Шлюб оформлявся усним або письмовим договором між сторонами або угодою батьків жениха і нареченої. Процедура розлучення була нескладною: досить було промовити формулу розлучення — і шлюб вважався розірваним.
Злочини і покарання. Визначенню злочинів і покарань право Китаю, Індії та Японії надавало особливого значення.
Перелік злочинів був великим. Аналіз правових джерел дає можливість наголосити на основних видах злочинів. Особливого значення надавалося злочинам державним: спроба захопити державну вла-ДУ, повстання, заколот, зрада і т.ін. У Китаї в період династії Юань монголи, боячись виступів китайського народу, забороняли зберігати зброю, вивчати військову справу. Маньчжурські завойовники вимагали від усього чоловічого населення Китаю на знак покірності виголю-8ати частину голови і носити косу. Того, хто не виконував цього нака-
•*У> мали за розбійника, який чинить опір. У Японії державними злочи-83X01 вважалися всі дії, спрямовані проти сегунського правління.
У Китаї та Японії окрему групу складали злочини чиновників: виконання імператорського наказу, хабарництво, ухилення від ви-
*°нання доручення і т.ін.
146
147
Частина друга
Історія держави Середніх віків
Зустрічалися різноманітні злочини проти власності: кра бій, підпал тощо. На першому місці серед злочинів проти особщ вбивство. Розрізнялись убивство умисне і убивство необережне, ^ кваліфіковане. У Китаї особливо страшним злочином вважалосз ство своїх батьків. У Японії тяжким злочином вважали вбивство,; не найманим убивцем або з допомогою отрути. Такі злочини І розкрити, «хоч для цього довелося б пройти всю японську:
Відомі були також інші злочини: військові, проти сім'ї. ] суворо каралися обманщики, гультяї. В Індії небезпечним: вважався замах на систему варн.
Скрізь у країнах Азії та Африки основною метою покарі залякування. Широко застосовувалася смертна кара: розрізд піл, відрубання голови з виставлянням її на жердині. Злочщ спалювали, розтоптували слонами і т.ін. З особливою жор розправлялися правителі з учасниками повстання або змови^
Відомі були і такі покарання, як калічення членів, вц носа, осліплення і т.д. В Делійському султанаті за часів сул уд-діна( 1296-1316рр.) існувало таке покарання: якщо торг віщував покупця, у нього із тіла слід було вирізати такої ж ва ток м'яса. Зустрічалися тілесні покарання (батогами, бамС палицею), конфіскація майна, заслання тощо.
Відповідно до Уложення династії Цин у Китаї основи» ми покарань були: 1) мала бамбукова палиця (10,20, ЗО, 40,50І 2) велика бамбукова палиця (60, 70, 80, 90, 100 ударів), 3) за на строк (один, півтора, два, два з половиною, три роки), 4) • у віддалені райони (за 2000, 2500, 3000 лі), 5) кара на смергп»| задушення і відрубання голови). Ці традиційні п'ять видів ШЯ ня підрозділялися на 20 ступеней. Були ще покарання надзві Приблизно така ж градація покарань існувала і в Японії.
Право цих країн враховувало соціальне становище пс і злочинця. Так, у Китаї за вбивство хазяїном власного раба І лося тілесне покарання. Чиновник, який забив раба до смерті, І жував платні протягом двох років. Маньчжурський князь за І раба сплачував штраф. Проте, раба за вбивство свого хазяїна < «порізати на дрібні частинки». Окремі категорії населення мали! манітні привілеї при визначенні покарання. Право на пом'ї покарання мали, наприклад, чиновники. В Індії розмір покар то визначався належністю злочин-дя до певної касти. В Японії) стократичної верхівки були передбачені особливі види покарання^
мільна держава і права к|и»/<ал Азії та Африки
Ч
\
Розділ II
ня з посади, позбавлення чину, заслання. Надавалася можливість від-Є я від покарання, навіть від кари на смерть. Для самурая не вва-злочином убивство простолюдина, якщо мотивом убивства було самурая про те, що простолюдин був з ним неввічливим.
Вчення про злочини і покарання було мало розроблене в мусуль-анському праві. В Арабському халіфаті мусульманські правознавці підрозділяли усі злочини на три групи. Першу групу складали зло--ини, що трактувалися як посягання на «права Аллаха» і не допус-^ли прощення: відступництво від ісламу, заколот, крадіжка, перелюбство і т.д. До другої групи належали злочини, що розглядалися як посягання на права окремих осіб: умисне убивство, яке призводило до кровної помсти, тілесні пошкодження, що каралися за принципом таліону. Третю групу складали дії, які лише через певний час почали розглядатися як злочини: несплата податку на користь бідних (закяту), ображення, хабарництво тощо.
Злочини першої та другої групи тягли за собою фіксовані і суворі покарання. Більш різноманітними були покарання за злочини третьої групи: таліон, викуп майном або -грішми. Знало мусульманське право також конфіскацію майна, штраф і т.д.
В африканських державах злочини і покарання регулювалися здебільшого нормами мусульманського права. Тому серед злочинів виділялися посягання на владу монарха, убивство, грабіж, крадіжка і т.д. Як покарання поширення набули штрафи. Навіть за убивство встановлювався штраф (вартість крові). Практикувалися кара на смерть, конфіскація майна, вигнання за межі країни і навіть в'язниця.
Судовий процес. Феодальним державам Азії та Африки був відомий як обвинувально-змагальний, так і розшуковий процес.
Спочатку переважав обвинувально-змагальний процес, коли основними видами доказів були показання свідків, клятва І ордалії, а сам процес розпочинався за ініціативою потерпілого або позивача. 'ак, в Індії використовувалися чотири види ордалії: водою, вогнем, зважуванням (якщо при повторному зважуванні звинувачений був ЛеПций. то вважали його невинним), отрутою. Згадуються в джере-Лах і такі види доказів, як клятва над Кораном або водами Ганга; свя-^нною рослиною тулсі або священною коровою. Як докази добре 'Домі африканським країнам ритуальні клятви та ордалії.
^г феодальному Китаї процес розпочинався за заявою потерпіло-• Позивач мав подати письмову скаргу, де повинен був докладно по-
148
149
Частина друга
Історія держави І пр ____Середніх віків
відомити, хто відповідач, визначити час скоєння злочину, на свідків. Не дозволялося подавати скаргу або заяву на батьків, < родичів, не приймалися заяви слуг на своїх панів. За указом І* раба, який подав скаргу на свого хазяїна, слід було покарати І коли факти, викладені в скарзі, відповідали дійсності. Позивач,] з'являвся до суду, карався. Розслідування обмежувалося фактами, Я наведені в заяві. Суд відбувався за місцем проживання відповц
В Арабському халіфаті справу міг порушити потерпілий! родичі. Доказами були показання свідків. Достатніми вва правило, показання двох свідків — «поважних» мусульман. справах необхідним було підтвердження чотирьох свідків, ково чоловіків.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139