Стаття 34 забороняла королівське втручання в спори великих феодалів зі своїми васалами про вільні земельні держання шляхом видання особливих наказів про передачу цих справ до королівського суду. Були задоволені й інші вимоги феодалів, аж до випровадження із Англії іноземних лицарів і повернення раніше конфіскованих земельних володінь.
Дуже серйозно обмежувала королівську владу стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства нашого» за винятком трьох випадків — коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в лицарі пер-вородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж перво-роднбї королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства становила збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль знову-таки належала баронам.
У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладне, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі ж права, яких вони
92
93
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків______
Феодальна держави і пракч в країнах Європи
л
Розділ І
добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16); не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в лицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися по відношенню до своїх власних васалів усіх звичаїв і вільнос-тей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.
Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у статті 35;] «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями; те саме, що про міри, хай стосується і ваги». У статті 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вільності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпеч-; но виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» (ст. 41).
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Дуже серйозно обмежувала королівську владу стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства нашого» за винятком трьох випадків — коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в лицарі пер-вородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж перво-роднбї королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства становила збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль знову-таки належала баронам.
У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладне, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі ж права, яких вони
92
93
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків______
Феодальна держави і пракч в країнах Європи
л
Розділ І
добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16); не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в лицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися по відношенню до своїх власних васалів усіх звичаїв і вільнос-тей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.
Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у статті 35;] «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями; те саме, що про міри, хай стосується і ваги». У статті 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вільності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпеч-; но виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» (ст. 41).
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139