Якщо колоніальний парламент виносив вотум недовіри колоніальному уряду, роль якого виконувала Рада при губернаторі, то уряд міг бути розпущеним. Поступово представницьке правління з відповідальними міністерствами набувають і інші переселенські колонії.
.Для всіх цих колоній дуже важливе значення мав виданий 1865 року Акт РІро дійсність колоніальних законів. Відповідно до нього акти законодавчих органів переселенських колоній можна було визнати недійсними тільки в тому разі, коли вони якось суперечили актам британського парламенту, що стосувалися цієї колонії. Крім цього, законодавчі органи колоній одержали право засновувати судові органи і видавати акти, які регулювали їх діяльність.
У 1867 році британський парламент прийняв Акт про Британську Північну Америку, який став Конституцією Канади. Самоврядування Канади втілювало основні риси англійської конституційної практики: двопалатний парламент, відповідальний уряд, прем'єр-міністр. Главою Канади проголошувався король Англії, якого репрезентував генерал-губернатор з дуже широкими правами.
В акті 1867 року Канада була названа домініоном. Надалі таким терміном почали називати колонії, які мали право на самоврядування, а Конституція Канади стала зразком наступних конституцій британських домініонів.
Наприкінці XIX століття Англія вимушена була погодитися на об'єднання кількох розрізнених австралійських колоній у федеративний союз. Конституція Австралійського союзу, яка набула чинності з 1 січня 1901 року, була побудована, як і канадська. Двопалатний парламент, уряд і генерал-губернатор, що представляв англійську корону, — такою була структура вищих органів влади і управління.
У 1909 році права домініону були надані насильно приєднаному Південно-Африканському союзу. Уряд домініону мав досить значну владу по відношенню до провінцій.
Починаючи з 1887 року, уряд Великобританії став практикувати «колоніальні» конференції за участю урядів домініонів. Надалі вони отримали назву «імперських конференцій».
Французька колоніальна імперія. Початок французької колоніальної експансії можна датувати XVI століттям. Франція вимуше-
273
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
на була вести важку боротьбу з такими конкурентами, як Іспанія і Португалія. На початку XVII століття Франція проникає в Канаду, потім захоплює Мартишку, Гваделупу, частину Гаїті, починає війну в Китаї. Але потім настає період невдач. Франція втрачає Канаду, Індію і деякі інші території, і вони переходять до Англії.
Нові колоніальні загарбання Франція розпочинає вже після буржуазної революції. У 1830 році починається завоювання Алжиру. В середині XIX століття були захоплені Кхмер (Кампучія), Мавританія. На кінець XIX століття виникає величезна колоніальна імперія, до складу якої були включені Туніс, Марокко, Сенегал, Гвінея, Французьке Конго та ін. Якщо в 1870 році населення французьких колоній налічувало шість мільйонів чоловік, то до початку Першої світової війни воно становило 55 мільйонів чоловік.
З метою організації управління французькі колоніальні володіння були розділені на чотири генерал-губернаторства: Французька Західна Африка, Французька екваторіальна Африка, Мадагаскар і Індокитай.
Індокитай, який був найбагатшим володінням, у свою чергу розподілявся на декілька частин: Кохінхіна (Південний В'єтнам), Аннам (Центральний В'єтнам), Тонкій (Північний В'єтнам), Камбоджа, Лаос. Генерал-губернатор Індокитаю мав верховну владу по відношенню до всіх місцевих резидентів.
Алжир знаходився у розпорядженні міністерства внутрішніх справ. Країна була поділена на три департаменти (Північний Алжир) і південну територію. На чолі громадянського управління департаментами були поставлені префекти і генеральні ради. Але місцеве населення у своїх справах повинно було звертатися до військової влади.
У Тунісі і Марокко французький уряд залишив місцевих монархів, які перебували під контролем французьких резидентів. Французьке військове командування розділило Туніс і Марокко на військові округи на чолі з дивізійними генералами. Під час загострення національно-визвольного руху до цих офіцерів переходили всі повноваження державної влади.
Колоніальні імперії Голландії і Португалії. У ХУІ-ХУІІ століттях Голландія, на той час одна з найбільш розвинутих країн Європи, докладала багато зусиль, щоб оволодіти Ост-Індією. Після важкої боротьби з Англією Голландія утвердилася в Індонезії.
