Серед місцевої адміністрації були чиновники;»! рали податки, судді тощо. Разом з тим міста, особливо Півде"1^ мали певну автономію.
Подібна система місцевого управління зберігалася і в, му султанаті. Провінції, кількість яких наближалася до два і округи були основними адміністративними одиницями, ми провінцій і правителями округів призначалися предста сульманської знаті. Нижчі посади займали індуси. Характері Делійського султанату була незначна ступінь централізації. ;
Розподіл на округи і паргани зберігався і в МогольськійІ Для посилення централізації Акбаром була проведена адмія1'1 на реформа, яка розділила імперію на чотири суби (надалі їх І зросла до двадцяти одного). Окрім глави — субадара, тут новники, які відали збиранням податків, військовими сг лігійними питаннями, і судді. Наступною одиницею був працювали чиновники військового і фінансового відомств, шою одиницею була паргана, а нижчою — село.
У державах і князівствах феодальної Індії існували постіі ка, що складалися з професійних воїнів. Ядром величезної • гольської імперії були воїни (ахаді), яких наймав падишах, значну частину армії являли собою загони мансабдарів.
Верховним суддею був правитель — махараджа. Дога» вищий суддя. В Делійському султанаті і імперії Великого
138
"вишою судовою інстанцією був також правитель — султан, або
лишах. Глава судового відомства призначав місцевих судців. Значні уяові повноваження мав намісник.
у Японії після перевороту Тайка верховна влада в країні зосеред-
ється в руках імператора — тенно. Як сказано в Маніфесті Тайка, /тенно є верховним правителем Піднебесної, і йому повинен служити увесь народ».
Вищими органами державного управління були верховна державна рада, державний секретаріат і утворені в 649 році вісім відомств, які входили в «ліве» і «праве» управління. До «лівого» управління належали: відомство покарань, відомство скарбів, військове відомство і відомство двору. У «праве» управління входили: відомство центральних справ, відомство чинів, відомство управління і відомство у «народних справах».
Імператорський трон невдовзі став об'єктом напруженої боротьби. Фактично влада переходить до дому Фудзівари. Щоб зберегти владу, імператори спробували ввести нову форму правління — систему «ченців-імператорів». Вони передавали престол на користь своїм синам, а самі ставали ченцями і управляли державою із чернецької резиденції. Екс-імператори мали свій апарат управління, незалежний від офіційного, який залишався за домом Фудзівари.
У XII столітті знову розпочинається боротьба між феодальними домами. В 1192 році глава одного із них—Мінамото здобув перемогу і став воєнним диктатором — сегуном. Так були закладені основи нової форми правління — сегунату. Мінамото, зробившись верховним правителем, створив свій уряд — бакуфу, який складався з трьох відомств: законодавчо-адміністративного, військового та судового.
У XIV столітті був утворений новий сегунат Асікаги (1338— '573 рр.). А на початку XVII століття влада перейшла до третього і останнього в історії Японії сегунату династії Токугави (1603-1867 рр.). Основні принципи організації влади були сформульовані в «Заповіті Ісясу» засновника династії Токугави. Верховна влада в країні була зосереджена в руках сегуна, посада якого переходила в спадщину. Ця система значно обмежувала владу імператора, який формально збе-Р'Гав свій двір і деякі органи імператорського управління. Позбавлен-и Оператора влади досягалося за рахунок введення системи заруч-
ків^ Стаття 43 Заповіту вимагала, щоб один із синів імператора ^_ спино перебував у столиці сегуна. Діяльність імператора контро-
Валася представником сегуна, який постійно знаходився в імпера-
139
Частина друга
Історія держави і права ___Середніх віків
Структура центральних органів влади і управління Яшм в період Першого сегунату (1192-1333 рр.)
Кіотське генерал-губерн
Перший міністрі (канре) і
Г ІМПЕРАТОР Н Г Сановники
Державна рада — ходзесе
ради ики____
•'•••".• •' '•-•. • : ••'"."' ••'••?:-.:.'": БЙ<УФУ відомства
Самурай — докоро Мандокоро ьШ*? Монтюдзе (судове)
торській резиденції, і генерал-губернатором Кіото. Форм; ляючи турботу про імператора і вимагаючи від усіх своїх ша| шанобливого ставлення до нього, Ієясу у виданих 1615 році Ц лах для імператорського двора позбавив імператора права на:" ління країною. Імператору рекомендувалося вивчати старо"""** рію, складати вірші і т.д.
