Масовий народний рух, спрямований"-проти іноземних імперіалістів, маньчжурських та китайських феодалів, у 1850-1864 роках вилився у Велику селянську війну.
Розпочавши відверту війну за знищення маньчжурської династії Цин, повстанці відразу ж взялися за створення Тайпін тяньго (Небесної держави великого благоденства). Як наслідок, встановлюється монархічна форма правління і побудова величезного, розгалуженого державного апарату.
У 1853 році після захоплення повстанцями-тайпінами Нанкіна місто перейменували в Тяньцзінь (Небесна столиця) і зробили центром Тайпіньської держави. Був розроблений і опублікований документ під назвою Земельна система Небесної династії — своєрідна конституція Тайпінської держави, спрямована на побудову патріархального суспільства з рисами воєнізованого примітивно-зрівняльного устрою.
Розмах революційних виступів селян був таким значним, що Тай-пінську державу, яка існувала понад десять років, було розгромлено лише спільними зусиллями правлячих військ маньчжурських і китайських феодалів і збройних сил Англії, Франції і США тільки в 1864 році. Тайпін тяньго було знищено. Але повстання тайпінів відіграло велику прогресивну роль. Воно вразило основи феодального ладу на величезній території Китаю, стало важливим історичним етапом антифеодальної боротьби китайського народу.
Розвиток державного ладу імперії Цин. Щоб утримати в покорі багатомільйонне населення Китаю, правляча верхівка Цинської імперії використовувала успадкований від попередніх часів військово-феодальний бюрократичний державний апарат.
На чолі держави стояв імператор — богдихан. У нього була законодавча, виконавча, військова і судова влада, яка переходила в спадщину до старшого сина. Якщо наступник престолу був малолітній, встановлювалося регентство. Особа богдихана обожнювалася, він, як і раніше, вважався «сином Неба» (тяньцзи).
Центральний державний апарат, який очолював імператор, був централізованим. Дорадчим органом у богдихана залишалася Дер-
261
т
Частина третя
/Історія держави і права __________Нового часу____
жавна рада (нейге), через яку проходили всі важливі військові і державні справи. Поряд знаходилася ще одна впливова установа — власна канцелярія імператора. Помітно зростає в XIX столітті значення такого важливого органу, як Військова рада.
До складу центрального державного апарату входило також шість відомств: відомство чинів, відомство фінансів, відомство ритуалів, військове відомство, відомство покарань і відомство громадських робіт. Окрім цих відомств у центральному апараті було багато інших установ і посадових осіб. Створювалися різні управління: палацових справ, поліцейської служби, у справах васальних територій та ін.
В адміністративному відношенні імперія Цин розподілялася на провінції, області, округи, повіти. На чолі провінцій стояли губернатори, яких призначав богдихан з представників маньчжурської знаті.
Розгалужений державний апарат потребував великої кількості різноманітних чиновників, які підрозділялися на дев'ять рангів. До 1906 року зберігалася екзаменаційна система відбору на державні посади. Претенденти, які успішно складали іспити, отримували науковий ступінь, що давало можливість увійти до особливого стану шеньші.
Збройні сили Цинської імперії складалися з великих військових
з'єднань регулярної армії, так званих «восьми прапорів» (жовтого,
жовтого з каймою, червоного, червоного з каймою і т.д.),-які були
сформовані з маньчжурів. Були ще війська «зеленого прапора», де
. служили китайці.
Рух за реформи наприкінці XIX століття та його наслідки.
Розвиток у Китаї капіталістичних відносин потребував державно-правових реформ. Передові люди з поміщиків та молодої китайської буржуазії бачили, що країні загрожує небезпека повного поневолення іноземними державами, і тому вимагали проведення відповідних реформ. На чолі цього буржуазного за своїм характером руху встав учений конфуціанець Кан Ювей, який розробив утопічну теорію «великого єднання». Меморандум цієї групи, що був опублікований 1895 року, вимагав посилення опору іноземним агресорам, зміцнення державної влади, створення дорадчого органу поряд з імператором і т.д. Одинадцятого липня 1898 року за пропозицією Кан Ювея та його прихильників імператор Гуансюй видав указ «Про встановлення основної лінії державної політики», що означало початок у Китаї політики помірних буржуазних реформ. За період з 11 червня до 21 вересня 1898 року («Сто днів реформ») реформатори намагалися здійсни-
262
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\
Розділ II
ти свої плани. Імператор видав значну кількість указів про реформи: про заохочення залізничного будівництва, про розвиток ремесел і промисловості і т.д. Намічалися заходи по* обмеженню влади старої маньчжурської аристократії. Проголошувалося, що віднині на державні посади будуть призначатися «талановиті представники народу», передбачалася реорганізація державного апарату, а також проведення модернізації збройних сил. Була створена Конституційна палата для обговорення проекту конституції. Однак незадоволення маньчжурської аристократії і деяких верств китайських феодалів політикою реформ привело до двірцевого перевороту. Двадцять другого вересня 1898 року прихильники реформ були заарештовані, Кан Ювей втік за кордон. Імператор Гуансюй був ув'язнений у фортеці, а від його імені був виданий указ про скасування всіх реформ. Влада в країні перейшла до імператриці-вдови Цисі, яка встановила в Китаї регентське управління.
Таким чином, спроба групи ліберальних поміщиків і буржуазії на чолі з Кан Ювеєм зміцнити Цинську імперію шляхом економічних і політичних реформ закінчилася поразкою. Однак Цинський двір вимушений був маневрувати, погоджуючись на помірні політичні перетворення.
Маньчжурський уряд обіцяє провести референдум, а в майбутньому — перейти до конституційної монархії. Видаються імператорські укази, присвячені введенню конституції. В 1908 році був опублікований проект Основних положень конституційних законів і Програма конституційних перетворень, розрахована на дев'ять років. Незабаром цей строк був скорочений до шести років.
Але ці конституційні маневри і обіцянки не дали бажаних для Цинськоі імперії наслідків. Революційний рух наростав, наближалася революція.
Сіньхайська революція1911-1913 років. На початку XX століття в Китаї відбувалося нове піднесення національно-визвольного руху. Очолив його відомий революціонер-демократ Сунь Ятсен. Він повів боротьбу проти Цинської монархії і в 1905 році з розрізнених емігрантських революційних організацій створив загальнокитайсь-кий союз Тунминхой (Об'єднаний союз товариств).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139