«Кшатрії не благоденствують без брахманів, — сказано в Законах Ману, — брахмани не благоденствують без кшатріїв; брахмани і кшатрії, будучи міцно з'єднаними, благоденствують і в цьому (світі) і в майбутньому».
Найчисленнішою була варна вайшіїв. Вона була вже непривіле-йованим станом. До неї входили селяни-общинники і торговці. Засобом існування вайшіїв були землеробство, скотарство, торгівля. Люди цієї варни були зобов'язані вправно і добросовісно працювати, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно приносити жертви, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати всім необхідним себе і членів вищих варн.
Для варни шудр був визначений лише один обов'язок — вірно служити трьом вищим варнам. Шудри були особисто вільними, вони не були рабами, мали право володіти майном, вільно ним розпоряджатися. Вони мали свої сім'ї, свої права і обов'язки. Однак шудра не мав права брати участь у релігійних обрядах, на нього дивились як на нечистого. Брахман не повинен був давати шудрі ні поради, ні залишати своєї їжі, не повинен був навчати шудру священному закону. Показово, що в законах було сказано: «Шудра не повинен нагромаджувати багатства, навіть маючи можливість (зробити це), бо шудра, набуваючи багатство, утискує брахманів».
Але були в Індії і такі вільні люди, які опинилися за межами чотирьох варн — чандали та ін. Здебільшого це були представники відсталих племен, їх вважали «нечистими». Вони виконували брудну роботу, працювали на цвинтарях, повинні були носити одяг, знятий з мерців, і т.ін. їм було заборонено входити вдень у селища, користуватися громадськими колодязями та купальнями. Вони повинні були все своє життя кочувати, переходячи з одного місця на інше.
Належність до тієї чи іншої варни визначалася тільки народженням. Перехід із однієї варни до іншої був неможливим. Індійцю всіляко прищеплювали переконання в необхідності найсуворішого додержання всіх правил, що стосувалися його варни. «Тільки додержання (кожним) свого закону, — сказано в давньоіндійському пам'ятнику, — веде на небо і у вічність, при його порушенні світ гине від змішання каст».
Поділ на варни пронизував усе життя древнього індійця. Від варни залежали тяжкість покарання, розмір одержаної спадщини, відсоток за
14
Держава і право Стародавнього Сходу
Розділ І
договором позики. Правове становище людини, її заняття або професія, ім'я, одяг, порядок прийняття їжі — все це визначалося варною.
Такі найхарактерніші риси суспільної структури в країнах Стародавнього Сходу.
І
§ 3. Державний лад
Пе
Іереважною І типовою для давньосхідних держав була монархічна форма правління у вигляді східної теократії, але це була не єдина форма правління. Індії, наприклад, були відомі своєрідні республіки — гани і сангхи, а в вавилонських містах зустрічалися деякі елементи самоврядування.
Д:г,. ':.-:-,":,. -..,...;-..-•.. , •.-.:* •:, . '! : . - ! "-•-' :.:. ' :- -• "'''- •':'-:" '''-:- '. , .І-1 .!. •! -. ..-•.•''••-'•• '"""Л і', І: ..' - '
Причини виникнення східної теократії. Виникнення і тривале існування в країнах Стародавнього Сходу східної теократії, тобто давньосхідної форми правління, яка характеризується необмеженою владою божественного правителя, правителя-бога, визначалися специфікою їх соціально-економічного розвитку. Річ у тім, що існуюча потреба сумісних зусиль для запобігання руйнівним наслідкам повеней або їх ліквідації, а пізніше і для економного і сумісного використання води владно вимагала втручання централізуючої сили уряду. Таким чином, турбота про величезні громадські роботи, про створен-. ня технічно продуманої, складної системи іригаційних споруд переходила до рук держави. Це спричиняло посилення державного апарату, виникнення сильної державної влади, яка мала змогу регулювати економічне життя давньосхідного суспільства.
Оскільки держава в країнах Стародавнього Сходу в цілому складалася з безлічі сільських общин, кожна з яких мала свою зовсім самостійну організацію і становила замкнений маленький світ, правитель виступав як об'єднуюче начало і підносився наче божество над усіма дрібними і роз'єднаними общинами. Ось чому система сільських общин завжди ставала міцною основою сильної центральної влади.
Таким чином, існуюча в країнах Стародавнього Сходу форма правління у вигляді східної теократії зрештою була обумовлена економічним фактором, певними особливостями способу виробництва.