Ієясу запровадив 60 посад для службовців центрального із вого апарату. Більшість з них обслуговувала резиденцію сегунг сегуна—бакуфу здійснював функції управління країною через сановників: державних радників і керівників окремих відомств* ну роль відігравав особистий секретар сегуна. У разі неповн""** гуна його функції виконував регент. Сегуну допомагали деря ники — родзю. Вони виконували свої обов'язки по черзі і в: відповідальними за проведення загальної політики сегуна. ВІ роки існування династії Токугави родзю входили в Держа'»1
140
держава і праки країнах АІІІ' пісі, іфрчки
Розділ II
^ен з них очолював тепер одну з п'яти колегій: у внутрішніх спра-' V іноземних, військових, військово-морськпх і фінансах. Помічники родзю були молодші державні радники. Вони відали гвардією гуна, охороною палацу, поліцейським апаратом, стежили за васала-
сегуна. Існувало також чотири відомства: 'фінансів, у справах релігійного управління, у справах міста Едо, у справах інших великих міст, гегунат Токугави спирався на розгалужений апарат таємної політичної поліції. П'ять генеральних поліцейських інспекторів стежили за всіма вищими сановниками, їх помічники — за нижчими прошарка-Юі дворянства і особливо за настроями селян і мешканців міст. Були утворені також дорадчі збори — ходзесе. Вони складалися з вищих чиновників чотирьох відомств і таємної поліції.
Місцеве управління феодальної Японії не залишалося незмінним. У ранньофеодальний період країна розподілялася на провінції, якими управляли губернатори (кокусі). Провінції були поділені на повіти (гун). У VII столітті з'являються об'єднання п'яти селянських дворів (гохо).
За часів розвинутого феодалізму в місцевому управлінні відбулися зміни. Так, Мінамото призначив в усі провінції своїх чиновників — сюго. їм була надана адміністративна, судова і поліцейська влада. У розпорядженні сюго були і військові гарнізони. Таким чином, імператорських чиновників відсторонили від місцевого управління.
Надалі проблема місцевого управління була вирішена по-новому. На периферії, у володіннях уряду — бакуфу, керівна роль переходить до намісників сегуна, яким були надані судові і фінансові повноваження.
Японські князівства в період останнього сегунату були автономними одиницями.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Подібна система місцевого управління зберігалася і в, му султанаті. Провінції, кількість яких наближалася до два і округи були основними адміністративними одиницями, ми провінцій і правителями округів призначалися предста сульманської знаті. Нижчі посади займали індуси. Характері Делійського султанату була незначна ступінь централізації. ;
Розподіл на округи і паргани зберігався і в МогольськійІ Для посилення централізації Акбаром була проведена адмія1'1 на реформа, яка розділила імперію на чотири суби (надалі їх І зросла до двадцяти одного). Окрім глави — субадара, тут новники, які відали збиранням податків, військовими сг лігійними питаннями, і судді. Наступною одиницею був працювали чиновники військового і фінансового відомств, шою одиницею була паргана, а нижчою — село.
У державах і князівствах феодальної Індії існували постіі ка, що складалися з професійних воїнів. Ядром величезної • гольської імперії були воїни (ахаді), яких наймав падишах, значну частину армії являли собою загони мансабдарів.
Верховним суддею був правитель — махараджа. Дога» вищий суддя. В Делійському султанаті і імперії Великого
138
"вишою судовою інстанцією був також правитель — султан, або
лишах. Глава судового відомства призначав місцевих судців. Значні уяові повноваження мав намісник.
у Японії після перевороту Тайка верховна влада в країні зосеред-
ється в руках імператора — тенно. Як сказано в Маніфесті Тайка, /тенно є верховним правителем Піднебесної, і йому повинен служити увесь народ».
Вищими органами державного управління були верховна державна рада, державний секретаріат і утворені в 649 році вісім відомств, які входили в «ліве» і «праве» управління. До «лівого» управління належали: відомство покарань, відомство скарбів, військове відомство і відомство двору. У «праве» управління входили: відомство центральних справ, відомство чинів, відомство управління і відомство у «народних справах».
Імператорський трон невдовзі став об'єктом напруженої боротьби. Фактично влада переходить до дому Фудзівари. Щоб зберегти владу, імператори спробували ввести нову форму правління — систему «ченців-імператорів». Вони передавали престол на користь своїм синам, а самі ставали ченцями і управляли державою із чернецької резиденції. Екс-імператори мали свій апарат управління, незалежний від офіційного, який залишався за домом Фудзівари.
