З дозволу сегуна ними управляли князі. У кожному з таких князівств був свій уряд, який очолювали канцлери (каро), кожен протягом одного місяця, їм були підпорядковані чотири відом-^а, які розпоряджалися фінансовими, релігійними, судовими і по-ЛІЦейськими справами.
Нижчою адміністративною одиницею була сільська громада, яка Розділялася на п.'ятидвірки. До адміністрації села входили староста, Ого помічник і так званий «представник селян», який насправді за-*|йцав інтереси сільської верхівки. Інколи скликалися сільські сходи. Ри сільському управлінні знаходився також поліцейський — банта.
Спочатку армія в Японії комплектувалася на основі військової винності. Однак 192 року ситуація змінилася. Військова повинність уІІа скасована, більш того, селянам взагалі було заборонено мати
141
Частина друга
Історія держави і правв~ ___Середніх віків
^феодальна дерзкава і право вкраїнах Азії та Африки
\
Розділ II
зброю. Інтереси панівної верхівки захищають тепер феода жини. Виникає і розвивається новий самурайський стан. Спо Японії судових установ як особливих державних органів не: ло. Суд не був відокремленим від адміністрації. Судові ф> конували як місцеві, так і центральні органи влади. Надалі в І організації відбуваються зміни. Найвищі судові ПОВНОЕ мує сегун і дорадчі збори (ходзесе), які відповідно до вважалися три дні протягом місяця вищим судовим органе функції мали й інші органи. Так, найважливіші справи рада трьох різних відомств. Право суду належало губерна чальникам повітів.
Державний лад Арабського халіфату можна визначити І ратичну монархію. Ісламська релігія і ісламська держава ( дільними. Пророк Мухаммед—духовний глава усіх мус> тому він і наділявся політичною владою.
На чолі Арабського халіфату стояв халіф — спадк рока». В його руках була зосереджена як духовна, так і св да. Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю, протеї влада халіфа стає спадковою.
Головним помічником і радником халіфа був візир, поСІ часто передавалась у спадщину. Впливовими чиновниками І начальник охоронців халіфа, який також відав поліцією, ос .сановник з контрольними функціями.
Центральними органами державного управління були < галузеві відомства — дивани. Остаточно вони оформля Омейядах. Диван військових справ займався постачанням і < ням армії. Тут складалися списки людей, які входили до с« стінного війська. Диван внутрішніх справ контролював органи. Особливі функції виконував диван поштової службйи! ймався справами пошти і державних вантажів, керував будівяг шляхів, караван-сараїв і т.ін. Окрім усього, ця установа * виконувала функції таємної поліції.
Територія Халіфату була розділена на провінції (Іспанія,* Сирія і т.д.), на чолі яких стояли, як правило, військові наміоі еміри. Призначались еміри самим халіфом, їм підпорядкову| війська, місцевий адміністративний, фінансовий і судовий: Помічниками емірів були наїби.
У містах була своя, система управління. Очолював її ] тасиб наглядав за ринками. Були також начальники поліції,
кої охорони. Кадій очолював міський суд. Значну роль у містах відігравало мусульманське духівництво.
Збройні сили арабів складалися з двох частин: постійного війська і загонів добровольців — «борців за віру». В столиці і великих містах були розташовані відбірні частини. Халіфи створювали кінну гвардію з вихованців-рабів (тюрків, слов'ян та ін.). їх називали гулямами.
Судові функції в Халіфаті були відокремлені від адміністративних. Місцева влада не мала права втручатися в рішення судових органів.
Верховним суддею вважався глава держави — халіф. У цілому ж відправлення правосуддя було привілеєм духівництва. Вища судова влада належала колегії найбільш авторитетних мусульманських богословів. Від імені халіфа вони призначали місцевих суддів (кадіїв) із представників мусульманського духівництва.
Середньовічні африканські держави — Гана, Малі, Сонгай, Ка-нем-Борну — за своїм державним устроєм були імперіями, їх централізація залишалася досить відносною, через те що міцна економічна сдність була тут відсутня. Трималися ці імперії тільки на силі зброї.
