У травні 1871 року Уложення Північно-Німсцького союзу після незначних змін перетворилося на загальнонімецьке Кримінальне уложення. Харакіерною для нього були наявність широких, неясно сформульованих складів злочину і значне посилення репресій за політичні злочини. Страті або тюремному ув'язненню підлягали винні у «верховній і земській зраді», в образі імператора або місцевих монархів, у вчиненні опору владі і т.ін.
За своєю структурою і змістом Кримінальне уложення Німецької імперії нагадувало Кримінальний кодекс Франції 1810 року, який свого часу став зразком для Кримінального кодексу Пруссії 1851 року. Уложення 1871 року складалося з трьох частин. Перші дві частини
300
Розвиток буржуазної
до початку XX століття
л
Розділ II
були присвячені загальним питанням кримінального права: розмежуванню злочинів, провин і поліцейських порушень, кримінальній відповідальності, принципам покарання і т.д. Третя частина розглядала конкретні види злочинів і покарань.
Передбачалися в Кримінальному уложенні такі види покарань: смертна кара, тюремне ув'язнення, поміщення до фортеці, ув'язнення в робітному домі (довічне або строкове), арешт, обмеження в правах, штраф.
На доповнення до Уложення 1871 року видавалися кримінальні закони. Так, Бісмарк, стурбований розвитком революційного руху в Німеччині, домігся у 1878 році від рейхстагу прийняття виняткового закону проти соціалістів. Адміністративним і поліцейським органам були надані широкі можливості для розправи з соціалістичними організаціями. «Підлягають забороні, — було сказано в законі, — товариства, які мають на меті повалення існуючого державного або суспільного ладу з допомогою соціал-демократичної або комуністичної діяльності» (§ 1). На цій основі заборонялися збори соціалістичних організацій, друкування їхніх газет і т.ін. Уряд діставав право в будь-який час вводити на строк не більше одного року «малий стан облоги», розправлятися без суду з учасниками «робітничого руху» (§ 28).
Розвиток кримінального права Японії. Перший кримінальний кодекс Японії, побудований за французьким зразком, був прийнятий у 1880 році. Його укладачем був французький юрист Г. Буассонад. З прийняттям Кримінального кодексу в законодавчу і судову практику Японії вводилися основні принципи буржуазного кримінального права, скасовувалися найбільш варварські покарання (спалювання, розпилювання і т.д.).
Кримінальний кодекс 1880 року включав 440 статей. Перша книга Кодексу трактувала загальні питання, друга — злочини і провини проти публічних благ, третя — злочини і провини проти особи і приватної власності, четверта — порушення.
Система покарань була проникнута духом залякування і відплати. У двадцяти випадках (за політичні злочини, убивство, підпали і т.д.) передбачалася смертна кара. Покарання у вигляді позбавлення волі злочинці відбували або в каторжних, або у звичайних тюрмах.
Японська бюрократія зустріла Кримінальний кодекс 1880 року з незадоволенням. Це пояснювалося тим, що його статті якоюсь мірою стримували свавілля японських судів, прокуратури і поліції. Тому в
ЗОЇ
Частина третя
_ Історія держави і права Нового часу____
1907 році приймається новий Кримінальний кодекс. У його основу було покладено кримінальне право Німецької імперії, яке відрізнялося казуїстичністю і жорстокістю покарань.
§ 3. Буржуазне законодавство про працю
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\
Розділ II
Іь
Іерші буржуазні закони про працю в Англії базувалися на примусовому державному регулюванні умов праці. Саме такими були численні парламентські акти про бродяжництво, про встановлення максимальної заробітної плати і т.д. Але з розгортанням промислової революції державна регламентація трудових відносин стала для підприємців обтяжливою. У зв'язку з цим на початку XIX століття були скасовані старі закони про регулювання заробітної плати і проголошена «свобода договору». У 1834 році англійський парламент скасував закони про бідних. З цього часу залишилася тільки одна форма «допомоги» безробітним і бідним — направлення в робітні доми.
