От одно: трохи далеко до тiєї
церкви, а дiтиськам до школи, але людина собi мiркує, що коли можеш пiти
до церкви - пiди, а не можеш - вiзьми та стань перед образом дома i
помолися вiд щирого серця, i думаєте - Бог не почує? Почує. Скрiзь почує.
Принаймнi, я так, дурна, нетямуща баба, мiркую.
Так дiйсно мiркувала "вона", але iнакше мiркував той "вiн". Вродило то
вродило, але не на те вiн має твердi руки i на в'язах голову, щоб засiсти
з жiнкою в запiчку i тари-бари розводити. Землi, як не кажи, мало,.а дiти
ростуть - розiрвуть, рознесуть по куснику, i що то вони скажуть, що ми їм
не лишили того бiльше? Треба i якийсь будинок прибудувати, i худобину
прокормити та й жебраком вiчно не може людина бути. А тому не дай собi
спокою, не оплутай неробством, не ляж колодою, хай ти як день, так нiч
трудишся, мiркуєш, дбаєш, шукаєш, i тодi Бог тебе благословить, бо ж
недурно сказано: хто шукає - знаходить, хто стукає, тому вiдчиняють.
ПРИЙШЛА ВАСИЛИНКА
Увесь день Настя в'язала за лiсом овес, їй тяжко, але день погожий, а
завтра святечко Пречиста i хтозна чи та погода видержить до пiслязавтра. А
прийдуть сльоти i все пропало. Нiчого нема гiршого, як сльота на покоси.
Сапає i сапає, горне i горне валки, в'яже i в'яже снiп за снопом, з
намагою нагинається через той свiй живiт, руки тяжко орудують бирюком.
Матвiй також тут, також в'яже, також i в нього в'язка перевесел ззаду при
поясi, їх двоє на цiлому полi, працюють мовчки, нема про що говорити та й
нiколи.
Пополуднi, коли сонце стало над дерманськими могилами, там, де виднiє
каплиця святого Онуфрiя, Настя нараз кликнула:
- Матвiю! Не можу далi... Пiду додому. Ти, може, самий дов'яжеш.
Матвiй знає, чого їй треба додому, нi, вiн не буде в'язати, вiн також
мусить iти з нею. Може, щось не те, може, який трапунок, щось помогти, за
бабою повитухою побити.
- Пожди хоч - снопи знесу,- каже вiн.
Нi. Вона ждати не може, це вже видно по нiй. Усе канула i як є - пiшла.
Матвiй забiгав по полi, хапав снопи, скидав, на галай-балай, на купу, пiт
його заливає, сорочка нiби з води, схопив обоє граблiв i вже бiля самої
хати нагнав Настю.
Тут таки на порозi i родила, не встигла дотягнутись до полу. Матвiй їй
помагав, мив швидко руки, стелив постiль, обчищав, опрятував, грiв воду,
на руках перенiс "їх" обоє на пiл. Бог дарував йому донечку. Маленьку,
дуже маленьку, боявся її торкнутись, а погiм усе залишив i побiг бiгом аж
до Дерманя за повитухою.
А Володько того дня пас товар, бо Василь орав житнисько на Валах... I
коли вiн увечерi гнав корови згори вiд лiсу дорожиною, назустрiч йому
досить далеко вийшов Хведот i заговорив:
- Haсi мама напели маленьку дiвцинку пiд тлепетком. Володько враз
знiяковiв, на нього найшло дивне, незбагнуте почуття, якого вiн не може
висловити. А коли увiйшов обережно до хати, мама стояла бiля комина i
трималась за пiдпiрку, їй треба було щось iз печi взяти, була блiда, не
дивлячись на загар сонця, нерухлива, говорила тихо й лагiдно.
- Дiтоньки... там... для вас,- i вказала на їжу пiд комином. Щось їй,
мабуть, догаряло, слова не виходили легко, але Володьковi не до їжi. На
поду в ганчiрках щось дуже безрадно закувекало, i вiн з острахом пiдiйшов
туди.
- Сестлицка? - дивується Хведот i спинається навшпиньки, щоб щось
побачити. Володько вилiз на пiл.