Система органів державної влади і управління цих імперій в міру їхнього розвитку ускладнювалась, але в основному залишалася незмінною. За формою правління всі ці держави були монархіями, їхні правителі носили різні титули: гана, тунка, манса, сонні і т.д. Як правило, влада монарха переходила в спадщину. Правителі не були абсолютними монархами в європейському розумінні. Пережитки родової організації, залежність монарха від своєї родини та численних РОДИЧІВ обмежували його владу.
Центром державного управління був палац монарха. Найближчим до монарха органом була Рада. Виконавча влада зосереджувалася в руках першого радника (візира, дуги, галадими). Завідування га-^узями управління доручалось окремим особам. Крім того, в палаці монарха завжди знаходився значний штат мусульманських радників, законознавців тощо.
Військо африканських держав тривалий час створювалося як °пОДчення. Кожна община була зобов'язана виділяти певну кількість Щів. Надалі з'являються частини з воїнів-професіоналів. .рУДові функції спочатку виконували представники адмініст-рЧи'. Справи селян-общинників вирішував староста. Поширення _ аму привело до появи мусульманських суддів (каді), яких прибав монарх.
142
143
Частина друга
Історія держави і пращ ______Середніх вікіе_
держава і право кпаїнах_Азії та Африки
л
Розділ II
§ 4. Право
иповою рисою феодальних держав Азії-рики був консерватизм права, його стабільність і традиційність! явом консерватизму соціальних норм права був їхній тісний: з релігією: індуїзмом, ісламом, конфуціанством. Дхарма в ІндіЩ одночасно і нормою права, і нормою моралі, освяченого реї Індійській дхармі в основному відповідали японські гірі та І ріші — норми, які диктували поведінку на всі випадки
В Арабському халіфаті, в Делійському султанаті і Мог перії Коран був джерелом права. В Китаї важливим джерелом І закон, імператорський указ, а їх основою була конфуціанськаї
У феодальному Китаї майже кожна династія при вступі стол ставила завдання упорядкування і оновлення діючих; і тому кількість правових збірників була значною. Найвідомії зводи законів династії Вей, династії Цзинь, династії Суй. імпе династії Мін, Уложення династії Цин. Для всіх династійних І був характерним зв'язок з конфуціанством.
В Індії формування права відбувалося за двома напрям» рення нових збірок законів — дхармашастр і розробка комеї вже діючих дхармашастр. Утворення Делійського султанату І ло поширення в Індії мусульманського права, хоч авторитет і ких правових норм зберігався.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Нижчою адміністративною одиницею була сільська громада, яка Розділялася на п.'ятидвірки. До адміністрації села входили староста, Ого помічник і так званий «представник селян», який насправді за-*|йцав інтереси сільської верхівки. Інколи скликалися сільські сходи. Ри сільському управлінні знаходився також поліцейський — банта.
Спочатку армія в Японії комплектувалася на основі військової винності. Однак 192 року ситуація змінилася. Військова повинність уІІа скасована, більш того, селянам взагалі було заборонено мати
141
Частина друга
Історія держави і правв~ ___Середніх віків
^феодальна дерзкава і право вкраїнах Азії та Африки
\
Розділ II
зброю. Інтереси панівної верхівки захищають тепер феода жини. Виникає і розвивається новий самурайський стан. Спо Японії судових установ як особливих державних органів не: ло. Суд не був відокремленим від адміністрації. Судові ф> конували як місцеві, так і центральні органи влади. Надалі в І організації відбуваються зміни. Найвищі судові ПОВНОЕ мує сегун і дорадчі збори (ходзесе), які відповідно до вважалися три дні протягом місяця вищим судовим органе функції мали й інші органи. Так, найважливіші справи рада трьох різних відомств. Право суду належало губерна чальникам повітів.
Державний лад Арабського халіфату можна визначити І ратичну монархію. Ісламська релігія і ісламська держава ( дільними. Пророк Мухаммед—духовний глава усіх мус> тому він і наділявся політичною владою.
На чолі Арабського халіфату стояв халіф — спадк рока». В його руках була зосереджена як духовна, так і св да. Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю, протеї влада халіфа стає спадковою.
Головним помічником і радником халіфа був візир, поСІ часто передавалась у спадщину. Впливовими чиновниками І начальник охоронців халіфа, який також відав поліцією, ос .сановник з контрольними функціями.
