Однак палата лордів залишається необхідним елементом державного ладу. Середньовічні принципи формування палати лордів у сучасних умовах тільки посилювали її особливу роль, оскільки вона менш залежна від партійного впливу і політичної кон'юнктури.
Корона посідає своєрідне місце в політичній системі Великобританії.
Хоча формально зберігаються різноманітні королівські прерогативи (право вето, право розпуску парламенту, призначення прем'єра тощо), вважається, що реальної влади в британського монарха немає, що практично Великобританією управляє уряд, а точніше прем'єр-міністр, який контролює короля через партійний механізм і парламент.
Справді, в багатьох випадках король реалізує свої повноваження лише за вказівкою уряду (прем'єр-міністра) або за порадою своїх міністрів. Так, монарх — складова частина парламенту, але відвідувати його засідання він може за спеціальним запрошенням. Щорічно король відкриває сесію парламенту, виступаючи з тронною промовою на спеціальному засіданні палат. У цій промові викладається програма дій на наступний рік. Причому король лише зачитує текст, підготовлений прем'єр-міністром. Монарх має право розпустити палату общин з призначенням дати нових виборів, але робить він це тільки за вказівкою уряду. Ще одним важливим повноваженням монарха є право назначати прем'єр-міністра. Фактично прем'єром стає лідер партії, що перемогла на виборах до палати общин. Тому реально король лише офор-
328
Розвиток бурзісуазної держави ~\ е XX столітті \
Розділ І
мляє волю партійної більшості в парламенті. Відповідно до білля про права 1689 року король править тільки у згоді з парламентом і через посередництво парламенту. Король підписує закони і має право вето, хоч не користується ним уже протягом двохсот дев'яноста років. Тому і стверджується, що влада британського монарха на практиці зводиться до «права давати поради, права підбадьорювати і права остерігати».
Однак такого роду висновок не відповідає дійсності. Англійський монарх має значно більшу владу, ніж здається на перший погляд. Найголовніше те, що він — глава держави, який одержує свою владу у спадок (королівський трон переходить до старшого сина, а якщо сина немає — до старшої дочки). Король є особою недоторканною, бо не може підлягати ні кримінальній, ні цивільній відповідальності. Монарх політичне нейтральний, не може бути членом жодної партії, не підлягає політичній відповідальності.
Корона — символ єдності Британської імперії, символ стабільності «старої доброї Англії». Король має зовнішньополітичні повноваження, він є главою Британської співдружності націй і представлений у деяких її країнах генерал-губернаторами.
Король Великобританії є також головнокомандувачем збройних сил (юридично), призначає вищих воєначальників, присвоює військові звання і сам має військове звання (нинішня королева Єлизавета II має чин полковника). Право монарха жалувати титули пера теж не втратило свого значення. Щоправда, за звичаєм монарх ніколи не дарує цього титулу без поради своїх міністрів.
Повсякденний вплив монарха на діяльність уряду теж має неабияке значення. Король має доступ до всіх документів кабінету — до протоколів, звітів урядових комітетів. Монарха повинні повідомляти про всі значні рішення, він має право давати поради з приводу цих рішень і брати участь у їх обговоренні. Уряд видає свої акти від імені монарха. Всі важливі депеші міністерства закордонних справ до їх відправки повинні бути подані королю на ознайомлення.
Крім того, королева Єлизавета II головує в Таємній раді — дуже впливовому органі Великобританії. Один раз на тиждень вона вислуховує доповідь прем'єр міністра. Вона мас, як вважають спеціалісти, найповнішу інформацію про становище в країні. Річ у тім, що влада британської корони має прихований характер, і в разі необхідності монархія може використати її.
Оцінюючи вплив англійської королеви Єлизавети II на соціально-політичне життя Великобританії, слід мати на увазі, що вона є
329
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
Розділ І
однією з найбагатших жінок світу. Щорічно вона одержує згідно з цивільним аркушем 7 мільйонів 285 тисяч доларів. Окрім того, до 1993 року вона не сплачувала жодних податків. Єлизавета II володіє великими земельними наділами у дванадцяти графствах. До цього | слід додати палац у Сандрингемі, замок Балморал у Шотландії, біля сорока тисяч полотен великих світових майстрів живопису. Загалом | її багатства оцінюються у 8 мільярдів 480 мільйонів доларів.
