Цей звід !Фимінально-процесуального права призначався для всієї величезної 33 своїм складом імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, 81(1 зберігали свої «споконвічні і справедливі звичаї».
З XVII століття в окремих німецьких державах проводяться свої КоДифікації. В середині XVIII століття видаються Кримінальне уло-*ення І цивільний кодекс в Баварії, 1708 року — кримінальне уло-
112
113
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
Розділ І
ження ерцгерцогині Марії-Терезії — Терезіана в Австрії. Добре і мим було і Прусське земське уложення 1784 року.
Нормандське завоювання 1066 року стало рубежем у праве розвитку Англії. Політика Вільгельма Завойовника та його ємців сприяла консолідації правових звичаїв і традицій у ме ної правової системи, загальної для всієї країни, яка дістала: найменування «загального права».
Процес розвитку «загального права» в Англії тісно пов'яз політикою централізації нормандських королів. Важливу роль; му відіграла судова реформа Генріха II, внаслідок якої кор влада встановила контроль над правосуддям за допомогою них судців.
Королівські роз'їздні судді, розглядаючи справи, керува основному місцевими звичаями, про які вони дізнавалися від І них, а також практикою місцевих судів. Одночасно судді вк загальні норми і принципи розгляду судових спорів. Повер до Вестмінстера — резиденції вищих судів Англії, вони від кращі з їх точки зору звичаї. Саме так створювалося «загалі во», яке було неписаним і єдиним для всієї Англії.
Норми «загального права» фіксувалися шляхом записів мс них звітів про судові рішення в збірниках судових протоколи званих «Свитках позовів». З кінця XIII століття складалися се тів, або щорічники, які були для них загальною вказівкою.
З появою щорічників з'являється звичай цитувати аналоги дові рішення для підсилення позиції сторін авторитетом судової! тики. Так рішення Вестмінстерських судів зробилися джерелся|| ва. Вони стали розглядатися як право країни, і на них можна ( сплатися в суді на підтвердження того, що така норма справді Певну роль у виробленні «загального права» Англії відіграли І кі накази, які видавалися позивачу за плату. У кожній справі в* ся окремий наказ, де містилося розпорядження шерифу вш» відповідача з тим, щоб задовольнити позивача. В разі невикої вимог шерифа справа розглядалася в суді. Найбільш розповск ми формами позовів, коли видавався наказ, були справи про в» вання землі, про відшкодування збитків, про повернення боргу. *
Обов'язок судів розглядати справи в судових рамках наказів І чинив формалізм «загального права». Досить скоро склалася фін система наказів. Утворення нових форм позовів дозволялося тії ролівським суддям. Уся ця повільна процедура, яка дорого кой
позрахована на осіб, що мешкали в Лондоні або неподалік нього, а му невдовзі перестала відповідати новим умовам. Тому ще в XIV сто-. • почалося формування нової системи правових норм — «права спра-пливості», більш пристосованої до потреб торгового обороту, що роз-«вався. Позивача, який не знаходив захисту своїх прав у судах «загального права», посилали «за милістю і справедливістю» до короля. Монарх дуже скоро перестав розглядати такі справи особисто і передав їх на розгляд лорду-канцлеру як «провіднику королівської совісті».
Поступово суд лорда-канцлера набирає все більшого значення і впливу, оскільки його діяльність не була обмежена правилами процедури. Формально лорд-канцлер не був зв'язаний діючим правом. Він застосовував норми «загального», римського права, виходячи із «розуміння справедливості». Завдяки цьому тут отримували захист такі інститути, як іпотека, довірча власність і т.д.
Через тещо «загальне право» Англії фіксувалося в протоколах Вестмінстерських судів, стало можливим, а далі і необхідним обґрунтовувати рішення, яке приймав суд, посиланням на попереднє рішення. За часів абсолютизму (ХУ-ХУІ ст.) поступово отримує визнання практика, відповідно до якої загальний принцип дії і застосування права, установлений і підтверджений одним із вищих судів у 'якійсь конкретній справі, набирав значення прецеденту. Тому кожна аналогічна справа, хоч би де вона розглядалася, повинна була спиратися, якщо мав місце збіг фактичних обставин, на .прецедент, створений аналогічним випадком. Поза судовою практикою не було і права.
Характерно, що поступово і рішення лорда-канцлера отримують значення прецедента, але тільки для «судів справедливості».
