твангелiя
й Апостола в церквi на лiтургiє простою мовою не вивертай те, а пiсля лiтургiє, щоб люди розумiли, тлумачте все
i викладайте по-простому. Книги всi церковнiє i устави друкуйте словенською мовою.
Оповiм вам велику таумницю: диявол мау таку заздрiсть до словенськоє мови, що ледве живий од гнiву, радо б єє вигубив дощенту i всю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неє омерзiння, огиду та ненависть. А що дехто з наших ганить словенськ
у мову i не любить єє, то знай певно, що це вони творять дiйством того майстра i риганням духу його. А то через те диявол пiдняв боротьбу супроти словенськоє мови, що вона у найплодоноснiша з усiх мов i наймилiша боговi, оскiльки без поганських хитро
щiв та настанов, тобто без граматик, риторик, дiалектик та iнших марнославних пiдступностей, якi мiстять у собi диявола,
а через просте, старанне читання без усiляких штудерств, що приводить до бога, творить простоту i смирення й пiдносить святий дух. "У злопiдступну душу,- каже Премудрий,- не ввiйде премудрiсть", адже нинi латинська злопiдступна душа, ослiплена
й насичена поганським марнославством i гордими догматами, страждау, бо нiяк не може вмiстити божоє премудростi й духовного розуму, смирення, простоти й беззлобностi. Так само оберiгайте, православнi, од тiує трутизни дiтей своєх, вiдтак знайте, iстин
но вам кажу: коли в когось дух любовi прихилиться до цих поганських, марнотних, догiдних свiтовi цьому догматiв, той запевне прогрiшить у вiрi й цiлком одпаде вiд благочестя; ви ж нинi увiч постраждали, коли спокусилися на латинську й мирську мудрiст
ь, отже, й благочестя втратили, у вiрi знемощiли й похворiли, уресi породили й прогнiвили того, в кого хрестилися. Чи не лiпше тобi вивчити Часословець, Псалтир, Октоєх, Апостол i твангелiу з iншими церковними книгами й бути простим боговгодником i в
iчне життя дiстати, анiж осягнути Арiстотеля i Платона i, називаючись у цьому життi мудрим фiлософом, зiйти в геуну? Розваж! Менi здауться, що лiпше аза не знати, тiльки б до Христа дотиснутись, який блаженну простоту любить i в нiй собi обитель чини
ть i там упокоюуться. Отож знайте, що словенська мова перед богом бiльшу честь мау, нiж еллiнська та латинська. :
Чи жбо не вiдауш, що численним гологоловцям, трипiрним
i багатопiрним магероносцям, шликам, ковпакам, кучмам, високоногим i низькоситим слугам, дворянам, воєнам, пiстрявоквiтним жовнiрам та гайдукам - смертоносцям - сподiватися на боже царство не тiльки годi мислити, але й мрiяти?
Тут, знаю, злякаушся i скажеш, як учнi Христу, коли вiн єм сказав, що важко увiйти багатим у царство небесне. Тодi вiдказали учнi з жахом: "Коли воно так, як кажеш, господи, то хто може бути спасенний?" I знову спитали: "Чи всi влади й царi, тi, що б
ули i тi, що хочуть бути, загинули й загинуть?" На це тобi коротко вiдповiм i той вузлик швидко розвяжу. Iстинно тобi кажу, що мало єх i спаслося, i спасеться, i єх усiх ми можемо перечнслнти, хто задля спасiння в тому життi виснажив богобiйно свiй
вiк
i плоди християнства в собi показав, а iншi всi по-поганському, по-тиранському, по-мучительському безчесно жили, загинули
й залишили на вiчну ганьбу та зневагу память лихих своєх справ, а благочестивi царi i в небесах, i на землi дотепер прославляються богохвальними вустами.
Що ж це таке плiд влади i чим вона могла б спастися? Знай про це!
По-перше: смирення - розумiючи так про себе, що годi гордитися, адже мау бути питаний i катований, коли б не владнав добре й достойно все йому довiрене згiдно з божою волею, як добрий
i вiрний шафаря1 свого пана.
По-друге: приниження й упослiдження - розумiючи так про себе: хоч i високо сидить i вище за всiх дивиться, але з низькими вiн однаково земля й порох i так само, або й гiрше, у гробi вiд черви той труп постраждау.