Британський уряд у XX століття остаточно перетворюється на{| центральну ланку британської політичної системи. Особливо помітним стає верховенство уряду в британському державному ме- І
Центральні державні органи Великобританії
ПАЛАТА ЛОРДІВ
ПАЛАТА ОБЩИН
СКЛАД
Палати лордів (1978 р.
28 герцогів ЗО маркізів 160 графів 106 віконтів 494 барони 298 довічних перів 26 духовних лордів 18 ординарних лордів з апеляції
330
ханізмі, його вирішальна роль у взаємовідносинах з палатою общин після Другої світової війни.
Структура уряду Великобританії досить.складна. До нього входить передусім кабінет у складі приблизно двадцяти членів. Крім цього до складу уряду входять тридцять некабінетних міністрів.
До кабінету входять глави найбільш важливих міністерств і відомств, але існує ще «внутрішній кабінет» у складі чотирьох-п'яти членів.
Вирішальну роль серед членів уряду відігравав прем'єр-міністр. Він без консультації з кабінетом здійснював усі важливі призначення і переміщення всередині уряду, визначав план роботи кабінету і порядок денний, вирішував питання про скликання і розпуск палати общин, мав змогу приймати одноосібні рішення з основних питань внутрішньої і зовнішньої політики. Згортання колективних форм роботи уряду і привело до появи «внутрішнього кабінету» і системи комітетів кабінету, що працювали під керівництвом прем'єр-міністра. Через це так звана система правління кабінету перетворювалася на систему правління прем'єр-міністра.
Багато зробили для посилення виконавчої влади прем'єр-міністр Н. Чемберлен, У. Черчілль, який двічі був прем'єр-міністром і в період Другої світової війни одноосібне вирішував долю Великобританії. У наші часи прем'єрство М. Тетчер викликало подальшу централізацію державної влади, її концентрацію в.руках прем'єр-міністра, встановлення «президентського» стилю керівництва, який отримав назву «тетчеризму».
Не менш важливе значення для зростання виконавчої влади мала практика надання уряду надзвичайних повноважень. Так, у 1920 році був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження, який давав уряду право видавати від імені «його величності» укази про надзвичайний стан.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Корона посідає своєрідне місце в політичній системі Великобританії.
Хоча формально зберігаються різноманітні королівські прерогативи (право вето, право розпуску парламенту, призначення прем'єра тощо), вважається, що реальної влади в британського монарха немає, що практично Великобританією управляє уряд, а точніше прем'єр-міністр, який контролює короля через партійний механізм і парламент.
Справді, в багатьох випадках король реалізує свої повноваження лише за вказівкою уряду (прем'єр-міністра) або за порадою своїх міністрів. Так, монарх — складова частина парламенту, але відвідувати його засідання він може за спеціальним запрошенням. Щорічно король відкриває сесію парламенту, виступаючи з тронною промовою на спеціальному засіданні палат. У цій промові викладається програма дій на наступний рік. Причому король лише зачитує текст, підготовлений прем'єр-міністром. Монарх має право розпустити палату общин з призначенням дати нових виборів, але робить він це тільки за вказівкою уряду. Ще одним важливим повноваженням монарха є право назначати прем'єр-міністра. Фактично прем'єром стає лідер партії, що перемогла на виборах до палати общин. Тому реально король лише офор-
328
Розвиток бурзісуазної держави ~\ е XX столітті \
Розділ І
мляє волю партійної більшості в парламенті. Відповідно до білля про права 1689 року король править тільки у згоді з парламентом і через посередництво парламенту. Король підписує закони і має право вето, хоч не користується ним уже протягом двохсот дев'яноста років. Тому і стверджується, що влада британського монарха на практиці зводиться до «права давати поради, права підбадьорювати і права остерігати».
Однак такого роду висновок не відповідає дійсності. Англійський монарх має значно більшу владу, ніж здається на перший погляд. Найголовніше те, що він — глава держави, який одержує свою владу у спадок (королівський трон переходить до старшого сина, а якщо сина немає — до старшої дочки). Король є особою недоторканною, бо не може підлягати ні кримінальній, ні цивільній відповідальності. Монарх політичне нейтральний, не може бути членом жодної партії, не підлягає політичній відповідальності.