Для XIX століття характерними були заборони і обмеження, які встановлювалися у зв'язку з появою і зростанням робітничих об'єднань. Так, у 1799 році англійський парламент прийняв закон, що забороняв угоди і діяльність робітників з метою підвищення заробітної плати або скорочення робочого дня. Порушення закону тягло за собою застосування кримінального покарання. Але затримати робітничий рух було неможливо. У 1824 році парламент вимушений був піти на поступки і легалізувати угоди робітників, що мали на меті підвищення заробітної плати, організацію бойкотів і т.д. Таким чином, цей закон зробив можливим утворення в Англії робітничих професійних спілок і сприяв розвитку тред-юніоністського руху. В 1871 році був виданий ще один закон про робітничі спілки, де їхня діяльність визнавалася правомірною. Законом 1875 року було встановлено, що доктрина загального права про «злочинну змову» не може застосовуватися до угод робітників, які вони укладають напередодні конфлікту з хазяями.
У другій половині XIX століття з'являються перші закони, де передбачувалося відшкодування робітникам у випадку виробничої травми. Закон 1886 року встановлював матеріальну відповідальність у таких випадках.
Багато які положення англійського загального права були використані для боротьби з робітничим рухом і в умовах Сполучених Штатів. Ще в XIX столітті суд використовував для боротьби зі страйками док-
302
трину «злочинної змови». На цій основі був зроблений висновок у судовій практиці США про незаконність професійних спілок робітників і страйків. Але поступово суди відмовляються від презумпції винності профспілок.
Після громадянської війни в США в деяких штатах (Міннесота, Пенсільванія) з'явилися спеціальні закони, які вводили тюремне ув'язнення і штрафи за підбурювання робітників до страйку.
Зі вступом США в епоху індустріально-розвинутого капіталізму для придушення організованого робітничого руху буржуазія стала використовувати такі специфічні заходи, як судові накази і антитре-стІвське законодавство. Річ у тім, що американські суди розглядали страйки як порушення антитрестівського закону Шермана. Судді довільно прирівнювали профспілки до «монополій» або профспілкову діяльність розцінювали як змову з метою «обмежити торгівлю» і присуджували профспілкам відшкодування збитків.
Ще в роки революції у Франції буржуазія під приводом боротьби з феодальними корпораціями виступала проти створення професійних об'єднань робітників. Закон Ле-Шапельє у 1791 році заборонив такі об'єднання, а також визнав незаконними страйки і навіть збори робітників однієї професії з метою обговорення умов праці.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
За своєю структурою і змістом Кримінальне уложення Німецької імперії нагадувало Кримінальний кодекс Франції 1810 року, який свого часу став зразком для Кримінального кодексу Пруссії 1851 року. Уложення 1871 року складалося з трьох частин. Перші дві частини
300
Розвиток буржуазної
до початку XX століття
л
Розділ II
були присвячені загальним питанням кримінального права: розмежуванню злочинів, провин і поліцейських порушень, кримінальній відповідальності, принципам покарання і т.д. Третя частина розглядала конкретні види злочинів і покарань.
Передбачалися в Кримінальному уложенні такі види покарань: смертна кара, тюремне ув'язнення, поміщення до фортеці, ув'язнення в робітному домі (довічне або строкове), арешт, обмеження в правах, штраф.
На доповнення до Уложення 1871 року видавалися кримінальні закони. Так, Бісмарк, стурбований розвитком революційного руху в Німеччині, домігся у 1878 році від рейхстагу прийняття виняткового закону проти соціалістів. Адміністративним і поліцейським органам були надані широкі можливості для розправи з соціалістичними організаціями. «Підлягають забороні, — було сказано в законі, — товариства, які мають на меті повалення існуючого державного або суспільного ладу з допомогою соціал-демократичної або комуністичної діяльності» (§ 1). На цій основі заборонялися збори соціалістичних організацій, друкування їхніх газет і т.ін. Уряд діставав право в будь-який час вводити на строк не більше одного року «малий стан облоги», розправлятися без суду з учасниками «робітничого руху» (§ 28).
Розвиток кримінального права Японії. Перший кримінальний кодекс Японії, побудований за французьким зразком, був прийнятий у 1880 році. Його укладачем був французький юрист Г. Буассонад. З прийняттям Кримінального кодексу в законодавчу і судову практику Японії вводилися основні принципи буржуазного кримінального права, скасовувалися найбільш варварські покарання (спалювання, розпилювання і т.д.).
