості.
Під впливом науково-технічної революції прямий звя-
зок спеціалізації з наявністю природних ресурсів втрача-
ється. Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в
науково-технічному прогресі. Відбувається подальший роз-
виток міжнародного поділу праці - перехід від міжгалу-
зевої спеціалізації до внутрішньогалузевої. Важливим
субєктом цього процесу стали транснаціональні корпорацій
На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація по-
діляється на такі види: предметну, типорозмірну, поде-
тальну, технологічну і наукеву.
Предметна спеціалізація - це випуск окремих
видів продукції певної галузі в тій чи іншій країні. На-
приклад, Японія і Республіка Корея спеціалізуються на
виробництві побутової електроніки.
Тилорозмірна спеціалізація - це створення ви-
робів певного типу і розміру. США, наприклад, спеціалі-
зуються на випуску потужних гусеничних тракторів, Ні-
меччина - колісних тракторів малої потужності.
Подетальна спеціалізація -це випуск не готової
продукції, а її частин - вузлів, комплектуючих деталей,
двигунів тощо, в основному для автомобілебудування, авіа-
ційної промисловості, виробництва електрообладнання.
Технологічна спеціалізація полягає в розміщенні
на території якої-небудь країни ланок виробництва певного
товару. Вона здійснюється за певними видами виробництва
(литтям, штампуванням, складанням). Наприклад, значна
частина операцій з виготовлення телевізоре та іншої елек-
тронної апаратури виконується на заводах, розміщених у
країнах Південно-Східної Ази.
Наукова спеціалізація забезпечує окремій країні
можливість зосередитися на певних видах наукової діяль-
ності, обєднуючи фірми різних країн для наукових дос-
ліджень, оскільки сучасні наукові пошуки вимагають кон-
центрації значних матеріальних, фінансових, трудових
ресурсів. Реалізується наукова спеціалізація через міжна-
родну торгівлю патентами і ліцензіями.
189
На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвива-
ються тісні звязки між підприємствами різних країн, що ко-
оперуються для виготовлення продукції. Про зростаючий ди-
намізм цих процесів свідчать такі дані: частка вузлів, частин
і компонентів у загальному обсязі імпорту машин та устатку-
вання в США зросла з 16,6 % У 1970 р. до 37,4 % у 1984 р., в
Японії - відповідно з 25 % до 53,7 %, у Нідерландах - з
29 % до 52,3 %. У Швеції - з ЗО % до 53,7 %.
На сучасному етапі значно посилилися тенденції до
поглиблення міжнародного поділу праці. По-перше, це по-
вязано з потребою міжнародного обміну науково-техніч-
ною інформацією, без якої неможливо підтримувати су-
часний рівень виробництва. По-друге, через високу вартість
науково-технічних досліджень ефективним може бути лише
масовий випуск нової продукції. Це заздалегідь орієнтує
виробництво на світовий ринок. По-третє, випуск продукції
в окремій країні не в змозі забезпечити відповідність су-
часним вимогам і технічному рівню за всією номенклату-
рою виробів. Отже, існує обєктивна основа для міжна-
родного поділу праці.
Постсоціалістичні країни ще недостатньо беруть участь
у міжнародному поділі праці. Якщо в розвинутих країнах
обсяг експорту в 1990 р. становив 17,8 % до ВНП, то у
колишніх соціалістичних країнах - лише 6,3 %. З одного
боку, це пояснюється їх відокремленням від світової еко-
номічної системи, з другого - відносно невисоким рівнем
техніки і технології виробництва, а отже, невисокою кон-
курентоспроможністю продукції. Тому сьогодні перед усіма
постсоціалістичними країнами стоїть завдання пошуку
власного місця в світовому поділі праці, підвищення рівня
конкурентоспроможності товарів і послуг.
Міжнародний поділ праці надає державам певних пе-
реваг. Завдяки участі в ньому країна може підвищити
ефективність своєї національної економіки. Це обумовлено
такими можливостями міжнародного поділу праці:
1. Країна обирає таку спеціалізацію економіки, яка дає
їй змогу якнайраціональніше використовувати свої ресурси,
а отже, збільшувати загальний обсяг виробництва.
2. Країна зосереджується на створенні товарів і послуг,
виробництво яких їй обходиться дешевше, і відмовляється
від виробництва продукції, яку дешевше виробляти в інших
країнах.
3. Участь у міжнародному поділі праці країни стимулює
розвиток науки і техніки, впровадження нових технологій,
підвищення якості продукції.
190
Першою в історії формою економічних відносин між
країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозви-
нутішою формою міжнародного поділу праці. Чому країни
торгують одна з одною? Iснування міжнародної торгівлі є
настільки звичайним явищем, що мало хто замислюється
над тим, чому виник і розвивається світовий ринок. Свого
часу це питання цікавило багатьох дослідників.
Адам Сміт, класик економічної науки, застосував для
зясування причин розвитку світового ринку поняття ви-
трат виробництва різних товарів. Якщо порівняти, на-
приклад, витрати виробництва вівса і виноградного вина
у Шотландії і у Португалії, то зрозуміло, що через від-
мінності в кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії,
а виноград - у Португалії. Якщо ці країни відповідно
спеціалізуватимуться й обмінюватимуться результатами
своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.
Давід Рікардо, великий англійський економіст, обгрун-
тував, чому є вигідним міжнародний обмін навіть тими
товарами, виробництво яких не залежить від природних
умов. Рікардо винайшов принцип порівняльних переваг.
Цей принцип полягає в тому, що в рамках міжнародного
поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше
виробляти й експортувати ті товари, при виготовленні яких
продуктивність праці на її підприємствах найвища
Iнакше кажучи, за рахунок спеціалізації країни вигра-
ють на виробах, які вони створюють з найбільшою від-
носною ефективністю й обмінюють на товари, ефективність
виробництва яких більша в іншій країні. Наприклад, Японія
має велику кількість кваліфікованих працівників, тому
вона здатна ефективно виробляти (з незначними витрата-
ми) товари, для виготовлення яких необхідна кваліфікована
праця, і спеціалізується на виготовленні трудомісткої про-
дукції:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67