442. Средства к сохранению наружной безопасности общества суть доброе и справедливое его обхождение с другими народами, нежелание попользоваться ему чем-либо со вредом их; а как сии добродетели мало трогают порочных людей, то и содержание каждому общ
еству себя в вооруженном состоянии необходимо. :
463. Ежели б употребить то число людей, которые бывают
в кампании против неприятеля, к какому-либо другому делу, то, чаятельно, они не меньше бы принесли трудом своим пользы, как и победою своею, и то еще ежели удастся, а побиваемые бы на баталии люди живы остались.
464. Содержать столько войска, которое б пропорционально было пространству земли и количеству народа.
465. Чтоб солдаты были хороши, то брать в сие звание по охоте, а не поневоле; для сего полезно, чтоб солдаты все женаты были, то дети их могут быть лучшие солдаты. :
470. При управлении обществ, а особливо великих, здравая политика, благопристойность и самая их великость, требуют от правителей их великого праводушия, стараться в них не об обогащении их, а о довольном содержании и находить к тому каналы, которые б
были неприступны зависти, не направлены к предосуждению и обиде других обществ, не подвержены частым переменам, не засорились бы долготою времени; великому обществу завоевания новые и возвышение новое не нужны, а больше бедственны, а падение его нес
равненно чувствительнее малого. :Великому обществу для сохранения себя в целости надобно иметь великую строгость в хранении праведных законов, великое постоянство и твердость в соблюдении добрых обычаев, великую осторожность и важность в переменах и,
несмотря ни на какие отсоветования, постоянно и неослабно стараться о своем добронравии, то чрез сии средства сохранит оно свою великость на многие веки непоколебимо. :
ГригорIй Сковорода
ВСТУПНI ДВЕРI ДО ХРИСТИЯНСЬКОЄ
ДОБРОНРАВНОСТI (1768, 1780)я1
ПЕРЕД ДВЕРИМА
Хвала ж блаженному Боговi, що потрiбне зробив не важким, а важке непотрiбним.
Немау солодшого для людини i немау потрiбнiшого, як щастя; немау i легшого за це. Хвала ж блаженному Боговi!
Царство Боже в серединi нас. Щастя
в серцi, серце в любовi, любов же - в законi вiчного.
Це i у безперервна погожiсть та сонце, що не заходить, темiнь сердечноє прiрви освiчуючи. Хвала блаженному Боговi!
Що б було тодi, коли б щастя, найпотрiбнiше й наймилiше для всiх, залежало б вiд мiсця, часу, плотi та кровi? Скажу яснiше: що було б тодi, коли б Бог поклав щастя
в Америцi, чи на Канарських островах, чи в азiйському трусалимi, чи в царських палацах, чи в Соломоновiм вiцi, чи в багатствi, чи
в пустелi, чи в чинi, чи в науках, чи в здоровє?.. Тодi б щастя наше i ми б з ним були б бiднi. Хто мiг би дiстатися до тих мiсць? Чи ж можливо народитись усiм в одному якомусь часi? Як же помiститися в однiм чинi та статi? Чи ж бо то щастя затвердж
ено на пiску плотi, на обмеженому мiсцi й часi, на смертнiй людинi? Чи не це трудне? Гей! Важке й неможливе. Хвала ж блаженному Боговi, що важке зробив непотрiбним.
Тепер чи ж бажауш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй планетами, не тягайся палацами, не плазуй земною кулею, не блукай трусалимами. : За золото можеш придбати село, рiч важку, але обхiдну, а щастя, як рiч найне
обхiднiша з необхiдного, завжди i всюди дауться дурно.
Повiтря i сонце завжди з тобою, завжди i дурно, а все, що бiжить од тебе геть, знай, - чуже, й не вважай його за своу, все те чудне
i зайве. Нащо воно тобi? Тим-то воно й важке. Нiколи б воно не пiшло вiд тебе, коли б було необхiдне. Хвала ж блаженному Боговi!
