Звідси героїчний патріотизм і чудеса воєнної французів у 1792-1793 роках.
Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.
Наслідки цієї політики якобінців відчув насамперед кий селянин. Те, чого не змогли зробити протягом чотир! революції конституціоналісти та жирондисти, те, за що ' боролося протягом століть, якобінці здійснили в перші після завоювання влади.
у червні 1793 року Конвент видав декрет «Про поділ і продаж емігрантських земель». Землі дворян-емігрантів надходили в продаж П0ібними ділянками з розстрочкою сплати* на десять років. Отже, емігрантські землі мав можливість придбати французький селянин.
Тоді ж був прийнятий і закон «Про общинні землі». Декрет закріплював за общиною землі, що їй належали, надавав можливості їх поділу між усіма членами общини. Такий поділ провадився, якщо третина мешканців висловлювалася за нього. Право одержати ділянку землі діставали жителі комуни, «які мали в ній постійне місце проживання, подушно, незалежно від статі та віку, а також від їх знаходження або відсутності в цей час у межах комуни» (ст. 1). Закон спе-• ціально підкреслював, що орендарі, половники, наймити, слуги мають повне право брати участь у поділі. Згідно зі статтею 12 декрету, «всі жителі користуватимуться як повні власники тими частками, які дістануться їм при поділі». Якобінці не тільки дали можливість селянину стати власником своєї ділянки, а й вжили заходів, щоб земля зберігалася за ним. Тому було заборонено протягом десяти років продавати цю землю або відбирати її за борги (статті 13 і 16).
Сімнадцятого липня 1793 року було видано декрет «Про Остаточне скасування феодальних прав». Суть закону була сформульована у статті 1: «Усі колишні платежі, чиншові і феодальні права як постійні, так і випадкові скасовуються без будь-якої винагороди». Різного роду акти, що підтверджували феодальні права і привілеї, слід було здавати. Вони підлягали спалюванню. Приховування цих документів загрожувало п'ятирічним тюремним ув'язненням (ст. 7).
Таким чином, селянин одержав від якобінців максимум того, що хотів у тих умовах. Він дістав у приватну власність наділ землі, звільнився без усякого викупу від усіх феодальних повинностей. Якщо була можливість, він мав також змогу прикупити ділянку з колишніх ^ігрантських земель.
Іншим було ставлення якобінців до робітників. У цілому якобін-щ здійснювали досить широку програму допомоги нужденним: допомога у зв'язку з безробіттям, старістю, багатодітним сім'ям, створення притулків тощо. Певною мірою це полегшувало становище ської бідноти. Але щодо робітничого класу безпосередньо якобінці Ровадили зовсім іншу політику. Вони зберегли недоторканними всі кони проти робітників. Так, антиробітничий закон Ле-Шапельє Родовжував діяти й за часів якобінської диктатури, хоча його авто-
аРкіза Ле-Шапельє якобінці відправили на гільйотину. Двадцять
174
175
Частина третя
ІІІІнІІІ Іичін.ч .-'Іулідуа>Ін>ї
РОІЛІ.І І
дев'ятого вересня '793 року був прийнятті заю/н про максимум. З метою приборкання спекуляції були встановлені «максі мальні цши на предмети першої погреби. Але водночас законом було введено «максимум або граничну ставку винагороди, платні, заробітної І поденної плані» (ст. 8), шо фактично забороняло боротьбу робітників- .•' за підвищення заробітку.
У такому різному ставлені:! якобінців до робітників і селян виявилася їх класова сутність, подвійність дрібного буржуа -- - -приватне- І го власника і трудівника одночасно. Таким чином, дрібнобуржуазна партія якобінців уже тоді побоювалася робітничого класу, який тільки- ї но оформлявся, побоювалася його згуртованості й організованості.
Якобінці виконали основні завдання революції. Вони знищили | феодалізм у Франції, нещадно задушили внутрішню контрреволюцію, визволили країну від інтервентів. Історична велич якобінців І полягала в тому, що вони були «якобінці з народом». Ось чому якобінський Конвент був саме диктатурою низів, тобто найнижчих верств міської та сільської бідноти.
