Володько також був дуже з цього
вдоволений.
Третього дня батьки iдуть доДерманя "в гостi", Катерина їде додому,
Володька беруть також iз собою. Василь мало не плакав, так не хотiлося
йому лишатися самому з Хведотом, але батько проговорив: "Ти-но менi не
коверзуй, бо як вiзьму запругу..." - i цього було досить, щоб Василь
замовк.
Але i Володько не мав великої радостi з цiєї поїздки, хоча були на
Запорiжжi у дядька Єлисея, де Володько найбiльше любить бувати. Але тепер
узимi зовсiм не те саме, що влiтку. Улiтку, як побiг зрання з.
хлопчиськами, то до самого вечора гасає десь там по гаях, що й не
зглянеться, коли той день пройде. Тепер же весь день сиди у хатi, довкруги
самi дорослi, хлопцi десь також сидять дома, або десь, хтозна-де,
пропадають, Архип та Мефод вже ходять до школи, дуже виросли i їм тепер не
до Володька.
I так, досить марудно, минув день, а ввечерi, коли верталися на санях
додому, Володько так змерз у своїх нових чобiтках, що мало ноги йому не
поодмерзали. Але вiн мовчав про це, боявся, що iншим разом його не
вiзьмуть бiльше, бо їхати все-таки дуже приємно. Дорога рiвна, в'їжджена,
небо ясне та зоряне, свiтить круглий, аж, здається, прозорий мiсяць, мороз
пришкварує i полоззя саней поскрипує, їдуть тепер не тiєю ж дорогою, що й
улiтку, а навпростець, здовж лугу, а то i через луг, бiля обох млинiв -
монастирського i чеського. Колеса млинiв зовсiм замерзли i вкрилися дуже
гарними, що блищать пiд мiсяцем, льодяними френдлями. Володьковi дуже
кортить вiдломити шматок такого френдля i посмоктати його.
Хутiр Матвiїв тихий, самiтнiй, снiгом з усiх бокiв занесений, сливе
непомiтний на бiлому здалека. Лише пiд'їхавши ближче, стає видно двоє
малих вiконечок, що в них блимає слабке водянисте свiтло, а трохи вище
видно стовп чорного диму, що зводиться сливе простопадно, просто з нiчого,
бо бiлої стрiхи на бiлому тлi поля майже не видно. Це Василь топить
смоляними корчаками, а тому такий тяжкий i густий той дим.
Решта свят - Новий Рiк, Щедрий Вечiр, Голодна кутя i Водохрещi минають,
як би не були. Ще раз були гостi. Приходили до Матвiя i чужi люди -
погуторити, побалакати, порадитись. Матвiй дещо вiдпочив, пiдняв голову,
повеселiшав, не сердився стiльки. Колядували, щедрували, посипали, бажали
собi i iншим щастя, здоровля, щоб пшениця родилась, щоб худiбка плодилась,
щоб дiточки росли i щоб багато всiм лiт прожити i "дай Боже назарiк
дiждати".
Але свято святом, воно приходить i воно вiдходить. Лишаються, як i були
тi самi, що i завжди, буднi. Праця, убогi харчi, клопоти, гризня. Зараз по
Рiздвi почалась метелиця, що тривала цiлий тиждень, а там повiяло теплим
полудневим вiтром i настала одлига. Пiшов дощ, снiг розм'як i став
пускати, весь луг зненацька, за одну нiч, залило водою. I не встигла вода
зiйти, як знов морозом вдарило i все то геть, як око гляне, замерзло, ген
аж до самих Лебедiв i далi. Лiд такий гладенький та прозорий, нiби вся
земля покрилася склом.
I враз на лугу появилося безлiч отих самих учнiв з дерманської
семiнарiї, тьма-тьменна найшло їх, i всi на ковзанах, i всi бiжать,
летять, один за одним, один за одним, а поли їх одягiв, мов крила,
розвiваються i мають на вiтрi. I все десь туди на Лебедi та на Лебедi...
