Чан Кайші розв'язав третю громадянську революційну війну (1946—1949 рр.). Майже рік тривав наступ гомінданівських армій. Влітку 1947 року народно-визвольна армія перейшла віч оборони в наступ, звільнивши увесь континентальний Китай (1949 р.). Гоміндан визнав свою поразку. Чан Кайші звернувся до керівництва китайської компартії з пропозицією розпочати мирні переговори.
§ 2. Утворення Китайської Народної Республіки
в
обстановці військових перемог народно-визвольної армії в червні 1949 року розпочалися засідання підготовчого комітету по скликанню Політичної консультативної ради, до якої увійшли представники усіх демократичних партій і груп.
Перша сесія Народної політичної консультативної ради Китаю відкрилася 21 вересня 1949 року. Сесія прийняла Організаційний статут, Загальну програму і Закон про організацію Центрального народного уряду Китайської Народної Республіки. Рада обрала Центральний народний уряд КНР на чолі з Мао Цзедуном. Першого жовтня 1949-року було урочисто проголошено утворення Китайської Народної Республіки.
Відповідно до Загальної програми, яка відігравала роль тимчасової Конституції, КНР ставала «державою народної демократії». В ній підкреслювалося, що нова державна влада в Китаї є «демократичною диктатурою народу», що базується на союзі робітників і селян, у якому керівництво належить робітничому класу.
Вищим органом державної влади в КНР була Центральна народна урядова рада, яка формувала інші центральні державні органи: Державну адміністративну раду, Народно-революційну військову раду, Верховний народний суд і Верховну народну прокуратуру. Усі ці органи разом і складали Центральний народний уряд КНР. Його головою став Мао Цзедун.
У 1953-1954 роках відбулися загальні вибори в місцеві демократичні органи влади - збори народних представників. Було обрано більше 5,5 мільйонів депутатів сільських, селищних, міських і районних зборів народних представників. Після цього відбулися вибори повітових і провінційних зборів.
380
381
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
У січні 1953 року була створена Комісія по опрацюванню Кон» ституції КНР. У червні 1954 року проект Конституції був опублікований для широкого обговорення. П'ятнадцятого вересня у Пекіні на першій сесії Всекитайських зборів народних представників була прийнята Конституція КНР.
Вся влада в КНР, сказано в Конституції 1954 року, належить народу в особі Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників (ст. 2). Всекитайські збори народних представників — єдиний законодавчий орган держави. Всекитайські збори обирають Голову Китайської Народної Республіки, затверджують кандидатури прем'єра Державної ради (Центрального народного уряду) та інших вищих посадових осіб. У перервах між сесіями Зборів діє Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників.
У 1958 році керівництво КПК розпочинає проведення курсу на дострокову побудову соціалізму, який отримав назву «великого стрибка». Політика «великого стрибка», що охопила всі сфери суспільно-політичного життя, супроводжувалася серйозними порушеннями Конституції КНР і завдала країні великої шкоди.
Нові нещастя китайському народу принесла так звана «культурна революція» (1966-1976 рр.), під лозунгами якої Мао Цзедун та його прихильники розпочали кампанію тотальної «чистки» партії та органів народної влади від своїх супротивників. «Культурна революція» призвела до серйозної деформації народної демократії в Китаї, що знайшло своє відображення в новій Конституції КНР 1975 року.
Основний закон 1975 року обмежив повноваження Всекитайських зборів Народних представників, зафіксував принцип призначення депутатів замість виборів, обмежив права національних меншин.
Після смерті Мао Цзедуна в 1978 році приймається Конституція, яка поновила ряд положень Конституції 1954 року. Розпочалося активне правове будівництво. І нарешті в 1982 році знов приймається нова Конституція КНР, яка закріпила багатоукладність економіки, внесла значні зміни в структуру вищих державних органів, розширила права і обов'язки громадян.
РОЗПАД КОЛОНІАЛЬНИХ РОЗДІЛ II/ ІМПЕРІЙ І УТВОРЕННЯ
НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ
е,
-/характерною рисою сучасної епохи стала ліквідація колоніальної системи імперіалізму.