Однак перемоги 1794 року загострили суперечності у якобінському таборі. Основні завдання буржуазної революції були розв'язані, | і подальше поглиблення революції в умовах того часу було об'єктивно неможливим. Поступово звужуваїася класова база якобінців. Розгром 1 лівих течій у революційному русі, збереження антиробітничого законодавства і г.ін. позбавляли якобінців підтримки найреволюційні-ших верств — робітників і сільської бідноти. Незадоводсна політикою якобінців була також середня і велика буржуазія, інтереси якої вони обмежували примусовими позиками, податком на багатих тощо. Треба зважити й на те, що селяни як переважна більшість населення Франції після ліквідації феодальних відносин, закріплення їх права приватної власності на землю, усунення загроз реставрації відвернулися від незрозумілого для них революційного руху в Парижі. Якобінці, таким чином, настроїли проти себе велику буржуазію і в той же час не зуміли залучити на свій бік бідноту. Конвент розмахувався на широкі заходи, а для їх проведення не мав належної опори, не знав навіть, на який клас треба спиратися для проведення того чи іншого заходу.
Все це створювало сприятливі умови для контрреволюційного перевороту. Буржуазія, яка боялася відновлення феодальних порядків і тому мирилася з політикою якобінців, тепер, коли безпосередня загроза реставрації у.икула, перейшла до активних дій. Все частіше в Конвенті лунали виступи проти Робесп'єра. Незабаром він був зму-
піений залишити Компет громадського порятунку. Робесп'гр в'лчу-нав, що готугіпси змова. У своїх виступах у Конверті, а потім в Якобінському клубі він вимагав покарати зрадників 1 налякані цим "імоз-пики вирішили діяти. Двадцять сьомого липня 1794 року — 9 термідора за республіканським календарем —- відбувся контрреволюційний переворот. З якобінською диктатурою було покшчено. РобесІГєр, його ЛратРобесп'ср-молодший, Сен-Жюстта Інші видатні діячі революції були страчені. До влади прийшла велика буржуазія. Термідоріанський переворот означав не тільки падіння якобінці», а й фактичний кінець революції.
Таким чином, безперервно, по висхідній ігіюв розвиток французької буржуазної революції до того часу, поки завдання, що стояли перед нею, не були розв'язані.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.
Наслідки цієї політики якобінців відчув насамперед кий селянин. Те, чого не змогли зробити протягом чотир! революції конституціоналісти та жирондисти, те, за що ' боролося протягом століть, якобінці здійснили в перші після завоювання влади.
у червні 1793 року Конвент видав декрет «Про поділ і продаж емігрантських земель». Землі дворян-емігрантів надходили в продаж П0ібними ділянками з розстрочкою сплати* на десять років. Отже, емігрантські землі мав можливість придбати французький селянин.
Тоді ж був прийнятий і закон «Про общинні землі». Декрет закріплював за общиною землі, що їй належали, надавав можливості їх поділу між усіма членами общини. Такий поділ провадився, якщо третина мешканців висловлювалася за нього. Право одержати ділянку землі діставали жителі комуни, «які мали в ній постійне місце проживання, подушно, незалежно від статі та віку, а також від їх знаходження або відсутності в цей час у межах комуни» (ст. 1). Закон спе-• ціально підкреслював, що орендарі, половники, наймити, слуги мають повне право брати участь у поділі. Згідно зі статтею 12 декрету, «всі жителі користуватимуться як повні власники тими частками, які дістануться їм при поділі». Якобінці не тільки дали можливість селянину стати власником своєї ділянки, а й вжили заходів, щоб земля зберігалася за ним. Тому було заборонено протягом десяти років продавати цю землю або відбирати її за борги (статті 13 і 16).
Сімнадцятого липня 1793 року було видано декрет «Про Остаточне скасування феодальних прав». Суть закону була сформульована у статті 1: «Усі колишні платежі, чиншові і феодальні права як постійні, так і випадкові скасовуються без будь-якої винагороди». Різного роду акти, що підтверджували феодальні права і привілеї, слід було здавати. Вони підлягали спалюванню. Приховування цих документів загрожувало п'ятирічним тюремним ув'язненням (ст. 7).
Таким чином, селянин одержав від якобінців максимум того, що хотів у тих умовах. Він дістав у приватну власність наділ землі, звільнився без усякого викупу від усіх феодальних повинностей. Якщо була можливість, він мав також змогу прикупити ділянку з колишніх ^ігрантських земель.