По-трету: нехвальство - мiркуючи так про себе, що немау чим хвалитися, коли довiчно не пробувау i швидко мiняуться,
а, зрештою, зникау й гине.
По-четверте: милiсть, щедрiсть, обичайнiсть i добродiйнiсть - носячи подобу сонячного круга, всiм своу нутро до любовi вiдкривати i досвiдчувати своєм оком загальнi нестачi й потреби, освiтлювати, дозирати i тi потреби задовольняти.
По-пяте: благоговiння, тобто чеснiсть, боязнь i сором утримувати й мати єх завжди у собi до бога та святих. Це значить молити, просити, припадати, славити, утiшати, шанувати, величати
i хвалити христоносцiв, бо взяли собi скорбну путь i в слiд божий пiшли. I це йому треба чинити для того, щоб були в нього поспiшники до ласки божоє, чого сам знайти не може через забаву владою та урядуванням, яке чинить у мирi.
Отаким обичаум може спастися такий володар, король чи князь, приклавши до доброго життя суд i правду i то не з огляду на свою мирську добродiйнiсть, а на тих сiромах сподiваючись
i маючи певну надiю: котрi ходять з хвостами каптурними,
в одежi мiшком пошитiй, з ремiнним поясищем i якi носять нечищенi черевичища - саме вони схилять милiсть божу через молитви на прощення грiхiв такому господарю чи князю, коли через необережнiсть мирськоє забави, як людина, согрiшить. Так ото чинили й
першi благочестивi християнськi царi (знаходимо про це в церковних iсторiях), ходили вони пiшо в пустиню i там,
у тих, хто в Христi любо жив, просили вдатися до бога iз своую покорою, щоб дав єм помiч i посприяв, причащалися там iз ними сухим хлiбом, ще й за звичаум хвалили те пригощення та пошанування, кажучи: "Нiколи ще,- казали,- царська вельми вигадлива тр
апеза так мене не усолоджувала i не давала такого любовного наситку, як твiй сухий хлiб i те зiллячко, чесний отче!" -
i отак, благословення взявши i прийнявши од них ласку, повертались у своє палати з миром i царство (за божим сприянням) мирно й добре уладновували, i спасiння дiставали. А нинi помiж ляхiв руськi князi всi поуретичилися i вiд iстинноє християнськоє в
iри вiдступилися, ще й на божий слiд ганьбу наводять i нарiкають, iночий чин лають, висмiюють. :
Мелетiй Смотрицький
ТРЕНОС, ТОБТО ПЛАЧ
ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА
Беручись за будь-яке дiло, треба насамперед спосiб i натуру (тобто з якоє що причини, нагоди й оказiє i з якою метою та яким кiнцем i якими засобами та mediaя2 дiуться,
а чи дiялось) - за народним мудрих людей висловом - роздивитись. Те й тобi, читачу ласкавий, при першому на цю книжку поглядi, вчинити i тi вже згаданi речi пильно виважити та розглянути слушно.
Бо щодо першого того розгляду пункту, то не знаю, котрий iз правдивих синiв Христовоє Церкви такi заслiпленi мав очi розуму свого, аби бачити того не мiг на око: не кого iншого, а тiльки самого неба i землi Рядителя справою у те, що свiтлiсть правди
його святоє в той час, коли єє найбiльшi супротивники iмлою рiзноманiтних i дивним промислом до зведення душ людських i утисненням та очорненням невинноє овечки, Церкви святоє Схiдноє, спрямованих способiв затьмарити силкуються, тим яснiшими незабруд
неноє чистоти своує у вiрi, надiє
i любовi (котра все задля улюбленця терпеливо i з охотою зносити наказуу) променями майже на весь свiт свiтить i чим далi, то все бiльше заховану перед чужими, православного визнання свого iстоту виявляу i скарбницю клейнодiв тих, котрими од всемогут
нього улюбленця свойого всерединi gloria enim filiae Regis intusя3, знамените приоздоблена, перед тими, котрi зовнiшньою, за Соломоном, чорною постаттю єй дорiкають, одкриваючи, тими хвалиться i тими словами промовляу:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373
й Апостола в церквi на лiтургiє простою мовою не вивертай те, а пiсля лiтургiє, щоб люди розумiли, тлумачте все
i викладайте по-простому. Книги всi церковнiє i устави друкуйте словенською мовою.
