37), тобто передусім шляхом видання декретів кабінету. Передбачалося також делеговане законодавство. Уряд мав можливість для виконання своїх програм звернутися до парламенту з проханням «дати дозвіл для вжиття шляхом ордонансів протягом обмеженого строку заходів, які звичайно входять у сферу законодавства» (ст. 38). Взагалі у взаємовідносинах між парламентом і Радою міністрів Конституція надавала перевагу кабінету. Якщо парламент не прийме рішення відносно фінансових законопроектів протягом сімдесят днів, їх можна було ввести в дію на основі урядового декрету.
Конституція встановлювала відповідальність уряду перед парламентом (ст. 49). Однак прийняття «резолюції осудження», після якої уряд був повинен піти у відставку, було обставлено численними умовами.
Серед центральних органів Конституція згадує Конституційну раду, дев'ятеро членів якої призначалися на дев'ять років порівну головами палат і президентом (ст. 56). Конституційна рада перевіряла правильність виборів президента, депутатів і сенаторів, а також відповідність Конституції нормативних актів, прийнятих парламентом. Контроль за нормативними актами виконавчої влади здійснювала Державна рада.
Таким чином, Конституція Франції 1958 року встановила форму правління у вигляді змішаної, або президентсько-парламентської республіки.
346
347
Частина четверта
г
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної >)срлс<Іни в XX столітті
Розділ І
Подальший розвиток П'ятої республіки. Основною тенденцією розвитку політичної системи П'ятої республіки стало подальше посилення президентської влади. Велике значення в зростанні президентських повноважень мала конституційна реформа 1962 року, коли були внесені зміни в порядок вибору президента. Відтепер президент став обиратися не вибірниками, а безпосередньо виборцями, що значно посилювало незалежність президента від інших конституційних установ.
Одночасно розвивалася повна залежність прем'єр-міністра і уряду від волі президента, фактична відповідальність уряду перед главою держави.
У квітні 1969 року генерал де Голль залишив пост президента. Однак у такий критичний момент правлячим колам вдалося забезпечити наступність влади. Режим президентсько-парламентської республіки виявився досить сталим. За його допомогою було вирішено багато складних економічних і політичних проблем, які стояли перед Францією.
Глава IV НІМЕЧЧИНА
§ 1. Революція у листопаді 1918 року в Німеччині
ГІія
імеччина напередодні революції. У 1918 році в Німеччині створюються умови, що неминуче вели до революційного вибуху. Боротьба монополій за надприбутки, зростання експлуатації, авантюристична зовнішня політика — все вступало у відверті суперечності з інтересами німецького народу. Перша світова війна ще більше загострювала революційну кризу.
Розвиток подій підштовхнула революція, яка спалахнула в жовтні 1917 року в Росії. Під її впливом у січні 19}8 року, коли відбувалися переговори в Брест-Литовську, робітничий клас у Берліні, Мюнхені та інших містах провів демонстрації, страйки, під час яких уперше в Німеччині з'явилися Ради робітничих депутатів і революційні старости.
Навесні 1918 року наступ німецьких військ на Західному фронті провалився. Головнокомандувач Гінденбург офіційно заявив про не-
обхідність перемир'я і створення уряду, «з яким буде рахуватися Антанта». Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцем М. Баденським.
Почала створюватися небезпечна для юнкерства і монополістичної буржуазії ситуація. Озброєний робітничий клас був готовий до боротьби. Однак для перемоги була необхідна революційна робітнича партія.
В Німеччині існувала соціал-демократична партія. Однак її політика підтримки імперіалістичної війни відштовхнула від неї значну частину робітників і викликала розкол у самій партії.
У квітні 1917 року остаточно оформилася незалежна соціал-демократична партія, яка знаходила більш гнучкі форми і методи роботи. Керівниками цієї партії були К. Каутський, Е. Бернштейн, Р. Гільфердінг, що визначало її помірковану політику. Революційні елементи всередині партії об'єдналися в групу «Спартак», куди увійшли К. Лібкнехт, Р. Люксембург, В. Пік та інші.
Усі ці обставини і визначили характер і особливості революції в Німеччині.
Листопадова революція 1918 року. На початку жовтня 1918 року «Спартак» провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організують демонстрації, значну роботу проводять серед військових моряків. У цей час німецький військовий флот отримує наказ — вийти у відкрите море і дати бій англійській ескадрі, яка значно переважала німецькі морські сили.
Військові моряки зрозуміли намір командування, і 3 листопада 1918 року на військово-морській базі у м. Кіль вибухнуло повстання. Тут знаходилося сорок тисяч моряків і морських піхотинців. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена Рада робітничих і матроських депутатів.
Подібні повстання, слідом за Кілем, відбуваються в інших містах. Всюди виникають Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть владу до своїх рук.
Дев'ятого листопада повстання перемагає в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголошує «вільну Німецьку Соціалістичну республіку». Кайзер Вільгельм тікає до Го-ландії. Німецька імперія перестала існувати.
За таких умов імперський канцлер М. Баденський передає владу соціал-демократичному урядові на чолі з Фрідріхом Ебертом.
348
349
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної держаки в XX 'столітті
л
Розділ І
Десятого листопада 1918 року збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали Виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його «чисто соціалістичним урядом». Отримавши санкцію Берлінської ради.уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених (РНУ).
Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання Установчих зборів.
Шістнадцятого-двадцять першого грудня 1918 року відбувся І Загальнонімецький з'їзд Рад, більшість делегатів якого була представлена соціал-демократами і незалежними соціал-демократами. З'їзд прийняв рішення про скликання Установчих зборів та про передачу всієї законодавчої і виконавчої влади Раді народних уповноважених.
Лише після цього ЗО грудня 1918 року в Берліні відбувся установчий з'їзд комуністичної партії.
