У Законах Ману відверто сказано про панування чоловіка над жінкою. Вважалося, що ні дівчина, ні літня жінка не мають права щось робити з власної волі навіть у своєму домі. У дитинстві жінка повинна
26
27'
Частина перша
Історія Оер.чаинІ і прана Стародавнього світу
Держава і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
підкорятися батькові, в молодості — своєму чоловікові, після смерті чоловіка — своїм синам. Дуже обмеженими були майнові права жінки. Вавилонський шлюб засновувався на дещо інших засадах. Жінка у Вавилоні була шанованою і займала досить незалежне становище. Придане залишалось її власністю, вона розпоряджалася подарунка-' ми чоловіка і після його смерті могла ці подарунки продати, подарувати, залишити дітям. Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати та.орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займала підпорядковане становище. Певну майнову самостійність мала заміжня жінка і в Єї ипті.
Розірвання шлюбу, як правило, міг вимагати лише чоловік. В Індії вважалося, що ні продана, ні покинута дружина не звільнялася від • свого чоловіка. Однак, «якщо дружина не родить дітей, — стверджували Закони Ману, — можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятому, якщо народжує (тільки) дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо — негайно». Відповідно до Законів царя Хаммурапі причиною розлучення могли бути безплідність дружини, серйозна хвороба і т.ін, У Вавилоні вдова могла вдруге вийти заміж, але коли в неї були неповнолітні діти, то тільки з дозволу суду. В Індії вдова після смерті свого чоловіка не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка.
По-різному вирішувалося і питання спадкування. В Китаї спадкоєм-' цем був старший син першої дружини. Коли не було синів, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки при їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. В Індії сини теж успадковували після смерті батька. Але тут вирішального значення набувала належність матері до певної варни. Наприклад, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки одержував чотири частки, син кшатрійки — гри частки і т.д. Дещо інший порядок спадкування був у Вавилоні. Спадщина розподілялася тут порівну між синами, дочки одержували свої частки у вигляді приданого. В Єгипті діти, і сини і дочки, успадковували порівну. Щоправда, деяку перевагу мав старший син.
Злочини і покарання. Розділи, присвячені злочинам і покаранням, були досить опрацьованими в правових збірниках Стародавнього Сходу і займали в них помітне місце. В давньосхідному праві вже починало складатися саме поняття злочину. В Законах царя Хаммурапі інколи береться до уваги намір особи, яка вчинила злочин. Так,
28
необережне вбивство під час бійки каралося не стратою, а штрафом. В індійському праві розрізнялися злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання. Були відомі поняттд крайньої необхідності, необхідної оборони. Людина, яка обороняла себе, жінку або брахмана і убила того, хто нападав на них, не чинила злочину.
Перелік злочинів і провин, які заслуговували покарання, був величезним.
Передусім можна виділити злочини державного характеру: змова, заколот, видача державної таємниці і т.д. У Китаї за часів династії Цінь за найменше висловлення незадоволення імператором все навколишнє населення знищувалося. Той, хто ганьбив існуючі порядки і посилався на давнину, карався смертю разом з усім родом. В Індії особливу групу складали злочини чиновників: лихварство і торгівля за рахунок царської скарбниці, крадіжка товару, який належав царю, і т.ін. «Артхашас-тра», яка вважала, що в чиновників є 40 способів розкрадання, робить висновок: «Подібно до того, як не можна розпізнати, чи п'ють воду риби, що плавають у глибині вод, так неможливо дізнатися, чи привласнюють багатства чиновники, які поставлені до виконання справ».
Знає давньосхідне право і злочини проти особи: вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа. Суворо каралися вбивство родичів і особливо батька, матері, чоловіка, їх поранення або образа. За Законами царя Хаммурапі сину, який ударив батька, слід було відрубати руку. Як повідомляють китайські джерела, «усіх, хто вбив кого-небудь із своїх родичів, спалювали на вогнищі».
Докладно в усіх правових збірниках розглядаються злочини проти власності. Розрізнялися крадіжка, грабіж, знищення чужого майна, а також крадіжки рабів, худоби, зерна і т.ін. Закони царя Хаммурапі розрізняли крадіжку майна, що належало палацу, храму, окремій людині.
