Важливу роль у цьому відіграла судова реформа 1873-1875 років, яка привела до об'єднання загальної системи королівських судів з судом лорда-канцлера — судом справедливості в єдиний Високий суд, який міг рівною мірою застосовувати норми як загального права, так і права справедливості. Тепер суддя дістав можливість користуватися будь-якими прецедентами. У разі розбіжності перевага віддавалася нормам права справедливості. Так у буржуазній Англії склалося єдине прецедентне право.
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\
Розділ II
Парламентський акт 1854 року остаточно сформував англійську доктрину судового прецеденту І офіційно визнав обов'язковість прецедентів. Для їх застосування були встановлені спеціальні правила: 1) рішення вищих судів Англії (палати лордів, Високого суду, апеляційного) обов'язкові як для нижчих судів, так^для них самих; 2) вищі суди не зв'язані рішеннями нижчих судів; 3) суддям однієї інстанції рекомендується не приймати істотно розбіжних рішень; 4) обов'язкова лише та частина судового рішення, яка містить його обгрунтування.
Статутне право базувалося на законі, на парламентських актах. Його роль згодом зростала, приймалася все більша кількість парламентських актів, які встановлювали норми права. Характерно, що вважалися діючими статути, видані ще у феодальний період. Через це статутне право Англії становить величезну кількість парламентських актів, які збиралися протягом майже п'яти століть. Так, починаючи з правління Едуарда IV (1461-1483 рр.) до 1884 року було видано 14408 тільки парламентських законів.
Все це призвело до необхідності провадити певну модернізацію англійського статутного права. Було проведено після виборчих реформ часткову реформу кримінального права, в ході якої було об'єднано (консолідовано) триста старих статутів в чотири закони. На кінець XIX століття консолідовані акти почали з'являтися досить часто. Розвиток буржуазного суспільства обумовив проведення спеціальних кодифікаційних робіт у межах окремих інститутів.цивільного права. Так з'явилися Акт про товариства 1890 року, Акт про продаж товарів тощо. Але в цілому англійське право залишалося некодифі-кованим. Офіційні публікації збірок статутів в Англії, які з'явилися на початку XIX століття, — «Статути королівства» у дев'яти томах, «Переглянуті статути», не привели до суттєвої систематизації англійського буржуазного права.
Розвиток англійського цивільного права. Незважаючи на таку своєрідність, англійське право втілює в собі загальні принципи, властиві всім буржуазним правовим системам. Так, з початку свого існування воно також було покликане встановити принцип необмеженої приватної власності. Але відбувалося це не так чітко, як, наприклад, у Франції.
Щодо рухомого майна капіталістична приватна власність з широкою свободою розпорядження закріплюється досить рано. Парламентські акти періоду революції про промисловість відкривали ши-
278
279
Частина третя
Історія <)І'/Іживи і праві*
рокий шлях для розвитку буржуазних виробничих відносин, ліквідували феодальні обмеження підприємницької діяльності і торгівлі.
Що ж до земельної власності, то тут вплив старої феодальної форми був значно сильнішим. Установлення буржуазних основ у праві поземельної власності проходило значно повільніше і не так послідовно.
Закони, прийняті в період революції, забезпечували передусім перетворення феодального права земельної власності на буржуазне. Так, ордонанс від 24 лютого 1646 року передбачав скасування всієї системи феодальної опіки в землеволодінні, скасував усі зобов'язання, що обмежували лицарські володіння, оголошував їх вільною приватною власністю. Крім того, Довгий парламент прийняв акти про секуляризацію і продаж церковного нерухомого майна (1846 р,), конфіскацію і продаж маєтків прихильників короля (1642 р.), продаж нерухомого майна, що належало короні (1649 р.). Умови продажу були такими, що ці землі дісталися буржуазії і новому дворянству.
Таким чином, земельні перетворення англійської революції були здійснені виключно в інтересах буржуазії і джентрі, вони сприяли зосередженню землі в руках представників цих класів. А земельне володіння переважної більшості англійського селянства — копігольд, що ґрунтувалося на феодальному праві, втратило будь-яку юридичну основу і захист.
