Дуже скоро вони втрачають політичні функції, а надалі зовсім зникають.
Народні збори в Римі скликалися вищими посадовими особами, які і головували на них. У цілому ж роль коміцій усіх видів була другорядною.
Центром політичного життя був сенат. Не випадково в офіційних документах для назви Римської держави використовувалася формула — «сенат і римський народ», яка чітко визначала політичне панування сенату в Римі. Сенат був постійно діючим органом, який завідував фінансами, чеканкою монети, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення народних зборів. Крім того, сенат мав зовнішньополітичні функції, займався питаннями релігії, затверджував вибори посадових
51
Частина перша
/Історія держави і права _____Стародавнього світу
осіб. У розпорядженні сенату знаходилася казна Римської держави. Сенатори не обирались. Один раз на п'ять років особливі посадові особи — цензори, складали списки сенаторів з представників знатних і багатих сімей, які до того, як правило, вже обіймали вищі державні посади.
Важливою установою в Римській республіці була магістратура — сукупність службових осіб, які виконували різноманітні функції управління. Найважливішими загальними принципами магістратури були: виборність, колегіальність, недовгочасність служби (обирались, як правило, на один рік центуріатними або трибутними коміціями), відповідальність перед народними зборами, безоплатність.
Підрозділялися магістрати на ординарні (звичайні) і екстраординарні (надзвичайні).
Вищими ординарними магістратами були консули (їх було двоє), які очолювали всю систему магістратур. Вони стежили за виконанням законів, командували військом, головували в сенаті і в народних зборах, вирішували питання управління, користувалися правом відміняти рішення інших магістратів (крім трибунів) і т.д. До компетенції преторів, які спочатку були помічниками консулів, належало керівництво судочинством, право видавати загальнообов'язкові постанови. Велику роль відіграли претори в розвитку римського права. Цензори, які обиралися один раз на п'ять років, провадили розподіл громадян за трибами, розрядами, центуріями, складали списки сенаторів, стежили за дотриманням норм моралі. Крім названих, були ще нижчі магістрати: курульні еділи, що виконували поліцейські функції, наглядали за порядком у місті, а також квестори, які здійснювали керівництво державним казначейством, вели деякі кримінальні справи.
Особливе місце серед магістратів належало плебейським (народним) трибунам. Вони з'явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Обиралися народні трибуни з середовища плебеїв. Основним їхнім завданням було захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох, потім десятьох трибунів на зборах плебеїв за трибами. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату.
Крім звичайних магістратів, у Римі існували екстраординарні — ті, що діяли лише за певних умов (війна, повстання рабів тощо). До таких магістратів належав диктатор, який призначався консулами за постановою сенату. На час діяльності диктатора всі інші магістрати
52
Держави і праві) античного світу
\
Розділ II
Державний лад Риму в період Республіки
СЕНАТ
Центуріатні збори
Трибутні збори
обирають
Куріатні збори
ДИКТАТОР
призначають
^ Плебейський І трибун
обирають
Я ______ д __________ _______ ^_
Претори~|: І_иенздри_І і І^онсуяи
І ЕЦІЛИІ І КвесториП|
підпорядковувалися йому, «вето» плебейського трибуна не діяло. Розпорядження диктатора не підлягали оскарженню, і за свої дії він не відповідав. Існувало лише одне обмеження — диктатор призначався на строк не більший, як шість місяців.
Диктатор сам призначав свого, помічника — начальника кінноти, який був ще одним екстраординарним магістратом.
Такою була структура управління Римською республікою, яку Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н.е.) визначив «як справу, як надбання народу», як правове утворення, «загальний правопорядок». Водночас провідна роль сенату в політичному житті Риму, аристократичний склад сенаторів дозволяють визначити Римську республіку як аристократичну.