В окрему групу можна виділити військові злочини. Так, у Єгипті суворо карався воїн, який не виявив мужності, перейшов на бік ворога, порушив військову дисципліну тощо. В Китаї смертна кара загрожувала тому воїну, який спізнився на місце збору, самовільно вийшов зі строю, йшов не в ногу.
В Індії були злочини, спрямовані проти самої системи варн. Жорстокого покарання зазнавав шудра, який видавав себе за брахмана, — людина нижчої варни, яка насмілювалася зайняти місце поряд з представником вищої варни.
У Єгипті суворо каралися порушення правил релігійних культів, чародійство. Тяжкими злочинами вважали чаклунство, виготовлення
29
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
різного зілля і напоїв для чарів, навмисне вбивство священних тварин —ібіса, кішки та інших, вживання в їжу заборонених продуктів, пошуки місця поховання священного бика Апіса. До тяжких злочинів відносили і порушення традиційних правил лікування, створення нових танців.
Існували в країнах Стародавнього Сходу і злочини проти сім'ї. До них належали, наприклад, подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами.
Покаранню надавалось особливого значення. В Індії воно розглядалось як основний засіб управління. Тільки покаранням, сказано в Законах Ману, увесь світ віддається властивим йому заняттям. «Якби цар не карав безупинно тих, кого слід покарати, сильніші засмажили б слабких, як рибу на вертелі», всі касти були б зруйновані, всі закони були б порушені, і не стало б ні в кого власності, «і нижчі зайняли б місце вищих».
Для покарань була характерною жорстокість, їх основною метою ставало залякування. Широко застосовувалася, наприклад, кара на смерть. У Законах царя Хаммурапі вона згадується більш ніж у тридцяти випадках. В Індії, Китаї, Вавилоні злочинців спалювали, топили, саджали на палю, розрізали на частини і т.д. Часто зустрічалися такі покарання, як відрубування ноги, руки, відрізування носа, язика і т.ін. В Індії від такого покарання можна було відкупитися, сплативши певну суму грошей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
26
27'
Частина перша
Історія Оер.чаинІ і прана Стародавнього світу
Держава і право Стародавнього Сходу
л
Розділ І
підкорятися батькові, в молодості — своєму чоловікові, після смерті чоловіка — своїм синам. Дуже обмеженими були майнові права жінки. Вавилонський шлюб засновувався на дещо інших засадах. Жінка у Вавилоні була шанованою і займала досить незалежне становище. Придане залишалось її власністю, вона розпоряджалася подарунка-' ми чоловіка і після його смерті могла ці подарунки продати, подарувати, залишити дітям. Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати та.орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займала підпорядковане становище. Певну майнову самостійність мала заміжня жінка і в Єї ипті.
Розірвання шлюбу, як правило, міг вимагати лише чоловік. В Індії вважалося, що ні продана, ні покинута дружина не звільнялася від • свого чоловіка. Однак, «якщо дружина не родить дітей, — стверджували Закони Ману, — можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятому, якщо народжує (тільки) дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо — негайно». Відповідно до Законів царя Хаммурапі причиною розлучення могли бути безплідність дружини, серйозна хвороба і т.ін, У Вавилоні вдова могла вдруге вийти заміж, але коли в неї були неповнолітні діти, то тільки з дозволу суду. В Індії вдова після смерті свого чоловіка не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка.
По-різному вирішувалося і питання спадкування. В Китаї спадкоєм-' цем був старший син першої дружини. Коли не було синів, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки при їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. В Індії сини теж успадковували після смерті батька. Але тут вирішального значення набувала належність матері до певної варни. Наприклад, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки одержував чотири частки, син кшатрійки — гри частки і т.д. Дещо інший порядок спадкування був у Вавилоні. Спадщина розподілялася тут порівну між синами, дочки одержували свої частки у вигляді приданого. В Єгипті діти, і сини і дочки, успадковували порівну. Щоправда, деяку перевагу мав старший син.
