74
У УШ-Х століттях з'являються перші сербські князівства, серед яких найбільш відомі Рашка та Зета. У XII столітті сербські землі об'єднуються в єдине князівство, яке в 1217, році перетворюється на королівство.
Поява держави на польських землях датується скоріше всього X століттям, підтвердженням чому є князювання Мешко І (960-992 рр.).
На західнослов'янських землях на початку IX століття з'являється Великоморавське князівство. Після угорської навали 906 року воно зникає. З цього часу починається історія Чеського князівства, яке в середині X століття стає феодальною державою.
І нарешті зовсім іншим шляхом відбувалось утворення феодаль,-ної держави Візантії. Передумовою її виникнення був розподіл Римської імперії на дві частини — Східну і Західну. Столицею східної частини імперії став Константинополь, як було названо в 330 році старе місто Візантій. З IV століття до середини VII століття у Візантії відбувався процес розкладу рабовласницького ладу і зародження в надрах візантійського суспільства елементів феодалізму, остаточна перемога якого датується ІХ-ХІ століттями.
Період феодалізму в країнах Європи охоплює значний проміжок часу. Внаслідок цього феодальна держава і право, які не залишають-, ся незмінними протягом феодальної епохи, потребують додаткової періодизації.
Що стосується європейських держав, то доцільним буде виділення трьох основних етапів, у межах яких проявлялися загальні закономірності їх державно-правового розвитку:
1) період ранньофеодальної монархії;
2) період станово-представницької монархії;
3) період абсолютної монархії.
Кожному з цих періодів були властиві свої характерні риси, свої особливості.
§ 2. Ранньофеодальна монархія
Ханньофеодальна монархія — це період виникнення і становлення феодального суспільства, феодальної держави і права. Вона охоплює повністю всю історію держави Франків (УІ-ІХ ст.), а також перший" період в історії феодальної Англії, феодальної Франції, феодальної Німеччини, який тривав з IX до XIII століття. Як ранньофеодальну монархію можна характеризувати історію феодаль-
,75
Частина друга
Історія держави і права ____Середні* віків____
Феодальна держала і пра<н> в країнах Європи
л
Розділ І
ної Болгарії (УІІ-Х1У ст.) та Сербії (ХІІ-Х1У сі.), а також перший період у розвитку феодальної Польщі (ІХ-ХІУ ст.) та Чехії (Х-ХІУ ст.).
Формування і розвиток феодальних суспільно-економічних відносин. В умовах ранньофеодальної монархії проходить утвердження феодальної системи. Відбувається розвиток феодальної власності на землю. Вільний від усяких обов'язків і повинностей алод поступався місцем бенефіцію — умовній службовій власності на землю, та спадковому феоду, власник якого теж повинен був служити своєму сюзерену. Одночасно відбувається соціальне розшарування, формування панівної верстви феодалів-землевласників і пригнобленого феодально-залежного, а потім і покріпаченого селянства.
Вже в державі Франків досить рано з'являються чітко відокремлені одна від одної такі соціальні групи, як служила знать, вільні фран-ки-общинники і напіввільні лити при збереженні певної кількості рабів.
Найвиразніше соціальні відмінності у франкському суспільстві виявлялися у ставленні до рабів. Раб на відміну від вільного франка-общинника розглядався як річ, його викрадення прирівнювалося до викрадення тварини. Рабська праця, однак, не набула великого поширення у франків.
Салічна Правда — правовий пам'ятник франків, який датується V століттям, свідчить про майнове розшарування франкського суспільства. Разом з тим зберігалося багато старих общинних порядків: існувала общинна власність на поля, луки, пустки, зберігалися рівні права селян на общинний земельний наділ. У цей час лише зароджується поняття аллоду у вигляді зародків спадкової передачі земельного наділу.
Процеси феодалізації посилюються у франків під час завойовницьких воєн УІ-УІІ століть, коли до рук франкських королів і королівських дружинників переходить значна частина галло-римських маєтків у Північній Галлії. Служила знать, як і самі королі, що захопили право розпоряджатися завойованою землею, стають великими власниками земель, худоби, рабів. Франкська верхівка у цей час поповнюється частиною галло-римської аристократії, яка переходить на службу до франкських королів.
Бурхливим розвитком феодальних відносин характеризується VIII століття. У цей час у франкському суспільстві відбувається аграрний переворот, який приводить до широкого утвердження великої земельної власності, до зростання приватної влади феодальних магнатів, до втрати общинниками своїх земельних наділів.
З середини VIII століття І:а основі поширення договорів комендації (протегування), прекарія, коли селянин віддавав землю землевласнику, а потім отримував її від нього вже на праві володіння, а не власності, закабаленкя та ін., розвивалася майнова і особиста залежність раніше вільного селянства від феодальних землевласників. Селянство поступово втрачало не лише право власності на свої земельні ділянки,- а й особисту волю. Передусім це відчували на собі боржники, які не мали змоги повернути борг, безземельні і т.ін. Активно сприяла цьому процесу держава, яка вже з IX століття забороняла переходи селян з одного маєтку до іншого, вимагала, щоб кожна вільна людина знайшла собі сеньйора.
У Франції в ІХ-ХІ століттях відбувалось остаточне оформлення феодально-залежного селянства, серед якого розрізнялося декілька категорій: серви, яких розглядали як просту належність до землі, та вілани, яких вважали вільними держателями землі. На дві групи розпадалося і селянство Німеччини (вільні чиншовики і напіввільні лити). Різноманітні категорії залежного селянства виникали і в англосаксів, хоч тут до XI століття продовжував зберігатися значний прошарок вільних селян. Але після нормандського завоювання Англії тут у 1086 році був проведений перепис населення, земель, знарядь праці і т.д. Відомості перепису записувалися до реєстру, який отримав назву «Книги страшного суду». Значна частина селян, які залишалися вільними, була переведена до розряду кріпаків. Вони називалися віланами, але за своїм становищем'були близькими до французьких сервів.
У Болгарії в ІХ-Х століттях селянство складалося з трьох подібних груп: баштинників, які зберігали свою батьківську ділянку землі і особисту волю, париків — кріпаків, що відбували панщину і несли інші повинності, і отро1ків-рабів, посаджених на землю. Такі ж групи існували в ХІІ-ХІІІ століттях у Сербії і відповідно називалися: себри, меропхи та отроки (раби). В Чехії в ІХ-ХІ століттях це були вільні «дедичі», покріпачені «седляки» і отроки-раби.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139