274
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\_
Розділ II
Свої колоніальні володіння в Африці створила Португалія, яка заволоділа Анголою, Мозамбіком, частиною Гвінеї.
Глава IX
ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК БУРЖУАЗНОГО ПРАВА
Буг
уржуазне право виникає разом Із становленням буржуазної держави і розвивається як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феодального права. Відкидалися лише ті частини попереднього права, які ставали на перешкоді економічним і політичним інтересам буржуазії. Ступінь пра-вонаступництва буржуазного і дореволюційного права (римського, звичаєвого, міського і т.д.) була різною в окремих країнах, але ніде старі правові системи не були знищені повністю. Якась їх частина увійшла до буржуазного права, трансформувалась у його норми.
На момент свого зародження буржуазне право мало прогресивне значення, означало великий прогрес в історії людства. Воно юридичне закріплювало зміну феодальних відносин більш передовими на той час — буржуазними. Утвердження права буржуазного типу супроводжувалося ліквідацією середньовічних обмежень, скасуванням станових привілеїв, феодальної залежності селянства, цехової організації і т.ін. Відкидаючи феодальний партикуляризм, буржуазне право народжувалося в усіх країнах у вигляді національних правових систем.
Центральне місце в буржуазних правових системах було відведено особі, а тому права людини проголошувалися як невідчужувані і священні. А серед принципів буржуазного права дуже важливу роль відігравала рівність, бо юридична рівність ставала однією з основних умов функціонування самої капіталістичної системи господарства.
Не менш важливим принципом буржуазного права є свобода як складова частина і похідна свободи підприємництва, свободи торгівлі, свободи конкуренції і т.д., а також свободи політичної.
Буржуазія прагнула створити суспільство, яке базується на правопорядку. Вона потребувала стабільності. Тому ще одним основним принципом буржуазного права, пов'язаним не тільки із сферою здійснення політичних і особистих прав громадян, але і сферою економічного обороту, був принцип законності.
275
Частина третя
Іс>іи,')ія ЇХ/
ави І праьи часу
ІТроцес виникнення буржуазного права, форми його утворення також визначалися характером І особливостями буржуазних революцій.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
.Для всіх цих колоній дуже важливе значення мав виданий 1865 року Акт РІро дійсність колоніальних законів. Відповідно до нього акти законодавчих органів переселенських колоній можна було визнати недійсними тільки в тому разі, коли вони якось суперечили актам британського парламенту, що стосувалися цієї колонії. Крім цього, законодавчі органи колоній одержали право засновувати судові органи і видавати акти, які регулювали їх діяльність.
У 1867 році британський парламент прийняв Акт про Британську Північну Америку, який став Конституцією Канади. Самоврядування Канади втілювало основні риси англійської конституційної практики: двопалатний парламент, відповідальний уряд, прем'єр-міністр. Главою Канади проголошувався король Англії, якого репрезентував генерал-губернатор з дуже широкими правами.
В акті 1867 року Канада була названа домініоном. Надалі таким терміном почали називати колонії, які мали право на самоврядування, а Конституція Канади стала зразком наступних конституцій британських домініонів.
Наприкінці XIX століття Англія вимушена була погодитися на об'єднання кількох розрізнених австралійських колоній у федеративний союз. Конституція Австралійського союзу, яка набула чинності з 1 січня 1901 року, була побудована, як і канадська. Двопалатний парламент, уряд і генерал-губернатор, що представляв англійську корону, — такою була структура вищих органів влади і управління.
У 1909 році права домініону були надані насильно приєднаному Південно-Африканському союзу. Уряд домініону мав досить значну владу по відношенню до провінцій.
Починаючи з 1887 року, уряд Великобританії став практикувати «колоніальні» конференції за участю урядів домініонів. Надалі вони отримали назву «імперських конференцій».
Французька колоніальна імперія. Початок французької колоніальної експансії можна датувати XVI століттям. Франція вимуше-
273
Частина третя
Історія держави і права ____Нового часу____
на була вести важку боротьбу з такими конкурентами, як Іспанія і Португалія. На початку XVII століття Франція проникає в Канаду, потім захоплює Мартишку, Гваделупу, частину Гаїті, починає війну в Китаї. Але потім настає період невдач. Франція втрачає Канаду, Індію і деякі інші території, і вони переходять до Англії.
