Внаслiдок такого пiдходу в
процесуальнiй лiтературi дискутууться питання про те, перед ким
суд несе обовязок винесення рiшення.
Однi автори стверджують, що винести рiшення - обовязок
суду як перед державою, так i перед сторонами. iншi доводять,
що суд несе такий обовязок тiльки перед державою. Деякi вва-
жають, що суд несе обовязок без адресата.
Наведенi пiдходи не досить обгрунтованi. Тiльки на перший
погляд здауться, що дана концепцiя служить змiцненню правопо-
1 Див.: Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976. С. 11-13.
52 Глава IV
рядку та охоронi прав громадян. Насправдi ж досягауться проти- ;
лежний ефект: визнання того, що суд несе обовязок винести рiшен-1
ня перед державою, народом i т. д., знiмау з нього вiдповiдальнiсть.
Обовязок перед державою чи народом взагалi обертауться без-
вiдповiдальнiстю. Права громадян тим самим нiвелюються, i ста-
ють маревом обовязки суду. В дiйсностi право громадянина вима-
гати судового захисту своєх прав та iнтересiв, що охороняються
законом, кореспондууться конкретним органам правосуддя, якi
можуть розглядати та вирiшувати цивiльнi справи, а тому i обовя-
зок винести рiшення суд повинен нести тiльки перед сторонами.
Далi слiд звернути особливу увагу на таку конститутивну оз-
наку цивiльних процесуальних вiдносин, як та, що вони являють
собою не тiльки iндивiдуалiзований, але й правовий звязок мiж
субуктами на основi норм права та через єх субуктивнi права i обо-
вязки. Тiльки такою мiрою, в якiй вiдповiднi особи виступають як
носiє субуктивних прав та обовязкiв, вони вiдносяться один до
одного як учасники цивiльних процесуальних правовiдносин.
Дана характеристика цивiльних процесуальних правовiдносин
дуже важлива. Перш за все, судочинство в цивiльних справах -
це така дiяльнiсть, яка суворо урегульована правом. Тому iнколи
стверджують, що цивiльнi процесуальнi правовiдносини iснують
тiльки в формi правових вiдносин. Це вiрно лише в тому розумiннi,
що для виникнення процесуальних правовiдносин завжди необ-
хiдно, щоб iснували норми права, якi передбачають данi право-
вiдносини, що не властиве, наприклад, цивiльному законодавству.
Стаття 4 ЦК вказуу, що цивiльнi права та обовязки виникають з
пiдстав, передбачених законодавством, а також з дiй громадян i
органiзацiй, якi хоч i не передбаченi законом, але в силу загальних
начал i змiсту цивiльного законодавства породжують цивiльнi
права i обовязки. На вiдмiну вiд цього цивiльне процесуальне за-
конодавство передбачау зовсiм iнше правило. В статтi 1 ЦПК за-
жрiплена норма, вiдповiдно до якоє порядок провадження цивiль-
них справ у судах Украєни визначауться тiльки кодексом.
Для здiйснення завдань цивiльного судочинства ст. 1 ЦПК мау
глибокий змiст, бо в нiй закрiпленi високозначущi характеристики
правосуддя в цивiльних справах. Єх можна звести до такого: законо-
давство в цивiльному судочинствi повинно забезпечити однаковi
умови судовоє дiяльностi при здiйсненнi правосуддя в цивiльних
справах, тим самим домагатися реалiзацiє права на судовий захист,
демократичноє iдеє рiвного та удиного для всiх громадян суду.-
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 53
У цивiльному судочинствi закрiплений дозвшьний спосiб пра-
вового регулювання процесуальних вiдносин, тобто такий спосiб,
при якому в данiй сферi вiдносин дозволено лише те, що прямо
закрiплено нормативними актами.
Данi характеристики мають не тiльки значення теоретичних
формул, але й значення практичних аксiом, без яких немислима
законнiсть судовоє дiяльностi. В пунктi 1 постанови Пленуму Вер-
ховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про практику
застосування судами процесуального законодавства при розглядi
цивiльних справ по першiй iнстанцiє> iз змiнами, внесеними по-
становою Пленуму вiд 25 грудня 1992 р. № 13, звертауться увага
судiв на.необхiднiсть додержання встановленого порядку провад-
ження в цивiльних справах, розгляду кожноє цивiльноє справи у
точнiй вiдповiдностi iз законом.
Механiзм правового регулювання в сферi цивiльного судо-
чинства при дозвiльному способi правового регулювання харак-
теризууться також i тим, що в цивiльному процесi не допускауться
фактична процесуальна дiяльнiсть. Окремi вченi припускають
можливiсть так званоє фактичноє процесуальноє дiяльностi, ос-
кiльки в законi передбачити все неможливо. Як приклади наво-
дяться випадки, коли всупереч статтям 137-139 ЦПК приймауть-
ся заява про порушення справи, а недолiки у заявi виявляються
вже пiсля єє прийняття суддею. Вони вважають, що недолiки зая-
ви мають бути виправленi пiсля єє прийняття, а в цьому випадку
обирауться не передбачена цивiльним процесуальним кодексом,
тобто фактична процесуальна форма додатковоє позовноє заяви.
