Запекла боротьба точилася навколо права робітників на страйк, яке нерешті отримало законодавче визнання. Одночасно уряди буржуазних країн намагаються всіляко нейтралізувати страйковий рух, вводячи різного роду обмеження. В Англії в 1927 році уряд консерваторів провів через парламент Акт про трудові конфлікти і тред-юніони, який забороняв політичні страйки, а також страйки солідарності, забороняв робітничі пікети. Наступ на страйки посилився після Другої світової війни. Французький закон 1947 року «Про захист Республіки» (Закон Шумана) вважав організацію страйків, боротьбу з штрейкбрехерами кримінальними злочинами. В Італії рішенням Конституційного суду визнаються законними тільки економічні страйки, в Німеччині дозволено проведення лише «легальних» страйків. Прийнятий у США в 1947 році Закон Тафта-Хартлі («Про регулювання трудових відносин») істотно обмежив право робітників на страйки: заборонялися політичні страйки і страйки державних службовців, страйки солідарності. Профспілки були зобов'язані попереджати адміністрацію про страйк, який готується.
Наполеглива боротьба велася і за восьмигодинний робочий день. У Німеччині закон про введення восьмигодинного робочого дня був прийнятий у 1918 році, у Франції — у 1919 році. Услід за цим зако-
398
Основні члііни V праві \ бурзісуазних країн________\_
Розділ III
нодавство Народного фронту встановлює сорокагодинний робочий тиждень і оплачену відпустку.
Після Другої світової війни законодавство про восьмигодинний робочий день було поновлене в Німеччині та Італії, введене в Японії. Професійні спілки в ряді країн домоглися скорочення робочого тижня до сорока — сорока двох годин і встановлення мінімального рівня заробітної платні. Але країн, де встановлений мінімум заробітної платні, поки ще небагато — це Англія, Франція, США і деякі інші.
У XX столітті в більшості економічно розвинутих країн трудящі домоглися прийняття законів про соціальне страхування.
У 1935 році конгрес США прийняв закон, що встановлював пенсії за втратою годувальника. Принцип був таким: кошти, які надходили на потреби соціального страхування, утворювалися за рахунок самих працюючих. Подібний закон в Англії був прийнятий 1946 року. Більш прогресивним було французьке законодавство про соціальне страхування 1945-1946 років. Воно надавало право на пенсію кустарям, ремісникам тощо, передбачало пенсії за віком, за інвалідністю, у зв'язку з втратою годувальника, матеріальне забезпечення в разі хвороби або втрати працездатності. Такі категорії,трудящих, як шахтарі, мали додаткові пільги.
§ 4. Кримінальне право
По
_ Іоглиблення соціальних суперечностей, напружена криміногенна обстановка в XX столітті вимагали вдосконалення механізму боротьби зі злочинністю, внесення істотних змін у кримінальне законодавство.
У розвитку кримінального права досить виразно виявляються дві тенденції. З одного боку, відбувається посилення кримінальної репресії, зростання правового примусу, а з другого - декриміналізація, вплив демократичних ідей. Поширюються нові кримінально-правові концепції. У законодавство вводиться поняття небезпечного, або пе-редделіктного стану, і до осіб, що знаходяться в такому стані, кримінальний закон дозволяє застосовувати особливі репресивні санкції— «заходи соціального захисту». Відверто реакційний характер інститут «небезпечного стану» мав в умовах фашистських, диктаторських режимів. Подібну роль відігравала і доктрина «небезпечної тенденції». Повсякденним явищем стають у боротьбі зі злочинністю надзвичайне законодавство і позасудова репресія.
399
Частина четверга
[цчирія іїчржішн і прача Новітнього часу
Усі ці риси добре помітні в кримінальному прані окремих держав.
Так, у Франції довгий час діяв Кримінальний кодекс 1810 року, до якого неодноразово вносилися різного роду доповнення і зміни. Значно посилив каральні санкції закон, прийнятий 4 червня 1960 року. Для шістнадцяти складів злочинів єдиною мірою покарання визнавалася смертна кара. Для інших складів передбачалися довічне ув'язнення, довічний гамівний дім, ув'язнення на строк від десяти до двадцяти років. Усього було переглянуто 38 статей Кримінального кодексу 1810 року.
У 1992 році був прийнятий, а в 1994 році набрав чинності новий Кримінальний кодекс Франції, який втілив сучасні тенденції в кримінально-правовій політиці країни. Кодекс продовжує курс на посилення кримінальної відповідальності за особливо небезпечні злочини (тероризм, виробництво і поширення наркотиків, рекет і т.ін.), але одночасно передбачає певну гуманізацію покарань. Так, у ньому замінена смертна кара довічним ув'язненням.
За часів Народного фронту в 30-х роках було видано декілька законів, спрямованих проти фашистських виступів: «Про носіння зброї під час демонстрацій», «Про розпуск бойових груп і приватної міліції» і т.ін. З метою захисту зовнішньої безпеки в 1934, 1939 і 1940 роках приймаються закони про шпигунство.
У зв'язку з катастрофічним зменшенням дітородіння у Франції уряд сподівався виправити становище за допомогою кримінальних законів 1920,1924,1934 років, які встановлювали покарання за підбурювання до аборту, залишення сім'ї тощо.
Після Другої світової війни основну увагу кримінальне законодавство приділяє політичним злочинам, боротьбі з робітничим рухом. У 1947 році з'являється Закон Шумана («Про захист республіки»). Десятирічне ув'язнення загрожувало тим, хто організовував страйки і боровся з штрейкбрехерами. Декретом, виданим у 1950 році, боротьба проти перевезення зброї прирівнювалася до «державної зради». Щоправда, поступово відбувалася демократизація кримінального права: в 1981 році була скасована кара на смерть, покарання за деякі злочини було обмежене штрафами.
Кримінальне право Англії все ще залишається архаїчним, неко-дифікованим. Однак і тут відбувалися певні зміни: у 1967 році Законом про кримінальне право був скасований розподіл злочинів на фелонію і місдимінор, зросла кількість парламентських актів, присвячених кримінальному праву
400
\
Розділ III
Основні Іншії.)' праві _______іїур.-чсуа'ІІІих країн
Увага приділялася політичним злочинам. Акт про поліцію 1919 року вимагав карати як злочинців тих, хто підмовляв представників поліції не виконувати накази своїх начальників. Закон про смуту 1934 року передбачав кримінальне покарання за будь-які форми революційної агітації серед моряків. Можливісті^застосовувати кримінальні покарання надавали уряду Акти про надзвичайні повноваження 1939 і 1940 років. Виданий у 1940 році акт про зраду передбачав як покарання кару на смерть для тих, хто допомагає ворогу. Дуже широкі формулювання цього закону надавали владі можливість застосовувати його проти прогресивних сил.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139