У цьому трактаті були розглянуті найважливіші питання військової тактики та стратегії: сутність і особливості «блискавичної війни», стратегія взаємодії різних родів війська, особливості ведення бою на пересіченій місцевості, в горах, у нічний час, можливість використання під час бою річкових флотилій і т.ін. Дуже детально подібні питання були розглянуті і в давньоіндійському політико-економічно-му трактаті «Артхашастра», де поданий докладний аналіз бойових порядків, які використовувалися в індійській армії.
Судова організація. У давньосхідних державах суд не був відокремленим від адміністрації, хоч і існували суто судові посади. Верховним суддею був цар, правитель — раджа, ван, фараон. Він і ,сам міг розглядати будь-яку справу, а також розглядав скарги на рішення всіх інших судів. Широкими судовими повноваженнями наділявся дворецький (сян, нубанда). Поряд з цим у Китаї до складу центрального апарату входив спеціальний чиновник — сикоу, який займався питаннями суду і покарань, надалі його функції перейшли до тінвея і двох його помічників. Крім цього був чиновник, який відповідав за своєчасний розшук злочинців. У Єгипті спочатку вищим судовим органом була «палата шести», яку очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни, сама розглядала важливі справи. До її складу входили вищі сановники Єгипту. Через деякий час
22
Держава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
виникає судова «колегія тридцяти суддів», до складу якої входили поважні громадяни найбільших міст країни. В Індії вищим суддею в державі був раджа, який вирішував справи разо'м з брахманами і радниками. Замість себе раджа міг призначити вченого брахмана, якому допомагали розглядати справи три судді. У разЧ судового органу виступала також раджа-сабха. Певні судові функції належали наглядачам і дхар-мамахамаграм. Професійні судці, яких призначав правитель, з'являються у Вавилоні в епоху Хаммурапі. Вони здійснювали судочинство ко-легіально: по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання, були порадниками суддів.
Судові права мали в усіх державах Стародавнього Сходу представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існував, наприклад, в Індії третейський суд.
Крім державних, існували і жрецькі суди, храмові суди. Вони судили самих жерців та залежне населення, яке проживало на храмових землях.
§ 4. Право в країнах Стародавнього Сходу
Пра
раво давньосхідних країн забезпечувало експлуатацію рабів і нижчих верств вільного населення, відверто проголошуючи нерівність людей.
Спершу джерелом права був звичай, який відповідно до інтересів соціальної верхівки поступово перетворювався на звичаєве право. Проте досить рано з'являються правові збірники. З розвитком держави дедалі більшого значення набуває таке джерело права, як закон, хоч пережитки родового устрою, релігійні, моральні настанови ще довгий час зберігаються в нормах давньосхідного права.
Вже для Стародавнього Єгипту характерним було видання не тільки окремих законів, але й розробка цілих збірників права. До них можна віднести, наприклад, своєрідний кодекс Сеті І (XIV ст. до н.е.), кодекс царя Бокхоріса (VIII ст. до н.е.), який складався з восьми книжок, і т.ін. У Месопотамії XXI століттям до н.е. датуються закони Ур Наму, XX століттям до н.е. — правовий збірник з міста Ешнуни, в XVIII столітті до н.е. з'являються Закони царя Хаммурапі. В Китаї в IV столітті до н.е. сановник царства Вей, якого звали Лі Куй, підготував Книгу законів — Фацзін, що складалася з шести глав.
З цього переліку правових джерел найвідомішим-збірником є Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.).
23
Частина перша
Історія держави і права
Стародавнього світ
За наказом Хаммурапі -закони, спочатку записані на глиняних таблетках, наприкінці його царювання були вирізьблені на чорному базальтовому стовпі висотою у 2,25 м. Такий базальтовий стовп і було знайдено в 1901 році французькою археологічною експедицією у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Мабуть, стовп було вивезено туди як трофей.
