Тут право власності набувалося в силу са фактичної передачі речі. Дальший розвиток отримує набузна давніс
68
Розділ II
Т к після десяти років добросовісного і безперервного володіння це яво визнавалося тепер навіть за перегрівами. Розвивається і такий д речевого права, як право на чужі речі і земельний сервітут (право пасти худобу на чужому вигоні і т.д.). З'явився емфітевзис — довгострокова оренда необроблених ділянок'вемлі, виник ще один вид права на чужу річ — суперфіцій, тобто довгострокове, відчужуване і успадковуване право користування будівлею, зведеною на чужій землі Багато нового з'явилось і в заставному праві. Великого поширення наприклад, у цей період набула іпотека, коли заставлена річ залишалась у володінні боржника.
Право зобов'язань взагалі було найбільш розробленою частиною римського права в класичний період. Воно виступало як юридична форма майнового обігу і як засіб покарання за порушення особистих і майнових прав. Отже, право зобов'язань регулювало ту сферу цивільно-правового життя, яка охоплювала різноманітні конкретні потреби людей, встановлювало між ними такі юридичні зв'язки, за якими одна особа може вимагати від іншої певної дії або утримування від дії.
Важливе значення мали розроблені римськими юристами загальні положення про договір, або контракт. Так, для укладення договору повинна бути обопільна згода сторін, добровільність угоди, відсутність обману або погрози. Договори розглядалися як непорушні і повинні були суворо дотримуватись.
Усі договори за класифікацією римських юристів розподілялися на чотири групи: вербальні, літеральні, реальні та консенсуальні. Підставою для такого поділу служила різниця в умовах і формі укладення угоди.
Договори, юридична сила яких виникала внаслідок виголошення певної словесної формули, називалися вербальними контрактами. Сюди, наприклад, належала стипуляція. Договори, укладення яких вимагало обов'язкової письмової форми, називалися літеральними. Договори, юридична сила яких ґрунтувалася на фактичній Передачі речі, що була предметом угоди, називалися реальними. аме з цього моменту, а не після досягнення угоди, реальний контракт вважався дійсним. І, нарешті, договори, де юридичні наслідки аставали з моменту досягнення і оформлення угоди, називалися консенсуальними.
Найбільш розробленими і найменш формальними були консен-Уальні договори. До групи консенсуальних контрактів належали такі г°вори: купівлі-продажу, наймання, товариства, доручення.
69
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава і право античного світу
л
Розділ II
Подальшого розвитку в класичний період набули і зобов'язання з деліктів. З одного боку, відбувався процес перетворення низки приватних деліктів у публічні (злочини), з іншого — з'являлися нові види тіриватних деліктів: обман, погроза тощо.
Для шлюбно-сімейного права характерною рисою був розклад патріархальної сім'ї. Шлюб з владою чоловіка з II століття н.е. практично вже не зустрічався. Стає поширеною нова форма шлюбу — шлюб без влади чоловіка. Жінка при такому шлюбі не поривала зв'язків зі своєю колишньою родиною, зберігала майнову самостійність. Великого поширення згодом набули позашлюбні стосунки.
Розклад патріархальної сім'ї знайшов свій вияв і в ослабленні батьківської влади. Припинилася практика продажу дітей, посилилася майнова самостійність підвладних членів сім'ї. Зміни відбувались і в праві спадкування. Значно ширшим стало коло спадкоємців за законом, передусім за рахунок кровних родичів — когнатів. Вводиться в практику поняття обов'язкових законних спадкоємців — дітей, батьків, подружжя, які, незважаючи навіть на існування заповіту, мали нраво на певну частку майна померлого.
У період імперії значною мірою зберігалося і діяло республіканське законодавство про злочини і покарання, яке доповнювалося численними імператорськими конституціями.
Якщо в період Республіки злочинними вважалися тільки навмисні дії, то в імператорських конституціях була встановлена відпові-. дальність і за злочини, вчинені з необережності. Раніше посягання на злочин не відрізнялося від скоєння злочину і каралися вони однаково. В період імперії юристи почали розрізняти приготування до злочину від скоєного злочину. З'явилося в цей час і поняття осудності.
