). Відтепер вся імперія поділялася на дванадцять діоцезів, що в свою чергу поділялися на провінції, на чолі яких стояли відповідні чиновники. Італія тепер остаточно втратила своє привілейоване становище.
Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і
56
57
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В ] зультаті армія зросла на третину і стала постійним професійним вії ком з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.
Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період дол ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої неви но зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних дору заохочується система доносів. Були також створені особлива щ| поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні пр Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейсь Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
Імператор Костянтин продовжував систему реформ, основи І заклав Діоклетіан. Так, зберігши попередній адміністративний пс на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністр но-територіальні одиниці — префектури. На чолі префектур ' префекти Преторія, яких призачав імператор. Префектури діл* на діоцези на чолі з вікаріями, діоцези — на провінції на чолі з і торами, провінції — на округи і т.д.
У 324-330 роках на місці грецького міста Візантії Костяї збудував нову столицю Риму, яку назвали його іменем — Коне тинополь. Сюди були переведені із Риму деякі урядові установи.^ 395 році імперія розділяється на дві частини: Західну римську ія рію зі столицею в Римі і Східну — зі столицею в Константиног Кожна з них очолювалась окремим імператором — Августом, обирав собі помічника — цезаря.
Незважаючи на всі ці заходи, Рим з кризи не вийшов, і 476 ] під безперервним натиском варварів Західна римська імперія Східна поклала початок історії феодальної Візантії.
§ 4. Право античних держав
Дерлісава і право античного світу
\
Розділ II
Ігальні риси античного права. Ступені, пс ні тим, що виявилися в розвитку суспільного, економічного і дер ного ладу античних держав, можна знайти і в праві.
У Спарті переважало звичаєве право. Навіть закони, що їх| переказами приписують Лікургу, були викладені в усній формі. То право Спарти характеризується значним збереженням залишків І нулого, пережитків родового устрою.
Відсутність права приватної власності на землю, серйозні у ки в розвитку договірних відносин, заборона громадянам
„ торгівлею, ремеслом, парна сім'я з багатьма специфічни-рисами і елементами групового шлюбу, кримінальне право, нор-якого не встановлювали міри покарання,'а лише вказували на злочинні дії і тому саме покарання обирали судді, — все це свідчило про нерозвиненість права Стародавньої Спаруй.
Афінське право було вже більш розвиненою правовою системою. Спочатку тут також діяло звичаєве право. У У-УІ століттях до н.е. основним джерелом права стає закон, хоч правові звичаї все ще продовжували відігравати досить важливу роль. Найбільш стародавніми були Закони архонта Драконта 621 року до н.е., які були записом діючих норм звичаєвого права. До нас вони не дійшли, але відомо про встановлення ними дуже жорстоких покарань. Так, стратою каралися не тільки святотатство або навмисне вбивство, але й крадіжка овочів, неробство тощо. Широке коло питань, пов'язаних з організацією державної влади і регулюванням цивільно-правових відносин (боргова реформа, закріплення приватної власності на землю і т.д.), базується на законодавстві Солона.
Афінське право не було систематизованим, не всі правові інститути були розроблені досить повно. Розвиненим був, наприклад, інститут права власності, багато уваги афінське право приділяло володінню. Але самого визначення права власності як абсолютного права особи в Афінах не було. Важливе місце в афінській правовій . системі займало право зобов'язань, якому були відомі різноманітні договори: купівля-продаж, договір найму, особисте наймання і підряд, договір позики, договір товариства і поклажі. Особливе значення в історії Афін мала застава землі (іпотека). За іпотекою заставлена земля залишалась у володінні та користуванні боржника, але боржник втрачав право розпоряджатись нею — продавати, дарувати і т.д. Знало афінське право і зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди. У шлюбно-сімейних стосунках закріплювалася неповноправність жінки, вона знаходилась під опікою батьків або чоловіка. Влада батька над дітьми До Солона була майже необмеженою. Незабаром вона послабшала, &ІЄ все ще залишалася значною.
Афінське право розрізняло злочини проти держави і проти особистих інтересів, хоч межа між ними була досить умовною. Найтяжчими злочинами вважалися державна зрада, обман народу, крадіжка храмового майна, образа богів і т.ін. До серйозних злочинів належа-ли також убивство, зрада дружини, образа. Відомі були і злочини проти власності: крадіжка майна, підпал. Суворо каралися ті, хто
58
59
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава І право античного світу
\
Розділ II
скоїв державний злочин, — вони оголошувалися поза законом і • кожен мав право їх убити. Деякі злочини тягли за собою смертну І Широко застосовувалась як покарання атимія — позбавлення точних прав і конфіскація майна, повна або часткова. Відомі були штрафи і відшкодування збитків.
Давньогрецькі мислителі, підкреслюючи вирішальне значе справедливих законів у політичному житті, одночасно намагалися: йти різницю між природним правом і законом. Гіппій (V ст. до ; першим із софістів протиставив природу і закон (номос): істинно йЦ родне право і штучний людський закон — позитивне право, який І сом змушує до того, що суперечить природі. Закони поліса і закони І роди розрізняв також Антіфонт. На подібних позиціях стояв і СокЦ Згідно з думкою Арістотеля політичне право, яке становить норму 1 літичних відносин, розподіляється на природне і умовне (закон).У вважав Зенон, доля — це і є «природний» (загальний) закон.
Відносно римського права недостатньо буде сказати, що досягло найвищого рівня розвитку в історії античності і дістала! свого «класичного завершення». Право Стародавнього Риму пе ло свого творця, далеко вийшло за національні та історичні рам* найбільш досконала система права, яка регулює відносини прое товаровиробників — приватних власників.