Військова організація Риму відігравала дуже значну роль за часів Республіки. Спочатку постійної армії не було. Усі повноправні громадяни віком від вісімнадцяти до шістдесяти років, що відповідали майновому цензу, повинні були брати участь у воєнних діях, маючи власну зброю і харчі. УIII столітті до н.е. з'являються вже легіони із союзників, добровольцям виплачують гроші. Армія стає постійною організацією. Виникає необхідність її перебудови, яку і провів 107 року до н.е. консул Марій. Зберігаючи військову повинність римських громадян, Марій дозволив набір добровольців, які отримували
53
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
зброю і платню. Легіонери одержували також частину військової здобичі. Реформа істотно змінила соціальний склад армії — основну її частину становили тепер представники незаможних верств населення. Армія ставала професійною, а тому самостійною політичною силою, а воєначальник — значною політичною фігурою. Спираючись на постійну, професійну армію, такий полководець діставав можливість диктувати свою волю і боротися за владу.
Перехід у Римі від Республіки до імперії. І-ІІ століття до н.е. в історії Римської республіки позначалися різким загостренням суперечностей, передусім між рабами і рабовласниками, боротьбою дрібного землеволодіння проти великого, виступами підкорених народів проти Риму. Особливу небезпеку становили безперервні конфлікти між центром і провінціями, а також могутні повстання рабів (у Си-цилії, під проводом Спартака). За таких умов республіканський державний механізм виявився непридатним, щоб забезпечити панування рабовласницької аристократії. Потрібна була інша державна організація, і такою новою державною формою повинна була стати імперія.
Коли над державою нависає загроза, казав Ціцерон, справжній діяч, як диктатор, повинен навести в ній порядок.
Для переходу від республіки до імперії потрібен був певний час. Шляхів такого переходу, механізму розбудови імперії на республіканському ґрунті просто не існувало. Першим, хто відшукав місток між республікою та імперією, зумів побачити в посаді диктатора дійовий засіб досягнення мети, був полководець Сулла. Спираючись на вірні йому легіони, Сулла примусив сенат призначити його в 82 році до н.е. диктатором на невизначений строк.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Народні збори в Римі скликалися вищими посадовими особами, які і головували на них. У цілому ж роль коміцій усіх видів була другорядною.
Центром політичного життя був сенат. Не випадково в офіційних документах для назви Римської держави використовувалася формула — «сенат і римський народ», яка чітко визначала політичне панування сенату в Римі. Сенат був постійно діючим органом, який завідував фінансами, чеканкою монети, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення народних зборів. Крім того, сенат мав зовнішньополітичні функції, займався питаннями релігії, затверджував вибори посадових
51
Частина перша
/Історія держави і права _____Стародавнього світу
осіб. У розпорядженні сенату знаходилася казна Римської держави. Сенатори не обирались. Один раз на п'ять років особливі посадові особи — цензори, складали списки сенаторів з представників знатних і багатих сімей, які до того, як правило, вже обіймали вищі державні посади.
Важливою установою в Римській республіці була магістратура — сукупність службових осіб, які виконували різноманітні функції управління. Найважливішими загальними принципами магістратури були: виборність, колегіальність, недовгочасність служби (обирались, як правило, на один рік центуріатними або трибутними коміціями), відповідальність перед народними зборами, безоплатність.
Підрозділялися магістрати на ординарні (звичайні) і екстраординарні (надзвичайні).
Вищими ординарними магістратами були консули (їх було двоє), які очолювали всю систему магістратур. Вони стежили за виконанням законів, командували військом, головували в сенаті і в народних зборах, вирішували питання управління, користувалися правом відміняти рішення інших магістратів (крім трибунів) і т.д. До компетенції преторів, які спочатку були помічниками консулів, належало керівництво судочинством, право видавати загальнообов'язкові постанови. Велику роль відіграли претори в розвитку римського права. Цензори, які обиралися один раз на п'ять років, провадили розподіл громадян за трибами, розрядами, центуріями, складали списки сенаторів, стежили за дотриманням норм моралі. Крім названих, були ще нижчі магістрати: курульні еділи, що виконували поліцейські функції, наглядали за порядком у місті, а також квестори, які здійснювали керівництво державним казначейством, вели деякі кримінальні справи.