Щастя нi вiд небес, нi вiд землi не належить. Скажи з Давидом: "Що менi у на небi? I вiд тебе чого захотiв на землi?" :
Глава 1
ПРО БОГА
Весь свiт складауться з двох натур: одна видима, друга - невидимая1.
Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирау й утримуу;
скрiзь завжди був, у i буде. Наприклад, тiло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно.
Через це у стародавнiх [людей] Бог звався розум всесвiтнiй. Йому в них були рiзнi iмена: натура, буття речей, вiчнiсть, час, доля, необхiднiсть, фортуна та iнше. :
А в християн найвiдомiшi йому iмена такi: дух, Господь, цар, отець, розум, iстина. Останнi два iменi здаються принагiднiшi iнших тому, що розум у цiлком неуречевлений, а iстина вiчним своєм пробуттям цiлком супротивна непостiйнiй речовинi. Та й тепер
у деякiй землi Бог зветься iштен 2. Що ж до видимоє натури, то єй також не одне iмя, наприклад: речовина чи матерiя, земля. плоть, тiнь та iнше. :
Глава 3
ПРО ПРОМИСЕЛ ЗАГАЛЬНИЙ
Ця-бо блаженна натура чи дух утримуу у русi весь свiт, начебто машинiстова вправнiсть годинникову машину на баштi i, за прикладом дбалого батька, сам у буттям кожному творiнню. Сам надихау, годуу, розпоряджуу, лагодить, захищау i за своую-таки волею,
яка зветься всезагальним законом, чи перетворюу у грубу матерiю чи болото, а ми те звемо смертю.
Через це розумна древнiсть порiвняла його iз математиком чи геометром, тому що ненастанно в пропорцiях чи розмiрах управляуться, вилiплюючи рiзними фiгурами, наприклад, трави, дерева, звiрiв та все iнше, а уврейськi мудрецi уподiбнили його гончаревi.
Цей промисел у спiльний, тому що стосууться добробуту всього живого.
Глава 4
ПРО ПРОМИСЕЛ, ОСОБЛИВИЙ ДЛЯ ЛЮДИНИ
Цей найчистiший, усесвiтнiй, усiх вiкiв та народiв усезагальний розум вилив нам, як джерельний струмок, усi мудрощi та мистецтва, потрiбнi для провадження життя.
Але нiчим йому не зобовязаний так кожен народ, як тим, що вiн дав найвищу свою премудрiсть, яка у природний його портрет i печать.
Вона настiльки переважау iншi розумнi духи чи поняття, наскiльки наслiдник лiпше служителiв.
Вона вельми схожа на наймайстернiшу архiтектурну симетрiю чи модель, яка, через увесь матерiал нечуттуво простягаючись, чинить цiлий склад мiцним та спокiйним, що утримуу всi iншi прибори.
Так, слово у слово, i вона по всiх членах полiтичного тiла, яке iз людей, а не з камiння складауться, таумно розлившись, робить його твердим, мирним i добробутним.
Коли, наприклад, якийсь рiд, чи мiсто, чи держава за цiую моделлю заснованi i встановленi, в той час бувають вони раум, небом, домом Божим тощо. А коли якась одна людина створить за тим життя своу, у той час бувау в нiй страх Божий, святиня, доброчес
тя тощо. I як у тiлi людському один розум, але по-рiзному в розмислi рiзних частин дiу, так i в згаданих спiвжиттях, звязаних цiую премудрiстю, Бог через рiзнi члени творить дiйства на загальну користь.
Вона в усiх наших рiзного чину справах та речах душа, користь та краса, а без неє все мертве та бридке. Народжуумося ми всi без неє, однак для неє. :
Вибранi мiсця з творiв Григорiя Сковородия1
I
(З першоє вступноє проповiдi до курсу лукцiй "Про християнську добронравнiсть").
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373