Так, у Китаї в VI столітті до н.е. приватна власність на землю отримує в ряді царств офіційне визнання. «Артхашастра» дозволяла торговельні операції з землею, до розряду нерухомості включала поле, сад, зрошувальні споруди. Приватну власність на землю визнавали і вавилонські закони.
Закони царя Хаммурапі взагалі дуже показові у визначенні форм власності. Вони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну і приватну, включаючи в пере/гік об'єктів приватної власності поле, сад, дім. рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна «ілку». Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном «ілку», але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), «слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну (ст. 37). Якщо хтось купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем. —він «втрачає, своє срібло» (ст. 35). Однак і сам воїн «не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці», а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати '/3 поля і саду його матері, і мати виростить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найнявши найманця, пошле його замість себе, — «цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім» (ст. 26).
В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки.
Особлива увага приділялась у цих законах власності на раба. У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму чужого раба, сховала утікачів — раба або рабиню, — чекала страта. Цирульнику, який
25
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
видалив рабу його тавро, відрізали пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: «Ти не мій пан», йому слід було відрізати вухо. Проте раб мушкенума або палацу мав право оженитися на вільній дівчині, мати дім, рухоме майно.
Право зобов'язань. Давньосхідному праву були відомі різні види договорів. Дуже поширеним, наприклад, був договір купівлі-прода-жу. Продавались різноманітні товари, в тому числі земля і раби. Але під час продажу землі необхідно було дотримувати особливі формальності. В Єгипті такий договір укладався в присутності свідків. Імена свідків і ціна фіксувалися в особливому документі, де записувався і текст клятви, яка була проголошена при укладенні договору. В Індії при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і лише після них можливість купити землю отримували всі бажаючі. Ціну землі визначали сорок сусідів. Якщо внаслідок «змагання» покупців була запропонована більш висока ціна, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни.
Добре відомі були договори дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання і т.ін. В Індії практикувалося спільне користування житлом, зерносховищем тощо.
Старанну правову розробку отримав у країнах Стародавнього Сходу договір позики. Лихварі надавали позики під дуже високі відсотки — п'ятдесят-шістдесят, а іноді і вісімдесят. Несплата боржниками боргу призводила до втрати ними, їхніми сім'ями волі. В Єгипті як забезпечення договору позики фігурував навіть заклад мумії батька, інших родичів та самого боржника. У Вавилоні Закони Хаммурапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, передати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то доводилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 Законів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло вбо віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки; на четвертий рік слід відпустити їх на волю». Коли заложник загине в домі кредитора від побоїв або жорстокого ставлення, то «якщо взятий в заклад є сином боржника, належить вбити сина кредитора, якщо він' є рабом боржника — належить відважити '/3 міни срібла, і, крім того,
Іержава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
кредитор втрачає все, що позичив» (ст. 116). Існувала ще одна пільга для боржників: якщо врожай боржника загине через повінь або засуху, то він звільнявся від сплати відсотків За цей рік. Подібні риси мав договір позики і в Китаї. Тут боржники також були вимушені віддавати в заставу кредиторам своїх синій. Такого заручника можна було використовувати на будь-яких роботах. Протягом певного часу (звичайно — трьох років) його дозволялося викупити, після закінчення цього строку він ставав рабом. Кредитор мав право усиновити такого боргового раба або оженити на своїй дочці.
Своєрідністю визначався договір позики в Індії. Розмір відсотків залежав від варни боржника: для брахмана він становив два відсотки на місяць, для кшатрія — три, для вайшії — чотири, для шудри — п'ять. Кредитору дозволялося в будь-який спосіб змусити боржника сплатити борг: хитрістю, насильством і т.д. Якщо боржник не мов змоги вчасно сплатити борг, наслідки залежали також від його варни. Боржник рівної або нижчої варни ніж кредитор повинен був відробити борг. Боржник вищої варни мав право сплачувати борг поступово.
На кінець рабовласницького періоду набирає поширення договір особистого найму. Наймані робітники починають використовувати,-ся в землеробстві, ремісництві, торгівлі. Поширеним у Китаї, Індії стає договір земельної оренди.
Шлюбно-сімейне право. Скрізь на Стародавньому Сході оформлюється велика патріархальна сім'я з владою її глави над усіма членами сім'ї.
Шлюбний договір укладали батьки молодих. Хоч форми шлюбу були різні, часто він^ув неприхованим продажем дівчини. Так, в Індії в деяких випадках наречений сплачував за дівчину гроші або давав її батькам бика та корову У Вавилоні наречений сплачував батькові дівчини особливу викупну плату — терхатум.
Своєрідною рисою сімейних відносин було багатоженство. В Індії старшинство дружини визначалось порядком варн, у Китаї головною дружиною вважалась перша дружина. У Вавилоні чоловік при наявності дружини мав право взяти собі ще наложницю.
