Голосування на центуріатних зборах починалося з першої класу і вершників, тому, при їхній одностайності, звичайно на му і завершувалося. Публічна влада, таким чином, відокремилася вц усього народу.
Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення тер* торіального поділу населення. У Римі було створено чотири міськії сімнадцять сільських територіальних триб. У трибу входили в,с римські громадяни —- патриції і плебеї, — які проживали в дано» територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який рався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і сі гували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елемеї державного устрою.
Таким чином, реформа Сервія Туллія завершила процес руі нування родового ладу і утворення нового соціально-політичног устрою. Це був останній етап становлення Римської держави у фор республіки.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
лГхнтичне суспільство відрізнялося від давньс східного вищими темпами розкладу первіснообщинного ладу і сільськ общини, інтенсивнішим розвитком приватної власності. В антично4І му суспільстві рабська праця стала основою виробництва, рабовлас-| ництво досягло своєї класичної форми.
Для суспільного ладу античних країн характерним був розпер, на два основних класи: вільних і. рабів. Вільне населення розрізнялося за майновим станом. Існував також розподіл на громадян, що| мали політичні права, і вільних, які таких прав не одержували. Де останньої категорії належали, наприклад, періеки у Спарті, метеки в! Афінах і перегріни в Римі. Раби в античному суспільстві, на відмінуй від країн Стародавнього Сходу, розглядалися тільки як речі, об'єкти! права. Арістотель, наприклад, так визначав рабський статус: «Раб —| живе знаряддя, а знаряддя — неживий раб».
Такої загальної характеристики ще не досить, щоб зрозуміти суть| і закономірності розвитку античного суспільства. Необхідно прове-1 сти внутрішню систематизацію, зробити порівняльний аналіз, щобі збагнути, що Спарта, Афіни і Рим були певними висхідними етапа-| ми в розвитку античного суспільства.
З точки зору суспільно-екочомічного розвитку Спарта — найбільш ранній етап античності, де класове суспільство, що народжувалося, ще не зруйнувало повністю первіснообщинний устрій. Внаслідок цього утвердився дуже своєрідний сплав класових інститутів і елементів родового устрою. '•.
Панівною верствою були спартіати, або спартанці, які лише одні користувалися всією повнотою особистих, економічних і політичних прав і привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним коштом спартіати, тобто воїни, складали «общину рівних». Рівноправних спартіатів у ІХ-УІП століттях до н.е. налічувалося близько дев'яти-десяти тисяч чоловік, а з V століття до н.е. їх було вже не більше шести тисяч. Спартіатом вважався тільки той, чиї батько й мати були громадянами Спарти. Після досягнення повноліття — двадцяти років — спартіат ставав повноправним громадянином Спартанської держави і воїном.
«Община рівних» була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. З колективної землі общини кожен спартіат за жеребом отримував ділянку землі — клер разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Володіння клером — рівним наділом землі — було однією з ознак цивільних прав спартіатів. Клери передавалися в спадок, але їх не можна було відчужувати, дарувати, подрібнювати і т.д.
Жили спартіати в умовах, що нагадували своєрідний військовий табір. Займатися господарством, працювати спартіат не міг. Проживав він у столиці. Головним його обов'язком була військова служба. Більшу частину свого часу спартіати-воїни проводили разом в укріпленому таборі, займаючись військовими вправами, гімнастикою, боротьбою, бігом. Щоб підтримувати єдність, спартіати повинні були брати участь у громадських трапезах (сиситіях), для чого кожного місяця робили внески продуктами. Участь у таких трапезах була обов'язковою. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Єдності спартіатів сприяли також установлені ще Лікургом правила проти розкоші.
Виховання дітей у Спарті було справою держави. З семирічного в'ку хлопчиків забирали в батьків і віддавали в спеціальні табори, де вони під керівництвом особливих вихователів проходили спеціальну виучку, тобто готувалися до того, щоб стати воїнами.
