і від буржуазного права. Для феодального права європейських і вони будуть такими:
а) основне місце у феодальному праві посідають норми, які регулюють поземельні відносини;
б) феодальне право становить право-привілей. Воно закріплює нерівність різних феодальних станів. Права людини визначаються залежно від того, яке місце посідає Іюна у феодальній ієрархії;
в) феодальне право, маючи становий характер, не знало чіткого розподілу на галузі права. Воно складалося з ленного права, церковного (канонічного) права, міського (магдебурзького) права і т.д.
г) феодальному праву був притаманний партикуляризм, тобто роз'єднаність права, відсутність єдиного права на всій території держави. Звідси характерною рисою феодального права є панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях. Винятком була лише Англія, де на всій території держави діяло «загальне право», яке базувалося на судовому прецеденті;
ґ) феодальне право є правом сильного, «кулачним правом». Це було зумовлено тим, що в руках феодалів об'єднувалася земельна власність з політичною владою над залежним населенням і тому вони мали змогу змушувати селян до виконання різного роду по-винностей і придушувати всілякі виступи проти експлуатації;
д) значний вплив на правовий розвиток релігійних догматів приводив до того, що церковні настанови самі перетворювалися на норми права. Наслідком такого явища стала поява особливого церковного (канонічного) права;
е) своєрідністю правового розвитку Західної Європи стало сприйняття, поновлення основних положень римського права. З розвитком у європейських країнах товарно-грошових відносин римське право, яке давало готові рішення для регулювання торгового обороту, було поновлене і почало застосовуватися в Італії, Німеччині та інших країнах. Рецепції підпадало передусім приватне право Стародавнього Риму.
Джерела феодального права не залишалися незмінними протягом усього феодального періоду.
В умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право- Звичаї мали племінний характер, і кожний одноплемінник підпадав *Д Дію звичаїв свого племені незалежно від того, де він знаходився.
У ^-ІХ століттях на території Франкської держави звичаєве пра-почало фіксуватися в різного роду збірниках, відбувається запис зви-1В племен у вигляді так званих «варварських Правд». У франків існу-
110
111
Частина друга
Історія держави і права ____ Середніх віків
держава і право н країнах Європи _
Розділ'1
вало кілька таких правд, бо кожне племінне утворення нама провести свій запис права. Такими були Салічна Правда, Рип • Правда, Бургундська Правда, Аллеманська Правда та інші. У 8( Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, які входили доі ду його імперії і на той час ще не мали записів своїх звичаїв: нормами звичаєвого права варварські правди запроваджували норми права, викликані формуванням феодальних відносин.
Найвідомішою серед варварських правд стала Салічна укладена в правління короля Хлодвіга в кінці V — на початку' ліття. її популярність пояснюється насамперед тим, що салічні^ морські) франки жили на Півночі Європи, далеко від Риму, і • вовий збірник майже не зазнав впливу римського права. За своїм! том — це була збірка дійсно франкського права.
Для франків був характерним національний принцип дії| Тому салічний франк, що учинив злочин не території іншого І (саксів, бургундців тощо), повинен був судитися тільки на норм Салічної Правди.
Подібні збірки правових'звичаєв (кутюмів) діяли у Франі значною була роль кутюмів в окремих регіонах Північної' в Нормандії, Бретані. В XIII столітті з'являється збірник зві права — Великий кутюм Нормандії, а слідом за ним приватні за| звичаєвого права — Кутюми Бовезі (1283 р.) та Стародавній І Бретані (1330 р.). .
В Німеччині в Х-ХІУ століттях також переважало звичае во. З'являються і записи судових звичаїв —- Саксонське : Швабське зерцало (XIII ст.).
В Англії до нормандського завоювання основним Дї були записи звичаєвого права: Правда Іне (VII ст.), Правда реда (IX ст.). Вони були аналогічними до записів французі німецького звичаєвого права.
Проте були й інші джерела ранньофеодального права —• і лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкськії ролів, імунітетні грамоти та ін.
Ще важливішу роль почали відігравати акти королів — орї си, едикти, декларації — з переходом до станово-представї монархії. У Франції джерелом права стають рішення гене штатів, у Німеччині — постанови рейхстагу. В Англії з кінця! століття з'являється особливий вид законів — статути, як зивати акти парламенту, затверджені королем.