В Індії та Китаї жінка безсуперечно підкорялася чоловікові.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Закони царя Хаммурапі взагалі дуже показові у визначенні форм власності. Вони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну і приватну, включаючи в пере/гік об'єктів приватної власності поле, сад, дім. рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна «ілку». Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном «ілку», але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), «слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну (ст. 37). Якщо хтось купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем. —він «втрачає, своє срібло» (ст. 35). Однак і сам воїн «не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці», а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати '/3 поля і саду його матері, і мати виростить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найнявши найманця, пошле його замість себе, — «цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім» (ст. 26).
В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки.
Особлива увага приділялась у цих законах власності на раба. У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму чужого раба, сховала утікачів — раба або рабиню, — чекала страта. Цирульнику, який
25
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
видалив рабу його тавро, відрізали пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: «Ти не мій пан», йому слід було відрізати вухо. Проте раб мушкенума або палацу мав право оженитися на вільній дівчині, мати дім, рухоме майно.
Право зобов'язань. Давньосхідному праву були відомі різні види договорів. Дуже поширеним, наприклад, був договір купівлі-прода-жу. Продавались різноманітні товари, в тому числі земля і раби. Але під час продажу землі необхідно було дотримувати особливі формальності. В Єгипті такий договір укладався в присутності свідків. Імена свідків і ціна фіксувалися в особливому документі, де записувався і текст клятви, яка була проголошена при укладенні договору. В Індії при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і лише після них можливість купити землю отримували всі бажаючі. Ціну землі визначали сорок сусідів. Якщо внаслідок «змагання» покупців була запропонована більш висока ціна, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни.
Добре відомі були договори дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання і т.ін. В Індії практикувалося спільне користування житлом, зерносховищем тощо.
Старанну правову розробку отримав у країнах Стародавнього Сходу договір позики. Лихварі надавали позики під дуже високі відсотки — п'ятдесят-шістдесят, а іноді і вісімдесят. Несплата боржниками боргу призводила до втрати ними, їхніми сім'ями волі. В Єгипті як забезпечення договору позики фігурував навіть заклад мумії батька, інших родичів та самого боржника. У Вавилоні Закони Хаммурапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, передати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то доводилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 Законів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло вбо віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки; на четвертий рік слід відпустити їх на волю». Коли заложник загине в домі кредитора від побоїв або жорстокого ставлення, то «якщо взятий в заклад є сином боржника, належить вбити сина кредитора, якщо він' є рабом боржника — належить відважити '/3 міни срібла, і, крім того,
Іержава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
кредитор втрачає все, що позичив» (ст. 116). Існувала ще одна пільга для боржників: якщо врожай боржника загине через повінь або засуху, то він звільнявся від сплати відсотків За цей рік. Подібні риси мав договір позики і в Китаї. Тут боржники також були вимушені віддавати в заставу кредиторам своїх синій. Такого заручника можна було використовувати на будь-яких роботах. Протягом певного часу (звичайно — трьох років) його дозволялося викупити, після закінчення цього строку він ставав рабом. Кредитор мав право усиновити такого боргового раба або оженити на своїй дочці.
Своєрідністю визначався договір позики в Індії. Розмір відсотків залежав від варни боржника: для брахмана він становив два відсотки на місяць, для кшатрія — три, для вайшії — чотири, для шудри — п'ять. Кредитору дозволялося в будь-який спосіб змусити боржника сплатити борг: хитрістю, насильством і т.д. Якщо боржник не мов змоги вчасно сплатити борг, наслідки залежали також від його варни. Боржник рівної або нижчої варни ніж кредитор повинен був відробити борг. Боржник вищої варни мав право сплачувати борг поступово.
На кінець рабовласницького періоду набирає поширення договір особистого найму. Наймані робітники починають використовувати,-ся в землеробстві, ремісництві, торгівлі. Поширеним у Китаї, Індії стає договір земельної оренди.
Шлюбно-сімейне право. Скрізь на Стародавньому Сході оформлюється велика патріархальна сім'я з владою її глави над усіма членами сім'ї.
Шлюбний договір укладали батьки молодих. Хоч форми шлюбу були різні, часто він^ув неприхованим продажем дівчини. Так, в Індії в деяких випадках наречений сплачував за дівчину гроші або давав її батькам бика та корову У Вавилоні наречений сплачував батькові дівчини особливу викупну плату — терхатум.
Своєрідною рисою сімейних відносин було багатоженство. В Індії старшинство дружини визначалось порядком варн, у Китаї головною дружиною вважалась перша дружина. У Вавилоні чоловік при наявності дружини мав право взяти собі ще наложницю.
В Індії та Китаї жінка безсуперечно підкорялася чоловікові.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139