Текст Законів царя Хаммурапі складається з вступу, епілогу і 282 статей (нумерація статей була зроблена істориками в пізніші часи). Це винятково важливе джерело з історії держави і права Стародавнього Вавилону. Закони дають можливість зрозуміти суспільно-еконо-мічні, політичні і правові відносини у Вавилонському царстві XVIII століття до н.е.
Закони Хаммурапі регулюють різноманітні правові відносини і мають певну внутрішню систему. Так, можна виокремити в Законах такі групи статей: суд і судочинство, форми власності, шлюб і сім'я, злочини проти особи, праця і знаряддя праці.
Причинами появи Законів царя Хаммурапі скоріше всього були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, бажан: ня закріпити суспільний лад держави і прагнення правителя згладити гострі соціальні суперечності, які на той час виникали в суспільстві.
Своєрідно відбувався правовий розвиток Індії. Звичаєве право заступили тут не державні закони, як це було в інших країнах Стародавнього Сходу, а релігійно-правові збірки, які складалися різними брахманськими школами, у вигляді наказів благочестивій людині. Тому тут норми права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними настановами. Зразком таких релігійно-правових збірок, санкціонованих державною владою, можуть бути дхармашастри Гаутами і Апастамби (друга половина І тисячоліття до н.е.), Закони Брихаспаті (ПІ-ІУ ст. н.е.), Закони Наради (IV-V ст. н.е.), а найвідомішими серед таких збірок-дхармашастр є Закони Ману (II ст. до н.е. — II ст. н.е.). У надзвичайно цікавому пам'ятнику права «Артхаш'астрі» («Наука політики») містяться дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми. Вважають, що ці настанови по управлінню державою розробив для царя головний радник Чандрагупти брахман Кауталья.
Право власності. Аналіз правових збірників дає можливість розглянути розвиток форм власності і зокрема становлення в країнах Стародавнього Сходу приватної власності на землю, рабів та інше майно.
24
Дерзіеава і прач» Стародавнього Сходу
\
Розділ І
Передусім приватна власність виникаг на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної власності на землю. У країнах Стародавнього Сходу протягом тривалого часу переважала общинна земельна власність. Поступово розвивалася державна (двірцсва) власність на землю. Великими землевласниками в Єгипті та Вавилоні стають храми. Індивідуальне володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Судова організація. У давньосхідних державах суд не був відокремленим від адміністрації, хоч і існували суто судові посади. Верховним суддею був цар, правитель — раджа, ван, фараон. Він і ,сам міг розглядати будь-яку справу, а також розглядав скарги на рішення всіх інших судів. Широкими судовими повноваженнями наділявся дворецький (сян, нубанда). Поряд з цим у Китаї до складу центрального апарату входив спеціальний чиновник — сикоу, який займався питаннями суду і покарань, надалі його функції перейшли до тінвея і двох його помічників. Крім цього був чиновник, який відповідав за своєчасний розшук злочинців. У Єгипті спочатку вищим судовим органом була «палата шести», яку очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни, сама розглядала важливі справи. До її складу входили вищі сановники Єгипту. Через деякий час
22
Держава і право Стародавнього Сходу
\
Розділ І
виникає судова «колегія тридцяти суддів», до складу якої входили поважні громадяни найбільших міст країни. В Індії вищим суддею в державі був раджа, який вирішував справи разо'м з брахманами і радниками. Замість себе раджа міг призначити вченого брахмана, якому допомагали розглядати справи три судді. У разЧ судового органу виступала також раджа-сабха. Певні судові функції належали наглядачам і дхар-мамахамаграм. Професійні судці, яких призначав правитель, з'являються у Вавилоні в епоху Хаммурапі. Вони здійснювали судочинство ко-легіально: по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання, були порадниками суддів.
Судові права мали в усіх державах Стародавнього Сходу представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існував, наприклад, в Індії третейський суд.
Крім державних, існували і жрецькі суди, храмові суди. Вони судили самих жерців та залежне населення, яке проживало на храмових землях.