Отже, єдиного інституту власності на землю в цей час створено не було. У цивільному праві Англії, як і раніше, визнавалися такі форми обмеженої земельної власності, як фрігольд — вільне володіння, копігольд — володіння з тривалим збереженням деяких повин-ностей. Існувала так звана урізана власність, за якою землю можна було передати в спадок, але не можна було продати. Було і довічне користування, коли після смерті володаря нерухоме майно поверталося первісному власнику. Більшість великих маєтків належала їх власникам на праві майорату.
Навіть у XIX столітті, коли цивільне право Англії в цілому мало вже цілком буржуазний характер, зберігався середньовічний поділ власності на «реальну» і «особисту», що було обумовлено різними формами позовів з метою їх захисту. Так, реальними позовами захищалася земля, родова нерухомість і титули. Розпорядження реальною власністю було обмежене певними формальностями. Особистою власністю можна було розпоряджатися вільно.
У ХУШ-ХІХ століттях великого поширення в Англії набула довірча власність (траст), відома ще феодальному праву. Траст став |
•І
280 ?
Розвиток бурмсутчої держенії! до Іючаіпк\ XX століття
Розділ II
гнучкою формою захисту різноманітних власницьких та інших підприємницьких інтересів. За трастом відбувається немов би розподіл власності між первинним власником майна, який засновує траст, і довірчим власником, або управляючим, який розпоряджається майном як своїм, так і особою, на користь якої'довірча власність була заснована. У 1893 році законом траст був визнаний універсальним інститутом: його можна було засновувати з будь-якою метою. Інститут трасту наприкінці XIX століття широко використовувався для організації інвестиційних банків, для об'єднання капіталістичних компаній з метою встановлення монополій.
Англійська буржуазія вимагала закріплення в праві «свободи договору», рівності сторін у договірних відносинах. У праві зобов'язань в Англії роль закону була більш важливою. Законодавчі акти про угоди з нерухомим майном, про векселі, про купівлю-продаж, про товариства регулювали цю дуже важливу для розвитку буржуазних відносин сферу. Але і тут давалася взнаки своєрідність англійського правового розвитку. Так, принцип свободи договору закріпився передусім у судових рішеннях, де говорилося про те, що «не можна обмежувати свободу договору».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\
Розділ II
Парламентський акт 1854 року остаточно сформував англійську доктрину судового прецеденту І офіційно визнав обов'язковість прецедентів. Для їх застосування були встановлені спеціальні правила: 1) рішення вищих судів Англії (палати лордів, Високого суду, апеляційного) обов'язкові як для нижчих судів, так^для них самих; 2) вищі суди не зв'язані рішеннями нижчих судів; 3) суддям однієї інстанції рекомендується не приймати істотно розбіжних рішень; 4) обов'язкова лише та частина судового рішення, яка містить його обгрунтування.
Статутне право базувалося на законі, на парламентських актах. Його роль згодом зростала, приймалася все більша кількість парламентських актів, які встановлювали норми права. Характерно, що вважалися діючими статути, видані ще у феодальний період. Через це статутне право Англії становить величезну кількість парламентських актів, які збиралися протягом майже п'яти століть. Так, починаючи з правління Едуарда IV (1461-1483 рр.) до 1884 року було видано 14408 тільки парламентських законів.
Все це призвело до необхідності провадити певну модернізацію англійського статутного права. Було проведено після виборчих реформ часткову реформу кримінального права, в ході якої було об'єднано (консолідовано) триста старих статутів в чотири закони. На кінець XIX століття консолідовані акти почали з'являтися досить часто. Розвиток буржуазного суспільства обумовив проведення спеціальних кодифікаційних робіт у межах окремих інститутів.цивільного права. Так з'явилися Акт про товариства 1890 року, Акт про продаж товарів тощо. Але в цілому англійське право залишалося некодифі-кованим. Офіційні публікації збірок статутів в Англії, які з'явилися на початку XIX століття, — «Статути королівства» у дев'яти томах, «Переглянуті статути», не привели до суттєвої систематизації англійського буржуазного права.
