Двох останніх вважають навіть засновниками римської юридичної науки.
Ще більшого значення набувають юристи за часів принципату. Розвивається викладацька діяльність юристів, виникають школи права. Важливе місце серед робіт римських юристів займали інституції — праці, які систематично викладали основи римського права з навчальною метою. Найбільш відомі, наприклад, Інституції Гая (II ст. н.е.), що складалися з чотирьох книг. .
Надалі імператор Август дозволив лише найвідомішим юристам давати відповіді, які мали офіційне значення. Ці юристи повинні були записувати свої відповіді-консультації, скріплюючи їх своєю печаткою. Така система була схвалена імператором Адріаном, який підтвердив цей порядок, відповідно до якого тільки погляди певних юристів мали правову, тобто обов'язкову силу.
У посткласичний період за часів домінату основні інститути РИМСЬКОГО права зберігаються у своєму колишньому вигляді. Найбільші зміни відбуваються в джерелах права, серед яких особливої сили наоирає законодавство імператорів. Діяльність юристів було обмеже-Но- В 426 році законами Феодосія II та Валентіана II була визнана Юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, ульпіана, Модестина і Гая.
Велика кількість і невпорядкованість правових джерел викликала °требу в їх систематизації. Перші спроби систематизації імператорського законодавства були зроблені окремими юристами. В 295
62
63
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
році з'явився перший приватний Кодекс Грегоріана, названий на < його укладача. Кодекс отримав офіційне визнання. Слідом за ним І видано Кодекс Гермогеніана, який містив сто двадцять імператор ких конституцій. У 438 році було здійснено першу офіційну код кацію імператорських конституцій — було розроблено Кодекс • досія, який складався з шістнадцяти книг, поділених на титули. ВІ були зібрані розпорядження римських імператорів, починаючи ї| чатку IV століття. Всеосяжна систематизація і кодифікація риме го права була проведена вже в 528-534 роках, тобто після п'а, Західної Римської імперії, у Візантії.
За вказівкою візантійського імператора Юстиніана для код кації всього римського права було створено в 530 році спеціа комісію в складі 17 чоловік під керівництвом видатного римсь юриста Трибоніана. Внаслідок її роботи з'явилося декілька зб| римського права, які пізніше стали єдиним Зведенням законів.
Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:
1) Дигести, або Пандекти, — своєрідна кодифікація праць ви них римських юристів;, яка була видана в 533 році. Вони є найва вішою частиною кодифікації. У Дигестах зібрано уривки майже з І ри тисячі творів 39 найвідоміших римських юристів. Ці фраг розташовано в систематичному порядку і розміщено в п'ятдесяти! гах, кожна з яких ділиться на титули з особливою назвою, що озій певний юридичний інститут. Дигести стали найбільш відомою і: ною частиною Збірника законів імператора Юстиніана;
2) Інституції — елементарний підручник римського цивіль права для юридичних шкіл. Він поділявся на чотири книги за: ком Інституцій Гая. Інституції набули юридичної сили в 533; них можна було посилатися суддям в процесі вирішення справ;
3) Кодекс Юстиніана (перше видання 529 року, друге — 534 ] Він становив зібрання імператорських конституцій, починаючи: ратора Адріана; складався з дванадцяти книг, з яких І і ІХ-ХІІІ були присвячені різним питанням римського публічного пра II-VIII — приватному праву.
Кодифікаційні роботи були завершені. Щоправда, Юстиніан| намір кодифікувати все наступне законодавство, об'єднавши йс самостійну частину, яка б називалася «Новели». Але це було: но вже після смерті Юстиніана. Значно пізніше збірки новел пс включатися в кодифікацію Юстиніана як самостійна четверта її' тина.
Розділ II
_——-—— __
Таким чином, кодифікація Юстиніана, яка з ХП століття дістає азву Зводу цивільного права (Согриз ]игіз СІУІІІЗ), стає найголовні-Н им"джерелом римського права. Вона є підсумком усієї його попередньої історії.
І
Римське право найдавнішого періоду. Панівною правовою системою в цей період було квіритське, або цивільне право, тобто право пов'язане з римським громадянином. Воно застосовувалося тільки до римських громадян як їх особливий привілей.
Повноправним римським громадянином з повною правоздатністю і дієздатністю могла бути лише вільна людина, яка належала до римської общини — римського народу, і була главою сім'ї — домовладикою.
