рівність чоловіка і жінки, недоторканність особи і житла тощо. Закріплюючи право приватної власності, Конституція підкреслювала, що «власність зобов'язує». Користування нею «повинно бути в той же час служінням загальному благові» (ст. 153).
У прикінцевих постановах було сказано, що Конституція Німецької імперії 1871 року скасовується. Інші закони і укази імперії залишаються в силі, оскільки Веймарська конституція «не перебуває з ними в суперечності» (ст. 178).
Характер державного ладу, виняткові повноваження президента (ст. 48) дають можливість визначити встановлену Веймарською Конституцією форму правління як «президентсько-парламентську республіку».^
352
12с,
353
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток бурлсуазної держачи \ в XX столітті________\_
Розділ І
§ 2. Веймарська республіка (1919-1933 рр.)
.Німеччина після Першої світової війни. Період від прийняття Конституції 1919 року до 1933 року дістав назву Веймарської республіки.
Після закінчення війни до влади в Німеччині прийшли соціал-демократи. Рейхспрезидентом Установчі збори у лютому 1919 року обрали Ф. Еберта, рейхсканцлером також став соціал-демократ - Ф. Шей-деман.
Ставши на чолі держави, соціал-демократи обіцяли німецькому народові процвітання, перешкоду реакції і класовий мир, але своїх обіцянок не виконали.
Процвітання не відбулося. Основою Веймарської республіки став Версальський мирний договір 1919 року, який відверто пограбував Німеччину. За цим договором Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, позбулася заморських колоній, була зобов'язана виплачувати величезні репарації, скоротити збройні сили до 100 тисяч чоловік тощо. Наслідком були безробіття, голод, злиденність.
Не заступила Веймарська республіка і дорогу реакції. У березні 1920 року спалахнув Каппівський заколот. Його організаторами стали генерал фон Сект, генерал Людендорф, адмірал Тірпіц, прусський сановник Вольфганг Капп. Заколотники захопили Берлін, організували виступи в Мюнхені, Кенігсберзі: Центральний уряд і Еберт покинули столицю. На перешкоді заколотникам став робітничий клас, який почав створювати загони Червоної армії (100 тисяч чоловік). Заколот було придушено, і Еберт знову повернувся в Берлін.
Період Веймарської республіки — це час загострення соціальних суперечностей, час напруженої класової боротьби. Буржуазія намагається розгромити робітничий клас, котрий відповідав страйками, які інколи переростали в збройну боротьбу. У Саксонії і Тюрингії в 1923 році були навіть створені робітничі уряди. Уряд, наляканий робітничими виступами, вводить у вересні 1923 року стан облоги.
З 1924 року починається в Німеччині тимчасова стабілізація капіталізму, часткове посилення його позицій. Однак стабілізація була недовгою. В 1929-1933 роках Німеччину охопила світова економічна криза.
Партії і політична боротьба в умовах Веймарської республіки. Запекла боротьба між політичними партіями і силами була характерною рисою Веймарської республіки.
354
Вирішальну роль спочатку відігравала соціал-демократична партія: посади президента, рейхсканцлера займали її представники. Незалежні соціал-демократи переживали кризу. У 1920 році партія розпалася. Більшість, у тому, числі і Е.Тельман, вступила до лав комуністичної партії. Інші влилися у соціал-д^мократичну партію.
Безумовно ця подія посилила соціал-демократичну партію, яка брала активну участь у політичній боротьбі і мала підтримку значної частини робітничого класу Німеччини. Розкол «незалежних» більше допоміг комуністам, які до цього були нечисленною партією.
Брали участь у політичному житті і такі буржуазні партії, як народна, демократична, християнсько-демократична і т.ін.
У 1919 році в Мюнхені виникла Німецька робітнича партія, до якої наприкінці 1919 року був направлений політичним департаментом штабу Мюнхенського військового округу як інформатор Гітлер. Йому вдалося після серйозної боротьби з суперниками очолити цю партію і перетворити її на націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини. Гітлер розглядав нацистську партію як знаряддя в боротьбі за владу і готувався до бою. У 1920 році з'явилися штурмові загони, було розроблено нову програму партії, розраховану на залучення різних верств населення. Робітникам програма обіцяла ліквідацію безробіття, селянам — підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії — ліквідацію монополій, молоді — роботу, а всім німцям — утворення нового «Німецького рейху» (імперії).
У 1923 році дві партії — комуністична і націонал-соціалістська — стають найнебезпечнішими для уряду.
Річ у тім, що ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку «німецького Жовтня». У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Соколь-ников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу — 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбур-" га під керівництвом Е. Тельмана взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.
Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року, розпочався «пивний путч» - пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев'ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупи-
355
Частина четверта
її Іпо/ІІя І!і'р.>/І:акІІ і прана Ііовітпього часу
Ро'іииток буржуаіноі Ііержавн к XX столітті
Розділ І
нені і розігнані, а Г'ітлер був ув'язнений до фортеці на п'ять років, але через півроку звільнений.
Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії — комуністична і нацистська —-змінюють свою тактику, розпочинаючи «боротьбу за рейхстаг». Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув'язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда, перші успіхи були не дуже значними. Комуністи на виборах 1928 року до рейхстагу зібрали 3,2 мільйона голосів і отримали п'ятдесят чотири місця, нацисти зібрали лише 0,8 мільйона голосів і отримали дванадцять мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 року комуністи зібрали 3,5 мільйона голосів, а нацисти 13,7 мільйона. У соціал-демократів було лише дев'ять мільйонів голосів.