Іншим було ставлення якобінців до робітників. У цілому якобін-щ здійснювали досить широку програму допомоги нужденним: допомога у зв'язку з безробіттям, старістю, багатодітним сім'ям, створення притулків тощо. Певною мірою це полегшувало становище ської бідноти. Але щодо робітничого класу безпосередньо якобінці Ровадили зовсім іншу політику. Вони зберегли недоторканними всі кони проти робітників. Так, антиробітничий закон Ле-Шапельє Родовжував діяти й за часів якобінської диктатури, хоча його авто-
аРкіза Ле-Шапельє якобінці відправили на гільйотину. Двадцять
174
175
Частина третя
ІІІІнІІІ Іичін.ч .-'Іулідуа>Ін>ї
РОІЛІ.І І
дев'ятого вересня '793 року був прийнятті заю/н про максимум. З метою приборкання спекуляції були встановлені «максі мальні цши на предмети першої погреби. Але водночас законом було введено «максимум або граничну ставку винагороди, платні, заробітної І поденної плані» (ст. 8), шо фактично забороняло боротьбу робітників- .•' за підвищення заробітку.
У такому різному ставлені:! якобінців до робітників і селян виявилася їх класова сутність, подвійність дрібного буржуа -- - -приватне- І го власника і трудівника одночасно. Таким чином, дрібнобуржуазна партія якобінців уже тоді побоювалася робітничого класу, який тільки- ї но оформлявся, побоювалася його згуртованості й організованості.
Якобінці виконали основні завдання революції. Вони знищили | феодалізм у Франції, нещадно задушили внутрішню контрреволюцію, визволили країну від інтервентів. Історична велич якобінців І полягала в тому, що вони були «якобінці з народом». Ось чому якобінський Конвент був саме диктатурою низів, тобто найнижчих верств міської та сільської бідноти.
Однак перемоги 1794 року загострили суперечності у якобінському таборі. Основні завдання буржуазної революції були розв'язані, | і подальше поглиблення революції в умовах того часу було об'єктивно неможливим. Поступово звужуваїася класова база якобінців. Розгром 1 лівих течій у революційному русі, збереження антиробітничого законодавства і г.ін. позбавляли якобінців підтримки найреволюційні-ших верств — робітників і сільської бідноти. Незадоводсна політикою якобінців була також середня і велика буржуазія, інтереси якої вони обмежували примусовими позиками, податком на багатих тощо. Треба зважити й на те, що селяни як переважна більшість населення Франції після ліквідації феодальних відносин, закріплення їх права приватної власності на землю, усунення загроз реставрації відвернулися від незрозумілого для них революційного руху в Парижі. Якобінці, таким чином, настроїли проти себе велику буржуазію і в той же час не зуміли залучити на свій бік бідноту. Конвент розмахувався на широкі заходи, а для їх проведення не мав належної опори, не знав навіть, на який клас треба спиратися для проведення того чи іншого заходу.
Все це створювало сприятливі умови для контрреволюційного перевороту. Буржуазія, яка боялася відновлення феодальних порядків і тому мирилася з політикою якобінців, тепер, коли безпосередня загроза реставрації у.икула, перейшла до активних дій. Все частіше в Конвенті лунали виступи проти Робесп'єра. Незабаром він був зму-
піений залишити Компет громадського порятунку. Робесп'гр в'лчу-нав, що готугіпси змова. У своїх виступах у Конверті, а потім в Якобінському клубі він вимагав покарати зрадників 1 налякані цим "імоз-пики вирішили діяти. Двадцять сьомого липня 1794 року — 9 термідора за республіканським календарем —- відбувся контрреволюційний переворот. З якобінською диктатурою було покшчено. РобесІГєр, його ЛратРобесп'ср-молодший, Сен-Жюстта Інші видатні діячі революції були страчені. До влади прийшла велика буржуазія. Термідоріанський переворот означав не тільки падіння якобінці», а й фактичний кінець революції.
Таким чином, безперервно, по висхідній ігіюв розвиток французької буржуазної революції до того часу, поки завдання, що стояли перед нею, не були розв'язані.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139