- Можна менi, мамо, побачити? - запитав обережно.
- Дивись, дивись, дитино... А я ось устану i пiдкину в огонь...- i знов
почала вставати.
Володько довго сидiв над сестричкою, довго дивився на те малесеньке,
розмiром у кулачок, якоїсь червонавої барви, головеня. Очi тiсно
затиснугi, ледь помiтний, з бiлим дрiбненьким мачком, носик, усточка
iнколи ворушаться, нiби вони ссуть. I коли вiн так дивився - вiдчув до
того сотворiння велику любов. Щось сильне i тривале увiйшло до його серця,
щось таке, що вiн понесе через усе життя. Це ж бо прийшла його
найулюбленiша сестра, яку названо в церквi Василиною.
Десь опiвночi вернувся Матвiй з повитухою. Дiти вже, хто де, спали.
Довго порались, а над ранок породiлля добре заснула. Пiсля того була
зовсiм здоровою.
На тижнi понесли новонароджену до хресту. Кумами тiтка Зiнька i дядько
Єлисей. Коли йшли до церкви, Володько i собi попросився. Йому не
вiдмовили. Радо йшов, як i всi, пiшки, вiдчуваючи, що вiн є учасником
якоїсь важливої подiї. Його маленька сестричка спокiйно лежала на руках у
тiтки Зiньки. У церковнiй проскурницi довго чекали на священика, що пiсля
прийшов i щось довго говорив з дядьком Єлисеєм. Потiм усi пiшли до
великої, порожньої церкви, священик накинув на себе щось таке, як хвартух,
i почав хрестити. Володько не пропустив анi одної рисочки у цiлiй тiй
урочистостi. То священик щось читає, що знов каже тiтцi й дядьковi
повертатися i на щось дути, то знов тiтка i дядько проказують "Вiрую", то
знов дитину розгортають, мажуть її, кроплять, стрижуть. То знов беруть i
кладуть до води в великiй мидницi. Дитина розкричалася, тiтка Зiнька
старанно колише її на руках. I єдине, що Володьковi не дуже подобалось, це
те, що священик надто квапився. Здавалось, що вiн анi в гадцi не має, що
це його, Володькова сестричка i що з нею треба поводитись бiльш святочно.
Найближчої недiлi вiдбулися i хрестини, наїхало, як звичайно, повний
двiр гостей, усi свої, з нових приїхала лише Домаха з Пiвча, хрещена
Володькова мати, приїхала, як казала, навмисне, щоб побачити свого
хрещеника, якого так давно не бачила, була страшенно здивована, що
Володько так вирiс, що "такий гарний", i так була з того втiшена, що дала
Володьковi цiлого пiврубля. Володько своїм очам не повiрив, так сильно
знiяковiв, так почервонiв, так розгубився, що навiть забув поцiлувати маму
в руку.
- Поцiлуй же, смаркачу, маму в руку,- нагнала його мати.
Вiн поцiлував, але ж, Боже! Хiба це можливо, щоб вiн дiстав цiлого
пiврубля? Де ж таке .видано? То ж це такi грошi, що за них можна купити
зовсiм новi штани i кашкета навiть зi звiздою. Просто не вiрилось.
Але пiврубель лежав у його долонi як явний доказ, що це правда. Велика,
срiбна з головою царя монета, Володько не може надивитися, намагається
розiбрати, що там на нiй написано. Великий, круглий, двоголовий орел, а
пiд ним: "50 копєєк I899 г."; з другого боку голова царя з написом
довкола: "Б. М. Нiколай I iмператор i самодєржєц всєросс." - слов'янськими
лiтерами. Володько ще не розумiє, що то значить, але йому то подобається i
вiн завчив це напам'ять. То були великi грошi i першi. Таких ще вiн нiколи
не мав.
Хрестини пройшли дуже гарно, день видався прозорий i соняшний, було
досить з'їджено i випито, а пiсля гостi розiйшлись по дворi, по саду, по
городi. Садок зародив, молодi яблуньки погнулись пiд плодами, деякi з них
можна їсти, гостi їх хвалять, Матвiй оповiдає, яку де знайшов, як защiпив,
як посадив.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294
церкви, а дiтиськам до школи, але людина собi мiркує, що коли можеш пiти
до церкви - пiди, а не можеш - вiзьми та стань перед образом дома i
помолися вiд щирого серця, i думаєте - Бог не почує? Почує. Скрiзь почує.
