Державний лад Франції набирав все більш авторитарного характеру. Сенатус-консульт 25 грудня 1852 року надав імператору право головувати в Державній раді і Сенаті, видавати декрети і визначати видаткову частину бюджету. Вимушений лавірувати, щоб утримати свою владу, Наполеон III загравав з робітничим класом (скасування Закону Ле-Шапельє, помилування робітників-страйкарів і т.ін.), надавав деякі незначні поступки буржуазії (розширення прав Законодавчого корпусу і Сенату), використовував під час плебісцитів віру заможного селянства в Бонапартів.
Політичний авантюризм Наполеона III призвів до війни з Пруссією, поразки і капітуляції французької армії і, як наслідок, до падіння Другої імперії.
§ 2. Паризька Комуна 1871 року
ІХол
зли 19 липня 1870 року Наполеон III оголосив війну проти Пруссії, він сподівався на швидку перемогу, проте через великий апломб і самовпевненість зазнав поразки. За п'ять тижнів пишна імперія розвалилася. Другого вересня 1870 року фортеця Седан зі стотисячним гарнізоном і самим імператором Наполеоном ЦІ капітулювала.
Звістка про седанську катастрофу швидко досягла Парижа. Під натиском народних мас 4 вересня 1870 року було проголошено скасування імперії і відновлення республіки. Був створений новий уряд на чолі з колишнім губернатором Парижа, монархістом генералом Трошю — «Уряд національної оборони».
Новий уряд не збирався боротися з прусськими військами. Він більше боявся свого власного народу і тому за всяку ціну намагався домовитися з Пруссією і підписати мир.
236
Розвиток буржуазної держапі\ до початку XX століття____\_
Розділ II
Політика національної зради, до якої вдався уряд Трошю, викликала загальне невдоволення. Патріотичні настрої, гасла захисту вітчизни все частіше перепліталися з вимогами революційної перебудови суспільства. В кожному з двадцяти округів Парижа виникають комітети пильності, делегати від яких утворюють Центральний комітет двадцяти округів Парижа. Він перетворюється на організаційний центр робітничого класу та дрібної буржуазії Парижа. Робітники вимагають зброї. В Парижі несли службу шістдесят буржуазних батальйонів Національної гвардії. Уряд Трошю був змушений дати дозвіл на формування ще шістдесяти батальйонів. Насправді робітники створили значно більшу кількість батальйонів, де почали діяти Ради батальйонів, обиратися командири. За свої гроші вони придбали гармати для Національної гвардії, яка відтепер налічувала сто дев'яносто чотири батальйони.
Найпопулярнішим у цей час стає гасло створення Паризької Комуни. Уявлення про цей орган були досить різними. Його розглядали, наприклад, як муніципальний центр Парижа, як орган влади для всієї Франції, як головний військовий штаб. Але, незважаючи на розбіжності в поглядах, велась активна робота по підготовці виборів до Паризької Комуни.
4 Скориставшись поразками французької армії на фронті, Уряд національної оборони підписав 28 січня 1871 року угоду з Пруссією про перемир'я. За вимогою Бісмарка були скликані Національні збори в Бордо, які 26 лютого 1871 року підписали попередній мирний договір з Пруссією, а також сформували новий уряд на чолі з А. Тьєром.
За умовами мирного договору Франція втрачала Ельзас і Лотарингію, сплачувала контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків. Відбувалася також прусська окупація частини Франції. Але Париж не збирався складати зброю. У лютому 1871 року був прийнятий Устав Національної гвардії, визначена її структура (комітет батальйону, рада легіону, Центральний комітет Національної гвардії). У березні 1871 року до ЦК Національної гвардії було обрано двадцять чоловік, із загального складу в шістдесят членів. Народ зберіг зброю, перевіз гармати в робітничі квартали Парижа.
Революція 18 березня 1871 року. Ця революція була спровокована спробою Тьєра роззброїти Національну гвардію Парижа і перш за все відібрати в неї артилерію. Розпочата урядом 18 березня 1871 року військова операція закінчилася повним провалом. Влада пере-
237
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
йшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд Тьєра втік до Версаля, вивів туди війська, поліцію, жандармерію.