Досягненням римської політико-правової думки було вирії ня цілої низки загальнотеоретичних проблем.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і
56
57
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В ] зультаті армія зросла на третину і стала постійним професійним вії ком з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.
Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період дол ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої неви но зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних дору заохочується система доносів. Були також створені особлива щ| поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні пр Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейсь Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
Імператор Костянтин продовжував систему реформ, основи І заклав Діоклетіан. Так, зберігши попередній адміністративний пс на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністр но-територіальні одиниці — префектури. На чолі префектур ' префекти Преторія, яких призачав імператор. Префектури діл* на діоцези на чолі з вікаріями, діоцези — на провінції на чолі з і торами, провінції — на округи і т.д.
У 324-330 роках на місці грецького міста Візантії Костяї збудував нову столицю Риму, яку назвали його іменем — Коне тинополь. Сюди були переведені із Риму деякі урядові установи.^ 395 році імперія розділяється на дві частини: Західну римську ія рію зі столицею в Римі і Східну — зі столицею в Константиног Кожна з них очолювалась окремим імператором — Августом, обирав собі помічника — цезаря.
Незважаючи на всі ці заходи, Рим з кризи не вийшов, і 476 ] під безперервним натиском варварів Західна римська імперія Східна поклала початок історії феодальної Візантії.
§ 4. Право античних держав
Дерлісава і право античного світу
\
Розділ II
Ігальні риси античного права. Ступені, пс ні тим, що виявилися в розвитку суспільного, економічного і дер ного ладу античних держав, можна знайти і в праві.
У Спарті переважало звичаєве право. Навіть закони, що їх| переказами приписують Лікургу, були викладені в усній формі. То право Спарти характеризується значним збереженням залишків І нулого, пережитків родового устрою.
Відсутність права приватної власності на землю, серйозні у ки в розвитку договірних відносин, заборона громадянам
„ торгівлею, ремеслом, парна сім'я з багатьма специфічни-рисами і елементами групового шлюбу, кримінальне право, нор-якого не встановлювали міри покарання,'а лише вказували на злочинні дії і тому саме покарання обирали судді, — все це свідчило про нерозвиненість права Стародавньої Спаруй.
Афінське право було вже більш розвиненою правовою системою. Спочатку тут також діяло звичаєве право. У У-УІ століттях до н.е. основним джерелом права стає закон, хоч правові звичаї все ще продовжували відігравати досить важливу роль. Найбільш стародавніми були Закони архонта Драконта 621 року до н.е., які були записом діючих норм звичаєвого права. До нас вони не дійшли, але відомо про встановлення ними дуже жорстоких покарань. Так, стратою каралися не тільки святотатство або навмисне вбивство, але й крадіжка овочів, неробство тощо. Широке коло питань, пов'язаних з організацією державної влади і регулюванням цивільно-правових відносин (боргова реформа, закріплення приватної власності на землю і т.д.), базується на законодавстві Солона.
Афінське право не було систематизованим, не всі правові інститути були розроблені досить повно. Розвиненим був, наприклад, інститут права власності, багато уваги афінське право приділяло володінню. Але самого визначення права власності як абсолютного права особи в Афінах не було. Важливе місце в афінській правовій . системі займало право зобов'язань, якому були відомі різноманітні договори: купівля-продаж, договір найму, особисте наймання і підряд, договір позики, договір товариства і поклажі. Особливе значення в історії Афін мала застава землі (іпотека). За іпотекою заставлена земля залишалась у володінні та користуванні боржника, але боржник втрачав право розпоряджатись нею — продавати, дарувати і т.д. Знало афінське право і зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди. У шлюбно-сімейних стосунках закріплювалася неповноправність жінки, вона знаходилась під опікою батьків або чоловіка. Влада батька над дітьми До Солона була майже необмеженою. Незабаром вона послабшала, &ІЄ все ще залишалася значною.
Афінське право розрізняло злочини проти держави і проти особистих інтересів, хоч межа між ними була досить умовною. Найтяжчими злочинами вважалися державна зрада, обман народу, крадіжка храмового майна, образа богів і т.ін. До серйозних злочинів належа-ли також убивство, зрада дружини, образа. Відомі були і злочини проти власності: крадіжка майна, підпал. Суворо каралися ті, хто
58
59
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава І право античного світу
\
Розділ II
скоїв державний злочин, — вони оголошувалися поза законом і • кожен мав право їх убити. Деякі злочини тягли за собою смертну І Широко застосовувалась як покарання атимія — позбавлення точних прав і конфіскація майна, повна або часткова. Відомі були штрафи і відшкодування збитків.
Давньогрецькі мислителі, підкреслюючи вирішальне значе справедливих законів у політичному житті, одночасно намагалися: йти різницю між природним правом і законом. Гіппій (V ст. до ; першим із софістів протиставив природу і закон (номос): істинно йЦ родне право і штучний людський закон — позитивне право, який І сом змушує до того, що суперечить природі. Закони поліса і закони І роди розрізняв також Антіфонт. На подібних позиціях стояв і СокЦ Згідно з думкою Арістотеля політичне право, яке становить норму 1 літичних відносин, розподіляється на природне і умовне (закон).У вважав Зенон, доля — це і є «природний» (загальний) закон.
Відносно римського права недостатньо буде сказати, що досягло найвищого рівня розвитку в історії античності і дістала! свого «класичного завершення». Право Стародавнього Риму пе ло свого творця, далеко вийшло за національні та історичні рам* найбільш досконала система права, яка регулює відносини прое товаровиробників — приватних власників.
Досягненням римської політико-правової думки було вирії ня цілої низки загальнотеоретичних проблем.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139