Оповiм вам велику таумницю: диявол мау таку заздрiсть до словенськоє мови, що ледве живий од гнiву, радо б єє вигубив дощенту i всю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неє омерзiння, огиду та ненависть. А що дехто з наших ганить словенськ
у мову i не любить єє, то знай певно, що це вони творять дiйством того майстра i риганням духу його. А то через те диявол пiдняв боротьбу супроти словенськоє мови, що вона у найплодоноснiша з усiх мов i наймилiша боговi, оскiльки без поганських хитро
щiв та настанов, тобто без граматик, риторик, дiалектик та iнших марнославних пiдступностей, якi мiстять у собi диявола,
а через просте, старанне читання без усiляких штудерств, що приводить до бога, творить простоту i смирення й пiдносить святий дух. "У злопiдступну душу,- каже Премудрий,- не ввiйде премудрiсть", адже нинi латинська злопiдступна душа, ослiплена
й насичена поганським марнославством i гордими догматами, страждау, бо нiяк не може вмiстити божоє премудростi й духовного розуму, смирення, простоти й беззлобностi. Так само оберiгайте, православнi, од тiує трутизни дiтей своєх, вiдтак знайте, iстин
но вам кажу: коли в когось дух любовi прихилиться до цих поганських, марнотних, догiдних свiтовi цьому догматiв, той запевне прогрiшить у вiрi й цiлком одпаде вiд благочестя; ви ж нинi увiч постраждали, коли спокусилися на латинську й мирську мудрiст
ь, отже, й благочестя втратили, у вiрi знемощiли й похворiли, уресi породили й прогнiвили того, в кого хрестилися. Чи не лiпше тобi вивчити Часословець, Псалтир, Октоєх, Апостол i твангелiу з iншими церковними книгами й бути простим боговгодником i в
iчне життя дiстати, анiж осягнути Арiстотеля i Платона i, називаючись у цьому життi мудрим фiлософом, зiйти в геуну? Розваж! Менi здауться, що лiпше аза не знати, тiльки б до Христа дотиснутись, який блаженну простоту любить i в нiй собi обитель чини
ть i там упокоюуться. Отож знайте, що словенська мова перед богом бiльшу честь мау, нiж еллiнська та латинська. :
Чи жбо не вiдауш, що численним гологоловцям, трипiрним
i багатопiрним магероносцям, шликам, ковпакам, кучмам, високоногим i низькоситим слугам, дворянам, воєнам, пiстрявоквiтним жовнiрам та гайдукам - смертоносцям - сподiватися на боже царство не тiльки годi мислити, але й мрiяти?
Тут, знаю, злякаушся i скажеш, як учнi Христу, коли вiн єм сказав, що важко увiйти багатим у царство небесне. Тодi вiдказали учнi з жахом: "Коли воно так, як кажеш, господи, то хто може бути спасенний?" I знову спитали: "Чи всi влади й царi, тi, що б
ули i тi, що хочуть бути, загинули й загинуть?" На це тобi коротко вiдповiм i той вузлик швидко розвяжу. Iстинно тобi кажу, що мало єх i спаслося, i спасеться, i єх усiх ми можемо перечнслнти, хто задля спасiння в тому життi виснажив богобiйно свiй
вiк
i плоди християнства в собi показав, а iншi всi по-поганському, по-тиранському, по-мучительському безчесно жили, загинули
й залишили на вiчну ганьбу та зневагу память лихих своєх справ, а благочестивi царi i в небесах, i на землi дотепер прославляються богохвальними вустами.
Що ж це таке плiд влади i чим вона могла б спастися? Знай про це!
По-перше: смирення - розумiючи так про себе, що годi гордитися, адже мау бути питаний i катований, коли б не владнав добре й достойно все йому довiрене згiдно з божою волею, як добрий
i вiрний шафаря1 свого пана.
По-друге: приниження й упослiдження - розумiючи так про себе: хоч i високо сидить i вище за всiх дивиться, але з низькими вiн однаково земля й порох i так само, або й гiрше, у гробi вiд черви той труп постраждау.