§ 4. Право в країнах Стародавнього Сходу
Пра
раво давньосхідних країн забезпечувало експлуатацію рабів і нижчих верств вільного населення, відверто проголошуючи нерівність людей.
Спершу джерелом права був звичай, який відповідно до інтересів соціальної верхівки поступово перетворювався на звичаєве право. Проте досить рано з'являються правові збірники. З розвитком держави дедалі більшого значення набуває таке джерело права, як закон, хоч пережитки родового устрою, релігійні, моральні настанови ще довгий час зберігаються в нормах давньосхідного права.
Вже для Стародавнього Єгипту характерним було видання не тільки окремих законів, але й розробка цілих збірників права. До них можна віднести, наприклад, своєрідний кодекс Сеті І (XIV ст. до н.е.), кодекс царя Бокхоріса (VIII ст. до н.е.), який складався з восьми книжок, і т.ін. У Месопотамії XXI століттям до н.е. датуються закони Ур Наму, XX століттям до н.е. — правовий збірник з міста Ешнуни, в XVIII столітті до н.е. з'являються Закони царя Хаммурапі. В Китаї в IV столітті до н.е. сановник царства Вей, якого звали Лі Куй, підготував Книгу законів — Фацзін, що складалася з шести глав.
З цього переліку правових джерел найвідомішим-збірником є Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.).
23
Частина перша
Історія держави і права
Стародавнього світ
За наказом Хаммурапі -закони, спочатку записані на глиняних таблетках, наприкінці його царювання були вирізьблені на чорному базальтовому стовпі висотою у 2,25 м. Такий базальтовий стовп і було знайдено в 1901 році французькою археологічною експедицією у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Мабуть, стовп було вивезено туди як трофей.
Текст Законів царя Хаммурапі складається з вступу, епілогу і 282 статей (нумерація статей була зроблена істориками в пізніші часи). Це винятково важливе джерело з історії держави і права Стародавнього Вавилону. Закони дають можливість зрозуміти суспільно-еконо-мічні, політичні і правові відносини у Вавилонському царстві XVIII століття до н.е.
Закони Хаммурапі регулюють різноманітні правові відносини і мають певну внутрішню систему. Так, можна виокремити в Законах такі групи статей: суд і судочинство, форми власності, шлюб і сім'я, злочини проти особи, праця і знаряддя праці.
Причинами появи Законів царя Хаммурапі скоріше всього були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, бажан: ня закріпити суспільний лад держави і прагнення правителя згладити гострі соціальні суперечності, які на той час виникали в суспільстві.
Своєрідно відбувався правовий розвиток Індії. Звичаєве право заступили тут не державні закони, як це було в інших країнах Стародавнього Сходу, а релігійно-правові збірки, які складалися різними брахманськими школами, у вигляді наказів благочестивій людині. Тому тут норми права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними настановами. Зразком таких релігійно-правових збірок, санкціонованих державною владою, можуть бути дхармашастри Гаутами і Апастамби (друга половина І тисячоліття до н.е.), Закони Брихаспаті (ПІ-ІУ ст. н.е.), Закони Наради (IV-V ст. н.е.), а найвідомішими серед таких збірок-дхармашастр є Закони Ману (II ст. до н.е. — II ст. н.е.). У надзвичайно цікавому пам'ятнику права «Артхаш'астрі» («Наука політики») містяться дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми. Вважають, що ці настанови по управлінню державою розробив для царя головний радник Чандрагупти брахман Кауталья.
Право власності. Аналіз правових збірників дає можливість розглянути розвиток форм власності і зокрема становлення в країнах Стародавнього Сходу приватної власності на землю, рабів та інше майно.
24
Дерзіеава і прач» Стародавнього Сходу
\
Розділ І
Передусім приватна власність виникаг на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної власності на землю. У країнах Стародавнього Сходу протягом тривалого часу переважала общинна земельна власність. Поступово розвивалася державна (двірцсва) власність на землю. Великими землевласниками в Єгипті та Вавилоні стають храми. Індивідуальне володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139