Центральними органами державного управління були < галузеві відомства — дивани. Остаточно вони оформля Омейядах. Диван військових справ займався постачанням і < ням армії. Тут складалися списки людей, які входили до с« стінного війська. Диван внутрішніх справ контролював органи. Особливі функції виконував диван поштової службйи! ймався справами пошти і державних вантажів, керував будівяг шляхів, караван-сараїв і т.ін. Окрім усього, ця установа * виконувала функції таємної поліції.
Територія Халіфату була розділена на провінції (Іспанія,* Сирія і т.д.), на чолі яких стояли, як правило, військові наміоі еміри. Призначались еміри самим халіфом, їм підпорядкову| війська, місцевий адміністративний, фінансовий і судовий: Помічниками емірів були наїби.
У містах була своя, система управління. Очолював її ] тасиб наглядав за ринками. Були також начальники поліції,
кої охорони. Кадій очолював міський суд. Значну роль у містах відігравало мусульманське духівництво.
Збройні сили арабів складалися з двох частин: постійного війська і загонів добровольців — «борців за віру». В столиці і великих містах були розташовані відбірні частини. Халіфи створювали кінну гвардію з вихованців-рабів (тюрків, слов'ян та ін.). їх називали гулямами.
Судові функції в Халіфаті були відокремлені від адміністративних. Місцева влада не мала права втручатися в рішення судових органів.
Верховним суддею вважався глава держави — халіф. У цілому ж відправлення правосуддя було привілеєм духівництва. Вища судова влада належала колегії найбільш авторитетних мусульманських богословів. Від імені халіфа вони призначали місцевих суддів (кадіїв) із представників мусульманського духівництва.
Середньовічні африканські держави — Гана, Малі, Сонгай, Ка-нем-Борну — за своїм державним устроєм були імперіями, їх централізація залишалася досить відносною, через те що міцна економічна сдність була тут відсутня. Трималися ці імперії тільки на силі зброї.
Система органів державної влади і управління цих імперій в міру їхнього розвитку ускладнювалась, але в основному залишалася незмінною. За формою правління всі ці держави були монархіями, їхні правителі носили різні титули: гана, тунка, манса, сонні і т.д. Як правило, влада монарха переходила в спадщину. Правителі не були абсолютними монархами в європейському розумінні. Пережитки родової організації, залежність монарха від своєї родини та численних РОДИЧІВ обмежували його владу.
Центром державного управління був палац монарха. Найближчим до монарха органом була Рада. Виконавча влада зосереджувалася в руках першого радника (візира, дуги, галадими). Завідування га-^узями управління доручалось окремим особам. Крім того, в палаці монарха завжди знаходився значний штат мусульманських радників, законознавців тощо.
Військо африканських держав тривалий час створювалося як °пОДчення. Кожна община була зобов'язана виділяти певну кількість Щів. Надалі з'являються частини з воїнів-професіоналів. .рУДові функції спочатку виконували представники адмініст-рЧи'. Справи селян-общинників вирішував староста. Поширення _ аму привело до появи мусульманських суддів (каді), яких прибав монарх.
142
143
Частина друга
Історія держави і пращ ______Середніх вікіе_
держава і право кпаїнах_Азії та Африки
л
Розділ II
§ 4. Право
иповою рисою феодальних держав Азії-рики був консерватизм права, його стабільність і традиційність! явом консерватизму соціальних норм права був їхній тісний: з релігією: індуїзмом, ісламом, конфуціанством. Дхарма в ІндіЩ одночасно і нормою права, і нормою моралі, освяченого реї Індійській дхармі в основному відповідали японські гірі та І ріші — норми, які диктували поведінку на всі випадки
В Арабському халіфаті, в Делійському султанаті і Мог перії Коран був джерелом права. В Китаї важливим джерелом І закон, імператорський указ, а їх основою була конфуціанськаї
У феодальному Китаї майже кожна династія при вступі стол ставила завдання упорядкування і оновлення діючих; і тому кількість правових збірників була значною. Найвідомії зводи законів династії Вей, династії Цзинь, династії Суй. імпе династії Мін, Уложення династії Цин. Для всіх династійних І був характерним зв'язок з конфуціанством.
В Індії формування права відбувалося за двома напрям» рення нових збірок законів — дхармашастр і розробка комеї вже діючих дхармашастр. Утворення Делійського султанату І ло поширення в Індії мусульманського права, хоч авторитет і ких правових норм зберігався.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139