Характерною тенденцією в розвитку права було те, що низка приватних деліктів поступово стає кримінальними злочинами (крадіжка зі зломом, крадіж на великих шляхах і т.д.). З'являються і нові злочини: змова проти імператора, замах на життя імператора, підробка державних документів, підбурювання рабів до бунту, привласнення державного майна, образа релігії, церкви, священиків, несплата податків і т.ін. Зростає кількість військових злочинів: зрада в бою, дезертирство, самовільне ведення війни, підбурювання війська до бунту. Значно зріс перелік злочинів проти власності, проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи: убивство, а також виготовлення і носіння приватними особами знарядь для вбивства, в тому числі отрути, побиття когось за допомогою залучених з цією метою осіб, вигнання з
власного дому, самовільний вступ кредитора у володіння майном боржника, викрадення вільних людей, а також заманювання і переховування чужих рабів і т.д.
В імператорському Римі зростає також перелік покарань. З часів домінату метою покарань стає залякуваная. При імператорах поновлюється смертна кара в різних видах: повішення, спалення, розп'яття на хресті та ін. Винних кидали на поталу диким звірам, направляли на каторжні роботи в державних рудниках, таврували розпеченим залізом. Застосовувався і такий вид покарань, як заслання, Зустрічалися тілесні покарання, відома була і конфіскація майна.
Характерною рисою імператорського періоду є становий принцип кримінальної відповідальності. Так, представники вищих станів — сенатори, вершники — звільнялися від примусових робіт, тілесних покарань, смертна кара застосовувалась до них лише в чотирьох випадках, тоді як до представників нижчих станів — у тридцять одному випадку.
Відбулися за часів імперії суттєві зміни і в судочинстві. Легісак-ційний процес змінюється формулярним. У цьому процесі значно зростає роль претора, який на стадії «ін юре» надавав претензіям сторін відповідне юридичне оформлення. Він складав письмову юридичну формулу, в якій викладав суть справи і передавав її судді, якого призначав для конкретного розгляду справи. Формулярний процес передбачав залучення юристів для допомоги сторонам у викладі їх позицій, забезпечення доказами. Цим він сприяв розвиткові римської юриспруденції.
За часів домінату реформою Діоклетіана було введено третю форму процесу — екстраординарну.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
68
Розділ II
Т к після десяти років добросовісного і безперервного володіння це яво визнавалося тепер навіть за перегрівами. Розвивається і такий д речевого права, як право на чужі речі і земельний сервітут (право пасти худобу на чужому вигоні і т.д.). З'явився емфітевзис — довгострокова оренда необроблених ділянок'вемлі, виник ще один вид права на чужу річ — суперфіцій, тобто довгострокове, відчужуване і успадковуване право користування будівлею, зведеною на чужій землі Багато нового з'явилось і в заставному праві. Великого поширення наприклад, у цей період набула іпотека, коли заставлена річ залишалась у володінні боржника.
Право зобов'язань взагалі було найбільш розробленою частиною римського права в класичний період. Воно виступало як юридична форма майнового обігу і як засіб покарання за порушення особистих і майнових прав. Отже, право зобов'язань регулювало ту сферу цивільно-правового життя, яка охоплювала різноманітні конкретні потреби людей, встановлювало між ними такі юридичні зв'язки, за якими одна особа може вимагати від іншої певної дії або утримування від дії.
Важливе значення мали розроблені римськими юристами загальні положення про договір, або контракт. Так, для укладення договору повинна бути обопільна згода сторін, добровільність угоди, відсутність обману або погрози. Договори розглядалися як непорушні і повинні були суворо дотримуватись.
Усі договори за класифікацією римських юристів розподілялися на чотири групи: вербальні, літеральні, реальні та консенсуальні. Підставою для такого поділу служила різниця в умовах і формі укладення угоди.
Договори, юридична сила яких виникала внаслідок виголошення певної словесної формули, називалися вербальними контрактами. Сюди, наприклад, належала стипуляція. Договори, укладення яких вимагало обов'язкової письмової форми, називалися літеральними. Договори, юридична сила яких ґрунтувалася на фактичній Передачі речі, що була предметом угоди, називалися реальними. аме з цього моменту, а не після досягнення угоди, реальний контракт вважався дійсним. І, нарешті, договори, де юридичні наслідки аставали з моменту досягнення і оформлення угоди, називалися консенсуальними.
