ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 


- Придбати пiд порогом такий шмат поля... Га! Славно б це було. Але де
його тих грошиськiв набрати?
Хведот не спав i хотiв попеститись у матерi, щоб забути свою образу.
Вiн устав i непомiтно за розмовою втемедився матерi на руки та схилив свою
голову їй на груди. Мати гладила,ту голiвку...
- Ох, дiти, дiти! Як то тяжко добути тих грошей. А без них нiчого ми не
вартi.
- Я пiду, мамо, на Рiздво колядувати. До мельника, до побережника. А на
третiй рiк пiду до школи. Виросту, буду вчитися i зароблю грошей,-
защебетав Володько.
Батькiв погляд упав на щебетуна, i малий осiкся... Вiн, видно, хотiв ще
щось сказати, та не вiдважився. Його виручив Хведот.
Усi посмiхнулись, навiть батько. Володько помiтив батькову усмiшку i
йому вiдлягло на серцi. Значить, не дуже велику дурницю вiн утяв. Мати,
гiрко посмiхаючись, гладила дiтей по головi.
- Ех, горенько менi та тошненько з такими робiтниками. Роздягайтесь-но,
та спати...
I дiти пiшли спати, а батьки ще довго не лягали та говорили про купiвлю
землi.
Одначе Володько не мiг зараз заснути. Вiн пильно з заплющеними очима
прислухувався до розмови батькiв. До того проходив у думцi багатий на
вражiння день: свої гри з товаришами, монастир, ченцi, учнi i цiлу подорож
до Дерманя й назад.
Розмова батькiв частинно йому незрозумiла. Вiн не зовсiм проймається їх
прибiльшеними турботами за грiшми. Нащо їм грошi? Нащо їм та земля? Мають
вони хлiб, картоплю, сало, молоко. Чого ж їм ще треба? Чи ж, як вiн
виросте... Чи йому потрiбна буде та земля? Ось вiн чобiт не має. Не має
добрих штанят...
Одначе батьки, видно, мало турбувались його штанятами, а зате журились,
як i де дiстати грошей. Що можна продати? Як дотягнути з хлiбом до нового
врожаю? Скiльки було б карбованцiв за годовану льоху? Тощо. Це цiкавить
старих так дуже, що порою вони досить уперто змагаються й одне одного
переконують.
Сплять на полу. Пiл широкий, тривкий. З одного кiнця пiд стiною мiсце
батька. З другого вiд печi - матерi. Попосерединi Володько i Хведот, а
Василь - окремо у запiчку. Володько спав завше коло батька.
На полу - не зовсiм м'яко. Велика, як пiл, солом'яна мата розкладалась
на дошках. Застеляють її грубими ряднами, а пiд голови кладуть рядом
подушки.
Лягаючи, цiла родина спочатку молиться. Лягти без молитви нiхто не
посмiє. Батько, лягаючи вже в постiль, ще три рази хрестить себе,
вiдмовляє "Ангелу Христов Хранителю" i кладеться. Володько чує це все,
вивчив таким робом i собi цю молитву, говорив її так i, лягаючи, хрестив
мiсце подушки, на котрому клав голову. Чув також Володько, як батько
лежачи постогнував вiд рiзних болiв i як не раз крiзь сон гукав або мимрив
якiсь невиразнi слова. Голос його тодi глухий, нiби хто душив батька.
Володько боявся цього, корчився, вкривався з головою i затикав пальцями
вуха. А серце його починало швидко i болюче битись.
- Ти ще не спиш? - питає батько, лягаючи коло Володька i вкриваючись
кожухом. Володька цей запит здивував i втiшив. Батько рiдко коли питав
що-небудь дiтей. Рiдко коли турбувався вiн, що i як з ними. I це раптом...
I то таким тоном.
- Не хочу спати. Я думаю... - каже Володько.
- Ну, ну. Спи. Хай конi думають. У них великi голови. А тобi ще рано
думати. Спи. Згаси, стара, блимавку,- говорить батько.
Мати здалека здмухнула лампочку, яку засвiтили були на мiсце лампадки,
i в хатi стала понiч.
- Охо-хо-хо! Ангелу Христов Хранителю... - молиться батько на сон.