Серед джерел англійського феодального права особливе місце належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії. Ще наприкінці XII століття вийшла праця верховного судді Гленвіля «Про закони і звичаї Англії» — перший значний коментар до загального Права. Цьому трактату була надана сила джерела права. В середині XIII століття з'явився трактат Г. Брактона «Про закони і звичаї» Англії, в ™ столітті — робота Літтльтона «Про поземельні держання».
Своєрідна правова система, що виросла безпосередньо з римсь-^го права, склалася у Візантії. Пряма спадкоємиця римського і візан-ї'иського права, вона знайшла своє відображення у використанні ператорського законодавства як основного джерела права.
Найвидатнішим візантійським творінням у галузі права став Звід конів імператора Юстиніана 529-534 років. До його складу входи-
114
115
Частина друга
Історія держави І права" ___Середніх віків
Розділ І
ли три основні частини: Дигести, Інституції і Зібрання імпє ких постанов — Кодекс Юстиніапа. В XII столітті кодифікація і назву Согрш» ]игІ5 СІУІІІЗ і на довгі часи визначила основні на розвитку візантійського права.
На шляху застосування в судовій практиці Зводу законів ] ніана виникали серйозні труднощі. Через те 726 року була; Еклога (вибрані закони). Доповненням до Еклоги були Зен кий, Військовий, Морський закони, що заповнювали суттєві І лини. ВIX столітті з'явилася нова переробка Зводу законів ] ана — Прохірон, невдовзі — ще одна переробка з питань ; Епанагога (перероблене повторення). Але всі ці короткі зводаЦ довольняли потреб судової практики. І тоді за часів правлік ратора Лева VI Мудрого були завершені великі кодифікації ти з нової переробки всього законодавства Юстиніана — Ва (Базиліки), тобто царські закони.
Існували у Візантії і приватні юридичні компіляції, се особливо вирізнялося «Керівництво до законів», або «Шес жя», Константина Арменопула (1345 р.).
Своє особливе право у феодальних країнах Європи було ] лене церквою. Називалося воно канонічним, бо його основн}ї| називалися канонами. Це була сукупність релігійних правових на регулювали відносини всередині церкви, а також між церквою і < юши особами. Джерелами церковного права були Святе письмо;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139
З XVII століття в окремих німецьких державах проводяться свої КоДифікації. В середині XVIII століття видаються Кримінальне уло-*ення І цивільний кодекс в Баварії, 1708 року — кримінальне уло-
112
113
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків
Розділ І
ження ерцгерцогині Марії-Терезії — Терезіана в Австрії. Добре і мим було і Прусське земське уложення 1784 року.
Нормандське завоювання 1066 року стало рубежем у праве розвитку Англії. Політика Вільгельма Завойовника та його ємців сприяла консолідації правових звичаїв і традицій у ме ної правової системи, загальної для всієї країни, яка дістала: найменування «загального права».
Процес розвитку «загального права» в Англії тісно пов'яз політикою централізації нормандських королів. Важливу роль; му відіграла судова реформа Генріха II, внаслідок якої кор влада встановила контроль над правосуддям за допомогою них судців.
Королівські роз'їздні судді, розглядаючи справи, керува основному місцевими звичаями, про які вони дізнавалися від І них, а також практикою місцевих судів. Одночасно судді вк загальні норми і принципи розгляду судових спорів. Повер до Вестмінстера — резиденції вищих судів Англії, вони від кращі з їх точки зору звичаї. Саме так створювалося «загалі во», яке було неписаним і єдиним для всієї Англії.
Норми «загального права» фіксувалися шляхом записів мс них звітів про судові рішення в збірниках судових протоколи званих «Свитках позовів». З кінця XIII століття складалися се тів, або щорічники, які були для них загальною вказівкою.