Таким же був процес становлення та розвитку феодального права в країнах Центральної та Східної Європи.
В Болгарії, Польщі, Сербії та Чехії основним джерелом права потягом тривалого часу залишався звичай. Правові звичаї були по-ладені і в основу перших записів слов'янського права. Певний вплив розвиток феодального права Болгарії та Сербії зробило право, сусідньої Візантії.
Найвідомішим пам'ятником феодального права в Болгарії є «Закон судний людям», складений 865 року. Поряд з ним у Болгарії діяли церковні збірники права, жалувані грамоти (хрисовули) болгарських царів, а також окремі збірки візантійського права. Джерелом польського феодального права була Польська Правда XIII століття, або, як її ще називали, «Ельблонська книга». Серед офіційних кодифікацій привертають увагу Статути Казимира Великого, що були видані 1347 року. Найбільш раннім записїш звичаєвого права Чехії був Статут князя Кон-рада (ХІ1-ХІІІ ст.). На початку XIV століття була складена Рожмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис діючого чеського права.
Наступна стадія в розвитку феодального суспільства знайшла своє відображення в сербському «Законнику благовірного царя Сте-фана» 1349 року. Такий же характер мали приватні пам'ятники земського права феодальної Чехії—«Ряд земського права» (XIV ст.) і «Виклад чеського земського права» пана Ондрія із Дуби (ХІУ-ХУ ст.).
За .часів абсолютної монархії основним джерелом права стають акти королів, які вже не потребують затвердження з боку станово-представницьких органів. В Англії та Франції подібні королівські акти отримали найменування ордонансів. На цей же час припадає і поява систематизованих збірників законів. Так, у Франції 1587 року був виданий Кодекс Генріха Третього. В ХІІІ-ХУШ століттях була опублікована серія королівських законів, так званих великих ордонансів, які по суті провели кодифікацію норм у галузі кримінального права і процеса, торговельного і морського права і т.д.
Серед німецьких кодифікацій заслуговує на увагу «Кароліна», названа так на ім'я імператора Карла V і видана 1532 року.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
а) основне місце у феодальному праві посідають норми, які регулюють поземельні відносини;
б) феодальне право становить право-привілей. Воно закріплює нерівність різних феодальних станів. Права людини визначаються залежно від того, яке місце посідає Іюна у феодальній ієрархії;
в) феодальне право, маючи становий характер, не знало чіткого розподілу на галузі права. Воно складалося з ленного права, церковного (канонічного) права, міського (магдебурзького) права і т.д.
г) феодальному праву був притаманний партикуляризм, тобто роз'єднаність права, відсутність єдиного права на всій території держави. Звідси характерною рисою феодального права є панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях. Винятком була лише Англія, де на всій території держави діяло «загальне право», яке базувалося на судовому прецеденті;
ґ) феодальне право є правом сильного, «кулачним правом». Це було зумовлено тим, що в руках феодалів об'єднувалася земельна власність з політичною владою над залежним населенням і тому вони мали змогу змушувати селян до виконання різного роду по-винностей і придушувати всілякі виступи проти експлуатації;
д) значний вплив на правовий розвиток релігійних догматів приводив до того, що церковні настанови самі перетворювалися на норми права. Наслідком такого явища стала поява особливого церковного (канонічного) права;
е) своєрідністю правового розвитку Західної Європи стало сприйняття, поновлення основних положень римського права. З розвитком у європейських країнах товарно-грошових відносин римське право, яке давало готові рішення для регулювання торгового обороту, було поновлене і почало застосовуватися в Італії, Німеччині та інших країнах. Рецепції підпадало передусім приватне право Стародавнього Риму.
Джерела феодального права не залишалися незмінними протягом усього феодального періоду.
В умовах ранньофеодальної монархії спочатку діяло звичаєве право- Звичаї мали племінний характер, і кожний одноплемінник підпадав *Д Дію звичаїв свого племені незалежно від того, де він знаходився.
