Згідно з цим Актом у Індії створювався парламент з двох палат: Законодавчих зборів, де сто депутатів обиралось, а сорок призначалось із числа англійських чиновників, і Державної ради, тридцять шість членів якої обирались, а двадцять шість — призначалися. Виборчі права отримали представники буржуазії і поміщиків. Але цей парламент був лише дорадчим органом при генерал-губернаторі, який зберігав усі свої повноваження і мав право видавати постанови, що мали силу закону. Фінанси, армія, суд і поліція, як і раніше, знаходилися в руках англійських чиновників.
Така «конституція» не задовольнила не тільки народні маси, а й індійську буржуазію. Розколоти єдиний фронт боротьби англійцям не вдалося. Лідер національно-визвольної боротьби Махатма Ганді в таких умовах приймає рішення провести кампанію «громадянської непокори». Кампанія передбачала такі акції: відмову від почесних посад і звань, бойкот англійських шкіл, англійських судів, бойкот виборів, бойкот англійських товарів тощо. Другим етапом непокори повинно було стати ухиляння від сплати податків. Індійський національний конгрес погодився з тактикою Ганді, і в 1920-1922 роках по всій країні розгорнулася кампанія «громадянської непокори». .
Уряд Великобританії відповів на зростання національно-визвольного руху в Індії масовими арештами керівників Конгресу і репресіями проти учасників визвольної боротьби. Однак зупинити її було неможливо. Двадцять шостого січня 1930 року Виконком індійського національного конгресу приймає резолюцію: «Індія повинна розірвати зв'язок з Англією і здобути повну незалежність». Щоб індійський народ не забував ідею своєї незалежності, резолюцію слід було щороку, 26 січня, зачитувати на мітингах.
У 1935 році дарується нова «конституція» — новий Акт про державний лад Індії. Статус домініону Індія не отримала. Виконавча влада, як і раніше, залишається в генерал-губернатора (віце-короля) Індії. Він призначає Раду міністрів, видає укази, керує військовою справою і т.ін. Новим було введення федеральної схеми: Індія проголошувалася федерацією провінцій і князівств. Відповідно до цього федеральна законодавча влада вручалася генерал-губернаторові і двопалатному парламенту. У Державній раді (нижня палата) і Со-
13*
387
Частина четверта
/~ Історія держави і правії _ /___ Новітнього часу _ _
юзних зборах до сорока відсотків міспь належачо прсдсгавннкам індійських князівств. Британський уряд сподівався, що союз з індійськими князівствами стане опорою англійського панування.
Під час Другої світової війни боротьба народів Індії за свою незалежність ще більше посилилася. Щоправда виникли розбіжності в позиціях Індійського національного конгресу І Мусульманської ліги. Якщо Конгрес закликав до об'єднання всіх сил у боротьбі за негайну незалежність, то Мусульманська ліга приймає на своєму з'їзді рішення про розділ Індії і утворення окремої мусульманської держави — Пакистану.
Після закінчення війни ситуація стає вкрай напруженою. В Індії створюється революційна ситуація. У таких умовах британський уряд лейбористів змушений йти на поступки. Приймається рішення про скликання Установчих зборів. Джавахарлалу Неру, голові партії Індійський національний конгрес, пропонується сформувати Тимчасовий уряд з представників різних політичних і релігійних груп. Одночасно віце-король лорд Маунтбегтен розробляє план надання Індії прав домініону.
План включав такі основні положення: Індія розділяється на дві частини — Індію і Пакистан. Кожна з них отримує статус домініону. Питання про розділ Бенгалії та Пенджабу за релігійним принципом повинне вирішуватися голосуванням, в інших провінціях - за допомогою референдуму. Входження князівств до Індії чи Пакистану було юрисдикцією їхніх правителів. Англійський парламент погодився з планом Маунтбеттена і прийняв Акт про незалежність Індії, який набрав чинності 15 серпня 1947 року.
Установчі збори були розділені на дві частики. Головою уряду Індії став Джавахарлал Неру. Протягом І 947-1949 років відбувався розподіл князівств: 555 приєдналися до Індії, 10 — до Пакистану. Переділ країни потребував масового переселення індусів, сикхів та інших немусуль-ман до Індії, а мусульман — до Пакистану. Це викликало вибух ворожнечі, почалися бійки, погроми. Загинуло понад п'ятсот тисяч чоловік. Тридцятого січня 1948 року був убитий Ганді, але убивство лише підштовхнуло розвиток подій. Двадцять шостого січня 1950 року, в День незалежності, Індія була проголошена суверенною демократичною республікою. Була введена в дію Конституція Індії, затверджена в листопаді 1949 року.
За формою правління Індія є парламентарною республікою з вищим законодавчим органом парламентом. Він складається з двох
388
Розпад ко.'іоніаьпих імперій ~\ утворення нових незалежних держав
Розділ II
палат — Народної палати І Ради штатів. Депутати Народної палати обиралися на п'ять років шляхом прямих, загальних виборів за мажоритарною системою. Рада штатів формувалася шляхом непрямих виборів — колегією вибірників, кожні два роки склад верхньої палати оновлювався на одну третину.
Глава держави — президент—обирався і нині обирається на п'ять років колегією вибірників. Він призначає прем'єр-міністра, членів Верхбвного суду, Генерального прокурора, губернаторів штатів. Президент має право «вето» по відношенню до законів, прийнятих парламентом, право дострокового розпуску Народної палати, в період між сесіями парламенту може видавати укази, що мають силу закону.
Однак президент діє «за порадою» уряду Індії на чолі з прем'єр-міністром. Рада міністрів відповідальна не перед президентом, а перед Народною палатою. На практиці прем'єр-міністр відіграє особливо важливу роль.
Досить складним, за Конституцією^ було місцеве управління, яке зберегло риси колоніального правління. Усі індійські штати розподілялися на три групи — А, В і С. До першої групи належали штати, де існували законодавчі збори з однією або двома палатами, а главою виконавчої влади був губернатор, призначений президентом. У другу групу входили штати, де главою виконавчої влади був радж-прамукх, обраний місцевими князями. До групи С належали штати, де законодавчі органи мали обмежені права.
Конституція проголошувала права і свободи громадян: рівність усіх перед законом, свободу совісті, обіцяла державну допомогу у випадках безробіття, старості, хвороби. Заборонялася дискримінація за мотивами релігійної або кастової належності. Були заборонені торгівля людьми, примусова праця, праця дітей до чотирнадцяти років на фабриках або в шахтах. Держава обіцяла зробити все необхідне для забезпечення права на працю, освіту тощо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139