Мiж ними, мiж тими учнями, i Василь десь цiлими днями пропадає, намотає
на постоли (бо дали б йому тато чоботи) отi свої, як вiн каже, "коньки", з
дерева тесанi, пiдкутi лише грубим дротом, i весь час там сховзається а
мельниковими хлопцями. Володьковi страх хотiлося б i собi там бути, i
чоботи вже має, але його туди нiяк не пускають мама i все кажуть, що
"скажу батьковi", бо чобiт нiяк не можна вишкор-бувать. I вiн аж плаче, аж
iз себе виходить, так просить, а коли вже вирветься, то бiжить, мов
навiжений i такий щасливий, що, здається, небо обняв би.
На льоду дiйсно приємно! Так якось просторо, легко, помiж кущами
верболозу, такi якiсь закрути цiкавi, у льодi позамерзали бульки повiтря,
якiсь трiсочки, трапляються навiть рибки. А як розженешся, як пустишся, як
полетиш, холодне повiтря тне в обличчя, вiтер рiже в очi i так радiсно,
нiби ти птах вiльний з крилами i летиш куди тобi заманеться... Але то так
недовго триває, так рiдко трапляється.
Iнше дiло Василь. Той тобi, за цей останнiй час, зовсiм вiд дому
вiдбився, все вiн десь там на лугу та на лугу, а оце знов почав не
приходити додому, ночував десь там у дядька на Запорiжжi, або у тiтки на
Залужжi, там йому куди веселiше - юрба хлопчури, гренджоли, коньки, цiлими
днями санкуються, вiйну ведуть, навчився навiть курити. Хлопцi у батькiв
крадуть листя бакуну, деруть книжки на папiрки i курять. Навiть i Василь
якусь дуже добру, божественну, куплену ще покiйним дiдом Антоном в
Почаєвi, книгу пустив з димом.
Забагато цього стало Настi, що сама все мусить дома робити, i
поскаржилась вона батьковi.
- Дивись, он другий тиждень минає, а його нема i сорочки навiть не
змiняв, i хтозна, що вiн там вичворяє, i чи ходить вiн до тiєї школи...
А Матвiй вiзьми та вибери згодну хвилину, та пiди до Дерманя, та
приведи того "камлiя" додому, а ввечерi вiзьми та вiдлупи його так, що той
потiм цiлий тиждень не мiг на свiй задок сiсти, що навiть Володька
зворушило...
Пiсля того Василь щодня приходив додому i почав з книгою дiло мати, бо
Матвiй зажадав, щоб той принiс вiд учителя "свiдєтельство", як там вiн
учиться. Виявилось, що Василь зовсiм науку занедбав i ледве-ледве десь там
у хвостi за iншими волiкся. Матвiєвi таке зовсiм не "по нутру", i вiн
приказав, що як далi Василь буде так учитися - вiддасть його до циганiв
або жидiв, на помийника.
Володьковi нiяк не зрозумiло, чому Василь не хоче вчитися. Ах, коли б
це так вiн мiг ходити до школи... I тому Володько придивляється до Василя.
Щось у ньому дивне стирчить, у тому хлопцевi, i Володьковi чомусь шкода
його. У ньому щось добре iз злим чергується, по всьому видно, що вирiс вiн
без матiрньої опiки, бо його мати померла, коли вiн всього-навсього вiсiм
недiль мав. I так вiн вирiс самий, i нiхто його не любив, i нiхто не
ласкав, бо куди правду дiти, Володькова.мама не дуже то "їх", отих своїх
пасинкiв, долюб-лювала i Володьковi це аж нiяк не подобалось. Володько
все-таки i любить того Василя - стяглий, високий, ясно-русий, обличчя i
шия в ластовиннi - якраз такий, яким i сам Володько хотiв би бути, якi
йому дуже подобаються, бо нагадує вiн тих казкових Iванiв-Царевичiв, про
яких не раз чув i читав.
Але не подобалось Володьковi, що Василь чогось завжди невдоволений,
завжди сердитий. I все, що вiн робить, здавалось, робить отак, без думки.
Що напливе, то й робить. I ще не подобалось, що той нiяк не хоче вчитися.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
вдоволений.
