Завдання створення зводу буржуазного цивільного права у Франції вирішив Наполеон. У 1800 році була призначена спеціальна комісія з відомих французьких юристів для розробки проекту кодексу. Підготовлений проект було розіслано вищим судам Франції, які дали про нього позитивний відгук. Після цього проект розглядався Державною радою, Трибунатом та Законодавчим корпусом. Нарешті 1804 року Цивільний кодекс Франції був прийнятий.
Кодекс закріпив найважливіші завоювання Французької буржуазної революції, забезпечив захист приватної власності, інтересів буржуазії. Це був класичний кодекс буржуазного цивільного права. Він відрізнявся стрункістю викладу, точністю і стислістю юридичних формулювань, чіткістю трактування основних інститутів цивільного права.
Кодекс Наполеона, як він став називатися, було запроваджено в завойованих Францією країнах: Голландії, Бадені, Ганновері, Італії та іи. Його вплив позначився на цивільному праві Румунії, Греції,
Частина третя
Історія дерлсави і права Нового часу
Розділ II
Болівії, Гаїті, Домініканської Республіки та багатьох інших країн. Дуже сприяла популярності кодексу його чітка і ясна мова, досконала юридична техніка.
Французький Цивільний кодекс 1804 року складався з трьох книг (2281 стаття), що відображало схему побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві отримала назву інституційної.
Перша книга («Про особи») була присвячена насамперед визначенню юридичного статусу фізичної особи. Виходячи з таких загальних принципів буржуазного права, як рівність і свобода, Цивільний кодекс стверджував, що «кожен француз має цивільні права» (ст. 8) і що здійснення цивільних прав не залежить від якості громадянина (ст. 7). Ці положення означали, що цивільна правоздатність розпочинається з моменту народження людини і триває до самої її смерті. Позбавити громадянина правоздатності можна було лише через присудження його до громадянської смерті. Дієздатність надавалася з двадцяти одного року, коли людина визнавалася повнолітньою (ст. 388).
Характерною рисою Цивільного кодексу 1804 року була відсутність у ньому поняття юридичної особи. Пояснювалося це побоюваннями, що під виглядом юридичної особи зможуть відроджуватися цехові та інші феодальні корпорації,
У першій книзі були також закріплені основні принципи сімейного права. Слід мати на увазі, що революційне законодавство внесло серйозні зміни в сімейне право. Головне нововведення полягало в тому, що була скасована чинність канонічного права. Віднині визнавався тільки цивільний шлюб. Обмежена була влада батьків над неповнолітніми дітьми. Революція дозволила розірвання шлюбу шляхом розлучення. Були встановлені мотиви, за якими воно визнавалося можливим, у тому числі й за згодою подружжя.
Однак після революції деякі норми про шлюб та сім'ю були переглянуті. Так, Цивільний кодекс 1804 року значно обмежив можливість розірвання шлюбу, відновив до певної міри і без того значну владу глави сім'ї. Так, відповідно до статті 213 Кодексу Наполеона «чоловік повинен був виявляти покровительство своїй дружині, дружина— послушність чоловіку».
Дуже обмеженими були права заміжньої жінки, їй заборонялося без згоди чоловіка виступати в суді (ст. 215), дарувати, купувати, продавати майно (ст. 217). Дружині належало жити разом з чоловіком і йти за ним усюди, де б він не перебував.
290
Друга книга («Про майно і різні видозмінювання власності») була присвячена основному і найбільш важливому інституту буржуазного цивільного права — праву власності.
Кодекс Наполеона дав класичне визначення права приватної власності: «Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним способом» (ст. 544)'' «власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ утворює, і на те, що природно або штучно поєднується з нею як належне» (ст. 546). Особлива перевага надавалася власнику землі, бо «власність на землю включає власність на те, що зверху, і на те, що знизу» (ст. 552).
Так остаточно було сформульоване у французькому цивільному праві єдине поняття «чистої», необмеженої приватної власності, вільної від усіх феодальних обмежень.
Третя книга («Про різні способи, якими набувається власність») визначала основні принципи іншого важливого для буржуазії інституту цивільного права — права зобов'язання. Замість нерівності та односторонніх привілеїв феодального договірного права були проголошені «свобода договору» і «рівність сторін у договорі». Це означало, що договір віднині установлюється вільним погодженням сторін і що сторони в договорі мають рівні права і обов'язки. При цьому закон формально надавав рівні права як капіталісту, так і робітнику, котрий до нього наймався. Але їх фактична нерівність дозволяла капіталісту односторонньо диктувати умови договору і допо.внювала-ся юридичною перевагою підприємця. «Хазяїну вірять, — було сказано в Кодексі Наполеона, — щодо його тверджень: про розмір оплати, про сплату винагороди за минулий рік» та ін. (ст. 1781). Все це якнайкраще відповідало інтересам буржуазії. Закріплювалася сувора обов'язковість договору для сторін, що його уклали. «Угоди, які були законно укладені, мають чинність закону для тих, хто їх уклав», — записано в статті 1134 Цивільного кодексу.
Багато нового було і в спадковому праві. Основні положення феодального права спадкування, які стосувалися дворянства, були скасовані декретом від 15 березня 1790 року. Потім скасували право старшинства і нерівність часток при спадкоємстві для всіх громадян. Якобінські декрети 1793 року установили черговість спадкоємців за законом. У заповіті можна було розпорядитися лише '/к> частиною свого майна. Такі обмеження повинні були стати на перешкоді концентрації власності в одних руках. Якраз з цією метою розширювався круг спадкоємців, встановлювалася рівність частин і т.ін. У дано-
291
10*
т
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
му разі Кодекс 1804 року вносив деякі зміни в спадкове право, яке склалося в період революції. Були значно розширені межі заповідальної свободи при збереженні обов'язкової частки спадщини за низхідними спадкоємцями. Заповідач мав змогу тепер розпорядитися від '/< до 'А частини свого майна залежно від кількості його законних дітей. Водночас Кодекс Наполеона закріпляв суто буржуазний принцип єдності спадкової маси: ніякий вид власності не має привілеїв перед іншими (ст. 732).
У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139