З появою щорічників з'являється звичай цитувати аналоги дові рішення для підсилення позиції сторін авторитетом судової! тики. Так рішення Вестмінстерських судів зробилися джерелся|| ва. Вони стали розглядатися як право країни, і на них можна ( сплатися в суді на підтвердження того, що така норма справді Певну роль у виробленні «загального права» Англії відіграли І кі накази, які видавалися позивачу за плату. У кожній справі в* ся окремий наказ, де містилося розпорядження шерифу вш» відповідача з тим, щоб задовольнити позивача. В разі невикої вимог шерифа справа розглядалася в суді. Найбільш розповск ми формами позовів, коли видавався наказ, були справи про в» вання землі, про відшкодування збитків, про повернення боргу. *
Обов'язок судів розглядати справи в судових рамках наказів І чинив формалізм «загального права». Досить скоро склалася фін система наказів. Утворення нових форм позовів дозволялося тії ролівським суддям. Уся ця повільна процедура, яка дорого кой
позрахована на осіб, що мешкали в Лондоні або неподалік нього, а му невдовзі перестала відповідати новим умовам. Тому ще в XIV сто-. • почалося формування нової системи правових норм — «права спра-пливості», більш пристосованої до потреб торгового обороту, що роз-«вався. Позивача, який не знаходив захисту своїх прав у судах «загального права», посилали «за милістю і справедливістю» до короля. Монарх дуже скоро перестав розглядати такі справи особисто і передав їх на розгляд лорду-канцлеру як «провіднику королівської совісті».
Поступово суд лорда-канцлера набирає все більшого значення і впливу, оскільки його діяльність не була обмежена правилами процедури. Формально лорд-канцлер не був зв'язаний діючим правом. Він застосовував норми «загального», римського права, виходячи із «розуміння справедливості». Завдяки цьому тут отримували захист такі інститути, як іпотека, довірча власність і т.д.
Через тещо «загальне право» Англії фіксувалося в протоколах Вестмінстерських судів, стало можливим, а далі і необхідним обґрунтовувати рішення, яке приймав суд, посиланням на попереднє рішення. За часів абсолютизму (ХУ-ХУІ ст.) поступово отримує визнання практика, відповідно до якої загальний принцип дії і застосування права, установлений і підтверджений одним із вищих судів у 'якійсь конкретній справі, набирав значення прецеденту. Тому кожна аналогічна справа, хоч би де вона розглядалася, повинна була спиратися, якщо мав місце збіг фактичних обставин, на .прецедент, створений аналогічним випадком. Поза судовою практикою не було і права.
Характерно, що поступово і рішення лорда-канцлера отримують значення прецедента, але тільки для «судів справедливості».
Серед джерел англійського феодального права особливе місце належало науковим трактатам найавторитетніших юристів Англії. Ще наприкінці XII століття вийшла праця верховного судді Гленвіля «Про закони і звичаї Англії» — перший значний коментар до загального Права. Цьому трактату була надана сила джерела права. В середині XIII століття з'явився трактат Г. Брактона «Про закони і звичаї» Англії, в ™ столітті — робота Літтльтона «Про поземельні держання».
Своєрідна правова система, що виросла безпосередньо з римсь-^го права, склалася у Візантії. Пряма спадкоємиця римського і візан-ї'иського права, вона знайшла своє відображення у використанні ператорського законодавства як основного джерела права.
Найвидатнішим візантійським творінням у галузі права став Звід конів імператора Юстиніана 529-534 років. До його складу входи-
114
115
Частина друга
Історія держави І права" ___Середніх віків
Розділ І
ли три основні частини: Дигести, Інституції і Зібрання імпє ких постанов — Кодекс Юстиніапа. В XII столітті кодифікація і назву Согрш» ]игІ5 СІУІІІЗ і на довгі часи визначила основні на розвитку візантійського права.
На шляху застосування в судовій практиці Зводу законів ] ніана виникали серйозні труднощі. Через те 726 року була; Еклога (вибрані закони). Доповненням до Еклоги були Зен кий, Військовий, Морський закони, що заповнювали суттєві І лини. ВIX столітті з'явилася нова переробка Зводу законів ] ана — Прохірон, невдовзі — ще одна переробка з питань ; Епанагога (перероблене повторення). Але всі ці короткі зводаЦ довольняли потреб судової практики. І тоді за часів правлік ратора Лева VI Мудрого були завершені великі кодифікації ти з нової переробки всього законодавства Юстиніана — Ва (Базиліки), тобто царські закони.
Існували у Візантії і приватні юридичні компіляції, се особливо вирізнялося «Керівництво до законів», або «Шес жя», Константина Арменопула (1345 р.).
Своє особливе право у феодальних країнах Європи було ] лене церквою. Називалося воно канонічним, бо його основн}ї| називалися канонами. Це була сукупність релігійних правових на регулювали відносини всередині церкви, а також між церквою і < юши особами. Джерелами церковного права були Святе письмо;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139