Криза колоніальної системи проявилася вже після Першої світової війни, коли національна буржуазія колоніальних і залежних країн розпочала боротьбу за національну незалежність. Національно-визвольний рух все більше розхитував підвалини колоніальних імперій, і після Другої світової війни в умовах демократичного піднесення Г революційної активності народу настав справжній крах колоніальних імперій.
З найбільшою виразністю процес руйнування колоніальної системи проявився в історії найбільшої колоніальної імперії — Британської.
§ 1. Остаточний розпад Британської колоніальної імперії
А Аісля Першої світової війни Британська імперія значно розширила свою територію за рахунок німецьких колоній і турецьких володінь. В Африці Великобританія захопила німецькі колонії: Того, Камерун, Танганьїку, Південно-Західну Африку. До Британії відійшла також німецька частина Нової Гвінеї, архіпелаг Бісмарка. Від Турції були відторгнуті Месопотамія (Ірак), Палестина і територія за рікою Йордан. До складу Британської імперії входили домініони, колонії, протекторати і мандатні території. У найсприятливіших умовах знаходилися домініони — Канада, Австралія, Південно-Африканський союз і Нова Зеландія. Саме вони і розпочали боротьбу за визнання своєї самостійності у внутрішніх і зовнішніх справах. На цей час домініони подеколи вже виступали як фактично самостійні держави: вони підписали Версальський договір, вступили в Лігу Націй тощо. Великобританія була змушена піти на поступки.
У 1926 і 1930 роках були проведені імперські конференції, які визначили, що домініони є «автономними державними одиницями всередині Британської імперії», рівними за статусом, що вони вільно об'єднуються «як члени Британської співдружності націй». У рішен-
383
Частина четверга
Історія держави і проса Новітнього чост
РтпаІ) колоніаьних імперій \ утворення ноки\ неіалежнил- держав \
Розділ II
нях конференцій підкреслювалося, що генерал-губернатори в домініонах повинні розглядатися як представники короля, а не уряду Великобританії, а це значно обмежувало їхні права і можливості.
Юридичним закріпленням рішень імперських конференцій 1926 і 1930 років став акт парламенту Великобританії -— Вестмінстерсь-кий статут 1931 року, який інколи називають Конституцією Британської співдружності націй.
Статут проголошував вільний союз членів Британської співдружності націй, об'єднаних «загальною вірністю короні».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
§ 2. Утворення Китайської Народної Республіки
в
обстановці військових перемог народно-визвольної армії в червні 1949 року розпочалися засідання підготовчого комітету по скликанню Політичної консультативної ради, до якої увійшли представники усіх демократичних партій і груп.
Перша сесія Народної політичної консультативної ради Китаю відкрилася 21 вересня 1949 року. Сесія прийняла Організаційний статут, Загальну програму і Закон про організацію Центрального народного уряду Китайської Народної Республіки. Рада обрала Центральний народний уряд КНР на чолі з Мао Цзедуном. Першого жовтня 1949-року було урочисто проголошено утворення Китайської Народної Республіки.
Відповідно до Загальної програми, яка відігравала роль тимчасової Конституції, КНР ставала «державою народної демократії». В ній підкреслювалося, що нова державна влада в Китаї є «демократичною диктатурою народу», що базується на союзі робітників і селян, у якому керівництво належить робітничому класу.
Вищим органом державної влади в КНР була Центральна народна урядова рада, яка формувала інші центральні державні органи: Державну адміністративну раду, Народно-революційну військову раду, Верховний народний суд і Верховну народну прокуратуру. Усі ці органи разом і складали Центральний народний уряд КНР. Його головою став Мао Цзедун.
У 1953-1954 роках відбулися загальні вибори в місцеві демократичні органи влади - збори народних представників. Було обрано більше 5,5 мільйонів депутатів сільських, селищних, міських і районних зборів народних представників. Після цього відбулися вибори повітових і провінційних зборів.
380
381
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
У січні 1953 року була створена Комісія по опрацюванню Кон» ституції КНР. У червні 1954 року проект Конституції був опублікований для широкого обговорення. П'ятнадцятого вересня у Пекіні на першій сесії Всекитайських зборів народних представників була прийнята Конституція КНР.
