Протягом кількох років (82-79 рр. до н.е.) Сулла мав необмежену владу, самостійно вирішував усі питання внутрішньої і зовнішньої політики, нещадно розправлявся з незадоволеними. Він наказав складати проскрипції — списки своїх супротивників, яких він сам засуджував до страти, причому їхнє майно підлягало конфіскації. Сулла ввів до сенату своїх прихильників, скасував посаду цензора, обмежив владу трибуна.
У 79 році до н.е. Сулла сам відмовився від посади диктатора. Однак республіка існувала недовго. Всі спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов були приречені на невдачу. В 59 році до н.е. тепер вже три воєначальники — Цезар, Красс і Пом-пей — захопили владу в Римі і утворили «тріумвірат» («союз трьох»), уклавши неофіційний союз, і зобов'язалися допомагати один одно-
Держава і право античного світу
\
Розділ II
му. Однак між тріумвірами розгоралася ворожнеча. Красс загинув під час війни проти Парфії, суперництво між Помпеєм і Цезарем закінчилося на користь Цезаря. Він і став єдиновладним правителем Риму, закріпивши в 44 році до н.е. за собою посаду безстрокового диктатора, довічного трибуна, консула, претора і привласнивши вищу жрецьку владу великого понтифіка. В 45 році до н.е. він отримав титул імператора — носія вищої військової влади, який до цього інколи давали як нагороду полководцям.
У 44 році до н.е. Цезаря було вбито. Знову Рим стає Республікою, але ненадовго. Вже в 43 році до н.е. утворюється другий тріумвірат. Октавіан, Антоній та Лепід на п'ять років беруть владу в Римі «для упорядкування держави». Після розпаду цього тріумвірату і перемоги над Антонієм Октавіан стає імператором і отримує довічні права народного трибуна і принцепса, а в 27 році до н.е. здобуває повноваження на управління державою і почесний титул Августа — «звеличеного богами». Ця дата і визначає початок нового періоду в історії Римської держави — періоду імперії, який прийнято розподіляти на два етапи: принципат і домінат.
Римська держава в період імперії. З 27 року до н.е. по 284 рік н.е. Римська імперія виступає у формі принципату («принцепс» означає «перший»). Це був час, коли імператорська влада все ще змушена була прикриватися ширмою республіканських установ. Тут од-, ночасно діють дві системи управління. З одного боку, засідає сенат, обираються магістрати — консули, претори і т.д., а з другого, міцнішає та розвивається влада принцепса і нового державного апарату, який ним створюється.
Принцепс відтепер — постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцепс має вищу військову владу — «імперіум», а також одночасно є консулом, цензором, народним трибуном, великим понтифіком, носить титул Августа : «батька вітчизни». У нього є право оголошувати війну і підписувати мир та міжнародні угоди, право вищого кримінального і цивільного суду. Основною опорою, джерелом його могутності і авторитету
стає військо.
Постанови принцепса набувають вищої юридичної сили. В цей час стверджується: «Що вирішив принцепс, то має силу закону». Складовими частинами системи управління принцепса стає «рада друзів», яка згодом перетворюється на постійний орган — консиліум, до якого вво-
54
55
Частина перша
/Історія дерзісави і права _______Стародавнього світу
Держава і право античного світу
\
Розділ II
дять юристів. Поряд зі старою римською скарбницею — ерарієм, якою розпоряджається сенат, з'являється окрема імператорська скарбниця — фіск. Сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, а фіск принцепса—срібну і золоту. Створюється канцелярія принцепса з різними відділами: фінансовим, відділом, що провадив розслідування різних справ, та ін. їх очолювали прокуратори або магістри, яких призначав імператор за власним розсудом. Провадиться розподіл провінцій, які були розбиті тепер на дві категорії: імператорські і сенатські. Імператорськими провінціями управляли намісники, яких призначав сам принцепс, а сенатськими — проконсули або пропретори, призначені сенатом.
Імператор стає головнокомандувачем усіма збройними силами Риму, в його розпорядженні "знаходиться привілейована преторіанська гвардія, яка охороняла імператора і підтримувала внутрішній порядок. Глава преторіанців — префект Преторія, стає довіреною особою принцепса, його найближчим помічником, заступником принцепса-імператора.
У той час як республіканське управління занепадає, апарат принцепса безперервно зростає і посилюється. Республіканське прикриття скоро стає вже непотрібним.
У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). З цього часу починається новий період в історії римської держави — епоха пізньої імперії—домінат. Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінує (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіанрм.
Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів. Присутні, наприклад, під час появи імператора ставали на коліна, цілували край одягу імператора, його взуття.
