Особливим видом речевого права були сервітути — обме законом право користування чужими речами, право проходити ч« сусідню ділянку, право проводу худоби і т.ін.
У першому періоді історії римського права були відомі два І_„ зобов'язань: зобов'язання із договорів і зобов'язання із деліктів.д
За римським правом договори носили назву контрактів. Найс шим контрактом був нексум—договір позики. Він укладався з с) І дотриманням обряду манципації в присутності п'яти свідків — пов правних римських громадян, і вагаря. Якщо боржник не повертав І визначений строк, йому давали тридцять пільгових днів. Коли ми| і цей строк, кредитор мав право «накласти руку на боржника» — за6| ти боржника до себе і тримати його ув'язненим протягом шістдесяти дЦ Кредитор міг накласти на боржника колодки або кайдани вагою не МІ ше, «а коли захоче, то й більше ніж 15 фунтів». Протягом того часу* КСІ боржник залишався в ув'язненні, його «три рази підряд» у базарні | приводили до претора на коміції, де оголошувалася сума його борг третій базарний день боржника продавали в рабство за кордони Риму || навіть страчували. Коли кредиторів було декілька, Закони XII таблиць) воляли розрубати боржника на шматки і взяти собі його частини.
Водночас Закони XII таблиць намагались обмежити свавілля І диторів, а тому постановляли, щоб ніхто не брав більше одного сотка на місяць, тоді як до цього брали «як заманеться багатим».!
І лише закон Петелія 326 року до н.е. заборонив продавати І жників у рабство або вбивати.. Відповідальність за борги було пе| несено з особи боржника на його майно.
Дуже давнім був і такий контракт, як стипуляція. Характер: го договору мав свій вияв у проголошенні у присутності свідків І весних формул у вигляді урочистого запитання кредитора і таї відповіді боржника. У такий спосіб можна було надати юридї сили угодам різноманітного характеру.
За Законами XII таблиць зобов'язання виникали також з делії (правопорушень). За квіритським правом до таких деліктів нале
Розділ II
адіжки, пошкодження чужого майна, покалічення. Якщо злочи-еШ> був схоплений на місці крадіжки, то його віддавали в розпо-
дження потерпілого. Коли злодій чинив опір, його можна було бити, скликавши сусідів. Якщо злодія впіймали не зразу, його тілес-но карали або він мусив сплатити потерпілому подвійну вартість вкраденого. У разі тілесних пошкоджень діяв принцип таліону. Якшо пошкодження були тяжкими, винного зобов'язували сплатити штраф: триста асів, коли потерпілий був вільною людиною, і сто п'ятдесят асів — за раба.
Були передбачені в Законах XII таблиць і окремі випадки пошкодження або знищення чужих речей. Винного зобов'язували відшкодувати вартість пошкодженого майна, повернути збитки у подвійному розмірі, а інколи сікли і навіть страчували. Так, у випадку злісного вирубування чужих дерев винному належало заплатити двадцять п'ять асів за кожне дерево. Були відомі і публічні делікти, тобто злочини, які каралися від імені римського народу.
У Римі панувала господарсько-відособлена сім'я на чолі з домо-владикою. Його влада над усіма членами сім'ї була абсолютною. До складу римської сім'ї входили не тільки родичі, її членами були діти, поки вони знаходилися під владою батька, жінка, невістки, онуки, усиновлені особи та інші. Усі вони називалися агнатами. Зв'язки між членами сім'ї встановлювались не стільки по лінії кровної спорідненості, скільки по лінії «юридичної спорідненості». Всі інші кровні родичі домовладики та членів його сім'ї називалися когнатами. Форми шлюбу були різні, але найбільш поширеним був шлюб «з владою чоловіка». Існувала сильна батьківська влада: батько міг як завгодно покарати своїх дітей, продати їх у рабство.
Найдавнішою формою судового процесу в Римі був легісакційт ний. Для нього був характерним поділ на дві стадії судочинства: «ін юре» та «ін юдиціо». На першій стадії справа розглядалась у прето-Ра, який встановлював правомірність позову. Позивач повинен був викликати відповідача до претора, а якщо відповідач не з'являвся, мав право «накласти на нього руку» і привести його силоміць. Перед претором сторони в урочистих формулах висловлювали свої пре-Тензії. Було п'ять форм легісакційного процесу. Серед них була і така, Де сторони вносили грошову заставу. Сторона, що програвала спра-ВУ> втрачала свою заставу, і вона переходила до казни.
Коли сторони не доходили згоди, процес вступав у другу стадію.
Ретор призначав суддю, який- і розглядав справу. Такий суддя зна-
66
67
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
йомився з доказами, заслуховував виступи сторін або їх захист свідків, після чого і виносив остаточне рішення.
Римське право класичного і посткласичного періодів. УІ
сичний період глибоку і тонку розробку отримало римське прив право. Воно досягло високого для свого часу рівня юридичної • ніки, мало великий вплив на наступну історію права.
Центральне місце в римському приватному праві займало і вове регулювання речених відносин. З практичною метою риме юристи використовували різні класифікації речей. Це був поділ] чей на макциповані та неманциповані, на рухомі та нерухомі, на І лучені з цивільного обігу і невилучені, ка подільні та неподільні і',
Нові, більш складні умови життя, розширення території Рип кої держави викликали появу нових видів права власності. Квірк власність, яка була пов'язана з римським громадянством, мала І то незручностей, і тому в межах преторського права було розр но конструкцію так званої преторської або бонітарної власності., захисту прав бонітарного власника претори використовували Гне тут давності набуття.
З розширенням кордонів Римської держави і зростанням чисіе ності іноземців отримали визнання і правовий захист провіні власність (для римських громадян) і власність перегринів. Прой цінна власність мала своїм об'єктом землі та інше нерухоме завойованих територій (провінцій). Вважалося, що такі землі на жать усій римській общині, а громадяни одержували такі землІ| правах володіння за орендну плату. Тепер ця форма володіння І самостійним видом права власності. В результаті діяльності пре були створені судові формули спеціально для захисту права власне перегринів. Таким чином, з'явився новий інститут права власності! власність перегринів.
Римські юристи розкрили юридичний зміст права власності, і релічивши основні повноваження власника: право володіння, пр користування, право розпорядження, право на плоди або приб> які приносить річ, право витребування майна від третіх осіб. Щ: власності розглядалось як найбільш повне панування особи над ] чами, як абсолютне та необмежене право.
В період домінату основним засобом переходу права власної стає так звана традиція.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139