Принаймнi, я так, дурна, нетямуща баба, мiркую.
Так дiйсно мiркувала "вона", але iнакше мiркував той "вiн". Вродило то
вродило, але не на те вiн має твердi руки i на в'язах голову, щоб засiсти
з жiнкою в запiчку i тари-бари розводити. Землi, як не кажи, мало,.а дiти
ростуть - розiрвуть, рознесуть по куснику, i що то вони скажуть, що ми їм
не лишили того бiльше? Треба i якийсь будинок прибудувати, i худобину
прокормити та й жебраком вiчно не може людина бути. А тому не дай собi
спокою, не оплутай неробством, не ляж колодою, хай ти як день, так нiч
трудишся, мiркуєш, дбаєш, шукаєш, i тодi Бог тебе благословить, бо ж
недурно сказано: хто шукає - знаходить, хто стукає, тому вiдчиняють.
ПРИЙШЛА ВАСИЛИНКА
Увесь день Настя в'язала за лiсом овес, їй тяжко, але день погожий, а
завтра святечко Пречиста i хтозна чи та погода видержить до пiслязавтра. А
прийдуть сльоти i все пропало. Нiчого нема гiршого, як сльота на покоси.
Сапає i сапає, горне i горне валки, в'яже i в'яже снiп за снопом, з
намагою нагинається через той свiй живiт, руки тяжко орудують бирюком.
Матвiй також тут, також в'яже, також i в нього в'язка перевесел ззаду при
поясi, їх двоє на цiлому полi, працюють мовчки, нема про що говорити та й
нiколи.
Пополуднi, коли сонце стало над дерманськими могилами, там, де виднiє
каплиця святого Онуфрiя, Настя нараз кликнула:
- Матвiю! Не можу далi... Пiду додому. Ти, може, самий дов'яжеш.
Матвiй знає, чого їй треба додому, нi, вiн не буде в'язати, вiн також
мусить iти з нею. Може, щось не те, може, який трапунок, щось помогти, за
бабою повитухою побити.
- Пожди хоч - снопи знесу,- каже вiн.
Нi. Вона ждати не може, це вже видно по нiй. Усе канула i як є - пiшла.
Матвiй забiгав по полi, хапав снопи, скидав, на галай-балай, на купу, пiт
його заливає, сорочка нiби з води, схопив обоє граблiв i вже бiля самої
хати нагнав Настю.
Тут таки на порозi i родила, не встигла дотягнутись до полу. Матвiй їй
помагав, мив швидко руки, стелив постiль, обчищав, опрятував, грiв воду,
на руках перенiс "їх" обоє на пiл. Бог дарував йому донечку. Маленьку,
дуже маленьку, боявся її торкнутись, а погiм усе залишив i побiг бiгом аж
до Дерманя за повитухою.
А Володько того дня пас товар, бо Василь орав житнисько на Валах... I
коли вiн увечерi гнав корови згори вiд лiсу дорожиною, назустрiч йому
досить далеко вийшов Хведот i заговорив:
- Haсi мама напели маленьку дiвцинку пiд тлепетком. Володько враз
знiяковiв, на нього найшло дивне, незбагнуте почуття, якого вiн не може
висловити. А коли увiйшов обережно до хати, мама стояла бiля комина i
трималась за пiдпiрку, їй треба було щось iз печi взяти, була блiда, не
дивлячись на загар сонця, нерухлива, говорила тихо й лагiдно.
- Дiтоньки... там... для вас,- i вказала на їжу пiд комином. Щось їй,
мабуть, догаряло, слова не виходили легко, але Володьковi не до їжi. На
поду в ганчiрках щось дуже безрадно закувекало, i вiн з острахом пiдiйшов
туди.
- Сестлицка? - дивується Хведот i спинається навшпиньки, щоб щось
побачити. Володько вилiз на пiл.