Третього дня батьки iдуть доДерманя "в гостi", Катерина їде додому,
Володька беруть також iз собою. Василь мало не плакав, так не хотiлося
йому лишатися самому з Хведотом, але батько проговорив: "Ти-но менi не
коверзуй, бо як вiзьму запругу..." - i цього було досить, щоб Василь
замовк.
Але i Володько не мав великої радостi з цiєї поїздки, хоча були на
Запорiжжi у дядька Єлисея, де Володько найбiльше любить бувати. Але тепер
узимi зовсiм не те саме, що влiтку. Улiтку, як побiг зрання з.
хлопчиськами, то до самого вечора гасає десь там по гаях, що й не
зглянеться, коли той день пройде. Тепер же весь день сиди у хатi, довкруги
самi дорослi, хлопцi десь також сидять дома, або десь, хтозна-де,
пропадають, Архип та Мефод вже ходять до школи, дуже виросли i їм тепер не
до Володька.
I так, досить марудно, минув день, а ввечерi, коли верталися на санях
додому, Володько так змерз у своїх нових чобiтках, що мало ноги йому не
поодмерзали. Але вiн мовчав про це, боявся, що iншим разом його не
вiзьмуть бiльше, бо їхати все-таки дуже приємно. Дорога рiвна, в'їжджена,
небо ясне та зоряне, свiтить круглий, аж, здається, прозорий мiсяць, мороз
пришкварує i полоззя саней поскрипує, їдуть тепер не тiєю ж дорогою, що й
улiтку, а навпростець, здовж лугу, а то i через луг, бiля обох млинiв -
монастирського i чеського. Колеса млинiв зовсiм замерзли i вкрилися дуже
гарними, що блищать пiд мiсяцем, льодяними френдлями. Володьковi дуже
кортить вiдломити шматок такого френдля i посмоктати його.
Хутiр Матвiїв тихий, самiтнiй, снiгом з усiх бокiв занесений, сливе
непомiтний на бiлому здалека. Лише пiд'їхавши ближче, стає видно двоє
малих вiконечок, що в них блимає слабке водянисте свiтло, а трохи вище
видно стовп чорного диму, що зводиться сливе простопадно, просто з нiчого,
бо бiлої стрiхи на бiлому тлi поля майже не видно. Це Василь топить
смоляними корчаками, а тому такий тяжкий i густий той дим.
Решта свят - Новий Рiк, Щедрий Вечiр, Голодна кутя i Водохрещi минають,
як би не були. Ще раз були гостi. Приходили до Матвiя i чужi люди -
погуторити, побалакати, порадитись. Матвiй дещо вiдпочив, пiдняв голову,
повеселiшав, не сердився стiльки. Колядували, щедрували, посипали, бажали
собi i iншим щастя, здоровля, щоб пшениця родилась, щоб худiбка плодилась,
щоб дiточки росли i щоб багато всiм лiт прожити i "дай Боже назарiк
дiждати".
Але свято святом, воно приходить i воно вiдходить. Лишаються, як i були
тi самi, що i завжди, буднi. Праця, убогi харчi, клопоти, гризня. Зараз по
Рiздвi почалась метелиця, що тривала цiлий тиждень, а там повiяло теплим
полудневим вiтром i настала одлига. Пiшов дощ, снiг розм'як i став
пускати, весь луг зненацька, за одну нiч, залило водою. I не встигла вода
зiйти, як знов морозом вдарило i все то геть, як око гляне, замерзло, ген
аж до самих Лебедiв i далi. Лiд такий гладенький та прозорий, нiби вся
земля покрилася склом.
I враз на лугу появилося безлiч отих самих учнiв з дерманської
семiнарiї, тьма-тьменна найшло їх, i всi на ковзанах, i всi бiжать,
летять, один за одним, один за одним, а поли їх одягiв, мов крила,
розвiваються i мають на вiтрi. I все десь туди на Лебедi та на Лебедi...