Механізм східної теократії. Щоб розкрити сутність східної теократії, слід передусім розглянути побудову її механізму, визначивши висхідні елементи цієї форми правління, її складові частини.
15
Частина перша
/ Історія держави і права /___ ___Стародавнього світу _
Вершиною усього державного механізму в країнах Стародавнього Сходу був правитель — цар У Єгипті це був фараон, в Індії — раджа, в Китаї — ван, у Вавилоні — лугаль або патесі-лугаль. У його руках була зосереджена вся влада, йому належали всі вищі державні повноваження. Правитель очолював державний апарат, він був верховним воєначальником, найвищим суддею, в деяких країнах він мав жрецькі повноваження. «Держава — це цар: така коротко суть усіх елементів держави», — стверджував автор «Артхашасгри» — давньоіндійського політико-економічного трактату ІУ-ІІІ століть до н.е.
Характерною і найважливішою рисою східної теократії було обоготворення особи правителя. Це властиво для всіх країн Стародавнього Сходу. В Єгипті, наприклад, фараон вважався сином бога сонця Ра, тому він не вмирав, а «заходив за свій горизонт». У Китаї, де найвищим божеством вважалося Небо, правитель називався тяньц-зи (син Неба). «Небесний владика» дав тяньцзі країну — Піднебесну, дав йому і народ. Отже тяньцзи володіє Піднебесною тому, що її вручило йому велике божество, накази якого він і виконує. Обоготворявся також давньоіндійський раджа, який вважався втіленням восьми божеств — охоронців світу: Місяця, Вогню, Сонця і т.д. Тому, «подібно Сонцю, він пече очі, ніхто на землі не може навіть дивитись на нього». Так само у вступі до вавилонських Законів царя Хамму-рапі говориться, що Хаммурапі — «могутній цар, сонце Вавилону, який дав світло країні Шумера і Аккада, був покликаний великими богами, які дарували йому народ («чорноголових») і направили його, щоб керувати людьми».
Складний двірцевий церемоніал повинен був підкреслювати надприродне походження правитеїш та його влади. В Єгипті не тільки прості люди, але й вищі сановники не мали права вимовляти ім'я фараона, дивитися йому в обличчя. Заборонялося підданим вимовляти або зображати на письмі також ім'я давньокитайського вана — тяньцзі. З метою звеличення правителів споруджувалися піраміди, розкішні палаци, величезні усипальні, численні храми і т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Найчисленнішою була варна вайшіїв. Вона була вже непривіле-йованим станом. До неї входили селяни-общинники і торговці. Засобом існування вайшіїв були землеробство, скотарство, торгівля. Люди цієї варни були зобов'язані вправно і добросовісно працювати, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно приносити жертви, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати всім необхідним себе і членів вищих варн.
Для варни шудр був визначений лише один обов'язок — вірно служити трьом вищим варнам. Шудри були особисто вільними, вони не були рабами, мали право володіти майном, вільно ним розпоряджатися. Вони мали свої сім'ї, свої права і обов'язки. Однак шудра не мав права брати участь у релігійних обрядах, на нього дивились як на нечистого. Брахман не повинен був давати шудрі ні поради, ні залишати своєї їжі, не повинен був навчати шудру священному закону. Показово, що в законах було сказано: «Шудра не повинен нагромаджувати багатства, навіть маючи можливість (зробити це), бо шудра, набуваючи багатство, утискує брахманів».
Але були в Індії і такі вільні люди, які опинилися за межами чотирьох варн — чандали та ін. Здебільшого це були представники відсталих племен, їх вважали «нечистими». Вони виконували брудну роботу, працювали на цвинтарях, повинні були носити одяг, знятий з мерців, і т.ін. їм було заборонено входити вдень у селища, користуватися громадськими колодязями та купальнями. Вони повинні були все своє життя кочувати, переходячи з одного місця на інше.
Належність до тієї чи іншої варни визначалася тільки народженням. Перехід із однієї варни до іншої був неможливим. Індійцю всіляко прищеплювали переконання в необхідності найсуворішого додержання всіх правил, що стосувалися його варни. «Тільки додержання (кожним) свого закону, — сказано в давньоіндійському пам'ятнику, — веде на небо і у вічність, при його порушенні світ гине від змішання каст».
Поділ на варни пронизував усе життя древнього індійця. Від варни залежали тяжкість покарання, розмір одержаної спадщини, відсоток за
14
Держава і право Стародавнього Сходу
Розділ І
договором позики. Правове становище людини, її заняття або професія, ім'я, одяг, порядок прийняття їжі — все це визначалося варною.