Кримінальний кодекс 1880 року включав 440 статей. Перша книга Кодексу трактувала загальні питання, друга — злочини і провини проти публічних благ, третя — злочини і провини проти особи і приватної власності, четверта — порушення.
Система покарань була проникнута духом залякування і відплати. У двадцяти випадках (за політичні злочини, убивство, підпали і т.д.) передбачалася смертна кара. Покарання у вигляді позбавлення волі злочинці відбували або в каторжних, або у звичайних тюрмах.
Японська бюрократія зустріла Кримінальний кодекс 1880 року з незадоволенням. Це пояснювалося тим, що його статті якоюсь мірою стримували свавілля японських судів, прокуратури і поліції. Тому в
ЗОЇ
Частина третя
_ Історія держави і права Нового часу____
1907 році приймається новий Кримінальний кодекс. У його основу було покладено кримінальне право Німецької імперії, яке відрізнялося казуїстичністю і жорстокістю покарань.
§ 3. Буржуазне законодавство про працю
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\
Розділ II
Іь
Іерші буржуазні закони про працю в Англії базувалися на примусовому державному регулюванні умов праці. Саме такими були численні парламентські акти про бродяжництво, про встановлення максимальної заробітної плати і т.д. Але з розгортанням промислової революції державна регламентація трудових відносин стала для підприємців обтяжливою. У зв'язку з цим на початку XIX століття були скасовані старі закони про регулювання заробітної плати і проголошена «свобода договору». У 1834 році англійський парламент скасував закони про бідних. З цього часу залишилася тільки одна форма «допомоги» безробітним і бідним — направлення в робітні доми.
Для XIX століття характерними були заборони і обмеження, які встановлювалися у зв'язку з появою і зростанням робітничих об'єднань. Так, у 1799 році англійський парламент прийняв закон, що забороняв угоди і діяльність робітників з метою підвищення заробітної плати або скорочення робочого дня. Порушення закону тягло за собою застосування кримінального покарання. Але затримати робітничий рух було неможливо. У 1824 році парламент вимушений був піти на поступки і легалізувати угоди робітників, що мали на меті підвищення заробітної плати, організацію бойкотів і т.д. Таким чином, цей закон зробив можливим утворення в Англії робітничих професійних спілок і сприяв розвитку тред-юніоністського руху. В 1871 році був виданий ще один закон про робітничі спілки, де їхня діяльність визнавалася правомірною. Законом 1875 року було встановлено, що доктрина загального права про «злочинну змову» не може застосовуватися до угод робітників, які вони укладають напередодні конфлікту з хазяями.
У другій половині XIX століття з'являються перші закони, де передбачувалося відшкодування робітникам у випадку виробничої травми. Закон 1886 року встановлював матеріальну відповідальність у таких випадках.
Багато які положення англійського загального права були використані для боротьби з робітничим рухом і в умовах Сполучених Штатів. Ще в XIX столітті суд використовував для боротьби зі страйками док-
302
трину «злочинної змови». На цій основі був зроблений висновок у судовій практиці США про незаконність професійних спілок робітників і страйків. Але поступово суди відмовляються від презумпції винності профспілок.
Після громадянської війни в США в деяких штатах (Міннесота, Пенсільванія) з'явилися спеціальні закони, які вводили тюремне ув'язнення і штрафи за підбурювання робітників до страйку.
Зі вступом США в епоху індустріально-розвинутого капіталізму для придушення організованого робітничого руху буржуазія стала використовувати такі специфічні заходи, як судові накази і антитре-стІвське законодавство. Річ у тім, що американські суди розглядали страйки як порушення антитрестівського закону Шермана. Судді довільно прирівнювали профспілки до «монополій» або профспілкову діяльність розцінювали як змову з метою «обмежити торгівлю» і присуджували профспілкам відшкодування збитків.
Ще в роки революції у Франції буржуазія під приводом боротьби з феодальними корпораціями виступала проти створення професійних об'єднань робітників. Закон Ле-Шапельє у 1791 році заборонив такі об'єднання, а також визнав незаконними страйки і навіть збори робітників однієї професії з метою обговорення умов праці.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139