Центральний комітет Національної гвардії швидко встановив порядок у столиці, надіслав до міністерств і відомств своїх представників, здійснив ряд соціально-економічних заходів. Основні зусилля він, однак, спрямував на організацію виборів до Паризької Комуни.
Вибори Паризької Комуни відбулися 26 березня 1871 року, а 28 березня на майдані біля ратуші Паризьку Комуну урочисто проголосили. Обрано було замість дев'яноста тільки вісімдесят шість її членів. Однак зі складу Комуни відразу вибув двадцять один чоловік. Залишилося шістдесят чотири члени Комуни. Серед них були представники різних політичних течій: бланкісти, прудоністи, неоякобінці, члени паризької секції І Інтернаціоналу. Через деякий час вийшло ще шістнадцять делегатів. На 1 квітня були призначені додаткові вибори, на яких було обрано двадцять два делегати.
Програмним документом Паризької Комуни стала Декларація Комуни «До французького народу» від 19 квітня 1871 року, покликана «роз'яснити характер, зміст і мету революції», що відбувається. Головною метою революції Декларація проголошувала «визнання і зміцнення Республіки, єдиної форми правління, сумісної з правами народу, з правильним і вільним розвитком суспільства». Одним з принципів політичного устрою була визнана повна автономія Комун на всій території Франції. Невід'ємними правами таких Комун повинні бути: затвердження комунального бюджету, управління місцевими службами, організація судочинства, внутрішньої поліції, освіти, організація міської оборони і національної гвардії. Повинна бути забезпечена «постійна участь громадян у справах Комуни», вільний захист їх інтересів. Передбачалося призначення через обрання або за конкурсом відповідальних змінюваних посадових осіб і комунальних чиновників.
Виступаючи проти обтяжливої нерозумної деспотичної централізації, Декларація домагалася політичної єдності у вигляді «добровільної асоціації всіх місцевих ініціатив, вільного і добровільного співробітництва». Тому органом центральної адміністрації країни повинні були стати Збори делегатів усіх об'єднаних Комун. Отже, форма об'єднання нагадувала конфедерацію.
Державний лад Паризької Комуни був досить своєрідним.
Найвищим органом була сама Паризька Комуна, яка відразу оголосила себе «єдиною владою». Комуна визнала недійсними накази
238
Розвиток бурзісуазпої держави до початку XX століття
л
Розділ II
або повідомлення версальського уряду, забороняла чиновникам і службовцям їх виконувати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Політичний авантюризм Наполеона III призвів до війни з Пруссією, поразки і капітуляції французької армії і, як наслідок, до падіння Другої імперії.
§ 2. Паризька Комуна 1871 року
ІХол
зли 19 липня 1870 року Наполеон III оголосив війну проти Пруссії, він сподівався на швидку перемогу, проте через великий апломб і самовпевненість зазнав поразки. За п'ять тижнів пишна імперія розвалилася. Другого вересня 1870 року фортеця Седан зі стотисячним гарнізоном і самим імператором Наполеоном ЦІ капітулювала.
Звістка про седанську катастрофу швидко досягла Парижа. Під натиском народних мас 4 вересня 1870 року було проголошено скасування імперії і відновлення республіки. Був створений новий уряд на чолі з колишнім губернатором Парижа, монархістом генералом Трошю — «Уряд національної оборони».
Новий уряд не збирався боротися з прусськими військами. Він більше боявся свого власного народу і тому за всяку ціну намагався домовитися з Пруссією і підписати мир.
236
Розвиток буржуазної держапі\ до початку XX століття____\_
Розділ II
Політика національної зради, до якої вдався уряд Трошю, викликала загальне невдоволення. Патріотичні настрої, гасла захисту вітчизни все частіше перепліталися з вимогами революційної перебудови суспільства. В кожному з двадцяти округів Парижа виникають комітети пильності, делегати від яких утворюють Центральний комітет двадцяти округів Парижа. Він перетворюється на організаційний центр робітничого класу та дрібної буржуазії Парижа. Робітники вимагають зброї. В Парижі несли службу шістдесят буржуазних батальйонів Національної гвардії. Уряд Трошю був змушений дати дозвіл на формування ще шістдесяти батальйонів. Насправді робітники створили значно більшу кількість батальйонів, де почали діяти Ради батальйонів, обиратися командири. За свої гроші вони придбали гармати для Національної гвардії, яка відтепер налічувала сто дев'яносто чотири батальйони.