Серед провідних установ періоду домінату можна вирізнити Державну раду — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.
Державний лад Риму в період імперії (домінат)
ІМПЕРАТОР
Домінує
Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.
До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.
Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин, (285-337 рр.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
У 79 році до н.е. Сулла сам відмовився від посади диктатора. Однак республіка існувала недовго. Всі спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов були приречені на невдачу. В 59 році до н.е. тепер вже три воєначальники — Цезар, Красс і Пом-пей — захопили владу в Римі і утворили «тріумвірат» («союз трьох»), уклавши неофіційний союз, і зобов'язалися допомагати один одно-
Держава і право античного світу
\
Розділ II
му. Однак між тріумвірами розгоралася ворожнеча. Красс загинув під час війни проти Парфії, суперництво між Помпеєм і Цезарем закінчилося на користь Цезаря. Він і став єдиновладним правителем Риму, закріпивши в 44 році до н.е. за собою посаду безстрокового диктатора, довічного трибуна, консула, претора і привласнивши вищу жрецьку владу великого понтифіка. В 45 році до н.е. він отримав титул імператора — носія вищої військової влади, який до цього інколи давали як нагороду полководцям.
У 44 році до н.е. Цезаря було вбито. Знову Рим стає Республікою, але ненадовго. Вже в 43 році до н.е. утворюється другий тріумвірат. Октавіан, Антоній та Лепід на п'ять років беруть владу в Римі «для упорядкування держави». Після розпаду цього тріумвірату і перемоги над Антонієм Октавіан стає імператором і отримує довічні права народного трибуна і принцепса, а в 27 році до н.е. здобуває повноваження на управління державою і почесний титул Августа — «звеличеного богами». Ця дата і визначає початок нового періоду в історії Римської держави — періоду імперії, який прийнято розподіляти на два етапи: принципат і домінат.
Римська держава в період імперії. З 27 року до н.е. по 284 рік н.е. Римська імперія виступає у формі принципату («принцепс» означає «перший»). Це був час, коли імператорська влада все ще змушена була прикриватися ширмою республіканських установ. Тут од-, ночасно діють дві системи управління. З одного боку, засідає сенат, обираються магістрати — консули, претори і т.д., а з другого, міцнішає та розвивається влада принцепса і нового державного апарату, який ним створюється.
Принцепс відтепер — постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцепс має вищу військову владу — «імперіум», а також одночасно є консулом, цензором, народним трибуном, великим понтифіком, носить титул Августа : «батька вітчизни». У нього є право оголошувати війну і підписувати мир та міжнародні угоди, право вищого кримінального і цивільного суду. Основною опорою, джерелом його могутності і авторитету
стає військо.
Постанови принцепса набувають вищої юридичної сили. В цей час стверджується: «Що вирішив принцепс, то має силу закону». Складовими частинами системи управління принцепса стає «рада друзів», яка згодом перетворюється на постійний орган — консиліум, до якого вво-
54
55
Частина перша
/Історія дерзісави і права _______Стародавнього світу
Держава і право античного світу
\
Розділ II
дять юристів. Поряд зі старою римською скарбницею — ерарієм, якою розпоряджається сенат, з'являється окрема імператорська скарбниця — фіск. Сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, а фіск принцепса—срібну і золоту. Створюється канцелярія принцепса з різними відділами: фінансовим, відділом, що провадив розслідування різних справ, та ін. їх очолювали прокуратори або магістри, яких призначав імператор за власним розсудом. Провадиться розподіл провінцій, які були розбиті тепер на дві категорії: імператорські і сенатські. Імператорськими провінціями управляли намісники, яких призначав сам принцепс, а сенатськими — проконсули або пропретори, призначені сенатом.
Імператор стає головнокомандувачем усіма збройними силами Риму, в його розпорядженні "знаходиться привілейована преторіанська гвардія, яка охороняла імператора і підтримувала внутрішній порядок. Глава преторіанців — префект Преторія, стає довіреною особою принцепса, його найближчим помічником, заступником принцепса-імператора.
У той час як республіканське управління занепадає, апарат принцепса безперервно зростає і посилюється. Республіканське прикриття скоро стає вже непотрібним.
У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). З цього часу починається новий період в історії римської держави — епоха пізньої імперії—домінат. Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінує (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіанрм.
Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів. Присутні, наприклад, під час появи імператора ставали на коліна, цілували край одягу імператора, його взуття.
Серед провідних установ періоду домінату можна вирізнити Державну раду — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.
Державний лад Риму в період імперії (домінат)
ІМПЕРАТОР
Домінує
Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.
До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.
Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин, (285-337 рр.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139