Історично склалося так, що першою і основною формою власності в Стародавньому Римі була цивільна (квіритська) власність, яка розглядалась як право на повне і виняткове панування (користування, володіння і розпорядження) особи над речами.
Вже Закони XII таблиць приділяють значну увагу праву приватної власності, об'єктами якої були хатнє майно, худоба, будинки, присадибні ділянки, раби і т.д. Але розпорядження такою власністю мало свої особливості.
Усі речі, які не були вилучені з цивільного обороту (наприклад, громадська земля), розподілялися на дві категорії: речі, відчуження яких відбувалося шляхом манципації, і речі, які не потребували ман-ципації. Якщо останні продавалися шляхом їх простої передачі, без дотримання будь-яких формальностей, то перша категорія речей, до якої належали раби, робоча худоба, землі та будівлі, сільські сервітути, потребувала для цього специфічного і досить складного обряду манципації. Під час продажу таких речей мали бути присутні як свідки п'ять повнолітніх римських громадян, і шостий, який тримав ваги. Покупець брав шматок міді і промовляв урочисту формулу: «Стверджую, що ця річ по праву квіритів належить мені і повинна вважатися купленою мною за цей метал на цих вагах». Потім він ударяв шматком міді по вагах і передавав мідь продавцю. Це і було ствердженням переходу права власності на річ від однієї особи до іншої.
Все це свідчилсгпро те, що манциповані речі пізніше від інших Дістали статус приватної власності і за їх розподілом деякий час все 1116 зберігався колективний контроль, передусім з боку сусідів.
Квіритському праву був відомий ще один спосіб переходу права власності. Це був фіктивний судовий спір, що відбувався в присут-
64
65
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
ності претора. Покупець урочисто заявляв, що дана річ належі йому. Продавець не заперечував, і претор присуджував річ покуг.. Встановлене таким способом право власності називали квіритсь» власністю, оскільки воно базувалось на Законах XII таблиць.
Можна було набути річ у власність і на підставі тривалого діння нею. Для рухомого майна Закони XII таблиць визначали сі набувної давності в один рік, для нерухомого — у два роки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
Ще більшого значення набувають юристи за часів принципату. Розвивається викладацька діяльність юристів, виникають школи права. Важливе місце серед робіт римських юристів займали інституції — праці, які систематично викладали основи римського права з навчальною метою. Найбільш відомі, наприклад, Інституції Гая (II ст. н.е.), що складалися з чотирьох книг. .
Надалі імператор Август дозволив лише найвідомішим юристам давати відповіді, які мали офіційне значення. Ці юристи повинні були записувати свої відповіді-консультації, скріплюючи їх своєю печаткою. Така система була схвалена імператором Адріаном, який підтвердив цей порядок, відповідно до якого тільки погляди певних юристів мали правову, тобто обов'язкову силу.
У посткласичний період за часів домінату основні інститути РИМСЬКОГО права зберігаються у своєму колишньому вигляді. Найбільші зміни відбуваються в джерелах права, серед яких особливої сили наоирає законодавство імператорів. Діяльність юристів було обмеже-Но- В 426 році законами Феодосія II та Валентіана II була визнана Юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, ульпіана, Модестина і Гая.
Велика кількість і невпорядкованість правових джерел викликала °требу в їх систематизації. Перші спроби систематизації імператорського законодавства були зроблені окремими юристами. В 295
62
63
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
році з'явився перший приватний Кодекс Грегоріана, названий на < його укладача. Кодекс отримав офіційне визнання. Слідом за ним І видано Кодекс Гермогеніана, який містив сто двадцять імператор ких конституцій. У 438 році було здійснено першу офіційну код кацію імператорських конституцій — було розроблено Кодекс • досія, який складався з шістнадцяти книг, поділених на титули. ВІ були зібрані розпорядження римських імператорів, починаючи ї| чатку IV століття. Всеосяжна систематизація і кодифікація риме го права була проведена вже в 528-534 роках, тобто після п'а, Західної Римської імперії, у Візантії.
За вказівкою візантійського імператора Юстиніана для код кації всього римського права було створено в 530 році спеціа комісію в складі 17 чоловік під керівництвом видатного римсь юриста Трибоніана. Внаслідок її роботи з'явилося декілька зб| римського права, які пізніше стали єдиним Зведенням законів.
Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:
1) Дигести, або Пандекти, — своєрідна кодифікація праць ви них римських юристів;, яка була видана в 533 році. Вони є найва вішою частиною кодифікації. У Дигестах зібрано уривки майже з І ри тисячі творів 39 найвідоміших римських юристів. Ці фраг розташовано в систематичному порядку і розміщено в п'ятдесяти! гах, кожна з яких ділиться на титули з особливою назвою, що озій певний юридичний інститут. Дигести стали найбільш відомою і: ною частиною Збірника законів імператора Юстиніана;
2) Інституції — елементарний підручник римського цивіль права для юридичних шкіл. Він поділявся на чотири книги за: ком Інституцій Гая. Інституції набули юридичної сили в 533; них можна було посилатися суддям в процесі вирішення справ;
3) Кодекс Юстиніана (перше видання 529 року, друге — 534 ] Він становив зібрання імператорських конституцій, починаючи: ратора Адріана; складався з дванадцяти книг, з яких І і ІХ-ХІІІ були присвячені різним питанням римського публічного пра II-VIII — приватному праву.
Кодифікаційні роботи були завершені. Щоправда, Юстиніан| намір кодифікувати все наступне законодавство, об'єднавши йс самостійну частину, яка б називалася «Новели». Але це було: но вже після смерті Юстиніана. Значно пізніше збірки новел пс включатися в кодифікацію Юстиніана як самостійна четверта її' тина.
Розділ II
_——-—— __
Таким чином, кодифікація Юстиніана, яка з ХП століття дістає азву Зводу цивільного права (Согриз ]игіз СІУІІІЗ), стає найголовні-Н им"джерелом римського права. Вона є підсумком усієї його попередньої історії.
І
Римське право найдавнішого періоду. Панівною правовою системою в цей період було квіритське, або цивільне право, тобто право пов'язане з римським громадянином. Воно застосовувалося тільки до римських громадян як їх особливий привілей.
Повноправним римським громадянином з повною правоздатністю і дієздатністю могла бути лише вільна людина, яка належала до римської общини — римського народу, і була главою сім'ї — домовладикою.
Історично склалося так, що першою і основною формою власності в Стародавньому Римі була цивільна (квіритська) власність, яка розглядалась як право на повне і виняткове панування (користування, володіння і розпорядження) особи над речами.
Вже Закони XII таблиць приділяють значну увагу праву приватної власності, об'єктами якої були хатнє майно, худоба, будинки, присадибні ділянки, раби і т.д. Але розпорядження такою власністю мало свої особливості.
Усі речі, які не були вилучені з цивільного обороту (наприклад, громадська земля), розподілялися на дві категорії: речі, відчуження яких відбувалося шляхом манципації, і речі, які не потребували ман-ципації. Якщо останні продавалися шляхом їх простої передачі, без дотримання будь-яких формальностей, то перша категорія речей, до якої належали раби, робоча худоба, землі та будівлі, сільські сервітути, потребувала для цього специфічного і досить складного обряду манципації. Під час продажу таких речей мали бути присутні як свідки п'ять повнолітніх римських громадян, і шостий, який тримав ваги. Покупець брав шматок міді і промовляв урочисту формулу: «Стверджую, що ця річ по праву квіритів належить мені і повинна вважатися купленою мною за цей метал на цих вагах». Потім він ударяв шматком міді по вагах і передавав мідь продавцю. Це і було ствердженням переходу права власності на річ від однієї особи до іншої.
Все це свідчилсгпро те, що манциповані речі пізніше від інших Дістали статус приватної власності і за їх розподілом деякий час все 1116 зберігався колективний контроль, передусім з боку сусідів.
Квіритському праву був відомий ще один спосіб переходу права власності. Це був фіктивний судовий спір, що відбувався в присут-
64
65
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
ності претора. Покупець урочисто заявляв, що дана річ належі йому. Продавець не заперечував, і претор присуджував річ покуг.. Встановлене таким способом право власності називали квіритсь» власністю, оскільки воно базувалось на Законах XII таблиць.
Можна було набути річ у власність і на підставі тривалого діння нею. Для рухомого майна Закони XII таблиць визначали сі набувної давності в один рік, для нерухомого — у два роки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139