Найпоширенішими джерела» , рабства в Афінах були військовий полон, купівля рабів за кордоном» народження від рабині. Відпуск рабів на волю, хоч і траплявся, пре те не був поширеним.
Була ще категорія метеків — чужинців, які постійно проживали в Афінах. Займалися вони ремеслом, торгівлею. Громадянства не|
42
и, Отже не мали можливості брати участь у політичному житті
Афін.
І, нарешті, Рим — це завершальний етап>у розвитку античності,
її останнє піднесення за часів Республіки і остаточне падіння в період імперії.
у період Республіки (VI-! ст. до н.е.) наріжним каменем римського суспільного ладу було правило: людк не рівні між собою. Отже політично повноправними були тільки римські громадяни.
Усе населення Риму розподілялося на вільних і невільників — рабів. Вільне населення, у свою чергу, поділялося на громадян і іноземців — перегримів, громадяни — на повноправних і неповноправних. Були ще вільновідпущеники зі своїм особливим правовим статусом.
Політичні права римські громадяни набували, коли досягали повноліття. Повна правоздатність включала: право брати квіритський шлюб, який давав певні привілеї; повну майнову правоздатність з правом звертатися до суду для захисту своїх матеріальних інтересів; право брати участь у народних зборах; право висувати свою кандидатуру на виборні посади.
Плебеї і патриції на початок III століття до н.е. зрівнялися своєю . правоздатністю. З найбагатших і знатних патриціанських і плебейських родів у III столітті до н.е. став формуватися так званий благородний стан — нобілі. Згодом їх стали називати сенаторським станом.
Розвиток рабства в Римі досяг.свого апогею. Максимального рівня набуває експлуатація рабів, які перетворюються на основних виробників матеріальних благ. Рабів у римському суспільстві не вважали за людей. Раба сприймали як «річ, що говорить». Його можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу, бо він був об'єктом права власності. Раб не міг мати своєї сім'ї, дітей, бути власником майна. По відношенню до рабів рабовласники здійснювали свою абсолютну владу, аж до права на життя свого власного раба.
Існували в римському суспільстві також інші категорії населення. Це були насамперед жителі вільних латинських міст, що входили До складу Лація ще до підкорення його Римом. Після їх завоювання вони не набували прав громадянства Риму, а зберігали своє. Римська Держава надавала їм майнову правоздатність, право виступати в суді, однак вони не брали участі в політичному житті Риму.
Особливу групу складали перегрини. До цієї категорії належали: жителі провінцій, які входили до складу римської держави, але Не набули прав громадянства; жителі общин і держав, незалежних
43
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава І право античного світу
\
Розділ II
І від Риму, але зв'язаних з римською державою; римські громадяни^!
засуджені на вигнання з втратою громадянства. Правове станові ще перегринів визначалося конкретними договорами Риму з тим' іншим народом. ^
Рабовласницькі відносини призводили до загальної незацікавле| ності рабів у наслідках своєї праці, що примушувало рабовласники! шукати ефективніші форми експлуатації. Однією з них став пекулій-частина майна хазяїна, яку він передавав рабу для самостійного веде* господарства і отримання частини прибутку від нього. Другою формс., став колонат — особлива форма експлуатації. Колони — це не раби, І орендарі землі, які потрапляли в економічну залежність від власнвд землі. Згодом стан колона став спадковим.
Наприкінці республіканського періоду практикувався масові відпуск рабів на волю.
§ 3. Державний лад
У,
розвитку держави античного світу можна ві явити ступені, подібні до тих, які були притаманні розвитку суспії но-економічного ладу.
Аристократична республіка Спарта. Першою сходинкою в І витку античної державності була Спарта. В ній виразно помітні рисі первіснообщинної епохи. Основи державного ладу Спарти були кладені, як вважається, в VII столітті до н.е. реформами Лікурга.