Ілоти — поневолені жителі Лаконії та Мессенії — вважалися власністю держави, тобто всієї спартанської общини. Вони працювали на клерах спартіатів і віддавали їм до 50 відсотків зібраного
40
41
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Розділ II
врожаю. Ілоти не мали своєї землі, але мали свої житла і сільське господарський реманент. Вони вільно розпоряджалися частино» врожаю, яка в них залишалась, у разі необхідності використовувалис як легкоозброєні воїни. З дозволу держави їх можна було відпуст»., на волю. Водночас кожного року спартіати оголошували війну ілс там, під час якої вбивали сотні і тисячі найміцніших, найрозумнії_. і найвідважніших ілотів. Тому колективне спартанське рабовласнш тво відрізнялося від класичного рабства, а за своїм економічним і. ціальним становищем ілоти наближалися до кріпосного селянств Ще одним суспільним прошарком були в Спарті періеки — жі телі сусідніх зі Спартою територій, які Спарта підпорядкувала сс. Періеки були особисто вільні, мали свої сім'ї, майно, у тому чиєї і землю, займалися в основному ремеслом і торгівлею, могли уклг дати різноманітні торговельні угоди, вільно розпоряджалися своїі майном. Проте політичне вони були безправними, оскільки не булі громадянами Спарти.
Афіни знаменували собою розквіт античного класового суспп ства. Родовий лад тут був повністю знищений. Панівне становище Афінах займали повноправні громадяни, якими вважали тільки тих,'___ батькр і мати були афінськими громадянами і проживали в законні оформленому шлюбі. Дієздатність афінських громадян наставала вісімнадцятилітнього віку, коли вони набували право бути внесенні» до списків членів дему. Афінські громадяни, і тільки вони, корисі лися усією повнотою соціально-економічних і політичних прав, сег яких найважливішими були: право брати участь у народних збора право бути обраними з тридцяти років на різні державні посади, щ во з двадцяти років на службу у війську, отримання в разі успішних І землі, рабів, право на одержання від держави всілякої допомоги.
Рабство в Афінах набуває своєї класичної форми. Раб був влас* ністю свого господаря, його можна було купити, продати, обмінят і т.ін. Він був річчю, а не особою. Хазяїн мав право покарати свої раба, але засудити раба до страти могла тільки держава. Праця рабії використовувалась у каменоломнях, майстернях, рудниках, у земле-| робстві, домашньому господарстві.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення тер* торіального поділу населення. У Римі було створено чотири міськії сімнадцять сільських територіальних триб. У трибу входили в,с римські громадяни —- патриції і плебеї, — які проживали в дано» територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який рався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і сі гували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елемеї державного устрою.
Таким чином, реформа Сервія Туллія завершила процес руі нування родового ладу і утворення нового соціально-політичног устрою. Це був останній етап становлення Римської держави у фор республіки.
§ 2. Основні риси суспільного ладу
лГхнтичне суспільство відрізнялося від давньс східного вищими темпами розкладу первіснообщинного ладу і сільськ общини, інтенсивнішим розвитком приватної власності. В антично4І му суспільстві рабська праця стала основою виробництва, рабовлас-| ництво досягло своєї класичної форми.
Для суспільного ладу античних країн характерним був розпер, на два основних класи: вільних і. рабів. Вільне населення розрізнялося за майновим станом. Існував також розподіл на громадян, що| мали політичні права, і вільних, які таких прав не одержували. Де останньої категорії належали, наприклад, періеки у Спарті, метеки в! Афінах і перегріни в Римі. Раби в античному суспільстві, на відмінуй від країн Стародавнього Сходу, розглядалися тільки як речі, об'єкти! права. Арістотель, наприклад, так визначав рабський статус: «Раб —| живе знаряддя, а знаряддя — неживий раб».
Такої загальної характеристики ще не досить, щоб зрозуміти суть| і закономірності розвитку античного суспільства. Необхідно прове-1 сти внутрішню систематизацію, зробити порівняльний аналіз, щобі збагнути, що Спарта, Афіни і Рим були певними висхідними етапа-| ми в розвитку античного суспільства.
З точки зору суспільно-екочомічного розвитку Спарта — найбільш ранній етап античності, де класове суспільство, що народжувалося, ще не зруйнувало повністю первіснообщинний устрій. Внаслідок цього утвердився дуже своєрідний сплав класових інститутів і елементів родового устрою. '•.