У XII столітті знову розпочинається боротьба між феодальними домами. В 1192 році глава одного із них—Мінамото здобув перемогу і став воєнним диктатором — сегуном. Так були закладені основи нової форми правління — сегунату. Мінамото, зробившись верховним правителем, створив свій уряд — бакуфу, який складався з трьох відомств: законодавчо-адміністративного, військового та судового.
У XIV столітті був утворений новий сегунат Асікаги (1338— '573 рр.). А на початку XVII століття влада перейшла до третього і останнього в історії Японії сегунату династії Токугави (1603-1867 рр.). Основні принципи організації влади були сформульовані в «Заповіті Ісясу» засновника династії Токугави. Верховна влада в країні була зосереджена в руках сегуна, посада якого переходила в спадщину. Ця система значно обмежувала владу імператора, який формально збе-Р'Гав свій двір і деякі органи імператорського управління. Позбавлен-и Оператора влади досягалося за рахунок введення системи заруч-
ків^ Стаття 43 Заповіту вимагала, щоб один із синів імператора ^_ спино перебував у столиці сегуна. Діяльність імператора контро-
Валася представником сегуна, який постійно знаходився в імпера-
139
Частина друга
Історія держави і права ___Середніх віків
Структура центральних органів влади і управління Яшм в період Першого сегунату (1192-1333 рр.)
Кіотське генерал-губерн
Перший міністрі (канре) і
Г ІМПЕРАТОР Н Г Сановники
Державна рада — ходзесе
ради ики____
•'•••".• •' '•-•. • : ••'"."' ••'••?:-.:.'": БЙ<УФУ відомства
Самурай — докоро Мандокоро ьШ*? Монтюдзе (судове)
торській резиденції, і генерал-губернатором Кіото. Форм; ляючи турботу про імператора і вимагаючи від усіх своїх ша| шанобливого ставлення до нього, Ієясу у виданих 1615 році Ц лах для імператорського двора позбавив імператора права на:" ління країною. Імператору рекомендувалося вивчати старо"""** рію, складати вірші і т.д.
Ієясу запровадив 60 посад для службовців центрального із вого апарату. Більшість з них обслуговувала резиденцію сегунг сегуна—бакуфу здійснював функції управління країною через сановників: державних радників і керівників окремих відомств* ну роль відігравав особистий секретар сегуна. У разі неповн""** гуна його функції виконував регент. Сегуну допомагали деря ники — родзю. Вони виконували свої обов'язки по черзі і в: відповідальними за проведення загальної політики сегуна. ВІ роки існування династії Токугави родзю входили в Держа'»1
140
держава і праки країнах АІІІ' пісі, іфрчки
Розділ II
^ен з них очолював тепер одну з п'яти колегій: у внутрішніх спра-' V іноземних, військових, військово-морськпх і фінансах. Помічники родзю були молодші державні радники. Вони відали гвардією гуна, охороною палацу, поліцейським апаратом, стежили за васала-
сегуна. Існувало також чотири відомства: 'фінансів, у справах релігійного управління, у справах міста Едо, у справах інших великих міст, гегунат Токугави спирався на розгалужений апарат таємної політичної поліції. П'ять генеральних поліцейських інспекторів стежили за всіма вищими сановниками, їх помічники — за нижчими прошарка-Юі дворянства і особливо за настроями селян і мешканців міст. Були утворені також дорадчі збори — ходзесе. Вони складалися з вищих чиновників чотирьох відомств і таємної поліції.
Місцеве управління феодальної Японії не залишалося незмінним. У ранньофеодальний період країна розподілялася на провінції, якими управляли губернатори (кокусі). Провінції були поділені на повіти (гун). У VII столітті з'являються об'єднання п'яти селянських дворів (гохо).
За часів розвинутого феодалізму в місцевому управлінні відбулися зміни. Так, Мінамото призначив в усі провінції своїх чиновників — сюго. їм була надана адміністративна, судова і поліцейська влада. У розпорядженні сюго були і військові гарнізони. Таким чином, імператорських чиновників відсторонили від місцевого управління.
Надалі проблема місцевого управління була вирішена по-новому. На периферії, у володіннях уряду — бакуфу, керівна роль переходить до намісників сегуна, яким були надані судові і фінансові повноваження.
Японські князівства в період останнього сегунату були автономними одиницями.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139