На чолі Спарти стояли два архагети, яких у літературі інколй| називають царями. Подвійність цієї посади пояснюється об'єднай-1 ням на початку спартанської історії двох дорійських племен. Владар архагетів була спадковою, наступником архагета ставав його старший син. Становище архагетів було почесним. Вони отримували частину! воєнної здобичі, здійснювали важливі жрецькі функції, розглядалн| і вирішували всілякі спори і конфлікти. Досить сильною спочатк} була і військова влада архагетів: вони очолювали військове ополчен-| ня, в поході мали право на життя та смерть своїх воїнів. Але дос» скоро їх військові права і повноваження були істотно обмежені. 8
Діяли архагети колегіальне, кожне їхнє рішення мало бути узгод*| женим. Однак влада їх не була міцною. Через кожні вісім років ефоН ри провадили ворожіння по зірках і, якщо результати ворожби булІСІ несприятливими, архагетів віддавали до суду або позбавляли владші
Другим органом державної влади в Спарті була рада сі арійшин — герусія, яка збереглася ще з часів родового ладу. До її складу входили двадцять вісім геронтів, що довічно обиралися народними зборами із представників знатних спартанських родів, які досягли шістдесятилітнього віку, і обох архагетів. Герусія займалася важливими державними справами, готувала питання на розгляд народних зборів, мала право призупиняти будь-яке рішення народних зборів.
Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи, в яких обвинуваченому загрожувала смертна кара, вигнання або позбавлення честі. Але дедалі, у зв'язку із посиленням влади ефорів, герусія в державному житті почала відігравати незначну роль.
Народні збори — апела, де зберігалися досить примітивні принципи роботи (наприклад, прийняття рішення криком), не були впливовими в Спарті. Скликалися вони один раз на місяць, у їх роботі брали участь лише повноправні громадяни чоловічої статі, які досягли двадцятилітнього віку і мали земельні клери. На народних зборах приймалися закони, обиралися посадові особи, вирішувалися питання війни і миру і т.ін. Але народні збори мали право лише приймати або відхиляти проекти рішень, внесені герусією або ефорами, не обговорюючи їх по суті. .
Виняткове становище в Спарті займали ефори. Інститут ефорів виник у VIII столітті до н.е. з метою обмеження довічної спадкової влади племінних вождів з боку родової аристократії. Спочатку вони вважалися немовби помічниками архагетів і наглядали за дотриманням порядку на ринках. Однак їхня влада дедалі посилювалася. Вони здійснюють нагляд за способом життя і поведінкою громадян, над належним вихованням молоді, над періеками та ілотами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Була ще категорія метеків — чужинців, які постійно проживали в Афінах. Займалися вони ремеслом, торгівлею. Громадянства не|
42
и, Отже не мали можливості брати участь у політичному житті
Афін.
І, нарешті, Рим — це завершальний етап>у розвитку античності,
її останнє піднесення за часів Республіки і остаточне падіння в період імперії.
у період Республіки (VI-! ст. до н.е.) наріжним каменем римського суспільного ладу було правило: людк не рівні між собою. Отже політично повноправними були тільки римські громадяни.
Усе населення Риму розподілялося на вільних і невільників — рабів. Вільне населення, у свою чергу, поділялося на громадян і іноземців — перегримів, громадяни — на повноправних і неповноправних. Були ще вільновідпущеники зі своїм особливим правовим статусом.
Політичні права римські громадяни набували, коли досягали повноліття. Повна правоздатність включала: право брати квіритський шлюб, який давав певні привілеї; повну майнову правоздатність з правом звертатися до суду для захисту своїх матеріальних інтересів; право брати участь у народних зборах; право висувати свою кандидатуру на виборні посади.
Плебеї і патриції на початок III століття до н.е. зрівнялися своєю . правоздатністю. З найбагатших і знатних патриціанських і плебейських родів у III столітті до н.е. став формуватися так званий благородний стан — нобілі. Згодом їх стали називати сенаторським станом.
Розвиток рабства в Римі досяг.свого апогею. Максимального рівня набуває експлуатація рабів, які перетворюються на основних виробників матеріальних благ. Рабів у римському суспільстві не вважали за людей. Раба сприймали як «річ, що говорить». Його можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу, бо він був об'єктом права власності. Раб не міг мати своєї сім'ї, дітей, бути власником майна. По відношенню до рабів рабовласники здійснювали свою абсолютну владу, аж до права на життя свого власного раба.