Такі найхарактерніші риси суспільної структури в країнах Стародавнього Сходу.
І
§ 3. Державний лад
Пе
Іереважною І типовою для давньосхідних держав була монархічна форма правління у вигляді східної теократії, але це була не єдина форма правління. Індії, наприклад, були відомі своєрідні республіки — гани і сангхи, а в вавилонських містах зустрічалися деякі елементи самоврядування.
Д:г,. ':.-:-,":,. -..,...;-..-•.. , •.-.:* •:, . '! : . - ! "-•-' :.:. ' :- -• "'''- •':'-:" '''-:- '. , .І-1 .!. •! -. ..-•.•''••-'•• '"""Л і', І: ..' - '
Причини виникнення східної теократії. Виникнення і тривале існування в країнах Стародавнього Сходу східної теократії, тобто давньосхідної форми правління, яка характеризується необмеженою владою божественного правителя, правителя-бога, визначалися специфікою їх соціально-економічного розвитку. Річ у тім, що існуюча потреба сумісних зусиль для запобігання руйнівним наслідкам повеней або їх ліквідації, а пізніше і для економного і сумісного використання води владно вимагала втручання централізуючої сили уряду. Таким чином, турбота про величезні громадські роботи, про створен-. ня технічно продуманої, складної системи іригаційних споруд переходила до рук держави. Це спричиняло посилення державного апарату, виникнення сильної державної влади, яка мала змогу регулювати економічне життя давньосхідного суспільства.
Оскільки держава в країнах Стародавнього Сходу в цілому складалася з безлічі сільських общин, кожна з яких мала свою зовсім самостійну організацію і становила замкнений маленький світ, правитель виступав як об'єднуюче начало і підносився наче божество над усіма дрібними і роз'єднаними общинами. Ось чому система сільських общин завжди ставала міцною основою сильної центральної влади.
Таким чином, існуюча в країнах Стародавнього Сходу форма правління у вигляді східної теократії зрештою була обумовлена економічним фактором, певними особливостями способу виробництва.
Механізм східної теократії. Щоб розкрити сутність східної теократії, слід передусім розглянути побудову її механізму, визначивши висхідні елементи цієї форми правління, її складові частини.
15
Частина перша
/ Історія держави і права /___ ___Стародавнього світу _
Вершиною усього державного механізму в країнах Стародавнього Сходу був правитель — цар У Єгипті це був фараон, в Індії — раджа, в Китаї — ван, у Вавилоні — лугаль або патесі-лугаль. У його руках була зосереджена вся влада, йому належали всі вищі державні повноваження. Правитель очолював державний апарат, він був верховним воєначальником, найвищим суддею, в деяких країнах він мав жрецькі повноваження. «Держава — це цар: така коротко суть усіх елементів держави», — стверджував автор «Артхашасгри» — давньоіндійського політико-економічного трактату ІУ-ІІІ століть до н.е.
Характерною і найважливішою рисою східної теократії було обоготворення особи правителя. Це властиво для всіх країн Стародавнього Сходу. В Єгипті, наприклад, фараон вважався сином бога сонця Ра, тому він не вмирав, а «заходив за свій горизонт». У Китаї, де найвищим божеством вважалося Небо, правитель називався тяньц-зи (син Неба). «Небесний владика» дав тяньцзі країну — Піднебесну, дав йому і народ. Отже тяньцзи володіє Піднебесною тому, що її вручило йому велике божество, накази якого він і виконує. Обоготворявся також давньоіндійський раджа, який вважався втіленням восьми божеств — охоронців світу: Місяця, Вогню, Сонця і т.д. Тому, «подібно Сонцю, він пече очі, ніхто на землі не може навіть дивитись на нього». Так само у вступі до вавилонських Законів царя Хамму-рапі говориться, що Хаммурапі — «могутній цар, сонце Вавилону, який дав світло країні Шумера і Аккада, був покликаний великими богами, які дарували йому народ («чорноголових») і направили його, щоб керувати людьми».
Складний двірцевий церемоніал повинен був підкреслювати надприродне походження правитеїш та його влади. В Єгипті не тільки прості люди, але й вищі сановники не мали права вимовляти ім'я фараона, дивитися йому в обличчя. Заборонялося підданим вимовляти або зображати на письмі також ім'я давньокитайського вана — тяньцзі. З метою звеличення правителів споруджувалися піраміди, розкішні палаци, величезні усипальні, численні храми і т.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139