Особливе місце серед магістратів належало плебейським (народним) трибунам. Вони з'явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Обиралися народні трибуни з середовища плебеїв. Основним їхнім завданням було захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох, потім десятьох трибунів на зборах плебеїв за трибами. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату.
Крім звичайних магістратів, у Римі існували екстраординарні — ті, що діяли лише за певних умов (війна, повстання рабів тощо). До таких магістратів належав диктатор, який призначався консулами за постановою сенату. На час діяльності диктатора всі інші магістрати
52
Держави і праві) античного світу
\
Розділ II
Державний лад Риму в період Республіки
СЕНАТ
Центуріатні збори
Трибутні збори
обирають
Куріатні збори
ДИКТАТОР
призначають
^ Плебейський І трибун
обирають
Я ______ д __________ _______ ^_
Претори~|: І_иенздри_І і І^онсуяи
І ЕЦІЛИІ І КвесториП|
підпорядковувалися йому, «вето» плебейського трибуна не діяло. Розпорядження диктатора не підлягали оскарженню, і за свої дії він не відповідав. Існувало лише одне обмеження — диктатор призначався на строк не більший, як шість місяців.
Диктатор сам призначав свого, помічника — начальника кінноти, який був ще одним екстраординарним магістратом.
Такою була структура управління Римською республікою, яку Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н.е.) визначив «як справу, як надбання народу», як правове утворення, «загальний правопорядок». Водночас провідна роль сенату в політичному житті Риму, аристократичний склад сенаторів дозволяють визначити Римську республіку як аристократичну.
Військова організація Риму відігравала дуже значну роль за часів Республіки. Спочатку постійної армії не було. Усі повноправні громадяни віком від вісімнадцяти до шістдесяти років, що відповідали майновому цензу, повинні були брати участь у воєнних діях, маючи власну зброю і харчі. УIII столітті до н.е. з'являються вже легіони із союзників, добровольцям виплачують гроші. Армія стає постійною організацією. Виникає необхідність її перебудови, яку і провів 107 року до н.е. консул Марій. Зберігаючи військову повинність римських громадян, Марій дозволив набір добровольців, які отримували
53
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
зброю і платню. Легіонери одержували також частину військової здобичі. Реформа істотно змінила соціальний склад армії — основну її частину становили тепер представники незаможних верств населення. Армія ставала професійною, а тому самостійною політичною силою, а воєначальник — значною політичною фігурою. Спираючись на постійну, професійну армію, такий полководець діставав можливість диктувати свою волю і боротися за владу.
Перехід у Римі від Республіки до імперії. І-ІІ століття до н.е. в історії Римської республіки позначалися різким загостренням суперечностей, передусім між рабами і рабовласниками, боротьбою дрібного землеволодіння проти великого, виступами підкорених народів проти Риму. Особливу небезпеку становили безперервні конфлікти між центром і провінціями, а також могутні повстання рабів (у Си-цилії, під проводом Спартака). За таких умов республіканський державний механізм виявився непридатним, щоб забезпечити панування рабовласницької аристократії. Потрібна була інша державна організація, і такою новою державною формою повинна була стати імперія.
Коли над державою нависає загроза, казав Ціцерон, справжній діяч, як диктатор, повинен навести в ній порядок.
Для переходу від республіки до імперії потрібен був певний час. Шляхів такого переходу, механізму розбудови імперії на республіканському ґрунті просто не існувало. Першим, хто відшукав місток між республікою та імперією, зумів побачити в посаді диктатора дійовий засіб досягнення мети, був полководець Сулла. Спираючись на вірні йому легіони, Сулла примусив сенат призначити його в 82 році до н.е. диктатором на невизначений строк.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139