Вся влада в КНР, сказано в Конституції 1954 року, належить народу в особі Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників (ст. 2). Всекитайські збори народних представників — єдиний законодавчий орган держави. Всекитайські збори обирають Голову Китайської Народної Республіки, затверджують кандидатури прем'єра Державної ради (Центрального народного уряду) та інших вищих посадових осіб. У перервах між сесіями Зборів діє Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників.
У 1958 році керівництво КПК розпочинає проведення курсу на дострокову побудову соціалізму, який отримав назву «великого стрибка». Політика «великого стрибка», що охопила всі сфери суспільно-політичного життя, супроводжувалася серйозними порушеннями Конституції КНР і завдала країні великої шкоди.
Нові нещастя китайському народу принесла так звана «культурна революція» (1966-1976 рр.), під лозунгами якої Мао Цзедун та його прихильники розпочали кампанію тотальної «чистки» партії та органів народної влади від своїх супротивників. «Культурна революція» призвела до серйозної деформації народної демократії в Китаї, що знайшло своє відображення в новій Конституції КНР 1975 року.
Основний закон 1975 року обмежив повноваження Всекитайських зборів Народних представників, зафіксував принцип призначення депутатів замість виборів, обмежив права національних меншин.
Після смерті Мао Цзедуна в 1978 році приймається Конституція, яка поновила ряд положень Конституції 1954 року. Розпочалося активне правове будівництво. І нарешті в 1982 році знов приймається нова Конституція КНР, яка закріпила багатоукладність економіки, внесла значні зміни в структуру вищих державних органів, розширила права і обов'язки громадян.
РОЗПАД КОЛОНІАЛЬНИХ РОЗДІЛ II/ ІМПЕРІЙ І УТВОРЕННЯ
НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ
е,
-/характерною рисою сучасної епохи стала ліквідація колоніальної системи імперіалізму.
Криза колоніальної системи проявилася вже після Першої світової війни, коли національна буржуазія колоніальних і залежних країн розпочала боротьбу за національну незалежність. Національно-визвольний рух все більше розхитував підвалини колоніальних імперій, і після Другої світової війни в умовах демократичного піднесення Г революційної активності народу настав справжній крах колоніальних імперій.
З найбільшою виразністю процес руйнування колоніальної системи проявився в історії найбільшої колоніальної імперії — Британської.
§ 1. Остаточний розпад Британської колоніальної імперії
А Аісля Першої світової війни Британська імперія значно розширила свою територію за рахунок німецьких колоній і турецьких володінь. В Африці Великобританія захопила німецькі колонії: Того, Камерун, Танганьїку, Південно-Західну Африку. До Британії відійшла також німецька частина Нової Гвінеї, архіпелаг Бісмарка. Від Турції були відторгнуті Месопотамія (Ірак), Палестина і територія за рікою Йордан. До складу Британської імперії входили домініони, колонії, протекторати і мандатні території. У найсприятливіших умовах знаходилися домініони — Канада, Австралія, Південно-Африканський союз і Нова Зеландія. Саме вони і розпочали боротьбу за визнання своєї самостійності у внутрішніх і зовнішніх справах. На цей час домініони подеколи вже виступали як фактично самостійні держави: вони підписали Версальський договір, вступили в Лігу Націй тощо. Великобританія була змушена піти на поступки.
У 1926 і 1930 роках були проведені імперські конференції, які визначили, що домініони є «автономними державними одиницями всередині Британської імперії», рівними за статусом, що вони вільно об'єднуються «як члени Британської співдружності націй». У рішен-
383
Частина четверга
Історія держави і проса Новітнього чост
РтпаІ) колоніаьних імперій \ утворення ноки\ неіалежнил- держав \
Розділ II
нях конференцій підкреслювалося, що генерал-губернатори в домініонах повинні розглядатися як представники короля, а не уряду Великобританії, а це значно обмежувало їхні права і можливості.
Юридичним закріпленням рішень імперських конференцій 1926 і 1930 років став акт парламенту Великобританії -— Вестмінстерсь-кий статут 1931 року, який інколи називають Конституцією Британської співдружності націй.
Статут проголошував вільний союз членів Британської співдружності націй, об'єднаних «загальною вірністю короні».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139