Під керівництвом Сунь Ятсена була розроблена радикальна програма, в основу якої були покладені три народні принципи: 1) націоналізм, який конкретизувався в боротьбі за повалення маньчжурсь-
263
Частина
Історія Осржавн і гірава
Нового часу
кої лпиаспі' Ции; 2) народовладдя, тобто прагнення створити в Китаї демократичну республіку з органом влади, який обирається народом. 3) народне благоденство, шо передбачало аграрну реформу, під час якої відбудеться наділення селян землею і забезпечення «рівних прав на землю».
Радикальна проірама союзу Тунминхой стала поштовхом до нового революційного піднесення. Десятого жовтня 1911 року, тобто в рік «сіньхай» за китайським місячним календарем (ЗО січня 1911р.— 12 лютого 1932 р.), в найбільшому місті Центрального Китаю Учані спалахнуло повстання, яке швидко охопило інші райони.
Революція застала Цинську монархію несподівано, але маньчжури спромоглися утримати владу на півночі кра'їнн. Останні свої надії вони пов'язували з генералом Юань Шикаєм, який у листопаді 1911 року був призначений головою Імператорської ради і прем'єр-міністром з правом командування урядовими військами. Юань Шикай улаштувався в Пекіні і став повновладним диктатором на півночі Китаю.
Внаслідок цього країна розділилася на дві частини: революційний Південь, де вирішальну роль відігравала ліберальна буржуазія, і реакційна Північ, де влада, як і раніше, належала маньчжурській аристократії і пекінському імператорському уряду.
У Пекіні Юань Шикай розгорнув активну діяльність. Він сформував кабінет міністрів, до складу якого увійшли представники торгово-промислових кіл. У листопаді династія принесла урочисту присягу конституції. «Піднебесна імперія» перетворювалася на конституційну монархію.
На Півдні в листопаді 1911 року конференція представників одинадцяти революційних провінцій розробила Положення про організацію тимчасового уряду Китайської республіки. Йшлося про тимчасового президента і тимчасовий парламент. Двадцять дев'ятого грудня 1911 року конференція делегатів провінцій (пізніше вона перетворилась на Національні збори) урочисто проголосила утворення Китайської республіки. Тимчасовим президентом одностайно був обраний Сунь Ятсен. Столицею республіки стало місто Нанкін.
Конфронтація між Північчю і Півднем призвела до того, що панівні кола Китаю повинні були погодитися на ліквідацію монархії в країні і разом з тим Цинської династії, але одночасно висунули як умову залишення Сунь Ятсеном поста глави держави.
Десятого березня 1912 року в Нанкіні Національні збори прийняли Тимчасову Конституцію Китайської Республіки. У статті 1 Кон-
264
т
І'твипІІж бу/>м','и>н<ч Оег Л'.ас і)с пччиїш.у АА слш.'ііпчпя
\
Розділ II
Структура управління Китайської РсІ'ІІуб.пкн ;а Тимчасовою конституцією 1912 рок\
обирають
ТИМЧАСОВИЙ ПРЕЗИДЕНТ
призначає
Голова
НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ
; Тимчасовий [ віце-президент
СУДОВА ПАЛАТА.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ |
Обирається по 5 членів | Прем'єр-міністр | від кожної провінції, Внутрішньої '---—- —--—-1 Монголії, Зовнішньої Монголії Міністри і Тібету, а від Цінхая — 1
ституції було сказано: «Китайська Республіка утворюється народом Китаю». Управління Республікою здійснюватиметься «через Національні збори, Тимчасового президента, Кабінет Міністрів і Судову палату» (ст. 4). Конституція базувалася на принципі розподілу влади, відповідальності Кабінету міністрів перед парламентом.
Третього квітня 1912 року президент Сунь Ятсен подав у відставку. Його заступив на цій посаді Юань Шикай. Національні збори з Нанкіна переїхали до Пекіна, туди було перенесено і столицю.
У цей час відбувається перегрупування демократичних сил китайського суспільства. Тунминхой, соціальний склад якого значно змінився за рахунок включення представників китайської буржуазії і частини поміщиків, зливається з деякими іншими-організаціями революційних демократів І ліберальної буржуазії в єдину партію під назвою Гоміньдан (Національна партія).
Коли у квітні 1913 року в Пекіні відкрився парламент, сформований на основі виборчого закону 1812 року, більшість місць у ньому отримав Гоміндан, але владу захопив Юань Шикай, який установив у країні військову диктатуру. Зміцнивши свою владу. Юань Шикай зробив спробу відновити в Китаї монархічний режим, однак його смерть завадила здійснити цей план.
265
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Таким чином, Сіньхайська революція 1911-1913 років привела до повалення маньчжурської династії Цин і встановлення республіканської форми правління. Однак революція не ліквідувала феодального тиску, не покінчила з засиллям колонізаторів, які ще в більших масштабах продовжували грабувати Китай.
Глава VII
ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА
іспанські і португальські завоювання в Америці. Колоніальна експансія Іспанії та Португалії в Америці розпочалася ще в кінці XV — на початку XVI століття. Першого удару іспанців зазнали аборигени Вест-Індії: Куби, Гаїті, Пуерто-Ріко. Слідом за цим іспанський озброєний загін захопив Мексику. В середині XVI століття до іспанської корони перейшли величезні простори Південної Америки. У XV столітті почали виникати в Південній Америці перші португальські поселення, які поклали початок поневоленню Бразилії.
Завоювання південноамериканських територій відбувалося винятково військово-феодальними методами. Земля в колоніях офіційно оголошувалася власністю корони, але фактично вона ставала здобиччю колонізаторів-конкістадорів. Великого поширення набула система енком'єнди. Індійські сільські громади, що були розташовані на захоплених територіях, передавалися «під опікування» землевласників — енкомендеро. У XVIII столітті з'являється нова форма експлуатації — пеонаж, тобто боргова кабала. В районі Карибського моря, в португальській Бразилії, існувало плантаційне рабство. Тут працювали негри-раби, яких масово привозили з Африки.
Поступово в Латинській Америці оформлюється колоніальна адміністрація. На чолі іспанської колоніальної імперії стояв король Іспанії. Загальне управління здійснювала Торговельна палата, а з 1524 року — Рада у справах Індії. Безпосередня вища влада в колоніях Латинської Америки була у віце-королів, які уособлювали іспанську корону. На кінець XVIII століття існувало чотири віце-королівства: Нова Іспанія, Нова Гранада, Ріо-де-ла-Плата і Перу. Віце-королі видавали місцеві закони, керували адміністрацією, в їх розпорядженні були збройні сили. В інші колонії призначалися генерал-капітани, які
т
Розвиток буржуазної держави Ч до початку XX століття____\
Розділ II
Система управління іспанськими колоніями
КОРОЛЬ
РАДА у справах Індії
ГЕНЕРАЛ-КАППАНЄТВО
алькальд
• корехідор
алькальд
корехідор
мали значну адміністративну самостійність.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139