Панівною верствою були спартіати, або спартанці, які лише одні користувалися всією повнотою особистих, економічних і політичних прав і привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним коштом спартіати, тобто воїни, складали «общину рівних». Рівноправних спартіатів у ІХ-УІП століттях до н.е. налічувалося близько дев'яти-десяти тисяч чоловік, а з V століття до н.е. їх було вже не більше шести тисяч. Спартіатом вважався тільки той, чиї батько й мати були громадянами Спарти. Після досягнення повноліття — двадцяти років — спартіат ставав повноправним громадянином Спартанської держави і воїном.
«Община рівних» була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. З колективної землі общини кожен спартіат за жеребом отримував ділянку землі — клер разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Володіння клером — рівним наділом землі — було однією з ознак цивільних прав спартіатів. Клери передавалися в спадок, але їх не можна було відчужувати, дарувати, подрібнювати і т.д.
Жили спартіати в умовах, що нагадували своєрідний військовий табір. Займатися господарством, працювати спартіат не міг. Проживав він у столиці. Головним його обов'язком була військова служба. Більшу частину свого часу спартіати-воїни проводили разом в укріпленому таборі, займаючись військовими вправами, гімнастикою, боротьбою, бігом. Щоб підтримувати єдність, спартіати повинні були брати участь у громадських трапезах (сиситіях), для чого кожного місяця робили внески продуктами. Участь у таких трапезах була обов'язковою. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Єдності спартіатів сприяли також установлені ще Лікургом правила проти розкоші.
Виховання дітей у Спарті було справою держави. З семирічного в'ку хлопчиків забирали в батьків і віддавали в спеціальні табори, де вони під керівництвом особливих вихователів проходили спеціальну виучку, тобто готувалися до того, щоб стати воїнами.
Ілоти — поневолені жителі Лаконії та Мессенії — вважалися власністю держави, тобто всієї спартанської общини. Вони працювали на клерах спартіатів і віддавали їм до 50 відсотків зібраного
40
41
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Розділ II
врожаю. Ілоти не мали своєї землі, але мали свої житла і сільське господарський реманент. Вони вільно розпоряджалися частино» врожаю, яка в них залишалась, у разі необхідності використовувалис як легкоозброєні воїни. З дозволу держави їх можна було відпуст»., на волю. Водночас кожного року спартіати оголошували війну ілс там, під час якої вбивали сотні і тисячі найміцніших, найрозумнії_. і найвідважніших ілотів. Тому колективне спартанське рабовласнш тво відрізнялося від класичного рабства, а за своїм економічним і. ціальним становищем ілоти наближалися до кріпосного селянств Ще одним суспільним прошарком були в Спарті періеки — жі телі сусідніх зі Спартою територій, які Спарта підпорядкувала сс. Періеки були особисто вільні, мали свої сім'ї, майно, у тому чиєї і землю, займалися в основному ремеслом і торгівлею, могли уклг дати різноманітні торговельні угоди, вільно розпоряджалися своїі майном. Проте політичне вони були безправними, оскільки не булі громадянами Спарти.
Афіни знаменували собою розквіт античного класового суспп ства. Родовий лад тут був повністю знищений. Панівне становище Афінах займали повноправні громадяни, якими вважали тільки тих,'___ батькр і мати були афінськими громадянами і проживали в законні оформленому шлюбі. Дієздатність афінських громадян наставала вісімнадцятилітнього віку, коли вони набували право бути внесенні» до списків членів дему. Афінські громадяни, і тільки вони, корисі лися усією повнотою соціально-економічних і політичних прав, сег яких найважливішими були: право брати участь у народних збора право бути обраними з тридцяти років на різні державні посади, щ во з двадцяти років на службу у війську, отримання в разі успішних І землі, рабів, право на одержання від держави всілякої допомоги.
Рабство в Афінах набуває своєї класичної форми. Раб був влас* ністю свого господаря, його можна було купити, продати, обмінят і т.ін. Він був річчю, а не особою. Хазяїн мав право покарати свої раба, але засудити раба до страти могла тільки держава. Праця рабії використовувалась у каменоломнях, майстернях, рудниках, у земле-| робстві, домашньому господарстві.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139