- Можна менi, мамо, побачити? - запитав обережно.
- Дивись, дивись, дитино... А я ось устану i пiдкину в огонь...- i знов
почала вставати.
Володько довго сидiв над сестричкою, довго дивився на те малесеньке,
розмiром у кулачок, якоїсь червонавої барви, головеня. Очi тiсно
затиснугi, ледь помiтний, з бiлим дрiбненьким мачком, носик, усточка
iнколи ворушаться, нiби вони ссуть. I коли вiн так дивився - вiдчув до
того сотворiння велику любов. Щось сильне i тривале увiйшло до його серця,
щось таке, що вiн понесе через усе життя. Це ж бо прийшла його
найулюбленiша сестра, яку названо в церквi Василиною.
Десь опiвночi вернувся Матвiй з повитухою. Дiти вже, хто де, спали.
Довго порались, а над ранок породiлля добре заснула. Пiсля того була
зовсiм здоровою.
На тижнi понесли новонароджену до хресту. Кумами тiтка Зiнька i дядько
Єлисей. Коли йшли до церкви, Володько i собi попросився. Йому не
вiдмовили. Радо йшов, як i всi, пiшки, вiдчуваючи, що вiн є учасником
якоїсь важливої подiї. Його маленька сестричка спокiйно лежала на руках у
тiтки Зiньки. У церковнiй проскурницi довго чекали на священика, що пiсля
прийшов i щось довго говорив з дядьком Єлисеєм. Потiм усi пiшли до
великої, порожньої церкви, священик накинув на себе щось таке, як хвартух,
i почав хрестити. Володько не пропустив анi одної рисочки у цiлiй тiй
урочистостi. То священик щось читає, що знов каже тiтцi й дядьковi
повертатися i на щось дути, то знов тiтка i дядько проказують "Вiрую", то
знов дитину розгортають, мажуть її, кроплять, стрижуть. То знов беруть i
кладуть до води в великiй мидницi. Дитина розкричалася, тiтка Зiнька
старанно колише її на руках. I єдине, що Володьковi не дуже подобалось, це
те, що священик надто квапився. Здавалось, що вiн анi в гадцi не має, що
це його, Володькова сестричка i що з нею треба поводитись бiльш святочно.
Найближчої недiлi вiдбулися i хрестини, наїхало, як звичайно, повний
двiр гостей, усi свої, з нових приїхала лише Домаха з Пiвча, хрещена
Володькова мати, приїхала, як казала, навмисне, щоб побачити свого
хрещеника, якого так давно не бачила, була страшенно здивована, що
Володько так вирiс, що "такий гарний", i так була з того втiшена, що дала
Володьковi цiлого пiврубля. Володько своїм очам не повiрив, так сильно
знiяковiв, так почервонiв, так розгубився, що навiть забув поцiлувати маму
в руку.
- Поцiлуй же, смаркачу, маму в руку,- нагнала його мати.
Вiн поцiлував, але ж, Боже! Хiба це можливо, щоб вiн дiстав цiлого
пiврубля? Де ж таке .видано? То ж це такi грошi, що за них можна купити
зовсiм новi штани i кашкета навiть зi звiздою. Просто не вiрилось.
Але пiврубель лежав у його долонi як явний доказ, що це правда. Велика,
срiбна з головою царя монета, Володько не може надивитися, намагається
розiбрати, що там на нiй написано. Великий, круглий, двоголовий орел, а
пiд ним: "50 копєєк I899 г."; з другого боку голова царя з написом
довкола: "Б. М. Нiколай I iмператор i самодєржєц всєросс." - слов'янськими
лiтерами. Володько ще не розумiє, що то значить, але йому то подобається i
вiн завчив це напам'ять. То були великi грошi i першi. Таких ще вiн нiколи
не мав.
Хрестини пройшли дуже гарно, день видався прозорий i соняшний, було
досить з'їджено i випито, а пiсля гостi розiйшлись по дворi, по саду, по
городi. Садок зародив, молодi яблуньки погнулись пiд плодами, деякi з них
можна їсти, гостi їх хвалять, Матвiй оповiдає, яку де знайшов, як защiпив,
як посадив.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294