Розвиток англійського цивільного права. Незважаючи на таку своєрідність, англійське право втілює в собі загальні принципи, властиві всім буржуазним правовим системам. Так, з початку свого існування воно також було покликане встановити принцип необмеженої приватної власності. Але відбувалося це не так чітко, як, наприклад, у Франції.
Щодо рухомого майна капіталістична приватна власність з широкою свободою розпорядження закріплюється досить рано. Парламентські акти періоду революції про промисловість відкривали ши-
278
279
Частина третя
Історія <)І'/Іживи і праві*
рокий шлях для розвитку буржуазних виробничих відносин, ліквідували феодальні обмеження підприємницької діяльності і торгівлі.
Що ж до земельної власності, то тут вплив старої феодальної форми був значно сильнішим. Установлення буржуазних основ у праві поземельної власності проходило значно повільніше і не так послідовно.
Закони, прийняті в період революції, забезпечували передусім перетворення феодального права земельної власності на буржуазне. Так, ордонанс від 24 лютого 1646 року передбачав скасування всієї системи феодальної опіки в землеволодінні, скасував усі зобов'язання, що обмежували лицарські володіння, оголошував їх вільною приватною власністю. Крім того, Довгий парламент прийняв акти про секуляризацію і продаж церковного нерухомого майна (1846 р,), конфіскацію і продаж маєтків прихильників короля (1642 р.), продаж нерухомого майна, що належало короні (1649 р.). Умови продажу були такими, що ці землі дісталися буржуазії і новому дворянству.
Таким чином, земельні перетворення англійської революції були здійснені виключно в інтересах буржуазії і джентрі, вони сприяли зосередженню землі в руках представників цих класів. А земельне володіння переважної більшості англійського селянства — копігольд, що ґрунтувалося на феодальному праві, втратило будь-яку юридичну основу і захист.
Отже, єдиного інституту власності на землю в цей час створено не було. У цивільному праві Англії, як і раніше, визнавалися такі форми обмеженої земельної власності, як фрігольд — вільне володіння, копігольд — володіння з тривалим збереженням деяких повин-ностей. Існувала так звана урізана власність, за якою землю можна було передати в спадок, але не можна було продати. Було і довічне користування, коли після смерті володаря нерухоме майно поверталося первісному власнику. Більшість великих маєтків належала їх власникам на праві майорату.
Навіть у XIX столітті, коли цивільне право Англії в цілому мало вже цілком буржуазний характер, зберігався середньовічний поділ власності на «реальну» і «особисту», що було обумовлено різними формами позовів з метою їх захисту. Так, реальними позовами захищалася земля, родова нерухомість і титули. Розпорядження реальною власністю було обмежене певними формальностями. Особистою власністю можна було розпоряджатися вільно.
У ХУШ-ХІХ століттях великого поширення в Англії набула довірча власність (траст), відома ще феодальному праву. Траст став |
•І
280 ?
Розвиток бурмсутчої держенії! до Іючаіпк\ XX століття
Розділ II
гнучкою формою захисту різноманітних власницьких та інших підприємницьких інтересів. За трастом відбувається немов би розподіл власності між первинним власником майна, який засновує траст, і довірчим власником, або управляючим, який розпоряджається майном як своїм, так і особою, на користь якої'довірча власність була заснована. У 1893 році законом траст був визнаний універсальним інститутом: його можна було засновувати з будь-якою метою. Інститут трасту наприкінці XIX століття широко використовувався для організації інвестиційних банків, для об'єднання капіталістичних компаній з метою встановлення монополій.
Англійська буржуазія вимагала закріплення в праві «свободи договору», рівності сторін у договірних відносинах. У праві зобов'язань в Англії роль закону була більш важливою. Законодавчі акти про угоди з нерухомим майном, про векселі, про купівлю-продаж, про товариства регулювали цю дуже важливу для розвитку буржуазних відносин сферу. Але і тут давалася взнаки своєрідність англійського правового розвитку. Так, принцип свободи договору закріпився передусім у судових рішеннях, де говорилося про те, що «не можна обмежувати свободу договору».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139