У Франції перехід до цензиви розпочався в XIII столітті. В Англії він відбувався ще раніше, і на кінець-XII століття грошова рента вже мала перевагу.
У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.
У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю — від четвертої частини до половини.
Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні і дрібні землевласники, впливовим стає
Феодальна держава і право _____в країнах Європи______
Розділ І
лицарство — дворянство, набуває соціальної сили міське населення. В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.
Кращою класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.
З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей і т.д. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.
Третій стан формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.
Подібні зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості. Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були дуже близькими до уподобань верхівки англійських міст. В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни. В імперії існували імперські стани, в князівствах — земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство і т.д. У чеському суспільстві в XV столітті теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже як бачимо, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.
Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XIII столітті військовою, судовою і мо-
90
91
Частина друга
Історія держави і права __ Середніх віків____
Феодальна держака і прано ____(^країнах Європи ____
л
Розділ І
нетною реформами Людовіка IX, на початок XIV століття успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Однак феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська шіада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.
Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії— країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації. Сприяло посиленню королівської влади в Англії і зближення в економічному і правовому відношенні лицарства, міщан і вільного селянства.
Однак перехід до станово-представницької монархії в Англії не був простим. Річ у тім, що сильна державна влада після Генріха II опинилася в руках короля Річарда, відомого як Річард Левове Серце, Всю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що привело до величезних витрат і посилення великих баронів під час його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн (Джон) Безземельний, який невдалими війнами і провалами в зовнішній політиці довів країну до розорення, а підданих — до бунту. Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників — все це призвело до відвертого заколоту.
Першими в боротьбу за обмеження королівського свавільства вступили барони, їх підтримало лицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли зібране з баронів і лицарів військо в 1215 році рушило до Лондона, міщани відкрили міську браму і підтримали повсталих. Іоанн Безземельний змушений був визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті в червні 1215 року король скріпив своєю печаткою документ, який був складений баронами і отримав назву «Великої хартії вольностей 1215 року».
Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля.
Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви і обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною і володітиме своїми правами в
пілості і своїми цільностями в недоторканності (ст. І). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу — феодального платежу королЧо-сюзерєну, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона — васалів короля, — встановлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (статті 2, 3). Були встановлені докладні правила про опіку над спадкоємцями васалів, порядок спадкування тощо. Серйозні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси і річки (статті 47, 48, 53).
Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.
У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю — від четвертої частини до половини.
Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні і дрібні землевласники, впливовим стає
Феодальна держава і право _____в країнах Європи______
Розділ І
лицарство — дворянство, набуває соціальної сили міське населення. В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.
Кращою класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.
З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей і т.д. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.
Третій стан формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.
Подібні зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості. Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були дуже близькими до уподобань верхівки англійських міст. В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни. В імперії існували імперські стани, в князівствах — земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство і т.д. У чеському суспільстві в XV столітті теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже як бачимо, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.
Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XIII столітті військовою, судовою і мо-
90
91
Частина друга
Історія держави і права __ Середніх віків____
Феодальна держака і прано ____(^країнах Європи ____
л
Розділ І
нетною реформами Людовіка IX, на початок XIV століття успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Однак феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська шіада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.
Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії— країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації. Сприяло посиленню королівської влади в Англії і зближення в економічному і правовому відношенні лицарства, міщан і вільного селянства.
Однак перехід до станово-представницької монархії в Англії не був простим. Річ у тім, що сильна державна влада після Генріха II опинилася в руках короля Річарда, відомого як Річард Левове Серце, Всю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що привело до величезних витрат і посилення великих баронів під час його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн (Джон) Безземельний, який невдалими війнами і провалами в зовнішній політиці довів країну до розорення, а підданих — до бунту. Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників — все це призвело до відвертого заколоту.
Першими в боротьбу за обмеження королівського свавільства вступили барони, їх підтримало лицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли зібране з баронів і лицарів військо в 1215 році рушило до Лондона, міщани відкрили міську браму і підтримали повсталих. Іоанн Безземельний змушений був визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті в червні 1215 року король скріпив своєю печаткою документ, який був складений баронами і отримав назву «Великої хартії вольностей 1215 року».
Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля.
Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви і обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною і володітиме своїми правами в
пілості і своїми цільностями в недоторканності (ст. І). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу — феодального платежу королЧо-сюзерєну, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона — васалів короля, — встановлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (статті 2, 3). Були встановлені докладні правила про опіку над спадкоємцями васалів, порядок спадкування тощо. Серйозні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси і річки (статті 47, 48, 53).
Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139