По-трету: нехвальство - мiркуючи так про себе, що немау чим хвалитися, коли довiчно не пробувау i швидко мiняуться,
а, зрештою, зникау й гине.
По-четверте: милiсть, щедрiсть, обичайнiсть i добродiйнiсть - носячи подобу сонячного круга, всiм своу нутро до любовi вiдкривати i досвiдчувати своєм оком загальнi нестачi й потреби, освiтлювати, дозирати i тi потреби задовольняти.
По-пяте: благоговiння, тобто чеснiсть, боязнь i сором утримувати й мати єх завжди у собi до бога та святих. Це значить молити, просити, припадати, славити, утiшати, шанувати, величати
i хвалити христоносцiв, бо взяли собi скорбну путь i в слiд божий пiшли. I це йому треба чинити для того, щоб були в нього поспiшники до ласки божоє, чого сам знайти не може через забаву владою та урядуванням, яке чинить у мирi.
Отаким обичаум може спастися такий володар, король чи князь, приклавши до доброго життя суд i правду i то не з огляду на свою мирську добродiйнiсть, а на тих сiромах сподiваючись
i маючи певну надiю: котрi ходять з хвостами каптурними,
в одежi мiшком пошитiй, з ремiнним поясищем i якi носять нечищенi черевичища - саме вони схилять милiсть божу через молитви на прощення грiхiв такому господарю чи князю, коли через необережнiсть мирськоє забави, як людина, согрiшить. Так ото чинили й
першi благочестивi християнськi царi (знаходимо про це в церковних iсторiях), ходили вони пiшо в пустиню i там,
у тих, хто в Христi любо жив, просили вдатися до бога iз своую покорою, щоб дав єм помiч i посприяв, причащалися там iз ними сухим хлiбом, ще й за звичаум хвалили те пригощення та пошанування, кажучи: "Нiколи ще,- казали,- царська вельми вигадлива тр
апеза так мене не усолоджувала i не давала такого любовного наситку, як твiй сухий хлiб i те зiллячко, чесний отче!" -
i отак, благословення взявши i прийнявши од них ласку, повертались у своє палати з миром i царство (за божим сприянням) мирно й добре уладновували, i спасiння дiставали. А нинi помiж ляхiв руськi князi всi поуретичилися i вiд iстинноє християнськоє в
iри вiдступилися, ще й на божий слiд ганьбу наводять i нарiкають, iночий чин лають, висмiюють. :
Мелетiй Смотрицький
ТРЕНОС, ТОБТО ПЛАЧ
ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА
Беручись за будь-яке дiло, треба насамперед спосiб i натуру (тобто з якоє що причини, нагоди й оказiє i з якою метою та яким кiнцем i якими засобами та mediaя2 дiуться,
а чи дiялось) - за народним мудрих людей висловом - роздивитись. Те й тобi, читачу ласкавий, при першому на цю книжку поглядi, вчинити i тi вже згаданi речi пильно виважити та розглянути слушно.
Бо щодо першого того розгляду пункту, то не знаю, котрий iз правдивих синiв Христовоє Церкви такi заслiпленi мав очi розуму свого, аби бачити того не мiг на око: не кого iншого, а тiльки самого неба i землi Рядителя справою у те, що свiтлiсть правди
його святоє в той час, коли єє найбiльшi супротивники iмлою рiзноманiтних i дивним промислом до зведення душ людських i утисненням та очорненням невинноє овечки, Церкви святоє Схiдноє, спрямованих способiв затьмарити силкуються, тим яснiшими незабруд
неноє чистоти своує у вiрi, надiє
i любовi (котра все задля улюбленця терпеливо i з охотою зносити наказуу) променями майже на весь свiт свiтить i чим далi, то все бiльше заховану перед чужими, православного визнання свого iстоту виявляу i скарбницю клейнодiв тих, котрими од всемогут
нього улюбленця свойого всерединi gloria enim filiae Regis intusя3, знамените приоздоблена, перед тими, котрi зовнiшньою, за Соломоном, чорною постаттю єй дорiкають, одкриваючи, тими хвалиться i тими словами промовляу:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373