Існували в римському суспільстві також інші категорії населення. Це були насамперед жителі вільних латинських міст, що входили До складу Лація ще до підкорення його Римом. Після їх завоювання вони не набували прав громадянства Риму, а зберігали своє. Римська Держава надавала їм майнову правоздатність, право виступати в суді, однак вони не брали участі в політичному житті Риму.
Особливу групу складали перегрини. До цієї категорії належали: жителі провінцій, які входили до складу римської держави, але Не набули прав громадянства; жителі общин і держав, незалежних
43
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
Держава І право античного світу
\
Розділ II
І від Риму, але зв'язаних з римською державою; римські громадяни^!
засуджені на вигнання з втратою громадянства. Правове станові ще перегринів визначалося конкретними договорами Риму з тим' іншим народом. ^
Рабовласницькі відносини призводили до загальної незацікавле| ності рабів у наслідках своєї праці, що примушувало рабовласники! шукати ефективніші форми експлуатації. Однією з них став пекулій-частина майна хазяїна, яку він передавав рабу для самостійного веде* господарства і отримання частини прибутку від нього. Другою формс., став колонат — особлива форма експлуатації. Колони — це не раби, І орендарі землі, які потрапляли в економічну залежність від власнвд землі. Згодом стан колона став спадковим.
Наприкінці республіканського періоду практикувався масові відпуск рабів на волю.
§ 3. Державний лад
У,
розвитку держави античного світу можна ві явити ступені, подібні до тих, які були притаманні розвитку суспії но-економічного ладу.
Аристократична республіка Спарта. Першою сходинкою в І витку античної державності була Спарта. В ній виразно помітні рисі первіснообщинної епохи. Основи державного ладу Спарти були кладені, як вважається, в VII столітті до н.е. реформами Лікурга.
На чолі Спарти стояли два архагети, яких у літературі інколй| називають царями. Подвійність цієї посади пояснюється об'єднай-1 ням на початку спартанської історії двох дорійських племен. Владар архагетів була спадковою, наступником архагета ставав його старший син. Становище архагетів було почесним. Вони отримували частину! воєнної здобичі, здійснювали важливі жрецькі функції, розглядалн| і вирішували всілякі спори і конфлікти. Досить сильною спочатк} була і військова влада архагетів: вони очолювали військове ополчен-| ня, в поході мали право на життя та смерть своїх воїнів. Але дос» скоро їх військові права і повноваження були істотно обмежені. 8
Діяли архагети колегіальне, кожне їхнє рішення мало бути узгод*| женим. Однак влада їх не була міцною. Через кожні вісім років ефоН ри провадили ворожіння по зірках і, якщо результати ворожби булІСІ несприятливими, архагетів віддавали до суду або позбавляли владші
Другим органом державної влади в Спарті була рада сі арійшин — герусія, яка збереглася ще з часів родового ладу. До її складу входили двадцять вісім геронтів, що довічно обиралися народними зборами із представників знатних спартанських родів, які досягли шістдесятилітнього віку, і обох архагетів. Герусія займалася важливими державними справами, готувала питання на розгляд народних зборів, мала право призупиняти будь-яке рішення народних зборів.
Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи, в яких обвинуваченому загрожувала смертна кара, вигнання або позбавлення честі. Але дедалі, у зв'язку із посиленням влади ефорів, герусія в державному житті почала відігравати незначну роль.
Народні збори — апела, де зберігалися досить примітивні принципи роботи (наприклад, прийняття рішення криком), не були впливовими в Спарті. Скликалися вони один раз на місяць, у їх роботі брали участь лише повноправні громадяни чоловічої статі, які досягли двадцятилітнього віку і мали земельні клери. На народних зборах приймалися закони, обиралися посадові особи, вирішувалися питання війни і миру і т.ін. Але народні збори мали право лише приймати або відхиляти проекти рішень, внесені герусією або ефорами, не обговорюючи їх по суті. .
Виняткове становище в Спарті займали ефори. Інститут ефорів виник у VIII столітті до н.е. з метою обмеження довічної спадкової влади племінних вождів з боку родової аристократії. Спочатку вони вважалися немовби помічниками архагетів і наглядали за дотриманням порядку на ринках. Однак їхня влада дедалі посилювалася. Вони здійснюють нагляд за способом життя і поведінкою громадян, над належним вихованням молоді, над періеками та ілотами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139