У ^-ІХ століттях на території Франкської держави звичаєве пра-почало фіксуватися в різного роду збірниках, відбувається запис зви-1В племен у вигляді так званих «варварських Правд». У франків існу-
110
111
Частина друга
Історія держави і права ____ Середніх віків
держава і право н країнах Європи _
Розділ'1
вало кілька таких правд, бо кожне племінне утворення нама провести свій запис права. Такими були Салічна Правда, Рип • Правда, Бургундська Правда, Аллеманська Правда та інші. У 8( Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, які входили доі ду його імперії і на той час ще не мали записів своїх звичаїв: нормами звичаєвого права варварські правди запроваджували норми права, викликані формуванням феодальних відносин.
Найвідомішою серед варварських правд стала Салічна укладена в правління короля Хлодвіга в кінці V — на початку' ліття. її популярність пояснюється насамперед тим, що салічні^ морські) франки жили на Півночі Європи, далеко від Риму, і • вовий збірник майже не зазнав впливу римського права. За своїм! том — це була збірка дійсно франкського права.
Для франків був характерним національний принцип дії| Тому салічний франк, що учинив злочин не території іншого І (саксів, бургундців тощо), повинен був судитися тільки на норм Салічної Правди.
Подібні збірки правових'звичаєв (кутюмів) діяли у Франі значною була роль кутюмів в окремих регіонах Північної' в Нормандії, Бретані. В XIII столітті з'являється збірник зві права — Великий кутюм Нормандії, а слідом за ним приватні за| звичаєвого права — Кутюми Бовезі (1283 р.) та Стародавній І Бретані (1330 р.). .
В Німеччині в Х-ХІУ століттях також переважало звичае во. З'являються і записи судових звичаїв —- Саксонське : Швабське зерцало (XIII ст.).
В Англії до нормандського завоювання основним Дї були записи звичаєвого права: Правда Іне (VII ст.), Правда реда (IX ст.). Вони були аналогічними до записів французі німецького звичаєвого права.
Проте були й інші джерела ранньофеодального права —• і лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкськії ролів, імунітетні грамоти та ін.
Ще важливішу роль почали відігравати акти королів — орї си, едикти, декларації — з переходом до станово-представї монархії. У Франції джерелом права стають рішення гене штатів, у Німеччині — постанови рейхстагу. В Англії з кінця! століття з'являється особливий вид законів — статути, як зивати акти парламенту, затверджені королем.
Таким же був процес становлення та розвитку феодального права в країнах Центральної та Східної Європи.
В Болгарії, Польщі, Сербії та Чехії основним джерелом права потягом тривалого часу залишався звичай. Правові звичаї були по-ладені і в основу перших записів слов'янського права. Певний вплив розвиток феодального права Болгарії та Сербії зробило право, сусідньої Візантії.
Найвідомішим пам'ятником феодального права в Болгарії є «Закон судний людям», складений 865 року. Поряд з ним у Болгарії діяли церковні збірники права, жалувані грамоти (хрисовули) болгарських царів, а також окремі збірки візантійського права. Джерелом польського феодального права була Польська Правда XIII століття, або, як її ще називали, «Ельблонська книга». Серед офіційних кодифікацій привертають увагу Статути Казимира Великого, що були видані 1347 року. Найбільш раннім записїш звичаєвого права Чехії був Статут князя Кон-рада (ХІ1-ХІІІ ст.). На початку XIV століття була складена Рожмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис діючого чеського права.
Наступна стадія в розвитку феодального суспільства знайшла своє відображення в сербському «Законнику благовірного царя Сте-фана» 1349 року. Такий же характер мали приватні пам'ятники земського права феодальної Чехії—«Ряд земського права» (XIV ст.) і «Виклад чеського земського права» пана Ондрія із Дуби (ХІУ-ХУ ст.).
За .часів абсолютної монархії основним джерелом права стають акти королів, які вже не потребують затвердження з боку станово-представницьких органів. В Англії та Франції подібні королівські акти отримали найменування ордонансів. На цей же час припадає і поява систематизованих збірників законів. Так, у Франції 1587 року був виданий Кодекс Генріха Третього. В ХІІІ-ХУШ століттях була опублікована серія королівських законів, так званих великих ордонансів, які по суті провели кодифікацію норм у галузі кримінального права і процеса, торговельного і морського права і т.д.
Серед німецьких кодифікацій заслуговує на увагу «Кароліна», названа так на ім'я імператора Карла V і видана 1532 року.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139