Найбільш розробленими і найменш формальними були консен-Уальні договори. До групи консенсуальних контрактів належали такі г°вори: купівлі-продажу, наймання, товариства, доручення.
69
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава і право античного світу
л
Розділ II
Подальшого розвитку в класичний період набули і зобов'язання з деліктів. З одного боку, відбувався процес перетворення низки приватних деліктів у публічні (злочини), з іншого — з'являлися нові види тіриватних деліктів: обман, погроза тощо.
Для шлюбно-сімейного права характерною рисою був розклад патріархальної сім'ї. Шлюб з владою чоловіка з II століття н.е. практично вже не зустрічався. Стає поширеною нова форма шлюбу — шлюб без влади чоловіка. Жінка при такому шлюбі не поривала зв'язків зі своєю колишньою родиною, зберігала майнову самостійність. Великого поширення згодом набули позашлюбні стосунки.
Розклад патріархальної сім'ї знайшов свій вияв і в ослабленні батьківської влади. Припинилася практика продажу дітей, посилилася майнова самостійність підвладних членів сім'ї. Зміни відбувались і в праві спадкування. Значно ширшим стало коло спадкоємців за законом, передусім за рахунок кровних родичів — когнатів. Вводиться в практику поняття обов'язкових законних спадкоємців — дітей, батьків, подружжя, які, незважаючи навіть на існування заповіту, мали нраво на певну частку майна померлого.
У період імперії значною мірою зберігалося і діяло республіканське законодавство про злочини і покарання, яке доповнювалося численними імператорськими конституціями.
Якщо в період Республіки злочинними вважалися тільки навмисні дії, то в імператорських конституціях була встановлена відпові-. дальність і за злочини, вчинені з необережності. Раніше посягання на злочин не відрізнялося від скоєння злочину і каралися вони однаково. В період імперії юристи почали розрізняти приготування до злочину від скоєного злочину. З'явилося в цей час і поняття осудності.
Характерною тенденцією в розвитку права було те, що низка приватних деліктів поступово стає кримінальними злочинами (крадіжка зі зломом, крадіж на великих шляхах і т.д.). З'являються і нові злочини: змова проти імператора, замах на життя імператора, підробка державних документів, підбурювання рабів до бунту, привласнення державного майна, образа релігії, церкви, священиків, несплата податків і т.ін. Зростає кількість військових злочинів: зрада в бою, дезертирство, самовільне ведення війни, підбурювання війська до бунту. Значно зріс перелік злочинів проти власності, проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи: убивство, а також виготовлення і носіння приватними особами знарядь для вбивства, в тому числі отрути, побиття когось за допомогою залучених з цією метою осіб, вигнання з
власного дому, самовільний вступ кредитора у володіння майном боржника, викрадення вільних людей, а також заманювання і переховування чужих рабів і т.д.
В імператорському Римі зростає також перелік покарань. З часів домінату метою покарань стає залякуваная. При імператорах поновлюється смертна кара в різних видах: повішення, спалення, розп'яття на хресті та ін. Винних кидали на поталу диким звірам, направляли на каторжні роботи в державних рудниках, таврували розпеченим залізом. Застосовувався і такий вид покарань, як заслання, Зустрічалися тілесні покарання, відома була і конфіскація майна.
Характерною рисою імператорського періоду є становий принцип кримінальної відповідальності. Так, представники вищих станів — сенатори, вершники — звільнялися від примусових робіт, тілесних покарань, смертна кара застосовувалась до них лише в чотирьох випадках, тоді як до представників нижчих станів — у тридцять одному випадку.
Відбулися за часів імперії суттєві зміни і в судочинстві. Легісак-ційний процес змінюється формулярним. У цьому процесі значно зростає роль претора, який на стадії «ін юре» надавав претензіям сторін відповідне юридичне оформлення. Він складав письмову юридичну формулу, в якій викладав суть справи і передавав її судді, якого призначав для конкретного розгляду справи. Формулярний процес передбачав залучення юристів для допомоги сторонам у викладі їх позицій, забезпечення доказами. Цим він сприяв розвиткові римської юриспруденції.
За часів домінату реформою Діоклетіана було введено третю форму процесу — екстраординарну.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139