Таке судження у спiрним.
У наведених прикладах мова не може йти про недолiки у чин-
ному законодавствi та необхiдностi єх усунення, а вказанi дiє для
цивiльного процесуального права i для конкретноє цивiльноє
справи взагалi юридичне байдужi, в них немау нiякоє необхiд-
ностi. Помилки, якi допущенi суддею пiд час прийому заяви, нiяк
не впливають на можливiсть розгляду справи по сутi i можуть
бути виправленi при пiдготовцi цивiльноє справи в передбачених
для неє процесуальних формах у судовому засiданнi чи в рiшеннi
суду. Але при цьому, природно, про фактичну процесуальну
дiяльнiсть мова йти не може.
i Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1.С.402. ;.. . - --
54 Глава IV
Такi висновки знаходять пiдтвердження в п. З постанови Пле->5
нуму Верховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про
практику застосування судами процесуального законодавства при
розглядi цивiльних справ по першiй iнстанцiє>. Як пояснено в цьо-
му пунктi, якщо порушення правил статей 137-139 ЦПК виявленi.
при розглядi справи, вони усуваються в ходi судового розгляду.
Таким чином, можна зробити висновок, що цивiльнi проце-
суальнi вiдносини - це виникаючi на основi норм цивiльного
процесуального права iндивiдуалiзованi суспiльнi звязки мiж
судом, що вершить правосуддя, державними виконавцями та
учасниками цивiльного процесу, якi характеризуються наявнiстю
юридичних прав i обовязкiв, що забезпечують правильний i
швидкий розгляд, вирiшення цивiльних справ, а також виконан-
ня винесених рiшень.
У теорiє цивiльного процесуального права крiм поняття ци-
вiльних процесуальних правовiдносин довгий час дискутууться
питання про те, скiльки правовiдносин виникау в конкретнiй
цивiльнiй справi. Окремi процесуалiсти вважають, що в цивiль-
ному процесi виникау одна удина багатосубуктна цивiльна про-
цесуальна правовiдносина, яка розвивауться пiд час судовоє
дiяльностi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165
процесуальнiй лiтературi дискутууться питання про те, перед ким
суд несе обовязок винесення рiшення.
Однi автори стверджують, що винести рiшення - обовязок
суду як перед державою, так i перед сторонами. iншi доводять,
що суд несе такий обовязок тiльки перед державою. Деякi вва-
жають, що суд несе обовязок без адресата.
Наведенi пiдходи не досить обгрунтованi. Тiльки на перший
погляд здауться, що дана концепцiя служить змiцненню правопо-
1 Див.: Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976. С. 11-13.
52 Глава IV
рядку та охоронi прав громадян. Насправдi ж досягауться проти- ;
лежний ефект: визнання того, що суд несе обовязок винести рiшен-1
ня перед державою, народом i т. д., знiмау з нього вiдповiдальнiсть.
Обовязок перед державою чи народом взагалi обертауться без-
вiдповiдальнiстю. Права громадян тим самим нiвелюються, i ста-
ють маревом обовязки суду. В дiйсностi право громадянина вима-
гати судового захисту своєх прав та iнтересiв, що охороняються
законом, кореспондууться конкретним органам правосуддя, якi
можуть розглядати та вирiшувати цивiльнi справи, а тому i обовя-
зок винести рiшення суд повинен нести тiльки перед сторонами.
Далi слiд звернути особливу увагу на таку конститутивну оз-
наку цивiльних процесуальних вiдносин, як та, що вони являють
собою не тiльки iндивiдуалiзований, але й правовий звязок мiж
субуктами на основi норм права та через єх субуктивнi права i обо-
вязки. Тiльки такою мiрою, в якiй вiдповiднi особи виступають як
носiє субуктивних прав та обовязкiв, вони вiдносяться один до
одного як учасники цивiльних процесуальних правовiдносин.
Дана характеристика цивiльних процесуальних правовiдносин
дуже важлива. Перш за все, судочинство в цивiльних справах -
це така дiяльнiсть, яка суворо урегульована правом. Тому iнколи
стверджують, що цивiльнi процесуальнi правовiдносини iснують
тiльки в формi правових вiдносин. Це вiрно лише в тому розумiннi,
що для виникнення процесуальних правовiдносин завжди необ-
хiдно, щоб iснували норми права, якi передбачають данi право-
вiдносини, що не властиве, наприклад, цивiльному законодавству.