Мiж ними, мiж тими учнями, i Василь десь цiлими днями пропадає, намотає
на постоли (бо дали б йому тато чоботи) отi свої, як вiн каже, "коньки", з
дерева тесанi, пiдкутi лише грубим дротом, i весь час там сховзається а
мельниковими хлопцями. Володьковi страх хотiлося б i собi там бути, i
чоботи вже має, але його туди нiяк не пускають мама i все кажуть, що
"скажу батьковi", бо чобiт нiяк не можна вишкор-бувать. I вiн аж плаче, аж
iз себе виходить, так просить, а коли вже вирветься, то бiжить, мов
навiжений i такий щасливий, що, здається, небо обняв би.
На льоду дiйсно приємно! Так якось просторо, легко, помiж кущами
верболозу, такi якiсь закрути цiкавi, у льодi позамерзали бульки повiтря,
якiсь трiсочки, трапляються навiть рибки. А як розженешся, як пустишся, як
полетиш, холодне повiтря тне в обличчя, вiтер рiже в очi i так радiсно,
нiби ти птах вiльний з крилами i летиш куди тобi заманеться... Але то так
недовго триває, так рiдко трапляється.
Iнше дiло Василь. Той тобi, за цей останнiй час, зовсiм вiд дому
вiдбився, все вiн десь там на лугу та на лугу, а оце знов почав не
приходити додому, ночував десь там у дядька на Запорiжжi, або у тiтки на
Залужжi, там йому куди веселiше - юрба хлопчури, гренджоли, коньки, цiлими
днями санкуються, вiйну ведуть, навчився навiть курити. Хлопцi у батькiв
крадуть листя бакуну, деруть книжки на папiрки i курять. Навiть i Василь
якусь дуже добру, божественну, куплену ще покiйним дiдом Антоном в
Почаєвi, книгу пустив з димом.
Забагато цього стало Настi, що сама все мусить дома робити, i
поскаржилась вона батьковi.
- Дивись, он другий тиждень минає, а його нема i сорочки навiть не
змiняв, i хтозна, що вiн там вичворяє, i чи ходить вiн до тiєї школи...
А Матвiй вiзьми та вибери згодну хвилину, та пiди до Дерманя, та
приведи того "камлiя" додому, а ввечерi вiзьми та вiдлупи його так, що той
потiм цiлий тиждень не мiг на свiй задок сiсти, що навiть Володька
зворушило...
Пiсля того Василь щодня приходив додому i почав з книгою дiло мати, бо
Матвiй зажадав, щоб той принiс вiд учителя "свiдєтельство", як там вiн
учиться. Виявилось, що Василь зовсiм науку занедбав i ледве-ледве десь там
у хвостi за iншими волiкся. Матвiєвi таке зовсiм не "по нутру", i вiн
приказав, що як далi Василь буде так учитися - вiддасть його до циганiв
або жидiв, на помийника.
Володьковi нiяк не зрозумiло, чому Василь не хоче вчитися. Ах, коли б
це так вiн мiг ходити до школи... I тому Володько придивляється до Василя.
Щось у ньому дивне стирчить, у тому хлопцевi, i Володьковi чомусь шкода
його. У ньому щось добре iз злим чергується, по всьому видно, що вирiс вiн
без матiрньої опiки, бо його мати померла, коли вiн всього-навсього вiсiм
недiль мав. I так вiн вирiс самий, i нiхто його не любив, i нiхто не
ласкав, бо куди правду дiти, Володькова.мама не дуже то "їх", отих своїх
пасинкiв, долюб-лювала i Володьковi це аж нiяк не подобалось. Володько
все-таки i любить того Василя - стяглий, високий, ясно-русий, обличчя i
шия в ластовиннi - якраз такий, яким i сам Володько хотiв би бути, якi
йому дуже подобаються, бо нагадує вiн тих казкових Iванiв-Царевичiв, про
яких не раз чув i читав.
Але не подобалось Володьковi, що Василь чогось завжди невдоволений,
завжди сердитий. I все, що вiн робить, здавалось, робить отак, без думки.
Що напливе, то й робить. I ще не подобалось, що той нiяк не хоче вчитися.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294