Уряд Еберта відкрито переходить у наступ проти революційних сил. Спровокувавши передчасний виступ берлінських робітників, <І уряд кидає на Берлін «ударні загони», «залізні батальйони» під ко-, мандуванням соціал-демократа Г.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Конституція встановлювала відповідальність уряду перед парламентом (ст. 49). Однак прийняття «резолюції осудження», після якої уряд був повинен піти у відставку, було обставлено численними умовами.
Серед центральних органів Конституція згадує Конституційну раду, дев'ятеро членів якої призначалися на дев'ять років порівну головами палат і президентом (ст. 56). Конституційна рада перевіряла правильність виборів президента, депутатів і сенаторів, а також відповідність Конституції нормативних актів, прийнятих парламентом. Контроль за нормативними актами виконавчої влади здійснювала Державна рада.
Таким чином, Конституція Франції 1958 року встановила форму правління у вигляді змішаної, або президентсько-парламентської республіки.
346
347
Частина четверта
г
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної >)срлс<Іни в XX столітті
Розділ І
Подальший розвиток П'ятої республіки. Основною тенденцією розвитку політичної системи П'ятої республіки стало подальше посилення президентської влади. Велике значення в зростанні президентських повноважень мала конституційна реформа 1962 року, коли були внесені зміни в порядок вибору президента. Відтепер президент став обиратися не вибірниками, а безпосередньо виборцями, що значно посилювало незалежність президента від інших конституційних установ.
Одночасно розвивалася повна залежність прем'єр-міністра і уряду від волі президента, фактична відповідальність уряду перед главою держави.
У квітні 1969 року генерал де Голль залишив пост президента. Однак у такий критичний момент правлячим колам вдалося забезпечити наступність влади. Режим президентсько-парламентської республіки виявився досить сталим. За його допомогою було вирішено багато складних економічних і політичних проблем, які стояли перед Францією.
Глава IV НІМЕЧЧИНА
§ 1. Революція у листопаді 1918 року в Німеччині
ГІія
імеччина напередодні революції. У 1918 році в Німеччині створюються умови, що неминуче вели до революційного вибуху. Боротьба монополій за надприбутки, зростання експлуатації, авантюристична зовнішня політика — все вступало у відверті суперечності з інтересами німецького народу. Перша світова війна ще більше загострювала революційну кризу.
Розвиток подій підштовхнула революція, яка спалахнула в жовтні 1917 року в Росії. Під її впливом у січні 19}8 року, коли відбувалися переговори в Брест-Литовську, робітничий клас у Берліні, Мюнхені та інших містах провів демонстрації, страйки, під час яких уперше в Німеччині з'явилися Ради робітничих депутатів і революційні старости.
Навесні 1918 року наступ німецьких військ на Західному фронті провалився. Головнокомандувач Гінденбург офіційно заявив про не-
обхідність перемир'я і створення уряду, «з яким буде рахуватися Антанта». Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцем М. Баденським.
Почала створюватися небезпечна для юнкерства і монополістичної буржуазії ситуація. Озброєний робітничий клас був готовий до боротьби. Однак для перемоги була необхідна революційна робітнича партія.
В Німеччині існувала соціал-демократична партія. Однак її політика підтримки імперіалістичної війни відштовхнула від неї значну частину робітників і викликала розкол у самій партії.
У квітні 1917 року остаточно оформилася незалежна соціал-демократична партія, яка знаходила більш гнучкі форми і методи роботи. Керівниками цієї партії були К. Каутський, Е. Бернштейн, Р. Гільфердінг, що визначало її помірковану політику. Революційні елементи всередині партії об'єдналися в групу «Спартак», куди увійшли К. Лібкнехт, Р. Люксембург, В. Пік та інші.
Усі ці обставини і визначили характер і особливості революції в Німеччині.
Листопадова революція 1918 року. На початку жовтня 1918 року «Спартак» провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організують демонстрації, значну роботу проводять серед військових моряків. У цей час німецький військовий флот отримує наказ — вийти у відкрите море і дати бій англійській ескадрі, яка значно переважала німецькі морські сили.
Військові моряки зрозуміли намір командування, і 3 листопада 1918 року на військово-морській базі у м. Кіль вибухнуло повстання. Тут знаходилося сорок тисяч моряків і морських піхотинців. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена Рада робітничих і матроських депутатів.
Подібні повстання, слідом за Кілем, відбуваються в інших містах. Всюди виникають Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть владу до своїх рук.
Дев'ятого листопада повстання перемагає в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголошує «вільну Німецьку Соціалістичну республіку». Кайзер Вільгельм тікає до Го-ландії. Німецька імперія перестала існувати.
За таких умов імперський канцлер М. Баденський передає владу соціал-демократичному урядові на чолі з Фрідріхом Ебертом.
348
349
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Розвиток буржуазної держаки в XX 'столітті
л
Розділ І
Десятого листопада 1918 року збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали Виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його «чисто соціалістичним урядом». Отримавши санкцію Берлінської ради.уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених (РНУ).
Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання Установчих зборів.
Шістнадцятого-двадцять першого грудня 1918 року відбувся І Загальнонімецький з'їзд Рад, більшість делегатів якого була представлена соціал-демократами і незалежними соціал-демократами. З'їзд прийняв рішення про скликання Установчих зборів та про передачу всієї законодавчої і виконавчої влади Раді народних уповноважених.
Лише після цього ЗО грудня 1918 року в Берліні відбувся установчий з'їзд комуністичної партії.
Уряд Еберта відкрито переходить у наступ проти революційних сил. Спровокувавши передчасний виступ берлінських робітників, <І уряд кидає на Берлін «ударні загони», «залізні батальйони» під ко-, мандуванням соціал-демократа Г.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139