Злочини і покарання. Розділи, присвячені злочинам і покаранням, були досить опрацьованими в правових збірниках Стародавнього Сходу і займали в них помітне місце. В давньосхідному праві вже починало складатися саме поняття злочину. В Законах царя Хаммурапі інколи береться до уваги намір особи, яка вчинила злочин. Так,
28
необережне вбивство під час бійки каралося не стратою, а штрафом. В індійському праві розрізнялися злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання. Були відомі поняттд крайньої необхідності, необхідної оборони. Людина, яка обороняла себе, жінку або брахмана і убила того, хто нападав на них, не чинила злочину.
Перелік злочинів і провин, які заслуговували покарання, був величезним.
Передусім можна виділити злочини державного характеру: змова, заколот, видача державної таємниці і т.д. У Китаї за часів династії Цінь за найменше висловлення незадоволення імператором все навколишнє населення знищувалося. Той, хто ганьбив існуючі порядки і посилався на давнину, карався смертю разом з усім родом. В Індії особливу групу складали злочини чиновників: лихварство і торгівля за рахунок царської скарбниці, крадіжка товару, який належав царю, і т.ін. «Артхашас-тра», яка вважала, що в чиновників є 40 способів розкрадання, робить висновок: «Подібно до того, як не можна розпізнати, чи п'ють воду риби, що плавають у глибині вод, так неможливо дізнатися, чи привласнюють багатства чиновники, які поставлені до виконання справ».
Знає давньосхідне право і злочини проти особи: вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа. Суворо каралися вбивство родичів і особливо батька, матері, чоловіка, їх поранення або образа. За Законами царя Хаммурапі сину, який ударив батька, слід було відрубати руку. Як повідомляють китайські джерела, «усіх, хто вбив кого-небудь із своїх родичів, спалювали на вогнищі».
Докладно в усіх правових збірниках розглядаються злочини проти власності. Розрізнялися крадіжка, грабіж, знищення чужого майна, а також крадіжки рабів, худоби, зерна і т.ін. Закони царя Хаммурапі розрізняли крадіжку майна, що належало палацу, храму, окремій людині.
В окрему групу можна виділити військові злочини. Так, у Єгипті суворо карався воїн, який не виявив мужності, перейшов на бік ворога, порушив військову дисципліну тощо. В Китаї смертна кара загрожувала тому воїну, який спізнився на місце збору, самовільно вийшов зі строю, йшов не в ногу.
В Індії були злочини, спрямовані проти самої системи варн. Жорстокого покарання зазнавав шудра, який видавав себе за брахмана, — людина нижчої варни, яка насмілювалася зайняти місце поряд з представником вищої варни.
У Єгипті суворо каралися порушення правил релігійних культів, чародійство. Тяжкими злочинами вважали чаклунство, виготовлення
29
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
різного зілля і напоїв для чарів, навмисне вбивство священних тварин —ібіса, кішки та інших, вживання в їжу заборонених продуктів, пошуки місця поховання священного бика Апіса. До тяжких злочинів відносили і порушення традиційних правил лікування, створення нових танців.
Існували в країнах Стародавнього Сходу і злочини проти сім'ї. До них належали, наприклад, подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами.
Покаранню надавалось особливого значення. В Індії воно розглядалось як основний засіб управління. Тільки покаранням, сказано в Законах Ману, увесь світ віддається властивим йому заняттям. «Якби цар не карав безупинно тих, кого слід покарати, сильніші засмажили б слабких, як рибу на вертелі», всі касти були б зруйновані, всі закони були б порушені, і не стало б ні в кого власності, «і нижчі зайняли б місце вищих».
Для покарань була характерною жорстокість, їх основною метою ставало залякування. Широко застосовувалася, наприклад, кара на смерть. У Законах царя Хаммурапі вона згадується більш ніж у тридцяти випадках. В Індії, Китаї, Вавилоні злочинців спалювали, топили, саджали на палю, розрізали на частини і т.д. Часто зустрічалися такі покарання, як відрубування ноги, руки, відрізування носа, язика і т.ін. В Індії від такого покарання можна було відкупитися, сплативши певну суму грошей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139