Таким чином, основне в характеристицi сторiн те, що вони у
учасниками правового спору, переданого для розгляду суду.
У кожнiй цивiльнiй справi завжди двi сторони: позивач i
вiдповiдач. Позивач - особа, яка звернулася до суду за захистом
свого порушеного чи заперечуваного права або iнтересу, що охо-
роняуться законом. Не дивлячись на те, що в передбачених зако-
ном випадках справа може бути почата не тiльки позивачем, про-
курором, органами державного управлiння, профспiлками, дер-
жавними пiдприумствами, закладами, органiзацiями, колгоспами
чи кооперативними органiзацiями, єх обуднаннями, iншими гро-
мадськими органiзацiями, окремими громадянами, позивачем
завжди у громадянин чи юридична особа, на захист прав яких
порушено цивiльну справу.
На вiдмiну вiд позивача вiдповiдач - це особа, яка, на дум-
ку позивача, порушила чи заперечила його субуктивнi права чи
законнi iнтереси. Вiдповiдач притягауться до справи в звязку з
позовною вимогою, яка предявляуться до нього. При цьому зго-
да вiдповiдача на притягнення його як такого не обовязкова.
Оскiльки сторони - це особи, спiр мiж якими повинен вирi-
шити суд, то з цього випливау такий практичний висновок: ци-
вiльний процес може виникнути лише при наявностi двох сторiн
(позивача та вiдповiдача); якщо позивач не називау вiдповiдача,
що порушив його право, процес виникнути не може. Позивач та
вiдповiдач, так би мовити, персонiфiкують цивiльну справу.
Згiдно iз ст. 137 ЦПК позовна заява повинна мiстити точну на-
зву позивача i вiдповiдача, єх мiсце проживання або знаходжен-
ня, змiст позовних вимог. Якщо суддя встановив, що цих правил
не дотримано, то вiн не може прийняти заяву про порушення
цивiльноє справи й повинен прийняти ухвалу про залишення за-
яви без руху (ст. 139 ЦПК).
Якщо позивач чи вiдповiдач вибувау з процесу й процесуаль-
не правонаступництво неможливе, то справа не пiдлягау розгля-
довi всудах (п. 1 ст. 227 ЦПК).
Стан спору про цивiльне право мiж сторонами приводить до
того, що сторони у носiями протилежних юридичних iнтересiв.
Цi iнтереси можна охарактеризувати як намагання сторiн отри-
мТягєiевнi блага шляхом судового пiдтвердження наявностi
70 Глава V
вiдповiдних прав чи вiдсутностi визначених обовязкiв, а також
отримати рiшення певного змiсту (про задоволення позову чи про
його вiдмову).
Юридична заiнтересованiсть сторiн структурована. Розрiзня-
ють матерiально-правову й процесуальну заiнтересованiсть пози-
вача та вiдповiдача. Матерiально-правова заiнтересованiсть пози-
вача виражауться в прагненнi отримати те благо, яке принесе
йому судове рiшення (набуття субуктивного права, припинення
правовiдносин тощо). Матерiально-правова заiнтересованiсть
вiдповiдача виражауться в бажаннi отримати судове рiшення про
вiдсутнiсть у нього будь-яких зобовязань перед позивачем (зобо-
вязання передати речi, звершити дiю, не повязану з передачею
майна тощо). Процесуальна заiнтересованiсть сторiн полягау у ба-
жаннi отримати рiшення про задоволення позову (для позивача)
або у вiдмовi у позовi (для вiдповiдача). Як видно, за характером
юридична заiнтересованiсть позивача i вiдповiдача однотипна, а
за змiстом - рiзна, оскiльки iнтереси позивача та вiдповiдача пря-
мо протилежнi, але в цiлому єє можна охарактеризувати як заiнте-
ресованiсть, що носить особистий характер.
Юридична заiнтересованiсть сторiн вiдмiнна вiд заiнтересо-
ваностi прокурора, органiв державного управлiння, профспiлок,
державних пiдприумств, установ, органiзацiй, колгоспiв, грома-
дян, якi, як i сторони, у особами, що беруть участь у справi, i
можуть на пiдставi ст. 5 ЦПК звертатися до суду за захистом прав
та iнтересiв iнших осiб. Заiнтересованiсть цих осiб мау тiльки
процесуальний, а не особистий матерiально-правовий характер.
Викладене у пiдставою для пiдсумкового висновку про те, що
сторони в цивiльному процесi - це особи, правовий спiр яких
вирiшууться в судi, якi мають юридичну заiнтересованiсть у ре-
зультатах справи, надiленi комплексом цивiльних процесуальних
прав та обовязкiв, необхiдних для захисту своєх прав та закон-
них iнтересiв, а також для здiйснення судовоє дiяльностi.
2. Процесуальнi права та обовязки сторiн
i-Цивiльне процесуальне законодавство надау сторонам
широкi процесуальнi права i покладау на них обовязки.
Як особи, якi беруть участь у справi, сторони згiдно iз ст. 99
ЦПК мають право знайомитися з матерiалами справи, робити з
них витяги, одержувати копiє рiшень, ухвал, постанов таиншйх
Сторони в цивiльному процесi
документiв, що у у справi, брати участь у судових засiданнях, по-
давати докази, брати участь в єх дослiдженнi, заявляти клопотан-
ня та вiдводи, давати уснi й письмовi пояснення судовi, подава-
ти своє доводи, мiркування та заперечення, оскаржувати рiшен-
ня i ухвали суду.
Стаття 103 ЦПК передбачау процесуальнi права, якими надiленi
тiльки сторони. Позивач вправi протягом усього часу розгляду спра-
ви по сутi змiнити пiдставу або предмет позову, збiльшити або змен-
шити розмiр позовних вимог або вiдмовитися вiд позову. Вiдповi-
дач мау право визнати позов повнiстю або частково. Сторони мо-
жуть закiнчити справу мировою угодою на будь-якiй стадiє процесу,
вимагати виконання рiшення, ухвали, постанови суду.
Процесуальнi права сторiн рiзноманiтнi, i тому доцiльно згру-
пувати єх залежно вiд змiсту таким чином: права, повязанi з са-
мостiйним визначенням обсягу захисту своєх прав та iнтересiв;
права, повязанi з використанням процесуальних засобiв захис-
ту; права сторiн на можливiсть добиватися перевiрки законностi
i обгрунтованостi судового рiшення й права, повязанi з приму-
совим виконанням рiшень.
Маючи процесуальнi права, сторони зобовязанi добросовi-
сно ними користуватися (ст. 99 ЦПК). На сторону, яка недобро-
совiсно заявила безпiдставний позов, або розпочала безпiдставний
спiр проти позову, або систематично протидiяла правильному i
швидкому розглядовi та вирiшенню справи, суд може покласти
оплату на користь другоє сторони винагороди за фактичну втрату
робочого часу вiдповiдно до середнього заробiтку, але не бiльше
5 процентiв вiд задоволеноє частини позовноє вимоги. Причому
винагорода може бути присуджена i з тiує сторони, на користь
якоє виноситься рiшення.
У сферi доказування кожна сторона повинна довести тi об-
ставини, на якi вона посилауться як на пiдставу своєх вимог i за-
перечень (ст. ЗО ЦПК). Суд зобовязаний вжити всiх передбаче-
них законом заходiв до всебiчного, повного i обуктивного зя-
сування дiйсних обставин справи, розяснити права i обовязки
сторiн (ст. 15 ЦПК).
У справi про стягнення коштiв на утримання (алiментiв) на
вiдповiдача лягау обовязок зявитися в суд, якщо останнiй виз-
нау це за необхiдне (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165