Нові колоніальні загарбання Франція розпочинає вже після буржуазної революції. У 1830 році починається завоювання Алжиру. В середині XIX століття були захоплені Кхмер (Кампучія), Мавританія. На кінець XIX століття виникає величезна колоніальна імперія, до складу якої були включені Туніс, Марокко, Сенегал, Гвінея, Французьке Конго та ін. Якщо в 1870 році населення французьких колоній налічувало шість мільйонів чоловік, то до початку Першої світової війни воно становило 55 мільйонів чоловік.
З метою організації управління французькі колоніальні володіння були розділені на чотири генерал-губернаторства: Французька Західна Африка, Французька екваторіальна Африка, Мадагаскар і Індокитай.
Індокитай, який був найбагатшим володінням, у свою чергу розподілявся на декілька частин: Кохінхіна (Південний В'єтнам), Аннам (Центральний В'єтнам), Тонкій (Північний В'єтнам), Камбоджа, Лаос. Генерал-губернатор Індокитаю мав верховну владу по відношенню до всіх місцевих резидентів.
Алжир знаходився у розпорядженні міністерства внутрішніх справ. Країна була поділена на три департаменти (Північний Алжир) і південну територію. На чолі громадянського управління департаментами були поставлені префекти і генеральні ради. Але місцеве населення у своїх справах повинно було звертатися до військової влади.
У Тунісі і Марокко французький уряд залишив місцевих монархів, які перебували під контролем французьких резидентів. Французьке військове командування розділило Туніс і Марокко на військові округи на чолі з дивізійними генералами. Під час загострення національно-визвольного руху до цих офіцерів переходили всі повноваження державної влади.
Колоніальні імперії Голландії і Португалії. У ХУІ-ХУІІ століттях Голландія, на той час одна з найбільш розвинутих країн Європи, докладала багато зусиль, щоб оволодіти Ост-Індією. Після важкої боротьби з Англією Голландія утвердилася в Індонезії.
274
Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\_
Розділ II
Свої колоніальні володіння в Африці створила Португалія, яка заволоділа Анголою, Мозамбіком, частиною Гвінеї.
Глава IX
ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК БУРЖУАЗНОГО ПРАВА
Буг
уржуазне право виникає разом Із становленням буржуазної держави і розвивається як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феодального права. Відкидалися лише ті частини попереднього права, які ставали на перешкоді економічним і політичним інтересам буржуазії. Ступінь пра-вонаступництва буржуазного і дореволюційного права (римського, звичаєвого, міського і т.д.) була різною в окремих країнах, але ніде старі правові системи не були знищені повністю. Якась їх частина увійшла до буржуазного права, трансформувалась у його норми.
На момент свого зародження буржуазне право мало прогресивне значення, означало великий прогрес в історії людства. Воно юридичне закріплювало зміну феодальних відносин більш передовими на той час — буржуазними. Утвердження права буржуазного типу супроводжувалося ліквідацією середньовічних обмежень, скасуванням станових привілеїв, феодальної залежності селянства, цехової організації і т.ін. Відкидаючи феодальний партикуляризм, буржуазне право народжувалося в усіх країнах у вигляді національних правових систем.
Центральне місце в буржуазних правових системах було відведено особі, а тому права людини проголошувалися як невідчужувані і священні. А серед принципів буржуазного права дуже важливу роль відігравала рівність, бо юридична рівність ставала однією з основних умов функціонування самої капіталістичної системи господарства.
Не менш важливим принципом буржуазного права є свобода як складова частина і похідна свободи підприємництва, свободи торгівлі, свободи конкуренції і т.д., а також свободи політичної.
Буржуазія прагнула створити суспільство, яке базується на правопорядку. Вона потребувала стабільності. Тому ще одним основним принципом буржуазного права, пов'язаним не тільки із сферою здійснення політичних і особистих прав громадян, але і сферою економічного обороту, був принцип законності.
275
Частина третя
Іс>іи,')ія ЇХ/
ави І праьи часу
ІТроцес виникнення буржуазного права, форми його утворення також визначалися характером І особливостями буржуазних революцій.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139