Стаття 4 ЦК вказуу, що цивiльнi права та обовязки виникають з
пiдстав, передбачених законодавством, а також з дiй громадян i
органiзацiй, якi хоч i не передбаченi законом, але в силу загальних
начал i змiсту цивiльного законодавства породжують цивiльнi
права i обовязки. На вiдмiну вiд цього цивiльне процесуальне за-
конодавство передбачау зовсiм iнше правило. В статтi 1 ЦПК за-
жрiплена норма, вiдповiдно до якоє порядок провадження цивiль-
них справ у судах Украєни визначауться тiльки кодексом.
Для здiйснення завдань цивiльного судочинства ст. 1 ЦПК мау
глибокий змiст, бо в нiй закрiпленi високозначущi характеристики
правосуддя в цивiльних справах. Єх можна звести до такого: законо-
давство в цивiльному судочинствi повинно забезпечити однаковi
умови судовоє дiяльностi при здiйсненнi правосуддя в цивiльних
справах, тим самим домагатися реалiзацiє права на судовий захист,
демократичноє iдеє рiвного та удиного для всiх громадян суду.-
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 53
У цивiльному судочинствi закрiплений дозвшьний спосiб пра-
вового регулювання процесуальних вiдносин, тобто такий спосiб,
при якому в данiй сферi вiдносин дозволено лише те, що прямо
закрiплено нормативними актами.
Данi характеристики мають не тiльки значення теоретичних
формул, але й значення практичних аксiом, без яких немислима
законнiсть судовоє дiяльностi. В пунктi 1 постанови Пленуму Вер-
ховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про практику
застосування судами процесуального законодавства при розглядi
цивiльних справ по першiй iнстанцiє> iз змiнами, внесеними по-
становою Пленуму вiд 25 грудня 1992 р. № 13, звертауться увага
судiв на.необхiднiсть додержання встановленого порядку провад-
ження в цивiльних справах, розгляду кожноє цивiльноє справи у
точнiй вiдповiдностi iз законом.
Механiзм правового регулювання в сферi цивiльного судо-
чинства при дозвiльному способi правового регулювання харак-
теризууться також i тим, що в цивiльному процесi не допускауться
фактична процесуальна дiяльнiсть. Окремi вченi припускають
можливiсть так званоє фактичноє процесуальноє дiяльностi, ос-
кiльки в законi передбачити все неможливо. Як приклади наво-
дяться випадки, коли всупереч статтям 137-139 ЦПК приймауть-
ся заява про порушення справи, а недолiки у заявi виявляються
вже пiсля єє прийняття суддею. Вони вважають, що недолiки зая-
ви мають бути виправленi пiсля єє прийняття, а в цьому випадку
обирауться не передбачена цивiльним процесуальним кодексом,
тобто фактична процесуальна форма додатковоє позовноє заяви.
Таке судження у спiрним.
У наведених прикладах мова не може йти про недолiки у чин-
ному законодавствi та необхiдностi єх усунення, а вказанi дiє для
цивiльного процесуального права i для конкретноє цивiльноє
справи взагалi юридичне байдужi, в них немау нiякоє необхiд-
ностi. Помилки, якi допущенi суддею пiд час прийому заяви, нiяк
не впливають на можливiсть розгляду справи по сутi i можуть
бути виправленi при пiдготовцi цивiльноє справи в передбачених
для неє процесуальних формах у судовому засiданнi чи в рiшеннi
суду. Але при цьому, природно, про фактичну процесуальну
дiяльнiсть мова йти не може.
i Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1.С.402. ;.. . - --
54 Глава IV
Такi висновки знаходять пiдтвердження в п. З постанови Пле->5
нуму Верховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про
практику застосування судами процесуального законодавства при
розглядi цивiльних справ по першiй iнстанцiє>. Як пояснено в цьо-
му пунктi, якщо порушення правил статей 137-139 ЦПК виявленi.
при розглядi справи, вони усуваються в ходi судового розгляду.
Таким чином, можна зробити висновок, що цивiльнi проце-
суальнi вiдносини - це виникаючi на основi норм цивiльного
процесуального права iндивiдуалiзованi суспiльнi звязки мiж
судом, що вершить правосуддя, державними виконавцями та
учасниками цивiльного процесу, якi характеризуються наявнiстю
юридичних прав i обовязкiв, що забезпечують правильний i
швидкий розгляд, вирiшення цивiльних справ, а також виконан-
ня винесених рiшень.
У теорiє цивiльного процесуального права крiм поняття ци-
вiльних процесуальних правовiдносин довгий час дискутууться
питання про те, скiльки правовiдносин виникау в конкретнiй
цивiльнiй справi. Окремi процесуалiсти вважають, що в цивiль-
ному процесi виникау одна удина багатосубуктна цивiльна про-
цесуальна правовiдносина, яка розвивауться пiд час судовоє
дiяльностi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165