Була ще одна можливість прийти до влади — вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні сім років.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
У прикінцевих постановах було сказано, що Конституція Німецької імперії 1871 року скасовується. Інші закони і укази імперії залишаються в силі, оскільки Веймарська конституція «не перебуває з ними в суперечності» (ст. 178).
Характер державного ладу, виняткові повноваження президента (ст. 48) дають можливість визначити встановлену Веймарською Конституцією форму правління як «президентсько-парламентську республіку».^
352
12с,
353
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток бурлсуазної держачи \ в XX столітті________\_
Розділ І
§ 2. Веймарська республіка (1919-1933 рр.)
.Німеччина після Першої світової війни. Період від прийняття Конституції 1919 року до 1933 року дістав назву Веймарської республіки.
Після закінчення війни до влади в Німеччині прийшли соціал-демократи. Рейхспрезидентом Установчі збори у лютому 1919 року обрали Ф. Еберта, рейхсканцлером також став соціал-демократ - Ф. Шей-деман.
Ставши на чолі держави, соціал-демократи обіцяли німецькому народові процвітання, перешкоду реакції і класовий мир, але своїх обіцянок не виконали.
Процвітання не відбулося. Основою Веймарської республіки став Версальський мирний договір 1919 року, який відверто пограбував Німеччину. За цим договором Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, позбулася заморських колоній, була зобов'язана виплачувати величезні репарації, скоротити збройні сили до 100 тисяч чоловік тощо. Наслідком були безробіття, голод, злиденність.
Не заступила Веймарська республіка і дорогу реакції. У березні 1920 року спалахнув Каппівський заколот. Його організаторами стали генерал фон Сект, генерал Людендорф, адмірал Тірпіц, прусський сановник Вольфганг Капп. Заколотники захопили Берлін, організували виступи в Мюнхені, Кенігсберзі: Центральний уряд і Еберт покинули столицю. На перешкоді заколотникам став робітничий клас, який почав створювати загони Червоної армії (100 тисяч чоловік). Заколот було придушено, і Еберт знову повернувся в Берлін.
Період Веймарської республіки — це час загострення соціальних суперечностей, час напруженої класової боротьби. Буржуазія намагається розгромити робітничий клас, котрий відповідав страйками, які інколи переростали в збройну боротьбу. У Саксонії і Тюрингії в 1923 році були навіть створені робітничі уряди. Уряд, наляканий робітничими виступами, вводить у вересні 1923 року стан облоги.
З 1924 року починається в Німеччині тимчасова стабілізація капіталізму, часткове посилення його позицій. Однак стабілізація була недовгою. В 1929-1933 роках Німеччину охопила світова економічна криза.
Партії і політична боротьба в умовах Веймарської республіки. Запекла боротьба між політичними партіями і силами була характерною рисою Веймарської республіки.
354
Вирішальну роль спочатку відігравала соціал-демократична партія: посади президента, рейхсканцлера займали її представники. Незалежні соціал-демократи переживали кризу. У 1920 році партія розпалася. Більшість, у тому, числі і Е.Тельман, вступила до лав комуністичної партії. Інші влилися у соціал-д^мократичну партію.
Безумовно ця подія посилила соціал-демократичну партію, яка брала активну участь у політичній боротьбі і мала підтримку значної частини робітничого класу Німеччини. Розкол «незалежних» більше допоміг комуністам, які до цього були нечисленною партією.
Брали участь у політичному житті і такі буржуазні партії, як народна, демократична, християнсько-демократична і т.ін.
У 1919 році в Мюнхені виникла Німецька робітнича партія, до якої наприкінці 1919 року був направлений політичним департаментом штабу Мюнхенського військового округу як інформатор Гітлер. Йому вдалося після серйозної боротьби з суперниками очолити цю партію і перетворити її на націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини. Гітлер розглядав нацистську партію як знаряддя в боротьбі за владу і готувався до бою. У 1920 році з'явилися штурмові загони, було розроблено нову програму партії, розраховану на залучення різних верств населення. Робітникам програма обіцяла ліквідацію безробіття, селянам — підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії — ліквідацію монополій, молоді — роботу, а всім німцям — утворення нового «Німецького рейху» (імперії).
У 1923 році дві партії — комуністична і націонал-соціалістська — стають найнебезпечнішими для уряду.
Річ у тім, що ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку «німецького Жовтня». У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Соколь-ников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу — 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбур-" га під керівництвом Е. Тельмана взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.
Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року, розпочався «пивний путч» - пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев'ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупи-
355
Частина четверта
її Іпо/ІІя І!і'р.>/І:акІІ і прана Ііовітпього часу
Ро'іииток буржуаіноі Ііержавн к XX столітті
Розділ І
нені і розігнані, а Г'ітлер був ув'язнений до фортеці на п'ять років, але через півроку звільнений.
Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії — комуністична і нацистська —-змінюють свою тактику, розпочинаючи «боротьбу за рейхстаг». Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув'язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда, перші успіхи були не дуже значними. Комуністи на виборах 1928 року до рейхстагу зібрали 3,2 мільйона голосів і отримали п'ятдесят чотири місця, нацисти зібрали лише 0,8 мільйона голосів і отримали дванадцять мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 року комуністи зібрали 3,5 мільйона голосів, а нацисти 13,7 мільйона. У соціал-демократів було лише дев'ять мільйонів голосів.
Була ще одна можливість прийти до влади — вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні сім років.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139