Найпопулярнішим у цей час стає гасло створення Паризької Комуни. Уявлення про цей орган були досить різними. Його розглядали, наприклад, як муніципальний центр Парижа, як орган влади для всієї Франції, як головний військовий штаб. Але, незважаючи на розбіжності в поглядах, велась активна робота по підготовці виборів до Паризької Комуни.
4 Скориставшись поразками французької армії на фронті, Уряд національної оборони підписав 28 січня 1871 року угоду з Пруссією про перемир'я. За вимогою Бісмарка були скликані Національні збори в Бордо, які 26 лютого 1871 року підписали попередній мирний договір з Пруссією, а також сформували новий уряд на чолі з А. Тьєром.
За умовами мирного договору Франція втрачала Ельзас і Лотарингію, сплачувала контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків. Відбувалася також прусська окупація частини Франції. Але Париж не збирався складати зброю. У лютому 1871 року був прийнятий Устав Національної гвардії, визначена її структура (комітет батальйону, рада легіону, Центральний комітет Національної гвардії). У березні 1871 року до ЦК Національної гвардії було обрано двадцять чоловік, із загального складу в шістдесят членів. Народ зберіг зброю, перевіз гармати в робітничі квартали Парижа.
Революція 18 березня 1871 року. Ця революція була спровокована спробою Тьєра роззброїти Національну гвардію Парижа і перш за все відібрати в неї артилерію. Розпочата урядом 18 березня 1871 року військова операція закінчилася повним провалом. Влада пере-
237
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
йшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд Тьєра втік до Версаля, вивів туди війська, поліцію, жандармерію.
Центральний комітет Національної гвардії швидко встановив порядок у столиці, надіслав до міністерств і відомств своїх представників, здійснив ряд соціально-економічних заходів. Основні зусилля він, однак, спрямував на організацію виборів до Паризької Комуни.
Вибори Паризької Комуни відбулися 26 березня 1871 року, а 28 березня на майдані біля ратуші Паризьку Комуну урочисто проголосили. Обрано було замість дев'яноста тільки вісімдесят шість її членів. Однак зі складу Комуни відразу вибув двадцять один чоловік. Залишилося шістдесят чотири члени Комуни. Серед них були представники різних політичних течій: бланкісти, прудоністи, неоякобінці, члени паризької секції І Інтернаціоналу. Через деякий час вийшло ще шістнадцять делегатів. На 1 квітня були призначені додаткові вибори, на яких було обрано двадцять два делегати.
Програмним документом Паризької Комуни стала Декларація Комуни «До французького народу» від 19 квітня 1871 року, покликана «роз'яснити характер, зміст і мету революції», що відбувається. Головною метою революції Декларація проголошувала «визнання і зміцнення Республіки, єдиної форми правління, сумісної з правами народу, з правильним і вільним розвитком суспільства». Одним з принципів політичного устрою була визнана повна автономія Комун на всій території Франції. Невід'ємними правами таких Комун повинні бути: затвердження комунального бюджету, управління місцевими службами, організація судочинства, внутрішньої поліції, освіти, організація міської оборони і національної гвардії. Повинна бути забезпечена «постійна участь громадян у справах Комуни», вільний захист їх інтересів. Передбачалося призначення через обрання або за конкурсом відповідальних змінюваних посадових осіб і комунальних чиновників.
Виступаючи проти обтяжливої нерозумної деспотичної централізації, Декларація домагалася політичної єдності у вигляді «добровільної асоціації всіх місцевих ініціатив, вільного і добровільного співробітництва». Тому органом центральної адміністрації країни повинні були стати Збори делегатів усіх об'єднаних Комун. Отже, форма об'єднання нагадувала конфедерацію.
Державний лад Паризької Комуни був досить своєрідним.
Найвищим органом була сама Паризька Комуна, яка відразу оголосила себе «єдиною владою». Комуна визнала недійсними накази
238
Розвиток бурзісуазпої держави до початку XX століття
л
Розділ II
або повідомлення версальського уряду, забороняла чиновникам і службовцям їх виконувати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139