Володько пiдвiв голову, перехрестив подушку i знов лiг. Цим вiн показав,
що вiн не забуває молитись. Йому б дуже хотiлось, щоб батько це кожного
разу спостерiг, але той якраз того нiколи не помiчав, чи, може, так
удавав. i пiсля цього все стихло. Крiм Хведота, нiхто ще не спав. В хатi
поволеньки почало виднiшати. Це, мабуть, сходить мiсяць. Крихiтне, кволе
його свiтло пробилось i до хати. Володько мiг навiть розпiзнати обриси
посудника коло дверей.
Десь у печi ввесь час цвiркоче цвiркун. Володько не може анi на хвилю
зупинити настирливе цвiркотiння. Вiн слухав його довго й терпеливо, але
коли намагався перекинути свою увагу на щось iнше, помiтив, що цього не в
силi зробити. Йому хотiлось заговорити до батька. Iншим разом вiн нiяк не
смiв би навiть подумати про щось подiбне, але тепер у батька, видно,
настрiй не кепський. До того батько все одно не спить. Це чує Володько по
його вiддиху. Помiркувавши хвилю, малий набирає вiдваги, потайки горнеться
ближче до батька й шепоче:
- Тату...
Батько не обзивається.
- Таату!.. - пiдвищеним голосом.
- Чому ти не спиш? - каже батько.
- Тату! Де той цвiркун сидить? - Володько запитав не без остраху, що
почує у вiдповiдь якийсь жарт або просто нiчого не почує. Але батько йому
вiдповiв цiлком поважно:
- У печi.
- А вiн не спечеться?
- На гаряче вiн не дурний лiзти.
- А де ж вiн сидить?
- Ну, де-небудь у щiлинi, коло стiни.
- Чи можу я його пiймати?
- Що ж ти з ним? У борщ укинеш?
- А нащо вiн там завше цвiркоче? Я б його забив.
- Часом i ти так само цвiркочеш, але тебе ж нiхто не забиває. Та ти ще
його не так-то й зловиш.
- А метелика я зловив. Вiн має дуже гладенькi крильцята. Василь робить
з них попiлець i сипле його до чобiт. Я хотiв одну. пташку в лозинi
пiймати. Така велика, чорна. Вже був би зловив, та вона пурхнула i
вiдлетiла.
- То треба було їй на хвiст солi насипати.
- Нi. Тож тiльки зайцiв так ловлять сiллю... Солi я не мав.
- Другим разом вiзьми. Як тiльки зобачиш якого птаха, одразу сипни на
хвiст солi, i є.
- Умовкни там, старий,- заговорила мати - Я вже заснути б хотiла...
Такий наказ Володьковi зовсiм не подобався. Вiн же тiльки розiйшовся,
тiльки натрапив на вiдповiдний мент... Одначе треба хоч на хвильку
втихомиритись... Ах, чорт... Знов той осоружний цвiркун... Ну, щоб йому
праве око, капосному, вилiзло... А Хведот, як дихає, нiби пiдкульгуе...
Вiдблиск мiсяця сповз уже з посудника на землю. Володько не втримається.
Вiн починає соватись, вертiтись. Нi, вiн мусить дещо ще розпитати. Як же
так? Усi все знають, а вiн один, мов баран. Дай, Боже, хоробростi.
- Тату... - починає вiн тихо, обережно, мов злодiй. Мов щось украсти
хоче.
- Тааату!..
- Та спи вже, спи. Бач, мати на нас гримає. Ще макогоном пожбурить.
- Тату?..
- Ну, чого тобi?..
- Я з Хведотом недавно бачив ужа,- i вiд цiєї згадки Володька проймає
острах. Шепче вiн це з тремтiнням у горлi. Йому страх як хотiлось би
пригорнутися щiльно до батька, тiсно обняти рученятами його шию. Але це
тiльки паненята так роблять. Вiн мужчина. Йому не личать пестощi.
Обнiмати, хоч i батька,- сором. То ще Хведот може з матiр'ю пеститись, але
ж вiн що. Сопляк малий. Вiн ще не виговорить букви р, ж,- каже л, з... Не
виговорить ч, а каже ц.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294