Корона — символ єдності Британської імперії, символ стабільності «старої доброї Англії». Король має зовнішньополітичні повноваження, він є главою Британської співдружності націй і представлений у деяких її країнах генерал-губернаторами.
Король Великобританії є також головнокомандувачем збройних сил (юридично), призначає вищих воєначальників, присвоює військові звання і сам має військове звання (нинішня королева Єлизавета II має чин полковника). Право монарха жалувати титули пера теж не втратило свого значення. Щоправда, за звичаєм монарх ніколи не дарує цього титулу без поради своїх міністрів.
Повсякденний вплив монарха на діяльність уряду теж має неабияке значення. Король має доступ до всіх документів кабінету — до протоколів, звітів урядових комітетів. Монарха повинні повідомляти про всі значні рішення, він має право давати поради з приводу цих рішень і брати участь у їх обговоренні. Уряд видає свої акти від імені монарха. Всі важливі депеші міністерства закордонних справ до їх відправки повинні бути подані королю на ознайомлення.
Крім того, королева Єлизавета II головує в Таємній раді — дуже впливовому органі Великобританії. Один раз на тиждень вона вислуховує доповідь прем'єр міністра. Вона мас, як вважають спеціалісти, найповнішу інформацію про становище в країні. Річ у тім, що влада британської корони має прихований характер, і в разі необхідності монархія може використати її.
Оцінюючи вплив англійської королеви Єлизавети II на соціально-політичне життя Великобританії, слід мати на увазі, що вона є
329
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
Розділ І
однією з найбагатших жінок світу. Щорічно вона одержує згідно з цивільним аркушем 7 мільйонів 285 тисяч доларів. Окрім того, до 1993 року вона не сплачувала жодних податків. Єлизавета II володіє великими земельними наділами у дванадцяти графствах. До цього | слід додати палац у Сандрингемі, замок Балморал у Шотландії, біля сорока тисяч полотен великих світових майстрів живопису. Загалом | її багатства оцінюються у 8 мільярдів 480 мільйонів доларів.
Британський уряд у XX століття остаточно перетворюється на{| центральну ланку британської політичної системи. Особливо помітним стає верховенство уряду в британському державному ме- І
Центральні державні органи Великобританії
ПАЛАТА ЛОРДІВ
ПАЛАТА ОБЩИН
СКЛАД
Палати лордів (1978 р.
28 герцогів ЗО маркізів 160 графів 106 віконтів 494 барони 298 довічних перів 26 духовних лордів 18 ординарних лордів з апеляції
330
ханізмі, його вирішальна роль у взаємовідносинах з палатою общин після Другої світової війни.
Структура уряду Великобританії досить.складна. До нього входить передусім кабінет у складі приблизно двадцяти членів. Крім цього до складу уряду входять тридцять некабінетних міністрів.
До кабінету входять глави найбільш важливих міністерств і відомств, але існує ще «внутрішній кабінет» у складі чотирьох-п'яти членів.
Вирішальну роль серед членів уряду відігравав прем'єр-міністр. Він без консультації з кабінетом здійснював усі важливі призначення і переміщення всередині уряду, визначав план роботи кабінету і порядок денний, вирішував питання про скликання і розпуск палати общин, мав змогу приймати одноосібні рішення з основних питань внутрішньої і зовнішньої політики. Згортання колективних форм роботи уряду і привело до появи «внутрішнього кабінету» і системи комітетів кабінету, що працювали під керівництвом прем'єр-міністра. Через це так звана система правління кабінету перетворювалася на систему правління прем'єр-міністра.
Багато зробили для посилення виконавчої влади прем'єр-міністр Н. Чемберлен, У. Черчілль, який двічі був прем'єр-міністром і в період Другої світової війни одноосібне вирішував долю Великобританії. У наші часи прем'єрство М. Тетчер викликало подальшу централізацію державної влади, її концентрацію в.руках прем'єр-міністра, встановлення «президентського» стилю керівництва, який отримав назву «тетчеризму».
Не менш важливе значення для зростання виконавчої влади мала практика надання уряду надзвичайних повноважень. Так, у 1920 році був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження, який давав уряду право видавати від імені «його величності» укази про надзвичайний стан.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139