Такими трьома провідними напрямками в роботі державного механізму були: фінансове відомство, або відомство по пограбуванню свого власного народу; військове відомство, або відомство по пограбуванню інших народів, і відомство громадських або публічних робіт, головним завданням якого була турбота про іригаційну систему.
Це були системи органів державного апарату, які відали тією чи іншою сферою державного життя. Фінансове відомство займалося накладенням і стягуванням податків, поборів та мит, стежило за наповненням царської казни і т.ін. Відомство військових справ займа-
19
Частина перша
/Історія держави і права ____ ________Стародавнього світу ___
лося обороною країни від нападів сусідів, забезпеченням кордонів держави системою оборонних споруд та гарнізонами воїнів, матері-альним забезпеченням військ, їх озброєнням тощо. Відомство публічних робіт становило систему органів, які займалися організацією, проведенням і забезпеченням суспільне необхідних громадських робіт, передусім іригаційної системи, каналів, водосховищ, будівництвом палаців, храмів, пірамід, вирубанням лісів, прокладанням доріг і т.д. У Стародавній Індії спеціальні чиновники контролювали розподілення води на поля, вели боротьбу з наслідками стихійного лиха: повенями, затопленнями, пожежами, засухою,
Слід мати на увазі, що всі ці відомства діяли в тісному взаємозв'язку, їхні функції часто перепліталися, бо чіткого розмежування компетенції між ними не було. Часто одні і ті ж державні органи виконували різні функції.
Двірцевій системі був властивий дуже високий ступінь централізації управління,'що знаходило свій вияв у намаганні перенести рішення всіх важливих питань до центральних органів — в палац. Звідси—лереважний зв'язок між ланками державного механізму за вертикаллю, вирішення найвищим сановником — чатіг нубандою, головним мантрином, сяном — найрізноманітніших питань не тільки центрального, а й місцевого управління.
Місцевий апарат безпосередньо реалізував основні державні функції. Як правило, вся територія давньосхідних імперій поділялася на декілька великих намісництв (областей, номів, округів тощо). Чиновникам, що стояли на чолі таких адміністративних одиниць, надавалися дуже великі повноваження. Це викликало постійну загрозу сепаратистських тенденцій, призводило, як це було, наприклад, в Китаї, до розпаду єдиної держави на окремі царства. Низовою ланкою в системі управління протягом усієї історії давньосхідних держав була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. В Індії, Месопотамії, Єгипті, Китаї представники общинної адміністрації (старости, члени общинної або сільської ради, обліковці тощо) стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції, організовували працю селян.
Таким чином, сувора централізація в побудові і діяльності царської адміністрації поєднувалась у державах Стародавнього Сходу з общинним самоврядуванням, притаманним низовій ланці управління.
20
, 'Іерж'ивч і право Стародавнього Сходу
Розділ І
Основні елемсчти східної теократії
Визначення
1. Монархія з необмеженою владою бсжеСгвечного правителя, правителя-бога
2. Наявність дворецького — першого і найближчого помічника правителя
3. Двірцева система управління
4. Наявність трьох відомств
5. Сувора централізація у сфері державного управління
6. Сільська община — низова ланка адміністративного поділу і управління
Зміст
Правитель — фараон, раджа, лугаль, вак •— має всю повноту світської'Іа інколи і релігійної влади \ Дворецький — чаті, сян, нубанда. головний мантрин — очолює як палацевих слуг, так і всіх чиновника державного апарату
Палац правителя — вершина всього державного механізму_____
Військове, фінансове і публічних, або громадських робіт
Переважні зв'язки окремих ланок державного апарату за вертикаллю
Збереження органів общинного самоврядування1 общинних зборів, общинної ради, старости, скарбника__________________
Військова організація. У країнах Стародавнього Сходу армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішньої функції держави, але і для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій, посилення необмеженої влади правителя. В Індії, наприклад, вважалося, що тільки військо зможе забезпечити належний догляд за підданими.
Основою збройних сил у всіх давньосхідних державах були добірні частини, які охороняли правителя. Так, у Вавилоні царська охорона формувалася з професійних воїнів (редум, баірум), які отримували за свою службу в користування майно «ілку». Привілейовані загони воїнів — «супутників правителя» — були в Єгипті. В Урарту населення однієї з областей спеціально вирощувало коней для особистого кінного загону правителя. В Китаї в II—І століттях до н.е. було створено дві постійні армії: південну і північну. Південна армія вклю-чааа до свого складу сторожу, охоронців правителя, північна — охороняла столицю. Воїни цих двох армій звільнялися від воєнних походів і були на утриманні імператорського двору.
У разі необхідності військо поповнювалося за рахунок ополчення вільного населення. Військова повинність сглян-общпнників була дуже тяжкою, їм доводилося давати не тільки людей, але й поставляти коней, вози, фураж, працювати на будівництві фортець і укріплень. Армії давньосхідних держав були грізною силою. У Єгипті кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тисяч чоловік.
21
Частина перша
/Історія держави і права _______Стародавнього світу
Ще більш значними були індійські армії. Військо правителя IV століття до н.е. Чандрагупти, наприклад, налічувало 600 тисяч піших воїнів, ЗО тисяч вершників і дев'ять тисяч бойових слонів, і це — окрім бойових колісниць, транспортних та допоміжних частин.
Військовій справі приділялася особлива увага. Для управління військами створювався спеціальний апарат. Верховним воєначальником вважався сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники колісниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових чиновників розрізнялися начальники окремих загонів, молодші воєначальники, командири сотень, десятків і п'ятірок. У Китаї найважливіші питання вирішувала військова рада, засідання якої відбувалися в храмі предків правителя. У Стародавній Індії подібна рада налічувала ЗО членів і поділялася на шість відділень, які відали підготовкою окремих родів війська.
Величезних успіхів у країнах Стародавнього Сходу досягло військове мистецтво. У VI столітті до н.е. в Китаї з'явився «Трактат про воєнне мистецтво», написаний видатним полководцем того часу Суньцзі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139